Сучасні підходи до визначення туризму

ТЕМА 2. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ТУРИЗМУ

Сучасні підходи до визначення туризму

Мотиви і цілі подорожей

Турист як об’єкт туризму

Типологія туристів

Сучасні підходи до визначення туризму

У сучасному світі туризм – це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно схарактеризувати його як об’єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України «Про туризм» визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю.

За Н.Ф.Реймерсом, туризм – це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами та об’єктами, а О.О.Бейдик дає наступне пояснення цього поняття: туризм – це форма масового подорожування і відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями.

Як бачимо, будь-яке визначення поняття «туризм» виключає момент отримання прибутку під час туристичної подорожі. Отже, туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни.

Туризм можна розглядати у широкому та вузькому значенні.

У широкому розумінні до туризму належить будь-який маршрут вашого переміщення у просторі, який виходить за межі буденності або за рамки повсякденних справ. Так, щоденні поїздки з дому на роботу і з роботи додому, до туризму не відносять, а постійні виїзди на рибалку чи до лісу – уже туризм. Прогулянка магазинами по дорозі на роботу – це не туризм, а от відвідування ярмарку або цілеспрямована поїздка в торговий центр у іншому місті належить до туризму, якщо ця поїздка не здійснювалась за товарами, які регулярно купуються для повсякденних потреб.

У вузькому значенні туристичними вважають всі спеціально організовані маршрути по переміщенню громадян, які здійснюються за їх рахунок (або за рахунок організацій, що їх послали), окрім переміщень, пов’язаних із виконанням професійних обов’язків. Фактично організацією туризму, у вузькому значенні, займаються спеціальні організації (туристичні фірми, бюро, агентства тощо), які у загальному називаються суб’єктами туристичної діяльності. Згідно із законом України «Про туризм», суб’єкти туристичної діяльності – це підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов’язаної із наданням туристичних послуг.

Таким чином, суб’єкти туристичної діяльності обслуговують людей (туристів), які тимчасово виїхали зі свого постійного місця проживання.

Отже, турист – особа, яка здійснює подорож у межах своєї країни або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування метою, на термін від 24 годин до шести місяців, без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін.

З часом базова концепція туризму розширилася. З погляду різних наук і практичної оцінки туризму в різних галузях суспільного життя йому даються і різні визначення. У даний час можна виділити десять підходів до визначення туризму:

1. Цілий ряд вчених розглядають туризм передусім як форму міграції населення; під туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої; під туризмом розуміють всі види пересування, не пов’язані зі зміною місця проживання і роботи.

2. Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний, як систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв.

3. Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну – формування почуття колективізму, моральних та естетичних якостей; освітню – закріплення та розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу – дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливу природних чинників на стан організму, дотримання правил особистої та суспільної гігієни, розвиток адаптаційних можливостей, підтримка організму на достатньо високому рівні фізичної підготовки; спортивну – створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка з туристичної техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

4. Під туризмом розуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями розширеного відтворення сил людини.

5. У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм – це система й форма використання вільного часу за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров’я людини, підвищенням її загальної культури і освіти, чинить на неї виховний вплив та є ефективним засобом пізнання, підвищення культурного рівня особистості.

6. Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення у житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну сфери життя держав та їх міжнародні відносини.

7. Туризм розглядається як діяльність осіб, які подорожують і перебувають в місцях, що знаходяться поза межами їх звичайного середовища, протягом періоду не більше одного повного року, з метою відпочинку, з діловими та іншими цілями. Туризм також визначається як особлива форма пересування людей по маршруту з метою відвідування конкретних об’єктів або задоволення певного спеціалізованого інтересу.

8. Організація Об’єднаних Націй визначає туризм як активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання. Туризм висвітлюється і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських та спеціалізованих цілей.

9. Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму) з обслуговування людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; як суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання. До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як вид споживання, вид зовнішньої торгівлі, експорт інформації і вражень.

Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого В.І. Азара, який визначає туризм як велику економічну систему з різноманітними зв’язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому. Вважається, що туризм як економічне явище охоплює попит (турист), пропозицію (туристична індустрія) і туристичний продукт, на який спрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегмент світового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, ресторанне господарство, готельне господарство, культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам – підприємствам з формування, просування та реалізації туристичного продукту.

10. Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується в його статистиці. Згідно з цим визначенням, туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Це визначення, прийняте Всесвітньою туристською організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, в тому числі в Україні.

У Законі України «Про туризм» записано: «Туризм – тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю».

Рекомендаційний законодавчий акт «Про основні принципи співробітництва країн-учасниць СНД в галузі туризму» (1994 р.) визначає туризм як тимчасовий виїзд людей з постійного місця проживання в рекреаційних, оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Незважаючи на різноманіття підходів, існуючі визначення туризму можна об’єднати в три групи. До першої групи входять визначення, що характеризують туризм як різновид рекреації (розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини), систему і форму проведення вільного часу у походах і поїздках, які поєднуються з активним відпочинком і зміцненням здоров’я людини, з підвищенням її загальної культури та освіти. Ці визначення мають вузькоспеціалізований характер і стосуються тільки окремих аспектів туризму або його видових особливостей. Друга група визначень туризму розглядає його як одну з форм міграції населення і пов’язує з актом пересування, подорожі, перетину простору і виступає як інструмент статистики туризму. Третя група визначень характеризує туризм як складне соціально-економічне явище, розкриває його внутрішній зміст, який полягає у єдності різноманіття властивостей і відносин.

Основними критеріями туризму є наступні:

1. Зміна місця, що знаходиться за межами звичайного місцеперебування. Туризм є різновидом подорожей і включає осіб, які перебувають в місцях, що знаходяться за межами їх постійного місця проживання.

2. Переміщення людей в достатньо короткі проміжки часу. За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2 – 3 дні), далі слідують невеликі туристичні поїздки (6 – 7 днів), меншу частку займають 8 – 12-денні поїздки.

3. Перебування у іншому місці, при цьому місце перебування не повинне бути місцем постійного або тривалого мешкання. Воно не повинно бути пов’язано з трудовою діяльністю (оплатою праці). Це слід враховувати оскільки поведінка людини, зайнятої трудовою діяльністю, відрізняється від поведінки туриста і не може класифікуватися як заняття туризмом. Ще однією умовою є і те, що мандрівники не повинні знаходитися у відвідуваному ними місці 12 і більше місяців підряд. Особа, що знаходиться або планує знаходитися більше одного року у певному місці, з погляду туризму вважається постійним жителем і тому не може називатися туристом.

4. Виїзд людей з місця свого постійного мешкання у іншу місцевість, країну з метою туризму. Переміщення в межах місцевості постійного мешкання (наприклад, щоденні поїздки на роботу) не можуть бути віднесеними до туризму. За статистикою внутрішнього туризму, обмежені категорії населення, які слідують щодня на роботу на певні часові проміжки і відстані. Так, для невеликого міста це 20 – 30 хвилин при відстані в декілька кілометрів, для великого міста – поїздки на роботу тривалістю до трьох годин на відстань 50 – 100 км. Враховується і мінімальний проміжок відсутності мешканця в цьому місці, а також відмінності і особливості місцевостей та адміністративних територій. Для мешканця невеликого селища поїздка на 70 км вважається дальньою подорожжю. Тоді як у великих містах ця відстань вважається передмістям.

5. Оплата праці з джерела у відвідуваному місці. Суть даного критерію полягає в тому, що метою поїздки не повинно бути здійснення діяльності, яка оплачується джерелом з місця, що відвідуєш. Будь-яка особа, що в’їжджає в яку-небудь країну для роботи, отримує оплату з джерела цієї країни, вважається мігрантом, а не туристом. Це відноситься не тільки до міжнародного туризму, але і до туризму в межах однієї країни. Кожна людина, мандруючи в інше місце в межах однієї країни (або в іншу країну) для здійснення діяльності, оплачуваної з джерела в цьому місці (або країні), не вважається туристом цього місця.

Аналіз наведених особливостей і критеріїв дозволяє виділити ознаки туризму:

- ділові поїздки, а також подорожі з метою проведення вільного часу – це переміщення за межі звичайного місця проживання і роботи. Якщо ж мешканець міста пересувається по ньому з метою здійснення покупок, то він не є туристом, тому що не залишає свого функціонального місця;

- туризм – це не тільки важлива галузь економіки, але і важлива частина життя людей. Він охоплює відносини людини з оточуючим його зовнішнім середовищем.

Отже, туризм– це сукупність відносин, зв’язків і явищ, супроводжуючих поїздку і перебування людей в місцях, що не є місцями їх постійного або тривалого мешкання і не пов’язаних з їх трудовою діяльністю.

Крім того, туризм– це туроператорська і турагентська діяльність туристських підприємств, а також інших організаторів і посередників (наприклад, транспортних компаній).

Залежно від наданих послуг і обслуговуваних категорій населення, туризм підрозділяється на внутрішній і міжнародний.

Внутрішній туризм–тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в межах національних кордонів тієї ж країни для відпочинку, задоволення пізнавальних інтересів, занять спортом чи з іншою туристичною метою.

Міжнародний туризм–систематизована і цілеспрямована діяльність підприємств сфери туризму, пов’язана з наданням туристських послуг і туристичного продукту іноземним туристам на території України (в’їзний туризм) і наданням туристських послуг і туристичного продукту за кордоном (виїзний туризм). Міжнародний туризм здійснюється на основі міждержавних договорів.

Загалом діяльність у сфері внутрішнього і виїзного туризму (тобто обслуговування туристів з числа жителів своєї держави) називається національним туризмом.

За способом організації розрізняють плановий і самодіяльний туризм.

Плановий туризм– це будь-які види туризму, що розробляються і реалізовуються організаторами туризму (туроператорами). Плановий туризм регулюється державою за допомогою законодавчих і нормативних актів і складає основу індустрії масового туризму. Саме цей вид туризму є визначальною діяльністю різних туристських комерційних організацій і підприємців.

Самодіяльний туризмґрунтується на діяльності добровільних туристських об’єднань, союзів і туристських клубів, які видають власні нормативні акти, регулюють туристську діяльність, проводять походи, туристичні зльоти і змагання, видають власну туристську літературу.

Різновид туризму, субсидійований із засобів, що виділяються на соціальні потреби, в цілях створення умов для подорожей школярам, молоді, пенсіонерам, інвалідам, ветеранам війни і праці й іншим громадянам, яким держава, державні і недержавні фундації та інші добродійні організації надають соціальну підтримку як найменш забезпеченій частині населення при використанні їх права на відпочинок, називається соціальним туризмом.