Гетьманування Д. Апостола (1727 – 1734 рр.)

Після смерті Петра І російські імпе­ратори намагалися надалі обмежувати українсь­ке самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика «залізної руки» щодо України інколи дещо пом'якшувалася. Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни із Туреччиною, вирішив ліквідувати Малоросійську колегію та відновити поса­ду гетьмана. Новим гетьманом 1 жовтня 1727 р. став миргородський полковник Данило Апостол, якийкерував країною під наглядом російського резидента. У відповідь на чолобитну російському царю Петру ІІ(1727 – 1730 рр.) з проханням розширити автономію Війська Запорозького, 22 серпня 1728 р. гетьман отримав від нього «Рішительні пункти», що обмежували козацьке самоврядування:

1. У Війську Запорізькому відновлювалася діяльність Генеральної військової ради, якій поверталися повноваження обирати гетьмана, але тільки за дозволом російського монарха; усувати гетьмана з посади стало виключно компетенцією імператора.

2. На посади генеральної старшини і полковників підбирали по 2 – 3 кандидати, яких подавали на розгляд імператорові.

3. Полковники, старшина і сотники обиралися козаками і затверджувалися гетьманом.

4. Підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян – на володіння землею.

5. Гетьманський уряд позбавлявся права на дипломатичні відносини з іншими країнами.

6. Рядових козаків повинні були судити курінні та інші отамани, селян – сільські отамани, міщан – війти. Наступною інстанцією визначались суди сотенні та міські (гродські), далі – полкові.

7. Генеральний суд, який тепер складався з трьох українців і трьох росіян, не був найвищим арбітром, бо його рішення можна було оскаржити гетьману «яко президенту того суду». Невдоволені ухвалою гетьмана чи старшин, отримували право скаржитися імператорові або колегії закордонних справ, до якої 1727 р. перейшло управління Гетьманщиною.

8. Гетьман у військових питаннях мав підлягати розпорядженням російського генерал-фельдмаршала.

Протягом стислого терміну гетьман навів поря­док у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. карбованців річних і в розвитку економіки зро­бив ставку на підприємливу буржуазну верству су­спільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

Із відома гетьмана в Глухові в 1728 р. відбула­ся розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв'язання нагальних ку­пецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було органі­зовано кредитування купців, відсунуто термін сплати по векселях, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729 – 1730 рр. влада провела Генераль­не слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння і катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Села й хутори, що були незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновника­ми, поверталися до свого попереднього статусу. У зв'язку із цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була здій­снена спроба покінчити із землеволодінням ро­сійських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, аби та спонукала російських землевласників продавати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Д. Апостол домігся передачі судових справ у ві­дання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоча нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалася незалежність ук­раїнського судочинства й посилювалася влада цент­ру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх кількіс­ний склад. Гетьман планував створити новий єди­ний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

Незважаючи на свою реформаторську діяль­ність Д. Апостолу не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконан­ня військового обов'язку далеко від домівок. Але в цілому за його гетьманування внутрішнє життя Гетьманщини стабілізувалося і до неї навіть повернулись запорозькі козаки – Нова Січ на р. Підпільна була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 р. На деякий час вдалося уповільнити процес перетворення Гетьманщини на звичайну частину Російської імперії.

 

«Правління Гетьманського Уряду» (1734 – 1750 рр.)

Данило Апостол, помираючи, бажав до обрання нового гетьмана передати владу генеральній старшині, але російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поновити Малоросійську Колегію.

Друга Малоросійська Колегія дістала назву «Правління Гетьманського Уряду». Воно складалося з шести осіб: троє росіян і троє українців; з російського боку були: князь Шаховськой, князь Барятинський та полковник Гур’єв; з українського — генеральний суддя Михайло Забіла, генеральний осаул Федір Лисенко та генеральний підскарбій Андрій Маркевич.

Фактично правителем Гетьманщини став Шаховськой, який в усьому керувався «Рішительними пунктами». Шаховской дістав від цариці Анни (1730-1740 рр.) таємну інструкцію добиватися зближення української старшини з росіянами, сприяти мішаним шлюбам, а з другого боку – не допускати зближення і шлюбів українців з білоруською, а також з польською та українською (правобережною) – шляхтою.

Одними із перших заходів нового Правління було завершення почину гетьманів Скоропадського та Данила Апостола: укладення «Зводу» українських законів. Для цього призначено комісію з 12-ох осіб, яка засідала в Москві. «Звід» складено тільки в 1743 р. під назвою «Права, по котрим судиться малоросійський народ».

З самого початку діяльність «Правління» викликала в Україні незадоволення. Старшина бажала обрати нового гетьмана. Тоді з Петербургу надіслано Шаховському таємну інструкцію: поширювати серед населення чутки, що всі неполадки, утиски, податкові тягарі походять від гетьмана, і що без гетьманів буде ліпше. Але дійсність не відповідала цим чуткам. У Правлінні почалися зміни: Шаховського змінив князь Барятинський, цього змінив третій правитель і т. д. Незалежно від того, хто стояв на чолі «Правління», воно діяло свавільно, не рахуючись з інтересами населення та його звичаями і викликало ненависть за брутальну поведінку.

В ці роки вся Росія стогнала під тяжким режимом цариці Анни та її фаворита, жорстокого німця Бірона. Терор втілювала «Тайна канцелярія», яка тортурами примушувала людей каятись у злочинах, яких вони не здійснювали. За цим йшло покарання: страти на колесі (колесування), на дибах, на палях, вирізування язика. Страшні слова – «слово й діло» були вступом до доносу, і представники влади повинні були арештувати особу, на яку вказувалось цими словами. Оборони, гарантії безпеки не мав ніхто.

До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, приєдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною (1735 – 1739 рр.). На Україну впав найбільший тягар цієї війни. Крім участи козаків у війську, вона мусіла постачати харчі, вози, коней, волів для обозу, погоничів.

1740 р. цариця Анна померла і престол перейшов до її племінниці Анни Леопольдівни, під регенством Бірона. Але незабаром її усунули і престол зайняла Єлизавета, дочка Петра І.