Функції релігії в суспільстві

Релігія є невід’ємним елементом суспільного життя та важливим чинником суспільних відносин. Способи, рівень і напрямки релігійного впливу на суспільство проявляються в її функціях. Зрештою, релігія як соціальний феномен самовиражається через свої функції.

Функції релігії(з лат. functio – виконання) – це завдання, котрі вирішує релігія, впливаючи на суспільство, його структурні елементи та на окремих людей (віруючих).

Світоглядна функція релігії. Вона полягає у виробленні своєрідних поглядів, оцінок, норм і настанов, які визначають розуміння людиною світу та регулюють її поведінку.

Світоглядна функція – це здатність релігії формувати у віруючої людини найбільш загальну систему поглядів на світ, які відображають її ставлення до дійсності, життєву позицію та формують ціннісні орієнтації.

Мета релігійного світогляду – сформувати у свідомості людини не тільки певну картину світу, а й визначити сенс її життя, тобто зробити його осмисленим. Адже знання людини про те, задля чого вона живе, допомагає здолати життєві негаразди, страждання та навіть гідно прийняти смерть.

Гуманістична функція релігії. Аналіз релігії свідчить, що вона активно впливає на конкретну людину та суспільство загалом у гуманістичному напрямку. Гуманістичний потенціал релігії полягає в тому, що він підносить людину над природою.

Гуманістична функція – це формування духовності людини, її людяності, визнання її цінності та неповторності, сфери її зв’язків з буттям і надприродним та вироблення потреби в рівновазі й гармонії зі світом, потреби в єднанні з усім сущим. Гуманістична функція релігії реалізується через надбання власної душі людини, це відповідь на її потреби. У такому значенні ця функція стимулює творчу діяльність людини, створює необхідні передумови до її самореалізації.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини. Ця функція забезпечує процес розв’язання життєво важливих суперечностей і проблем людського буття.

Компенсаційно-терапевтична функція – це здатність релігії компенсувати безсилля та залежність віруючих від об’єктивних умов існування та зняття психологічної напруги і тривоги, збереження внутрішнього спокою, душевної рівноваги й наповнення новим змістом сенсу життя.

Здатність релігії через втіху, медитацію, духовну насолоду психологічно знімати негативні наслідки стресових ситуацій забезпечується спілкуванням між віруючими та між віруючими і священнослужителями під час культових церемоній тощо.

Регулятивно-організаційна функція релігії. Вона проявляється в регуляції соціальних відносин між віруючими, в організації їхньої діяльності через систему заборон і санкцій, які стосуються не лише їхньої поведінки в суспільстві, але й у сім’ї та інтимній сфері.

Регулятивно-організаційна функція – це здатність релігії через систему релігійних канонів, норм, цінностей, примусів і настанов здійснювати управління релігійними організаціями, поведінкою та вчинками віруючих, їхньою діяльністю, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

Найбільший регулятивний потенціал мають релігійні норми– система вимог, правил і приписів, спрямованих на втілення в життя релігійних цінностей. Важливу роль відіграють приклади для наслідування та заохочення, а також покарання за їх порушення.

За спрямованістю релігійні норми можуть бути спонукальними (такими, що зобов’язують виконувати певні дії) чи заборонними (забороняють певні дії, вчинки, відносини та ін.).

За об’єктом припису їх поділяють на загальні (зорієнтовані на всіх прибічників конкретного релігійного вчення) та часткові (призначені тільки для певної групи, скажімо, лише для священнослужителів).

За характерам діяльності норми поділяють на культові й організаційні. Культові норми визначають порядок здійснення релігійних таїнств, обрядів і церемоній. Організаційні норми регулюють організацію відносин у релігійних общинах, внутрішньоцерковні та міжцерковні й міжконфесійні відносини, визначають структуру релігійних організацій, порядок виборів керівних органів, регламентують їхню діяльність, а також стосунки між віруючими та священнослужителями тощо.

З цієї позиції релігія є ціннісно-орієнтаційною та нормативною системою. Водночас слід мати на увазі, що кожна релігія має свою систему норм і цінностей, котрі ґрунтуються на особливостях її віровчення.

Легітимізаційна функція релігії. Ця функція проявляється у визнанні (сприянні визнанню) чи невизнанні (сприянні невизнанню) суспільних порядків, державних інститутів, політичних або правових відносин.

Легітимізаційна функція (від лат. legitimus – законний) – це здатність релігії сприяти вихованню у віруючих певного ставлення до суспільних порядків і норм суспільної поведінки.

Відомо, що жодна демократична суспільна система не здатна існувати, якщо не забезпечено визнання більшістю членів суспільства чинних у ньому порядків. Інакше кажучи, для стабільного існування суспільної системи необхідне дотримання більшістю членів спільноти певних узаконених правил і наслідування певних зразків поведінки. Служителі культу оцінюють такі порядки та формують певне ставлення віруючих до них, зокрема, підкріплюють їх чіткою системою заходів, спрямованих на схвалення чи протидію їм.

Комунікативна функція релігії, її завдання полягає в тому, що будучи явищем суспільним, релігія всіляко сприяє спілкуванню віруючих.

Комунікативна функція – це здатність релігії організовувати спілкування віруючих, їхню соціалізацію, передачу та засвоєння інформації, а також формувати між ними систему різноманітних зв’язків.

Комунікативна функція може мати вертикальний характер, коли спілкування здійснюється зі служителями культу під час культових дій, і горизонтальний, тобто спілкування віруючих між собою.

Інтегративна функція релігії. Вона проявляється в тому, що релігія допомагає віруючим усвідомити свою належність до певного суспільства, а внаслідок цього об’єднатися з іншими людьми, разом з ними брати участь у громадських діях.

Інтегративна функція – це здатність релігії сприяти безконфліктності, злагоді, солідарності та згуртованості релігійної спільноти чи суспільства загалом.

Релігія допомагає групі людей усвідомити себе як моральну спільноту, поєднану спільними релігійними та моральними цінностями й цілями. Вона дає змогу самовизначитись у суспільній системі й таким чином об’єднатися з близькими за звичаями, поглядами, цінностями та віруваннями людьми.

Дезінтегративна функція релігії. Суть її в тому, що, об’єднавшись на основі певного віровчення чи культу, групи людей можуть протистояти іншим соціальним утворенням.

Дезінтегративна функція – це здатність релігії за певних умов спричиняти протистояння між членами суспільства на релігійному підґрунті й таким чином послаблювати його стабільність.

Джерелом протистоянь можуть бути невирішені проблеми між представниками різних віросповідань і конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокують світські чи релігійні лідери.

Іноді виникають конфлікти й усередині релігійних об’єднань. Нерідко вони стають передумовою церковних або конфесійних розколів, можуть сприяти виникненню сект. Часто в основі релігійних конфліктів фігурують політичні чи економічні інтереси певних соціальних груп або під релігійними лозунгами розгортаються соціальні конфлікти.

Конфлікти, що відігравали дезінтегративну роль, не обминули жодної з церков і конфесій. Найпомітнішими були розкол у християнстві, що призвів у 1054 р. до розділення його на православ’я та католицизм, рух старообрядництва в Руській православній церкві (XVII ст.), перипетії, пов’язані з утворенням і функціонуванням Греко-католицької церкви в Україні (1596 р.), розкол українського православ’я в 90-х рр. минулого століття тощо.

Культуроформуюча функція релігії. Реалізується вона через уплив релігії на формування загальної культури мирян.

Культуроформуючаа функція – це здатність релігії впливати на формування морально-етичних рис і культури віруючих через залучення їх до цінностей своєї конфесії та світової культури загалом.

Релігія впливає на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, на збереження цінностей релігійної культури, нагромадження й трансформацію культурного досвіду. Усе це позначається на формуванні та розвиткові естетичних цінностей, на етичних традиціях віруючих і суспільства.

Отже, релігія – це складова суспільного життя, важливий фактор становлення та розвитку суспільних відносин. Освічена людина повинна усвідомити, що релігія – це не лише особисті почуття, а й важливий морально-етичний складник суспільства, його єднальна сила.