За структурою розрізняють:.

-державний зовнішній борг – це сукупність зобов’язання держави перед нерезидентами;

- внутрішній борг – сукупність зобов’язань держави перед резидентами.

2. Залежно від терміну:

- поточний - сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками;

- основний - загальна сума заборгованості по зобов’язаннях, за якими строк платежу не настав, та яка не може бути представлена до оплати протягом даного періоду.

3. Залежно від кредитора:

- внутрішній - загальна сума строкових боргових зобов’язань уряду, запозичених всіх майном, що перебуває у державній власності;

- зовнішній - загальна сума заборгованості уряду кредиторам за межами України, яка виникає як наслідок: розміщення боргових цінних паперів на міжнародних фінансових ринках; одержаних позик у інших держав через кредитні лінії під гарантії уряду; одержання позик у міжнародних фінансово-кредитних установах.

4. Залежно від зобов’язань держави перед суб’єктами економіки:

- номінальний - сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках, що передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначений термін;

- реальний - крім номінального боргу, включає невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки: неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість тощо.

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.

Метою управління державним боргом є одержання ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів, уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Методами управління державним боргом є:

- конверсія– це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних процентів за позикою. Однак не виключається і підвищення дохідності позики.

- консолідація – це зміна умови позики, пов’язана з їх строками (як у бік збільшення строку уже випущених позик, так і в бік зменшення). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

- уніфікація позики – це об’єднання кількох позик в одну; може проводитися разом з консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

- обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводитися з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

- відстрочка погашення – це перенесення строків виплати боргу; відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переноситься строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

- реструктуризація– це використання у комплексі повністю чи частково зазначених методів.

- анулювання державного боргу – це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Останнє може призвести до дефолту, тобто до неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов’язання. У такому разі всі держави – кредитори можуть застосовувати до країни-боржника досить жорсткі санкції. Тому дефолт є досить рідкісним явищем. У 90-х роках ХХ ст. дефолт офіційно оголосив Еквадор; у 1998 р. – Росія, але вона була змушена під тиском західних кредиторів відмовитися від нього.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземні валюту.

Згідно з українською практикою обслуговування боргу – це сплата процентів і компенсаційних виплат за борговими зобов’язаннями (без погашення основного боргу).