Народна лірична пісня.

§ Дух українства, кращі риси нашого народу, його щирість, здатність до високих почуттів, любов до рідної матері-України, героїчний характер її захисників, велич їхніх сердець відбили у своїх образах українські народні пісні – ліричні й історичні.

§ Пісня – невеличкий віршований ліричний твір, покладений на музику, виконується співом.

§ ХУІІІ ст. – час розквіту ліричної пісні. Українська народна пісня засвідчує широчінь і розмаїтість емоційного багатства нашого народу, показує його високу емоційну культуру, надзвичайно розвинений і оптимістичний світ його почувань. Тематика ліричних пісень – кохання щасливе і неподілене, вірність, зрадливість, розлука, ревнощі, складнощі родинного життя тощо, чимало пісень мають гумористичний зміст, свідчать про жвавий, веселий, дотепний характер українців (“Сонце низенько, вечір близенько”, “Ой, зійди, зійди ти, зіронько вечірняя”, “”Ой, не світи, місяченьку”, “Продай, милий, сиві бички”, “Ти ж мене підманула…” та ін.). До ліричних пісень також відносятьколискові(“Ой ти, коте, коточок”), соціально-побутові(“Ой, у лузі та ще й при березі”), козацькі (“Гей, гук, мати, гук”), чумацькі (“У полі криниченька”).

а) Пісня “Розлилися круті бережечки” близька до історичних пісень, перейнята духом нескореності. Оповідає про те, як “пожурились славні козаченьки, Гей, гей! У неволі!”. Пісня закликає їх сідлати “коні воронії”, здобувати волю. “Гей, щоб наша червона китайка не злиняла. Та щоб наша козацькая слава не пропала”. Остання строфа цієї пісні широко відома:

Гей, у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми ж свою славну Україну гей, гей, розвеселимо!

б) Доля України у народній пісні “Ой, горе тій чайці”. Народні пісні, що мають лірико-громадянське звучання, завжди близькі до історичних пісень, до певної епохи в житті України. Гірка, сповнена туги пісня оповідає про степову чайку, “що вивела чаєнята при битій дорозі”. Проходили чумаки, “весело співали”, “чаєнят забрали”.

А чаєчка в´ється, об дорогу б´ється

К сирій землі припадає, чумаків благає.

У горі цієї чайки вгадується велике страждання матері-України, нещасливая доля багатьох її синів, загублених по далеких чужих краях. Перша строфа цієї пісні, образна символіка, поетичні засоби збігаються із текстом “Пісні”, що належить перу великого гетьмана України Івана Мазепи. Тільки в його поезії це морська чайка (як нагадування про морські славні походи запорожців), слова Чайка-Небога пишуться з великої літери, і звучить рефрен, у якому імітується квиління чайки.

Пісня, у якій жодного разу не згадується слово “Україна”, сповнена надзвичайно сильного патріотичного почуття, котре примушує замислитись над історичним шляхом нашого народу. А шлях той не вів тихим гаєм, не йшов квітчастими лугами, - шлях нашого народу завше був тернистим шляхом, важкою хресною путтю, тим шляхом, що вів окривджений народ наш на Голгофу.

в) Тужіння над труною неньки (сирітська пісня “Летіла зозуля”).

§ Сива зозуля як символ самотності й туги.

§ Близькість пісні до жанру голосінь.

Ой, матінко-мати, нащо ж покидаєш, Нас, бідних сиріток, кому доручаєш:

Чи дядьку, чи тітці, чи розовій квітці? Як ми маєм бути, як тебе забути?

 

Символи – червона калина, сива зозуля; звернення, пестливі слова; риторичні запитання:

Зозуле, зозуле, чого ти все куєш?

Чи ти, зозуленько, горе моє чуєш?

Постійні народно-поетичні звороти: сива зозуля, бідні дітки, розова квітка, далекий край, чорні брови, тиха розмова.

г) Трагедія кохання у пісні “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, шекспірівська її глибина і простота ліричного вираження.

§ Змістовна наповненість сюжету, мотивування поведінки ліричної героїні.

У неділю рано зілля копала, У понеділок переполоскала, А у вівторок зілля варила, А в середу рано Гриця отруїла.

Ой, мати, мати, жаль ваги не має, Нехай же Гриць разом двох не кохає! Нехай він не буде ні їй, ні мені, Нехай достанеться він сирій землі!

 

§ Маруся Чурай – дівчина з легенди, авторка цієї пісні жила в Полтаві у ХУІІ ст.

§ Літературні твори на тематику цієї пісні: лірико-романтична повість “У неділю рано зілля копала” Ольги Кобилянської, історична драма у п´яти діях “Чураївна” Володимира Самійленка, драма М.Старицького “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, п´єса “Маруся Чурай” Івана Микитенка, історичний роман у віршах “Маруся Чурай”Ліни Костенко.

д) драматична наповненість пісні “Ой у полі жито”.

§ Як правило, ліричні пісні народу викликані до життя великими емоційними сплесками, потрясіннями: коханням, смертю, зрадою, помстою, сирітством, хворобою тощо.

§ Тема помсти у пісні “Ой у полі жито”, опоетизована картина прощання з “козаченьком” трьох жінок дає підстави так гадати. Перша мила – “голубонька сива” заголосила-заплакала, друга поцілувала, а третя сказала: “Було ж тобі, вражий сину, Нас трьох не кохати”.

§ Ліризм оповіді досягається традиційними засобами: найперше, це лаконізм вислову з дбайливо підібраними словами, які чуттєво, а не епічно малюють картину цієї драми. Кожна строфа починається анафорою-заплачкою “Ой” (анафора – єдинопочаток, спільний у кількох синтаксичних конструкціях, строфах, абзацах); пестливі форми слів: козаченько, личенько, голубонька, китаєчка; символи: червона китайка, голубонька сива, біла береза; тавтологія (повтор) “убито, вбито”; розгорнута анафора у трьох останніх строфах: “Ой, як вийшла…”; дуже стисле вживання слів, їх багатогранна значущість.

Цілком можливо, що постаті трьох жінок уособлюють три країни, яким служив “козаченько”, і саме це призвело його до загибелі.