Особливості сучасної філософії

1.1. Початок філософської свідомості нашого часу дослідники датують по-різному, найчастіше називають або кінець XIX, або 20-ті pp. XX ст. Вже з другої половини XIX ст, у філософській думці Європи зростають «некласичні» тенденції.

На перший план поступово виступають ірраціоналістичні концепції, але і в межах класичного раціоналізму з'являються вчення (марксизм, позитивізм О. Конта), які проголошують розрив з попередньою філософською традицією.

Що ж саме відрізняє сучасну, некласичну філософію XX ст. від новоєвропейської класики XVІІ-XIX ст.? Які культурні та соціально-історичні події вплинули на її появу та подальший розвиток?

XX століття стало століттям величезних культурних змін і соціальних потрясінь, ось деякі з них:

– наукова революція на межі ХІХ-ХХ ст. (створення некласичної науки з принципово новою картиною світу);

– дві світових війни;

– поява фашизму і численних тоталітарних режимів;

–технологічна та інформаційна революція;

– криза культури;

– поява глобальних проблем;

– зростання могутності державного апарату та інформаційно-пропагандистської машини;

– дегуманізація людини, її часткове нівелювання, перетворення на «придаток» суспільства і держави.

Людство XX століття спинилося в ситуації зламу усталених, «класичних» підвалин життя.

Не виправдали себе уявлення про розумність людини, про гармонійну впорядкованість та жорстко визначену закономірність світу, марною виявилася віра в прогресивний поступ людства, в спроможність науки вирішити найскладніші проблеми людського існування, в абсолютність моральних та релігійних цінностей.

Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу «природного» доброго початку в людині, реальність «світлого майбутнього» для людства.

Некласична філософія стала спробою прояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обґрунтувати принципи нового світорозуміння.

Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, зв'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними.

Це зумовило надзвичайну різноманітність і множинність філософських вчень, концепцій, теорій, напрямків XX століття.

Попри усе розмаїття сучасної філософії існує одне фундаментальне питання, навколо якого точаться суперечки: чи варто беззастережно відмовлятися від традицій класичної філософії, або ж має йтися про їхній подальший розвиток у нових формах?

Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто -перегляд традиції класичного раціоналізму.

Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналізму, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.

Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає філософією людини і філософією мови.

На перший план виходять проблеми людської суб'єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування (комунікації).

1.2. При всій множинності філософських течій XX століття, їх можна розділити на два основних опозиційних напрямки.До того чи іншого з них тяжіє більшість сучасних філософських систем.

Це - ірраціоналістичний. екзистениійно-антропологічний напрям(«філософія життя», екзистенціалізм, філософія франкфуртської школи, психоаналітична філософія, персоналізм, філософська антропологія, герменевтика, феноменологія та ін.) і раціоналістичний, позитивістськи орієнтований напоям, так звана «Філософія науки»(неопозитивізм, аналітична філософія, структуралізм тощо).

Найбільш поширеними і впливовими вченнями у XX столітті стають ірраціоналістичні вчення.Саме вони здійснили так званий «бунт проти розуму», відверто зреклися від раціоналізму та сцієнтизму. У центрі їхньої уваги - проблеми людського існування.

Розум, згідно концепції ірраціоналізму, відіграє другорядну роль. Усі форми раціонального, свідомого у людини проголошуються вторинними, похідними, а вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідоме, переживання, інтуїція, віра тощо.

Своє завдання ірраціоналістична філософія XX ст. вбачає не в пізнанні об'єктивних законів світу (існування яких вона не визнає), не в пошуку об'єктивної істини, а увизначенні певних духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського існування постає тут особливо гостро, у зв'язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.