Ріхард Штраус

(11.06.1864-1949)

Р.Штраус – видатний німецький композитор, диригент, музичний діяч межі ХІХ-ХХ століть.

Основні твори: 10 симфонічних поем, 15 опер, 2 балети, 6 інстру-ментальних концертів, біля 150 пісень та романсів, п’єс, хори, музика до спектаклів.

Р.Штраус – завершувач німецького романтичного симфонізму, видатний симфоніст свого часу. Творчість Штрауса належить до перехідного періоду, його стиль – складний, містить як риси романтизму (яскравий темперамент, героїзм, гумор), так і риси нових течій (натуралізм, експресіонізм, символізм, декаденство). Особливість – “велике почуття картинності” (В.В.Стасов), театральність, портретність, звукописність.

Періодизація творчого шляху (70 років):

І період – 1879-1886 – ранній, вплив традицій, особливо Мендельсона та Шумана.

ІІ період – 1886-1903 – складний пізньоромантичний стиль, переважно програмний симфонізм, створив більшість симфонічних творів.

ІІІ період – 1903-1918 – працював переважно в оперному жанрі, створив усі значні опери та балет.

ІV період – 1918-1949 – пізній, самий довгий, “традиційний”, “неокласичний”.

Штраус – видатний оперний та симфонічний диригент – темпераментний, але стриманий, суворий та вольовий. На протязі двох десятиліть (1898-1918) був художнім керівником оперного театру в Берлині. Розквіт його диригентської діяльності пов’язаний з роботою у Віденському оперному театрі (1919-1924). Штраус-диригент багато гастролював (у 1896 та 1913 – в Росії). Активну участь Штраус брав в організації міжнародного Зальцбургського фестивалю у 1920 році. Напередодні Другої світової війни він своїми творами протестував проти мілітаризму імперіалістичної Німеччини, так, у 1938 році була поставлена його історична опера “День миру”. У 1945 році в своєму останньому творі “Метаморфози” (попередня назва – “Скорбота за Мюнхеном”) композитор “оплакав” руйнування святинь німецької культури.

Основні жанри творчості Штрауса – симфонічна поема та опера.

Оперна творчість досить повно відображає творчу еволюцію композитора: перші опери – “Гунтрам” (1893) та “Без вогню” (1901) – в традиціях Вагнера. Опери середнього періоду поділяються на дві стилеві галузі: близькі до експресіонізму з рисами декадентської естетики опери “Соломія” (1905) та “Електра” (1908). В цих симфонізованих музичних драмах композитор створює новий оригінальний жанр – “сценічна поема”.

Зворот до класичної традиції з більш ясною, прозорою звучністю відобразився у музиці опер “Кавалер роз” (1911) та “Аріадна на Наксосі” (1912).

Класичність та реалістичні риси притаманні також опері “Жінка без тіні” (1918).

В пізньому періоді Штраус створює комічну оперу “Інтермеццо” (на сюжет з свого сімейного життя); опери на античну міфологічну тематику: “Олена Єгипетська” (1928), “Дафна” (1938), “Любов Данаї” (1940); реалістичні комедії “Арабелла” (1933), “Мовчазна жінка” (1935), оперу-дискусію про проблеми оперного мистецтва “Капріччіо” (1942).

Програмні симфонічні твори – ведуча галузь творчості Штрауса. Він оригінально перетворив жанр програмної симфонічної поеми. У цьому він – спадкоємець романтичної програмності Ліста та Берліоза, симфонічного методу Вагнера. Характерні риси одночастинних поем Штрауса – лейтмотивний та монотематичний розвиток, трансформація тем, блискуча оркестровка.

В основі ряду поем – образи світової літератури: “Макбет” (1887), “Дон Жуан” (1889), “ТільУленшпігель” (1895), “Дон Кіхот” (1897).

На основі філософських творів створено поеми “Смерть та просвітлення” (1889), “Так говорив Заратустра” (1896).

Картинами природи навіяні образи симфонічної фантазії “Із Італії” (1887), “Альпійської симфонії” (1915).

Автобіографічний характер мають “Життя героя” (1898), “Домашня симфонія” (1903).

Штраус – визначний представник програмного симфонізму на межі ХІХ-ХХ ст. Програмність Штрауса – літературно-сюжетного або картинного плану.

Симфонічна поема “Веселі втіхи Тіля Уленшпігеля”

Це перший гумористичний твір у програмній симфонічній літературі (1895). Сюжет взято з жартівливої “Німецької народної книги “Уленшпігель”, вперше виданої у 1500 році. Головний герой – народний шут Тіль (скорочене від Тільберт) Уленшпігель (улен - сова та шпігель – дзеркало, символи мудрості та комедії).

Зміст поеми відрізняється від роману Шарля де Костера “Легенда про Тіля Уленшпігеля”, відсутня тема боротьби Нідерландів проти іспанських пригноблювачів.

Поема відноситься до послідовно-сюжетного типу програмних творів.

Форма рондо-варіаційна (подвійні варіації) з рисами вільного сонатного allegro. Композиційна схема:

 

Пролог Експозиція Розробка Реприза Епілог
  Теми АВ Вар А1В1 епізод СД Вар В2 А2 епізод Е Теми АВ; С1Д1 кода
  Г.П. F-dur   П.П B-dur g-moll, a-moll As-dur Г.П. F-dur П.П F-dur  

 

В пролозі та епілозі звучить повільна тема “від автора” у струнних інструментів, в дусі народних сказань.

А – перший лейтмотив Тіля – соло валторни. Початкова інтонація та закінчення близькі німецьким народним пісням, індивідуальний характер надають синкопований ритм, прохідні хроматичні звуки. Широкий діапазон та тембр валторни додають героїчних рис.

В – лейтмотив Тіля – пустуна. Нестійкі інтервали (зм 4, зм 7), ламаний ритм, тембр малого кларнету (in es) надають гумористичного характеру.

З цих двох тем виростає майже весь тематизм поеми. Штраус використовує прийоми трансформації тем, розвиває традиції монотематизму Ліста та лейтмотивної техніки Вагнера.

А1В1 – Тіль починає жартувати. Він виїжджає на коні до горшечного ринку, звідки його проганяють торговки.

Епізод СД – стилізація в дусі Гайдна. Тіль, перевдягнений ченцем, читає жартівливу проповідь.

Вар. В2А2 – акорди страху – Тіль побачив стражників. Любовна серенада (побудована на першій темі Тіля) Фугато у a-moll – це образ схоластів.

Епізод Е – у ритмі вуличної полечки – Тіль знущається з схоластів.

Реприза – проведення теми «від автора» в ритмі вальсу.

Вар. А3В3 – святковий характер, перший лейтмотив перетворюється у героїчний марш, потім – поліфонічне з’єднання обох тем.

С1Д1 – кульмінація на темі з епізоду “проповіді” та раптовий зрив всього оркестру на змVII7.

Кода – сцена суду. Допрос, страх Тіля, вирок та страта: діалог хоралу та другого лейтмотиву Тіля, лейтмотив смерті – несхідна велика септіма.

Епілог – тема “від автора” та заключне проведення обох лейтмотивів: перший звучить спокійно, другий – відчайдушно та нестримно. Життєстверджуючий образ Тіля завжди живий у пам’яті народу.

Оркестр дуже масштабний (четверний склад дерев’яних та мідних, біля 60 струнних) та яскравий. Штраус використовує прийоми тембрової сюжетної конкретизації та тембрової персоніфікації.

Риси “тембрового обличчя” Тіля втілюють валторна та кларнет in es. Пролог та любовний епізод – у струнних. Проповідь – кларнет, фагот, альти. Схоласти – хрипкий тембр низьких фаготів.

Суд – грізні тромбони.

В епізоді на ринку звучить тріскачка. Штраус використовує поліфонію оркестрових тембрів.

Самостійна робота №6

Тема: Творчість Р.Штрауса.

Мета: Ознайомитися з життєвим та творчим шляхом видатного німецького композитора та диригента кінця 19 – першої половини 20 сторічча.

ПЛАН

1.Відображення у творчості оптимізму світосприйняття.

2.Різноманітність діяльності.

3.Відомості про життя і творчість.

4.Еволюція творчості від пізнього романтизму та експресіонізму до неокласицизму.

5.Нове перетворення жанру симфонічної поеми.

Література:

1.Істория зарубежной музыки , вып.5,ред.Нестьев И.–М.,1988,с.153–194.

2. Неболюбова Л., Музыкальная культура Германии и Австрии на рубеже 19–20 веков.–К.,1990,с.94–119.

3. Навчальний посібник з світової музичної літератури. Укладач – Остапенко

О. Н. Сєверодонецьк, 2004, с18–20.

Завдання: Підготуватися до опитування.

Самостійна робота №7

Тема:Р.Штраус.Симфонічна поема «Дон Жуан».

Мета: Ознайомитися з драматургією поеми «Дон Жуан».

ПЛАН

1.Програмність, зв’язок з творчістю австрійського романтика Ніколаса Ленау.

2.Перевтілення традицій Ліста, Берліоза (романтична програмність) та Вагнера (лейтмотивна техніка).

3.Характеристика лейттем:а)енергійні,мужні; в)романтичні пристрасні.

4.Сценічна доля твору.

Література:

1. Істория зарубежной музики, вып.5,ред.Нестьев И.–М.,1988,с.155–158.Теми 46а),б),47а),б).

2.Неболюбова Л., Музыкальная культура Германии и Австрии на рубеже 19–20 веков.–К.,1990,с.94–119.

3.Орджонікідзе І., Р.Штраус, у кн. «музыка 20 века.Очерки.ч1,кн.2.

Завдання: Скласти тези.