ІІІ.3.3 Художньо –педагогічний аналіз твору мистецтва на уроці художної культури

План

1 – Мовні види мистецтва.

2 – Музичне мистецтво.

3 – Образотворче мистецтво та архітектура.

4 – Кіномистецтво.

Специфіка уроку мистецтва полягає у спрямуванні на полікультурний та поліхудожній розвиток особистості учня ЗОШ. Засобом комплексного впливу на школярів є твори різних видів мистецтва, культурні артефакти, різні види художньо-естетичної діяльності . Художньо-естетична інформація вкупі з інформацією галузей: філософія, основи релігієзнавства, географія , історія створюварюють цілісне уявлення про певну культурну епоху, видатну постать, окреме явище культури, особливості культурного регіону, художній напрям, або окремий твір мистецтва.

Оскільки на уроці СХК вчитель звертається до творів мистецтва різних видів, слід охарактеризувати методичні особливості їх презентації .

1. Твори мистецтва мови .

Сприйняття літератури, як і інших видів мистецтва завжди має індивідуалізовану емоційну спрямованість. Читач, глядач, слухач “переживають” події не як сторонні спостерігачі, а “з середини”, як її учасники. Саме з цієї причини, для активування естетичного сприйняття художніх творів, вчитель художньої культури має розкрити учням зв’язок образних та словесно – понятійних елементів.

Естетичне сприйняття художнього слова передбачає наявність у педагога добре розвинутого почуття мови, творчої уяви, уміння усвідомлювати закони художньої виразності. Сприйняття школярами літературних творів та естетична реакція на них посилюється при безпосередньому емоційному переживанні, у процесі оволодіння образною побудовою мистецтва слова. Тому аналіз творів літератури, презентація їх учням мають бути емоційно, морально та естетично вражаючими. Слід окремо зазначити, звернення до творів літературного мистецтва на уроці художньої культури відбувається здебільшого в контексті створення цілісного художнього образу ( тобто роз’яснення структурних та родо – видових особливостей літератури не є метою вчителя ХК , але, якщо виникає концептуальна необхідність у поясненнях певних особливостей окремого твору, цю інформацію потрібно надати ). Необхідно враховувати також і те, що літературні твори, яки репрезентують мистецтво слова на уроках художньої культури повинні бути включеними у загальне освітнє інформативне поле, і при цьому інформаційні потоки не повинні дублювати один – одного, а тематично узгодженими.

Література має подвійне використання на уроках художньої культури : мистецтво мови виступає інтегрантом у процесі комплексного впливу, та засобами слова розкриваються особливості творів інших видів – музичних, образотворчих, хореографічних тощо. Тому методичні прийоми, яки стосуються мистецтва мови будуть теж двох напрямків – демонстраційні (безпосереднє звертання до літератури, як до мистецтва), та інтерпретаційні (опосередковане використання мистецтва мови для репрезентування різновидових прикладів.)

Демонстраційні методичні прийоми :

- “художнє читання” ( виконання віршів, уривків з літературних творів) – вимоги до виконання літературних творів мають відповідати меті у досягненні високої художності, - артистизм та володіння голосом, мімікою, жестами необхідні для використання даного методичного прийому. / При використанні методичного прийому “художнє читання” , починаючий вчитель повинен ретельно підготуватися до виразного подання літературного або поетичного уривку, краще створити партитуру уривку, де умовними позначками мають бути позначені підвищення та пониження інтонації, динаміка голосу, варіації темпу, жести, люфт – паузи, тощо. Подібний підхід до читання літературних уривків обумовлено тим, що твори літератури, що використовуються на уроках художньої культури (безумовно як і інші мистецьки приклади) повинні залишити яскравій слід у свідомості учнів, настроїти їх на відповідний емоційний лад, утворити тональність уроку. Такими прикладами можуть стати : «Зодчі» Д. Кедрина ( урок “ Образ в архітектурі”), “Чорні блюзи” Ленгстона Х’ юза ( урок “Народження джазу”), “Пісня про чесну бідність” Р.Бернса ( урок “Падіння піднесеного” )та інши.

- “перевтілення” – дія в образі персонажу уроку , при використанні цього прийому бажано враховувати історичні та національні особливості мовлення, поведінки, темпераменту, може доповнити образ елементами костюму, гримом./ Даний прийом є дуже популярним при проведенні уроків мистецтва – поява “живого” персонажу підвищує інтерес до дії, створює додаткову інтригу. Так на занятті, присвяченому скіфській культурі, авторка уроку, студентка О.Чемересюк виступила в ролі Скіфської царівни, яка розповіла про свою сумну долю, і разом з тим, ознайомила учнів з традиціями скіфських поховань. Студент Д.Фурсов з’явився в образі знаного мандрівника Філіаса Фога, який вирушив у навколосвітню подорож за 80 днів та зупинився у Миколаєві, для ознайомлення із визначними пам’ятками України. Студентка В.Горчакова перевтілилася у стареньку свічечку, яка стояла на письмовому столі чарівного казкаря Г.К.Андерсена, та могла поділитися з учнями спогадами про письменника, доки не згоріла вщент.

- “драматизація” – звернення до цього методичного прийому сприяє збагаченню художньо – педагогічної палітри впливових засобів уроку СХК, до того, залучення дітей до процесу драматизації створює умови для “ефекту проникнення” в художній світ різних епох, складає у свідомості своєрідну картину певного часу. / Прийом драматизації дуже цікавий, ефектний у використанні, улюблений учнями, але потребує підготовки не тільки вчителя, але й дітей, з якими можливо заздалегідь підготуватися до виконання драматичного уривку, або, якщо звертання до цього прийому достатньо звично для школярів то може бути імпровізаційним, спонтанним. До того, використання прийому драматизації може впливати на форму самого уроку, перетворюючи звичайне заняття на урок- розслідування( урок “Таємниця старого зошиту” – творчість І.С.Баха), урок – суд (“ Суд над мудрістю” – давньогрецька філософія, “О, зупинись, чудова мить...” – французький імпресіонізм), урок – мандрівка ( “ Про що мовчить сфінкс” – культура давнього Єгипту). До того, доцільно використовувати прийом драматизації на заняттях, яки присвячені мистецтву театру: “ Театр давньої Греції”, “ Хто обертає Глобус ?” – театр В.Шекспіра, “Витівки пана де Мольєра”.

Інтерпретаційні методичні прийоми :

Презентація творів різних видів мистецтва (інтерпретація) надається через слово. Велике значення має те, як викладач виражає своє розуміння твору, наскільки виразною та яскравою буде його мова, від цього здебільшого залежить те первинне враження від твору мистецтва, яке залишиться у свідомості учнів. Дібрати доступні, емоційні, поетичні пояснення до зразків образотворчого, музичного, декоративного, хореографічного мистецтва – значить стимулювати творчу уяву, образне та аналітичне мислення учнів. Форми існування інтерпретаційних прийомів наступні :

- “розповідь”

- “описання”

- “бесіда”

- “роз’яснення”

- “художній аналіз”

Вміння яскраво, емоційно, виразно розповісти є тим, що дано людині від природи. Як зробити так, щоб Ваша розповідь про мистецтво стала мистецтвом ? По - перше, Вам самим повинно бути цікаво те, про що йдеться, звідкіля з’являться азарт, пристрасть, кураж, якщо Вам відверто нудно? Можете бути певні, вашу нудоту, як і штучний, “награний” інтерес діти помітять на третій хвилині. По – друге, немає рецепту як стати цікавим оповідачем, але, вчитель художньої культури повинен мати дуже специфічні якості, однією з яких є майстерне володіння словом. Якщо Ви справді вирішили йти цією дорогою – терпіння та робота над собою, - все це творить справжні дива, і нехай Вас осяє Мистецтво.

2. Музичне мистецтво.

При використанні творів музичного мистецтва на уроках СХК вчитель повинен враховувати , що інформація про специфіку створення та особливості сприйняття музичного образу не повинна дублювати освітній зміст навчальної дисципліни “Музика”. Необхідно розкривати ті специфічні особливості , яки роблять музичний образ неповторним, або акцентувати увагу на синестезійних зв’язках художнього образу в музиці та інших видах мистецтва. На відміну від уроку “Музики” звернення до музичного твору на уроці СХК може мати дещо іншу функцію: як мети навчання, саме як на уроці музики, так і засобу навчання.

Музичний твір – мета навчання.

Якщо на уроці СХК звертаються до конкретного музичного твору, як до певного прикладу мистецтва, обов’язковою умовою буде художньо – педагогічний аналіз даного твору. Необхідно підкреслити що подібний аналіз повинен здійснюватися або заздалегідь, або після виконання музичного твору, ця прописна істина зазвичай забувається студентами, яки коментують твір під час звучання музики. Музично – педагогічний аналіз музичного твору повинен бути продуманим та здійсненим таким чином, щоб спочатку емоційно настроїти учнів на прослуховування, а потім забезпечити глибокий та емоційний аналіз прослуханого (докладніше цей процес описаний у посібниках з методики музичного виховання).На що ще слід звертати увагу вчителеві художньої культури при первинному знайомстві з музичним твором ? Крім обов’язково – формальних даних про історію створення, особистості композитора, та особливостей стилю вчителю бажано :

- окреслити суто музичні засоби створення музичного образу ( мелодію, інтонацію, гармонію, оркестрування, тощо) та загально мистецьки засоби виразності (ритм, динаміку, композицію) зупинившись на особливостях розуміння цих виразних засобів;

- виявити своєрідність пізнавального змісту музики у безпосередньому втіленні людських почуттів;

- розкрити емоційний зміст музичного твору, як образного відображення певного духовного явища та ставлення до нього композитора;

До музичних творів , як до мети навчання урок художньої культури має доступ дещо обмежений, тому, що ми не повинні дублювати предмет ”Музика”, але якщо є можливість необхідно звертатися (нехай навіть повторно) до “реквієму” Моцарта, 9 симфонії Бетховена, Фантастичної симфонії Берліоза, “Кармен” Бізе, 4 симфонії Малера, 2 концерту Рахманінова, 5 симфонії Шостаковича , тощо. До того, в контексті розкриття особливостей художній культури регіону вчитель має добирати та пропонувати до уваги учнів яскраві приклади етнічної музики, звучання специфічних народних інструментів, сольного вокалу.

Треба відзначити, що розучування та посильне відтворення зразків народної та професійної музики викликає велике задоволення учнів не тільки молодших, а як не дивно, і старших класів, яки вже не вивчають “Музику”, і дуже скучать зо хоровим співом. Подібне “музикування” може створити умови для зближення молодого вчителя з “важкими” старшокласниками.

Музичний твір – засіб художньо – естетичного навчання.

Досить розширеним є прийом використання музичних творів для створення “музичного фону” для образного доповнення поетичного, або візуального образу. В цьому випадку твір, або фрагмент музичного твору стає своєрідним “диригентом сприйняття”, та емоційно спрямовує потік інформації. Для застосування даного прийому є певні умови :

- музичний фон не повинен бути за яскравим та затьмарювати домінуючий візуальний, або поетичний образ;

- музичний фон повинен бути достатньо виразним для створення емоційної тональності цілісного художнього образу;

- музичний фон може виконувати і структуротворчу функцію, якщо композиційно об’єднує декілька творів мистецтва;

- музичний фон може емоційно співпадати з домінуючим художнім образом, але й може протиставлятися йому, бути контрастним, якщо це буде відтворювати авторську думку вчителя;

Використання музичного твору у якості фону потребує достатньо ретельної підготовки – прорахування хронометражу, продумуванні драматургічного співвідношення тексту та музики, тощо. Так, при створенні уроку “Золото інків” студенткою Степановою. Ю . було використано поєднання художньо – історичного тексту повідомлення про плавання Христофора Колумба з музичним фрагментом “Відкриття раю” Вангеліса, при чому кульмінаційні фази обох уривків були синхронізовані, що додатково збільшило впливовий ефект. Взагалі цей методичний прийом було нами запозичено з творів телевізійного та кінематографічного мистецтва, враховуючи близькість уроку художньої культури до телевізійної художньої публіцистики (тема 10).

Виступаючи у прикладній ролі, або поєднуючись у єдине ціле синтетичного художнього образу з іншими мистецькими добутками, музика сприймається підсвідомо, що в свою чергу розвиває в учнях здатність до сінестезійних асоціацій, емоційну гнучкість, співпереживання, глибину почуттів.

Сучасна школа має можливість придбати найсучаснішу звуковідтворювальну апаратуру, але майбутньому вчителеві СХК треба знати, що найвиразнішим та тим, що запам’ятається найбільше, буде власноручне виконання музичного твору (вокальне чи інструментальне). Кожна наступна інтерпретація може стати новим трактуванням музичного образу та залежатиме від особистості виконавця.

Практичні завдання:

- Дібрати приклади музичного мистецтва для ілюстрування занять – “ Художня культура Іспанії”, “ Французький імпресіонізм”, “Мистецтво французької революції” ,тощо.

- Дібрати приклади музичного фону до занять : “Культура первісного суспільства”, “ Пори року”, тощо.

- Створити план – конспект уроків, присвячених долям видатних музичних діячів.

- Розробити бесіду до відвідування тематичного концерту.

3. Образотворче мистецтво та архітектура.

Обов’язковою складовою занять СХК є приклади образотворчого мистецтва, яки виступають візуальним інтегрантом при створенні комплексного художнього образу на уроці. При звертанні до образотворчих творів, або до прикладів з галузі архітектонічних видів мистецтв необхідно зупинятися на особливостях побудування художнього образу. В даному випадку вчитель СХК має ексклюзивне право донесення подібної інформації, бо інші дисципліни ЗОШ не дублюють її. Тому здатність учня до адекватного сприйняття, розуміння, художньої інтерпретації, та творчого відтворення зразків образотворчого мистецтва залежить не тільки від природних здібностей дитини, але й від обсягу художньо – педагогічної інформації та від емоційного враження , яки були отримані на уроці.

Методичні особливості піднесення творів живопису.

При зверненні до живописних зразків вчитель повинен надати розуміння сутності зображеного та рівню відношення його до оригіналу дійсності. Важливо підкреслити, що можливість різнобічного тлумачення та інтерпретації художнього образу є його характерною ознакою і здебільшого залежить від особистості того, що інтерпретує. Для повноти розуміння художнього зображення необхідно усвідомлювати специфіку, особливі риси та засоби виразності живопису. Ось декілька аспектів, яки мають бути усвідомленими майбутнім вчителем СХК , та піднесені на уроці:

- загальною рисою живопису є чуттєва достовірність, яка впізнається оком та передає чуттєвий образ;

- специфічною рисою живопису є те, що дійсність зображена суб’єктивно (ілюзія трьохмірного простору на плаский поверхні), на відміну від об’єктивності скульптурного образу;

- головні засоби виразності живопису – лінія (організує простір), колір (надає простору об’єм, динаміку, передає світло), колорит (взаємодія кольорів у просторі однієї картини, або характерна для творчості певного митця),світлотінь (колористичне вирішенні простору);

- засоби організації простору (перспектива, композиція)

Цікавою формою підготовки до піднесення образотворчих творів на уроці є “Тренінг екскурсоводу” – студенти отримують завдання створити експозицію на задану тему – певний художній напрям, ( Північне Відродження, рококо, експрессіонізм), або видатна постать ( Рафаель, Пікассо, Гоген, Врубел ) та розробити супроводжувальні ремарки, щодо художніх особливостей кожного з творів. При оцінюванні подібної роботи враховується не тільки мистецькознавча грамотність супроводжувальних текстів, але й логіка розташування творів в експозиції – за ступенем драматургічного вирішення ( емоційне поєднання, комбінаторність, асоціативний ряд, головна ідея експозиції.) Подібна вправа з тематичного добору творів мистецтва має за мету майбутнє вміння вчителя обирати приклади до уроку художньої культури, об’єднувати їх згідно теми та ідеї заняття, та яскраво репрезентувати особливості мистецьких витворів.

При розгляданні на уроці певного твору живопису доцільно спиратися на наступну послідовність:

- передісторії створення полотна, місце картини і теми в творчій біографії митця (епоха, напрям, стиль);

- структурно – змістова побудова образу ( пропорції, перспектива, ритм);

- знаходження смислового та зорового центру картини;

- колорістичне вирішення твору (образотворча функція кольору)

- виявлення індивідуальних рис творчості художника.

Так може статися, що один урок присвячується одному твору образотворчого мистецтва. Подібний випадок утворив окремий вид заняття з художньої культури “Урок одного шедевру”. Подібне заняття можна створити на теми : “Трійця” А.Рубльова, “Джоконда”, “Таємна вечеря” Л. да Вінчі, “Явлення Христа народові” О.Іванова, “Демон” М.Врубеля, “Герніка” П.Пікассо тощо.

Методичні особливості презентації творів об’ємної пластики

(скульптури)

При звертанні до творів об’ємної пластики на уроках художньої культури вчитель має надати необхідну суму первинних мистецькознавчих знань, яки необхідні учням для повноцінного емоційного сприйняття творів даного жанру мистецтва.

Важливо підкреслити спільність побудування скульптурного образу та образів живопису, музики, поезії, яки всі базуються на законах гармонії, єдності та узгодженості окремих елементів. Специфіка образу скульптури полягає у тому, що скульптор створює просторову трьохвимірну реальність, на відміну від ілюзії реальності у живопису.

Необхідна теоретична база уроків, присвячених об’ємно – просторовим творам має містить наступну інформацію :

- матеріали скульптури ( художньо – емоційне навантаження та особливості обробки ) – дерево, глина, граніт, мармур, бронза, тощо.

- види (техніка виконання та особливості сприйняття) – кругла, горельєф, барельєф, станкова, монументальна)

- жанри (символіка, атрибути, семантика) – історичний, побутовий, меморіальний, культовий, декоративний (ландшафтний, карнавальний, рекламний)

- комбінаторика ( синтетичне поєднання зі зразками інших жанрів образотворчого мистецтва) – ансамбль, інтер’єр.

В процесі презентації певних зразків об’ємної пластики на уроках художньої культури вчитель може звернутися до наступних методичних прийомів :

- “створення живих композицій” – осягнення емоційного змісту через відтворення стану, рухів, жестів шедеврів скульптури.

- “продовження дії” – ситуативне уточнення змісту твору через домислювання попереднього та наступного елементів дії персонажу, залучення рухової уяви до процесу емоційного сприйняття.

Подібний методичний прийом можливо використати при знайомстві з твором Мірона “Дискобол” – уявне, або реалістичне відтворення пози персонажу твору дозволить відчути рух, який передано скульптором, та навпаки імітація пози твору “Мислитель” О.Родена, дозволяє відчути заглибленість в себе, зосередженість, тишу.

- “розкриття символіки” – вивчення та застосування при сприйнятті творів знань про символічне значення рухів, атрибутики, композиції, для визначення сюжетного змісту .

Даний методичний прийом має велике застосування, до речі не тільки при знайомстві з творами об’ємної пластики, а й з іншими прикладами образотворчого мистецтва. Без детального розкриття значення рухів, положень, атрибутики неможливо осягнути зміст творів.( “П’єта”, “День, Ніч, Ранок, Вечір”, “Давід” Мікеланджело, “Громадяни міста Кале” О.Родена )

- “знайомство з особистістю” – проникнення в характер, уточнення психологічних особливостей персонажу через вивчення міміки та рухів герою скульптурного твору.

Використання такого методичного прийому було доречним , наприклад при вивченні зразків Римського скульптурного портрету (“Портрет імператора Веспасіана”, “Портрет імператора Каркалли”, “Бюст так званого Брута”, тощо)

Методичні особливості презентації творів архітектури.

Вивчення на уроках художньої культури творів архітектури має певні особливості. Якщо приклади творів деяких видів мистецтва можуть бути надані учням тільки в вигляді ілюстрацій ( музичних, живописних, скульптурних, тощо), з архітектурними творами людина має справу у реальному житті. Таким чином дитина сама має можливість визначити головну особливість архітектури , як мистецтва – утилітарність. Сприйняття архітектури, як рукотворної природи людини приводить до розуміння її головної функції – бути оболонкою для життя, задовольняти біологічні, соціокультурні та естетичні потреби людини. Крім утилітарної, архітектура виконує ще декілька функцій, одна з них – бути органом культурної пам’яті людства, тобто створювати можливість існування у культурному просторі епох та етносів. Добутки архітектури втілюють вкрай узагальнений духовний образ часу та народу.

Засоби художньої виразності, мова архітектури, піддається дуже повільним змінам через те, що утилітарні ознаки - користь та міцність не змінюються на протязі тисячоліть. Щодо художнього оздоблення, то воно як раз і надає можливість ідентифікації будівлі, щодо часу та географії створення .

Для розуміння естетичної цінності творів архітектури учням потрібно засвоїти “абетку” засобів виразності даного виду мистецтва:

- матеріали (природні та штучні) та їхня загальна виразність;

- пропорції ( гармонійність цілого та частин);

- симетрія та асиметрія (вплив на свідомість симетричної від фізичної природи людини);

- об’єм (співвідношення об’ємів визначає характер архітектури);

- контраст( співставлення силуетів, масштабів, кольорів, фактури поверхонь створює художній ефект);

Жанри архітектури визначаються функціональним призначенням :

- побутові будівлі;

- суспільні споруди ( культові, спортивно – глядацькі, бібліотеки, школи тощо);

- індустріально – промислові будівлі (мости, віадуки, заводи, вежі, тощо);

- архітектура великих форм ( благоустрій міських площин, вулиць, садів, парків, доріг, тощо).

Методичні прийоми ознайомлення з творами архітектурного мистецтва на уроках художньої культури дуже розгалужені:

- “архітектурна екскурсія” – (наочне знайомство з творами зодчості);

- “ створення міста” - ( уявне створення стильової моделі міста, ансамблю, споруди – графічне, або вербальне)

- “заселення міста” – ( уявне обживання наданої моделі міста, будівлі, - створення сюжету, легенди )

- “ деталізація” – ( доповнення необхідними , та стилістично відповідними деталями моделі споруди)