Підготувала

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний інститут

Реферат на тему:

1. Особи, які не підпадають під дію закону про кримінальну відповідальність в просторі.

2. Екстрадиція.

 

 

Підготувала

Студентка 2 курсу

203 групи ЮІ

Яременко Оксана

Київ - 2012р.

1.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства. Територіальний принцип чинності (дії) закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону «Про державний кордон України» державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Визначається державний кордон України рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України (ст. 2 Закону). Порядок встановлення та позначення державного кордону регламентується статтями 3 та 4 цього Закону.

Відповідно до міжнародних угод і законів України із кримінальної юрисдикції України виключені іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом. Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, які мають повний або частковий дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. До відповідальності такі особи притягуються державою, представниками якої вони є.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають юрисдикції України лише щодо злочинних діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Дипломатичний кур'єр є недоторканним та не підлягає українській кримінальній юрисдикції лише при виконанні своїх обов'язків, а тимчасовий дипломатичний кур'єр - лише на час доставки пошти за призначенням.

Недоторканністю та імунітетом від кримінальної юрисдикції користуються також дипломатичні агенти, акредитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України. Це поширюється і на членів їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу.

Принцип громадянства (його ще називають національним) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає із ст. 61 Конституції України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Крім розглянутих вище принципів дії закону про кримінальну відповідальність у просторі, доктрина виділяє ще два додаткових принципи: універсальний (його ще називають космополітичним) та реальний.

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Цей принцип відображає спільність інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, відповідальність за які випливає з міжнародно-правових актів. КК 2001 р. містить низку статей, які включені в нього саме у зв'язку з ратифікацією міжнародних конвенцій, договорів тощо. До них належать, наприклад, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК), ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), піратство (ст. 446 КК), найманство (ст. 447 КК).

Універсальний і реальний принципи виключають притягнення до кримінальної відповідальності зазначених осіб, якщо вони були засуджені за вчинені злочини іноземним судом та відбули за них покарання.

2.

Екстрадиція – це процес видачі правопорушника державою, на території якої перебуває ця особа, яка розшукується компетентними органами іноземної держави за вчинення на території цієї держави злочину для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення обвинувального вироку, який набрав силу, до виконання.

Правовою підставою для видачі правопорушників є Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р, та чинні двосторонні міжнародні договори України про видачу; про правову допомогу у кримінальних справах, які включають в себе положення щодо видачі правопорушників.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК.

 

Умови для здійснення видачі, в т.ч. підстави для відмови у видачі, передбачені міжнародними договорами:

· діяння, за яке вимагається видача, має бути кримінально караним як за законодавством країни, що вимагає видачу, так і за законодавством країни, до якої звернено вимогу;

· видача здійснюється тільки щодо тих злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на максимальний термін не менше одного року або більш тяжке покарання; для видачі з метою виконання вироку - якщо особу засуджено до позбавлення волі на строк не менше шести місяців або більш тяжкого покарання;

· не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідності або виконання обвинувального вироку;

· особа за станом здоров’я не може бути видана без шкоди її здоров’ю.

Статтею 25 Конституції України і відповідно статтею 10 Кримінального Кодексу України забороняється видача громадян України іноземній державі.

Не підлягають видачі особи, що скоїли злочин політичного характеру і користуються правом притулку, однак не розглядаються як політичні військові злочини і злочини проти миру та людства.

Видача правопорушника не здійснюється, якщо він вже був притягнутий до кримінальної відповідальності за такий самий злочин або компетентними органами вже було винесено рішення не порушувати чи зупинити переслідування у зв’язку з тим самим діянням.

Крім того, якщо злочин, за який вимагається видача, карається смертною карою за законодавством однієї держави, а законодавством іншої держави не передбачено смертної кари як виду покарання за такий самий злочин, у видачі злочинця відмовляється, якщо запитуюча держава не надасть запитуваній державі достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде виконано.

Невидача власних громадян не означає, що вони залишаються безкарними. Кожна держава за проханням іншої держави зобов’язана порушити або перейняти відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування щодо свого громадянина, підозрюваного у скоєнні злочину на території іншої держави.

Інститут видачі осіб, які скоїли злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, яка постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Згідно з нормами конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, які скоїли злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. Видача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком. Підставою такої видачі служить вирок, винесений судом держави, яка запитується, відносно громадянина запитувача держави, який набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Україна і питає держава. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише відносно осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України і законодавства запитувача держави є кримінальне караними. Наприклад, така видача злочинців передбачена Конвенцією про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, що була укладена державами - членами СНД 22 січня 1993

Згідно ч. 3 ст. 10 КК іноземці та особи без громадянства, які постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Так, видачу з метою проведення кримінальне переслідування встановлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993.

 

Список використаної літератури:

1. www.minjust.gov.ua

2. Мельник М.І. Кримінальне право України.Загальна частина. – 2004р.

3. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Підручник / К.: Юрінком Інтер, 2005р.