Методика роботи з фонетики. Звукобуквений аналіз на уроках української мови.

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу – слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис – ліс, ніч – піч), послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м'які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.

Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу “Звуки і букви” у 1-2 класах. В учнів поглиблюються знання про звукову систему української мови. Так, у дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на дві великі групи – голосні і приголосні.

Класифікаційні ознаки голосних і приголосних звуків:

– спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно виходить через ротову порожнину, при вимові приголосних – натрапляє на ряд перешкод (язик, зуби, губи);

– характер звучання (при вимові голосних чуємо тільки голос, при вимові приголосних – голос і шум або тільки шум);

– властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі, приголосні – лише в сполученні з голосними).

Всі ці знання учні мають одержувати способом спостереження за артикуляційним апаратом (органами мовлення) під час вимови окремих звуків, вправлянь у вимовлянні звуків і аналізу особливостей їх вимови.

Під час вивчення цього розділу доцільними будуть вправи фонетичного й артикуляційного характеру, спрямовані на формування умінь класифікувати звуки, наприклад: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно проходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і кінчиком язика ([д], [т], [з]) і т. д.

Само собою зрозуміло, що передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом в процесі вимови голосних і приголосних.

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» учні мають одержати знання про те, що в українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [і], [и] і що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, є, і, и, я, ю, є, ї.

Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звукобуквенного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються.

Оскільки в графічній системі української мови найбільше розходжень між приголосними звуками і позначенням їх буквами, засвоєння теми «Приголосні звуки. Тверді й м'які приголосні, способи їх позначення на письмі» необхідно проводити на основі спостережень за звуками і їх буквеним позначенням.

В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (вимовляємо [шч] – пишемо букву щ (ща), вимовляємо [дз], [дз'], [дж] – пишемо букви дз, дж), в інших – до заучування напам'ять слів, наприклад, тих, у яких вимовляється звук [ґ].

Для удосконалення умінь, одержаних протягом навчання у 1 класі щодо розрізнення твердих і м'яких приголосних, доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м'яких приголосних: [л – л'], [н – н'], [т – т'], [д – д'] та звука [й].

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомились у період навчання грамоти: проводили спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка – папка) – І етап їх засвоєння. Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шуму при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати приголосні таких пар:

[д – т], [д' – т'], [б – п], [ж – ш], [з – с], [з' – с'], [дз – ц] та ін.

Це дає можливість зосереджувати увагу лише на способі творення звуків, в результаті чого учні приходять до висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної пари однаковий.

Наступне завдання – простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків. Для того щоб відчути, чи бере участь голос у вимовленні звуків, учням пропонується прикласти до гортані кінчики пальців: при участі голосу голосові зв'язки дрижатимуть.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі – тільки за допомогою шуму.

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період навчання грамоти. Під час опрацювання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ділити слова на склади залежно від кількості голосних у слові. Вона є однією з основних у початкових класах і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом.

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначенням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітичних умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад – це склад, який вимовляється довше і сильніше, ніж ненаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією.

На наступних етапах навчання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; завдання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з наголосом на першому, другому чи останньому складі) тощо. Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення (оволодіння навичками позначення на письмі ненаголошених [е], [и]).

У початкових класах учнів знайомлять не лише з поняттям “наголос”, а й із смислорозрізнювальною роллю наголосу.

Звуковий і звуко-буквений аналізи є найефективнішими прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правильних співвідношень між звуками і буквами.

Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків: діти сприймають на слух вимовлене вчителем слово, самі вимовляють його (артикулювання допомагає чітко розрізняти звуки, встановлювати їх послідовність). Учні називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких складається слово, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю/м'якістю, глухістю/ дзвінкістю.

Звуко-буквений аналіз слід також проводити зі словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями самостійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються встановленням складової і звукової будови слова, то під час звуко-буквеного аналізу вони повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви звуків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приголосні, як тверді (в слові ліс перший звук [л] – м'який. Правильно: в слові ліс перший звук м'який — [л']).

Звуковий і звуко-буквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний аналіз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Якщо на уроці розглядається тема “Голосні і приголосні звуки української мови”, то природно, що тут необхідним є повний звуковий аналіз слів.

Послідовність проведення звукового на прикладі слова яблуня):

Я-блу-ня — 3 склади, перший склад наголошений.

Звуки: [й], [а], [б], [л], [у], [н'], [а].

Голосні: [а], [у], [а].

Приголосні: [й], [б], [л], [н'].

М які: [й], [н']; інші — тверді.

Глухі: немає.

Дзвінкі: [й], [б], [л], [н'].

Під час вивчення тем “Тверді і м'які приголосні звуки” поряд з повним аналізом слова може виступати частковий (учні називають лише приголосні або тільки тверді чи м'які приголосні звуки).

Під час звуко-буквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці, адже звук є первинним, а буква – вторинною і вживається залежно від звука.

Послідовність проведення звуко-буквеного аналізу слова:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі – дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, указуючи на особливість уживання букв.

Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа] передає буква я, м'якість звука [н'] перед [а] позначається буквами н, я.

Повний звуко-буквений аналіз доцільно використовувати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звуко-буквеного аналізу. На письмі можна обмежитися складанням звукової моделі слова.

Під час вивчення орфографічного матеріалу доцільно використовувати частковий звуко-буквений аналіз, спрямований на усвідомлення співвідношення між особливістю звуків і прийнятими в українській мові правилами їх позначення на письмі. Н-д, правило вживання апострофа стане зрозумілим учням лише тоді, коли вони усвідомлять звукову ситуацію: твердий приголосний + [й] перед голосними [а], [є], [у], [і], а це можливо тільки на основі проведення часткового звуко-буквеного аналізу.

Звуковий і звуко-буквений аналізи потребують умінь логічно і доказово будувати висловлювання. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, учителеві слід обов'язково давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.