Вуглекислотні вогнегасники

Призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин і матеріалів, електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 В,а також цінних предметів (у картинних галереях, музеях, архівах, бібліотеках, приміщеннях з ПК). Їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних легкозаймистих рідин (спирти, ацетон тощо), в яких СО₂ добре розчиняється, лужних металів, речовин, що перебувають у стані жевріння (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.)

У вогнегаснику (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 та ін.) (рис. 4)вуглекислота перебуває в корпусі (товстостінний металевий балон) у скрапленому стані (вона переходить у скраплений стан при високому тиску). У разі натискання на важіль керування клапаном, вуглекислота під тиском надходить у розтруб, де внаслідок раптового розширення (близько 500 разів за об'ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою до мінус 70°С. Таким вогнегасником потрібно гасити з відстані близько 1 м, спрямовуючи струмінь вуглекислого снігу з краю вогню.

Вогнегасники потрібно розміщувати подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м), а також не допускати ударів по балону. Під час задіяння вуглекислотного вогнегасника заборонено торкатися рукою розтруба, адже його температура від вуглекислотного снігу дуже знижується. Щомісяця необхідно ззовні оглядати вогнегасник, звертаючи увагу на наявність пломб і розтрубу. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.

Рис. 4. Схема будови вуглекислотного вогнегасника ВВ-2: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – запобіжна мембрана; 4 – запобіжна чека; 5 – важіль керування клапаном; 6 – ручка; 7 – розтруб.