РОЗШИФРУВАННЯ СХЕМИ МАРШРУТУ
Лекція №7. Екскурсійна методика
План
1. Основні поняття екскурсійної методики.
2. Технологічний процес створення нової екскурсії.
3. Методика екскурсійного показу:
Ø вибір місця розташування групи екскурсантів,
Ø розстановка екскурсійної роботи.
1.Екскурсійна методика як окрема методика, що пов’язана з процесом поширення знань на основі однієї форми роботи, являє собою сукупність вимог і правил, висунутих до екскурсії, а також суму методичних прийомів підготовки та проведення екскурсій різних видів, різної тематики і для різних груп людей.
За думкою Ю.Александрова, “практика екскурсійної методики включає застосування науково-обгрунтованих прийомів і способів підготовки та проведення екскурсій, формування та функціонування системи методичної роботи та її основних ланцюгів (методрада, методична секція екскурсоводів, методичний відділ, методкабінет), а також системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів екскурсоводів” [Алесандров Ю.Н. Актуальные проблемы развития экскурсионной методики // Актуальные проблемы экскурсионного дела: Материалы научной конференции. – Сухуми ЦНИЛТЭ, 1972. – С.21-23].
Велике значення для обґрунтування та розвитку екскурсійної методики має психологія, особливо соціальна психологія, що займається вивченням природи відчуттів, сприйнять, уявлень, законів мислення, ролі позитивних і негативних емоцїй у процесі пізнання, психофізичної природи уваги, переконання, особливостей психології колективу (групи), механізму повчання тощо.
Б.В.Ємельянов розглядав екскурсійну методику в таких аспектах, як основупрофесійної майстерності екскурсоводів; як механізм, що удосконалює “подання” матеріалу та сприйняття об’єкта екскурсантам, як процес упорядкування діяльності екскурсовода. Відомий екскурсіоніст вважав, що екскурсійна методика спирається на філософію. З філософської науки методика бере вчення про діалектику, теорію пізнання і логіку. “Екскурсійна методика, – писав він, – виходить з того, що екскурсія являє собою діалектичну єдність змісту, засобів, форм та специфічного методу впливу на аудиторію – екскурсійного метода” [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.108]. Екскурсійна методика як прикладна дисципліна складається із загальної та окремих методик.
Перша складає сукупність правил та прийомів підготовки та проведення екскурсій. До кола її питань входять також питання теорії, підготовки та підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів.
Предмет окремих екскурсійних методик складає прийоми та способи виховання, навчання та освіти у процесі викладу різних тем екскурсій. Екскурсійна методика включає методики: розробки нового для організації (фірми) продукта; розробки екскурсоводом нової для нього теми (вже розробленої у конкретній організації (фірмі); підготовки екскурсоводів до проведення чергової екскурсії; післяекскурсійна робота з її учасниками тощо. Відповідно до кожної теми ця методика має свої особливості, які визначаються завданнями, поставленими перед конкретною екскурсією, цільовою установкою (наприклад, розширення культурного світогляду дорослих або професійна орієнтація молоді), а також видом екскурсії (міська, позаміська, музейна, виробнича) та складом групи.
Мають свої відмінності пішохідні та автобусні екскурсії. Є різниця й у методиці проведення екскурсій для внутрішніх та іноземних туристів, а також для різних категорій місцевого населення.
Найбільш глибоко розроблена методика проведення екскурсій. Вона охоплює цілий ряд питань. Це, насамперед, вміти показати об’єкти, розповісти про них і пов’язані з ними події. Методика передбачає вміння правильно скомпонувати екскурсійний матеріал, якнайповніше використати зорові та словесні докази шляху досягнення поставленої мети і найбільш повно розкрити тему екскурсії.
Методикуслід розглядати як суму використаних в екскурсії прийомів і послідовність екскурсійних об’єктів, чіткість формулювання підтем, кількість та взаємозв’язок основних питань, змістовність логічних переходів, і нарешті, кількість і послідовність викладення фактичного матеріалу.
Методичний прийом– це частина, елемент екскурсійного методу, необхідний для ефективного його застосування в конкретній екскурсії. Правильне використання методичних прийомів складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода.
Отже, призначення методики полягає в тому, щоб допомогти екскурсантам засвоїти зміст екскурсії через сприйняття об’єктів екскурсійної діяльності. Завдання методичних прийомів забезпечити найбільшу дієвість передачі знань екскурсантам.
Ефективність екскурсії визначається не тільки рівнем її змісту, але й методикою проведення. Методика проведення екскурсії поділяється на дві частини: методику показу і методику розповіді, що носить підпорядкований характер.
У методиці показу можуть бути виділені як самостійні частини наступні методики: спостереження, вивчення і дослідження об’єктів; використання технічних засобів пропаганди, використання “портфеля екскурсовода”.
Методика показу – більша частина методики за обсягом і складністю підготовки та здійснення. Вона складна тим, що оригінальна, і на відміну від методики розповіді не застосовується у жодній з інших форм освітньо-виховної роботи. Тому виключено запозичення методичних прийомів з інших методик.
Спираючись на багаторічний практичний досвід професійних екскурсійних кадрів країни, відомий радянський екскурсіоніст Б.В.Ємельянов у своїх працях: “Основы эксурсоведения” (1981, 1983 рр.), “Методика подготовки проведнеия экскурсий” (1980 р.), “Профессиональное мастерство экскурсовода” (1986 р.), “Экскурсоведение” (2000 р.) систематизував і сформулював основні методичні прийоми показу і розповіді, методику або технологію підготовки нової екскурсії тощо.
2. Технологія(від грецького techne – ремесло, майстерність і logos – вчення, наука) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки матеріалів у різних галузях. Наукова дисципліна, що розробляє та вдосконалює ці прийоми та способи.
Технологічні процеси– самі процеси одержання, обробки, складання матеріалу. Крім того, технологія – це опис виробничих процесів, інструкції щодо їх виконання, технологічні карти тощо [Українська радянська енциклопедія: У 2 т. – К.: УРЕ, 1984. – Т.11, кн.1. – С.240].
В основі технологічного процесу створення екскурсії лежить екскурсійна методика, в якій у широкому розумінні прийнято враховувати систему способів цілеспрямованого здійснення будь-якої роботи, а в педагогічній науці та практиці під методикою розуміється сукупність правил та способів викладання навчальних дисциплін, система прийомів навчання та виховання. При цьому необхідно враховувати залежність прийомів та методів від мети та змісту виховання. Це має відношення і до екскурсії, в якій завжди головне – її зміст.
Міждержавним стандартом ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”, пунктом 5.8.3. визначено, що “проектування послуги “екскурсія” передбачає визначення:
· тематичної спрямованості;
· об’єктів огляду;
· тривалості екскурсії;
· обсягу інформації;
· форми пересування за маршрутом екскурсії;
· результатів соціологічного вивчення пропозицій екскурсантів щодо умов обслуговування” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.7].
Виходячи з цих вимог, кожний екскурсовод повинен дбати про науковість, наочність та глибину змісту екскурсії. Ефективність екскурсії значною мірою залежить від вміння екскурсовода образно, дохідливо та переконливо викласти матеріал слухачам, а отже, від володіння технологією та методикою її підготовки та проведення.
Екскурсійний технологічний процес складається з двох основних розділів– підготовки екскурсії та її проведення.
Технологічний процес екскурсії слід розглядати у двох планах: розробку нової теми для організації та підготовку екскурсовода до нової для нього теми.
Технологія створення нової екскурсії досить складний процес. Він починається з глибокого вивчення духовних запитів та інтересів населення, екскурсійних можливостей міста, краю, району. Для підготовки нової екскурсії, як правило, створюється творча група у складі 3-7 найбільш творчих екскурсійний працівників. Найбільш досвідчений з них призначається керівником. Все це визначається наказом по організації.
Кожному учаснику групи виділяється певний розділ роботи, при цьому враховуються хист та спеціальні знання виконавця.
Технологічний процес створення нової екскурсії здійснюється поетапно.
Теоретиками екскурсознавства визначені 15 етапів розробки екскурсії:
1. Визначення мети і завдань екскурсії.
2. Вибір теми.
3. Вибір літератури і складання бібліографії.
4. Знайомство з експозиціями і фондами музеїв за темою.
5. Відбір вивчення екскурсійних об’єктів.
6. Складання маршруту екскурсії.
7. Об’їзд або обхід екскурсії.
8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.
9. Комплектування “портфеля екскурсовода”.
10. Вибір методичних прийомів проведення екскурсії.
11. Визначення техніки проведення екскурсії.
12. Складання технологічної карти.
13. Підготовка індивідуального тексту.
14. Прийом (здача) екскурсії.
15. Затвердження екскурсії як продукта туристичної фірми.
У нашому посібнику пропонуються три основних етапи, а саме:
1. підготовча робота – визначення теми, мети, завдання екскурсії, добір та вивчення матеріалів по темі, першовитоків, монографій, знайомство з фондами та документами архівів, музеїв тощо, відбір вивчення та дослідження екскурсійних об’єктів;
2. створення екскурсії – її основної та допоміжної (додаткової) технологічної документації: маршрута, технологічної карти, контрольного тексту, “портфеля екскурсовода”, карток (паспортів) екскурсійних об’єктів, бібліографічного списку літератури тощо;
3. завершальний етап – доведення екскурсії до робочого стану: одержання рецензії наукового фахівця, прийом екскурсії на маршруті, затвердження її, підготовка екскурсоводів до виходу на маршрут
Підготовчий етап починається з визначенням теми, мети та завдання екскурсії. Вірно сформульована мета має виключно важливе значення. Їй підпорядковується все, що буде показано та що йтиме розповідь у ході екскурсії.
Метою екскурсії може бути виховання громадянської свідомості, сприяння формуванню національної ідеї, ідеї державності України, відповідальності за історичний спадок, прилучення до розуміння української національної культури у світовій цивілізації, моральне, естетичне виховання тощо.
Наприклад, ось як визначено мету екскурсії “У Сорочинці на ярмарок”, яку створено в Полтавському туристично-екскурсійному комплексі “Еней”: “виховання патріотизму, любові до рідного краю, поваги до народних традицій України, розуміння важливості надбань наших предків, непересічної естетичної та моральної вартості спадщини у формуванні свідомості наших сучасників”.
Крім загальної мети, звичайно, обумовлюється і конкретне завдання, яке в названій екскурсії визначено так: “Познайомити з історією українських ярмарків, побувати на найбільшому у країні Сорочинському ярмарку, переконати учасників екскурсії, що сучасний ярмарок – не атрибут епохи феодалізму, а потужний центр торгівельних та культурних зв’язків, познайомити з народним мистецтвом у центрі килимарства та вишивки у Решетилівці, на самому Сорочинському ярмарку і, як результат, підвести екскурсантів до усвідомлення, що народне мистецтво не баласт, який заважає поступальному рухові вперед, а першовитік сьогоднішніх мистецьких явищ і процесів, що час творення народних майстрів не залишився у минулому, що місце витворів народного мистецтва – не лише у музеях, а й у нашому повсякденному побуті, як речей гармонійних, досконалих”.
Мета та завдання екскурсії визначають актуальність теми, а саме того, що покладено в її основу, на чому будується показ та розповідь. Вірне визначення теми відображується найрішучішим чином на змісті екскурсії та методиці її проведення. Важливо, щоб тема розкривалась уже у назві екскурсії. Слід уникати назв – особливо це характерно для позаміських екскурсій, які визначають маршрут екскурсії: “Черкаси-Умань”, “Київ-Канів”. Краще назвати “Шевченків край”.
Для визначення теми та мети екскурсії вирішальне значення мають екскурсійні об’єкти.
Об’єктами екскурсії, як правило, бувають пам’ятки історії та культури, експозиції музеїв та виставок, пам’ятки природи, інженерні споруди, місця, пов’язані з перебуванням відомих людей тощо. В Україні нині на державному обліку зареєстровано понад 132 тис. пам’яток, серед яких: історичних – майже 56 тис; археологічних – майже 70 тис; пам’яток культури – більше 6,5 тис.
У музеях знаходиться майже 10 млн. експонатів.
Екскурсійні об’єкти класифікуються за: змістом:
· однопланові – твір живопису, будинок, рослина та багатопланові – пам’ятка архітектури та мистецтва, інженерна споруда, які одночасно є й історичними пам’ятками; архітектурні ансамблі та ін.;
· за функціональним призначенням: основні – ті, без яких неможливо розкрити зміст екскурсії; додаткові – пов’язані з локальними подіями, окремими епізодами та фактами, вони допомагають у розкритті змісту, теми в цілому;
· за ступенем збереження: збережені повністю – об’єкти, які потерпіли значних змін, але збереглися у своїй основі (Кирилівська церква у Києві); перебудовані (Золоті ворота у Києві, Спаський собор у Чернігові); реконструйовані, відтворені заново (Свято-Успенський собор та комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, П’ятницька церква у Чернігові);
· не збереглися, але демонструються як пам’ятні місця.
Добір об’єктів, особливо якщо їх дуже багато, справа досить складна. Він проводиться на основі значення об’єкту для розкриття теми екскурсії. При цьому бажано, щоб об’єкти однієї з екскурсій не дублювалися в іншій, але це бажання не може відноситись до багатопланових об’єктів. Так, Софія Київська може фігурувати в екскурсіях на різні теми: як визначна історична пам’ятка, як шедевр давньоруського зодчества XII ст., як видатна архітектурна споруда.
Існують й інші критерії оцінок при відборі об’єктів для показу. При цьому враховується пізнавальна цінність об’єкту, його популярність, що є дуже принадним фактором для екскурсантів, екзотичність, яка іноді пов’язана з легендою, виразність, неповторність – наприклад, міст ім. Є.О.Патона у Києві, і, нарешті, місце розташування.
Кількість відібраних об’єктів для показу також суттєва. Якщо їх замало, то екскурсія буде неповноцінною, якщо забагато – це загрожує дилетанством.
У міській оглядовій багатоплановій екскурсії кількість об’єктів показу основних та додаткових не повинна перевищувати 20-30, у тематичній екскурсії їх може бути 8-10. Слід прагнути до широкого та багатопланового показу об’єктів і уникати включення в екскурсію схожих об’єктів, які не несуть суттєвої нової інформації по темі.
Дуже важливим етапом підготовки є вивчення та накопичення матеріалу екскурсії: екскурсовод повинен знати по темі якнайбільше. Не слід старатися та намагатися весь зібраний матеріал включити в екскурсію. Не випадково знання екскурсовода іноді порівнюють з айсбергом, дев’ять десятих якого знаходиться під водою і лише десята частина піднімається над поверхнею. Одна десята – ті знання, які екскурсовод повідомляє групі, решта – знання по темі, які можливо використати в інших варіантах екскурсій. Не слід забувати, що будь-яка екскурсія з часом удосконалюється, змінюється й її зміст: “непотрібне” сьогодні може знадобитися завтра. Не слід забувати і про питання, які можуть задати екскурсанти і на які завжди треба бути готовим дати вичерпну відповідь.
Починати підготовчу роботу слід з найповнішого вивчення існуючих наукових, літературних джерел по темі та складання бібліографії. Екскурсовод вивчає історичні документи, добирає спеціальну наукову, мемуарну, художню, довідкову та краєзнавчу літературу. Остання необхідна для знаходження конкретної інформації про місто, область, край, встановлення зв'язків подій, 4яківідбувалися у цій місцевості, з життям держави.
Перелік літератури доцільно розмістити у потрібній послідовності, відповідно до підтем (розділів) майбутньої екскурсії. Бажано до кожного літературного джерела додати анотацію, що в подальшому полегшить користування бібліографічним списком як допоміжним технологічним документом.
Цікаві відомості можуть бути знайдені у періодичній пресі, старих газетах та журналах, особливо в місцевих та маловідомих. Наводячи матеріал періодики, слід зазначити точну назву статті, її авторів, видання, місце та рік публікації. Корисно відмічати ступінь вірогідності інформації.
Часто у пошуках нових матеріалів, фактів екскурсоводи звертаються в різні архіви. Робота в архівах трудомістка та складна, але вона дає чудові наслідки. У ній завжди присутній елемент самостійного наукового пошуку. А розповідь про те, як було зроблено цінну знахідку, “таємниця об’єкту” може заслужено прикрасити екскурсію, посилити її емоційний вплив.
Не менш важливе значення має робота в музеях, художніх галереях. Слід пам’ятати, що окрім експозиції у кожному музеї існує запасник, власний архів. Корисним у ряді випадків буває відвідування архітектурних та художніх майстерень, науково-дослідних та навчальних інститутів, установ культури тощо.
Екскурсовод повинен твердо засвоїти, що у відповідності до вимог науковості він має право включати до екскурсії лише абсолютно вірогідні відомості, ретельно перевірені факти, обосновані гіпотези та висновки.
Допомогу у підготовці екскурсії можуть надати консультації зі спеціалістами-краєзнавцями, учасниками та свідками подій. Деякі з цих фахівців можуть стати і рецензентами екскурсії. Відомо, що кожна галузь науки, мистецтва тощо має свою специфічну термінологію. Допомога фахівців обов’язкова для правильного використання професійних термінів та виразів. Не завадить скласти короткий словник таких термінів.
Консультації з фахівцями, зустрічі з учасниками подій, краєзнавцями слід занотувати з документальною точністю. Отриману від них нову інформацію неодмінно слід проаналізувати та порівняти з тією, яка вже напрацьована в матеріалі. Магнітофонні записи розповідей цікавих та обізнаних людей можуть включатися в екскурсію як ілюстративний матеріал.
Після визначення екскурсійних об’єктів слід їх ретельно вивчити. В одних випадках можна починати з натурного огляду, в інших – зі знайомства з літературою. Практика визначає, що попередній огляд пам’ятки доцільний лише у випадку, коли екскурсовод має хоча б мінімальну інформацію про неї. Не слід обмежуватись лише енциклопедичною чи краєзнавчою літературою, а тим більше відомостями, які вміщені в путівниках, рекламних проспектах, популярних статтях тощо, при тому, що вони бувають необхідні, особливо на початковому етапі ознайомлення з пам’яткою. Екскурсоводу необхідно ретельне вивчення наукової літератури з необхідними виписками, конспектуванням. При цьому слід враховувати тему, мету та завдання екскурсії, відбираючи з великої кількості матеріалу у першу чергу той, який безпосередньо буде використаний у майбутній екскурсії.
Під час огляду пам’ятки в натурі слід звернути увагу на її розташування в навколишньому ландшафті чи забудові, встановити, чи збереглося історичне середовище, яке оточувало пам’ятку в період її спорудження, була вона перебудована чи реставрована, чи змінилося її функціональне призначення. Слід знати матеріал, з якого споруджено будівлю чи пам’ятник, обставини його будівництва, прізвище архітектора чи скульптора, задум створення, пов’язані з ним історичні події тощо.
Якщо йдеться про історичну споруду, екскурсоводу слід точно встановити, що, коли і як відбулося у різних її частинах, бо йому це може знадобитися під час ведення екскурсії для мовного відтворення історичних подій, використанні прийому локалізації.
Паралельно з вивченням об’єкту можна створювати додаткову технологічну документацію – картки (паспорти) екскурсійного об’єкту, куди занести дані про нього. Чим докладніше картка буде заповнена, тим легше буде з нею працювати при упорядкуванні тексту екскурсії, визначенні її маршруту.
До картки (паспорту) об’єкта слід занести:
· найменування пам’ятки (первісне та сучасне), а також назву, під якою пам'ятка відома серед населення;
· історичну подію, її дату, з якою пов’язана пам’ятка;
· місцезнаходження об’єкта, поштову адресу;
· опис пам’ятки (під’їзд до неї, її автор, дата спорудження, матеріал, з якого виготовлена, текст меморіального напису);
· джерела відомостей (література, де є опис пам’ятки та подій, пов’язаних з нею, архівні дані, усні перекази, основні опубліковані роботи та місця знаходження неопублікованих робіт);
· збереження пам’ятки (стан та територія, на якій знаходиться; дата останнього ремонту, реставрації);
· на кого покладено охорону пам’ятки;
· в яких екскурсіях використовується;
· дата складання та прізвище складача.
До картки додається фото об’єкта, яке відтворює його сучасний та минулий вигляд.
Наявність такої картотеки допоможе в розробці нових маршрутів та урізноманітненні використання пам’яток у різних екскурсіях [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.127].
У випадках, коли об’єкт багатоплановий, екскурсовод, перш за все, вивчає його в межах теми, над якою працює, класифікує матеріал, який має, на основний та додатковий (який не має відношення безпосередньо до теми екскурсії, але може використовуватись при відповідях на запитання екскурсантів).
Слід пам’ятати: інформація, яку екскурсовод повинен повідомити екскурсантам з приводу певного об’єкту, буде визначати й особливості його показу, відведений на це час та послідовність огляду.
Під час попереднього огляду об’єкта екскурсоводу слід проаналізувати, на що звернути увагу екскурсантів, де краще поставити групу (для цього необхідно самому знайти найбільш виграшні точки для огляду), передбачити запасний варіант, оскільки найзручніша позиція може бути зайнятою. Вибираючи місце показу, екскурсовод повинен звернути увагу і на зовнішні обставини, які здатні полегшити чи, навпаки, утруднити його роботу: інтенсивність вуличного руху, шум від електропоїзда, який проходить неподалік, та ін.
Після завершення підготовчої роботи творча група приступає до другого її етапу – створення самої екскурсії, основної технологічної документації, яка затверджена державним стандартом ДЕСТ 28681.1-95 “Туристично-екскурсійне обслуговування. Проектування туристичних послуг”, і де зазначено, результатом проектування послуги “екскурсія” є наступні технологічні документи:
· 3.11. технологічна карта екскурсії (додаток Є);
· 3.13. контрольний текст екскурсії;
· 3.14 матеріали “Портфеля екскурсовода”;
· схема траси маршруту транспортної екскурсії (додаток Ж)” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.7].
Технологічна документація, яка не зазначена державним стандартом, але використовується при роботі над екскурсією, вважається додатковою чи допоміжною: картки (паспорти) екскурсійних об’єктів; бібліографія, рецензія фахівця, додаткові матеріали по темі: реферати, довідки, таблиці, цифрові матеріали, копії документів, цитати з літературних творів тощо. Вона може розроблятися паралельно з виконанням певної роботи в процесі підготовчого та завершального етапів.
Після завершення добору, вивчання та дослідження екскурсійних об’єктів слід приступати до складання маршруту екскурсії.
Міждержавним стандартом не розмежовуються туристичний та екскурсійний маршрути, там дано наступне визначення: “Туристичний маршрут – заздалегідь визначений шлях туристичного походу (екскурсії, подорожі), характерною ознакою якого є певний порядок переміщення туристів по географічних точках” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.2]. Крім того, там дано поняття “Туристична траса – маршрут, що затверджений і обладнаний належним чином” [Там само].
В екскурсії – це переміщення екскурсантів від одного об’єкта до іншого. Маршрут знаходиться в прямій залежності від теми екскурсії та об’єктів показу.
До кожного екскурсійного маршруту ставляться дві головні вимоги: він повинен забезпечувати цілісність та логічну послідовність викладення матеріалу, а також мати зорову основу для розкриття теми.
Існує три принципи побудови маршруту: хронологічний, тематичний та комплексний (хронолого-тематичний). На практиці суворо виконати хронологічний принцип маршруту буває дуже важко, а іноді і зовсім неможливо через розкиданість об’єктів по місту. Але прагнути цього слід.
Прикладом хронологічної побудови можуть бути літературно-, художньо-біографічні екскурсії про життя і творчість видатних людей. За тематичним принципом будуються тематичні оглядові екскурсії “Літературна Одеса 1920-х років”. Усі ж оглядові міські екскурсії в основному побудовані за тематико-хронологічним принципом. Послідовність викладення матеріалу по хронології в таких екскурсіях зберігається, як правило, тільки в підтемах
Екскурсійний маршрут повинен бути складений компактно. Бажано, щоб переїзд від одного об’єкту до іншого не займав більше, ніж 10-15 хвилин, довгі інтервали слід чергувати з короткими. Намагатися не допускати повторних переїздів по одних і тих самих вулицях або повз одного і того ж самого об’єкту.
У піших екскурсіях інтервали між об’єктами повинні бути незначними: довгі переходи порушують ритм та сприйняття екскурсії, відволікають увагу екскурсантів. Раніше відмічалося, що екскурсійні об’єкти поділяються на основні та додаткові. Як правило, при показі основних об’єктів розкривається одна з підтем екскурсії. Біля кожного такого об’єкту передбачено вихід екскурсантів з автобусу. Але при цьому не слід зупиняти автобус, виводити з нього людей тільки для того, щоб сказати кілька слів про черговий об’єкт.
Після розробки маршруту слід неодмінно здійснити його об’їзд чи обхід. При цьому уточнити трасу руху, місцезнаходження об’єктів на вулицях та площах, під’їзди до них чи місць стоянок, вибрати основні та резервні точки показу і т. ін. Під час об’їзду чи обходу проводиться хронометраж часу переїзду (переходу) від об’єкта до об’єкта, визначається кілометраж для підведення точних розрахунків екскурсії. Від результатів хронометражу до маршруту можуть бути внесені необхідні зміни. Слід передбачити невеликий резерв часу (10-15 хв.) оскільки можливі затримки на дорогах.
Схему траси маршруту слід оформити згідно з вимогами Міждержавного стандарту
РОЗШИФРУВАННЯ СХЕМИ МАРШРУТУ
1. Перелік географічних точок слідування транспортного маршруту.
2. Перелік зупинок.
3. Визначення місць початку екскурсії.
Як бачимо, Схема траси маршруту транспортної екскурсії обов’язково затверджуєтьсякерівником туристичної організацій та погоджується з Державною автоінспекцією, чим остання підтверджує проїзд автобусу та дозвіл для зупинок та виходів групи до об’єктів.
Крім того, нині часто виникають складності з паркуванням автобусів. Ці питання знаходяться в компетенції міських комунальних господарств “Парксервіс”, тому їх слід вирішити з зазначеною службою і отримати спеціальні дозволи, пластикові картки-перепустки, як це зроблено Дитячим культурно-просвітницьким центром “Кобзар” (м. Київ).
У своїй суті вся робота по створенню екскурсії – це робота над її змістом. Вона починається вже під час пошуків, накопичення матеріалу, вивчення першовитоків, спеціальної літературні Безпосередньо все це закладається в Контрольний текст екскурсії,який Міждержавним стандартом визначено як головний “технологічний документ, що включає в себе науковий актуалізований вміст інформації, яка надається екскурсантам” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.2].
Виходячи з цих положень, творча група працює над створенням контрольного тексту, який виконує і контрольні функції по відношенню до індивідуального тексту – а саме, при підготовці до проведення екскурсії екскурсовод будує свою роботу згідно з вимогами контрольного тексту. Матеріал контрольного тексту слід викладати, виходячи з мети та теми екскурсії, не забувати, що він служить основою для всіх екскурсій, які проводяться за названою темою.
Існує ще один вид тексту екскурсії – індивідуальний. Такий текст кожен екскурсовод складає самостійно після вивчення літератури, що рекомендована по темі.
Контрольний текст, як правило, містить хронологічний виклад матеріалу. Це допомагає працювати з ним при підготовці нових варіантів текстів для різних груп екскурсантів, а також при складанні індивідуальних текстів.
Контрольний текст не відтворює структури екскурсії і маршрутної послідовності, розподілу викладання матеріалу по зупинках, де аналізуються екскурсійні об’єкти і йде розповідь про історичні події.
Фактично контрольний текст – це ретельно підібраний та вивірений за науковими джерелами матеріал. Використовуючи положення, фактичний матеріал та висновки, що вміщені в контрольному тексті, екскурсовод створює свій індивідуальний текст.
До контрольного тексту вміщуються матеріали, які відповідно до вимог технологічної карти екскурсії повинні складати зміст вступного слова та завершення, а також логічних переходів між підтемами екскурсії.
У контрольному тексті на відміну від індивідуального можуть бути вміщені матеріали, які не мають відношення до об’єктів і підтем, що включені в маршрут певної екскурсії. Отже, контрольний текст – це розгорнутий матеріал для допомоги екскурсоводам, які готуються проводити або вже проводять екскурсію на названу тему.
У тих випадках, коли матеріал неможливо викласти у хронологічній послідовності, наприклад, у міській та позаміській оглядових екскурсіях, у контрольному тексті він подається відповідно підтемам.
Робота над технологічною картою екскурсії.
Підготовку екскурсії завершує складання технологічної карти – основного технологічного документу, який визначає, як краще провести екскурсію, організувати показ об’єктів, які методичні прийоми краще використати, щоб екскурсія була проведена якнайкраще. За визначенням Міждержавного стандарту, “Технологічна карта екскурсії – технологічний документ, який визначає логічну послідовність визначених об’єктів на маршруті.
Примітка: Технологічна карта включає характеристику окремих етапів екскурсії у просторі та часі (тривалість, протяжність, місцезнаходження зупинок, місць огляду тощо), основні творчі завдання екскурсовода на кожному етапі” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.2]. Обов’язковий додаток “Є” визначає оформлення технологічної карти екскурсії [Там само. – С.18].
Технологічна карта складається на кожну тему екскурсії. Відповідно до “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 17.01.2001 № 762 технологічна карта екскурсії обов’язково “затверджується керівником суб’єкта туристичної діяльності і визначає логічну послідовність перегляду історико-культурних об’єктів на туристичному маршруті”.
Якщо екскурсія проводиться з різними групами (школярі, доросла аудиторія), доцільно мати окремі технологічні карти.
Технологічна карта, як і текст, складається з вступу, основної частини та заключного слова. Вступ та заключне слово розміщуються до та після матеріалів основної частини. Мета екскурсії формулюється окремо та вміщується перед вступом.
Матеріали основної частини технологічної карти розміщуються за схемою, визначеною Міждержавним стандартом. Зазначена схема є обов’язковою для всіх туристично-екскурсійних організацій України.
Всі графи технологічної карти вміщують відомості, необхідні для успішного проведення екскурсії, які викладено гранично коротко (подібно плану). Цим визначається обсяг карти: він не повинен перевищувати 6-12 сторінок друкованого тексту, що залежить від теми та тривалості екскурсії у часі. Послідовність та зміст граф технологічної карти допоможе екскурсоводу зробити екскурсію логічно побудованою, компактною, цілісною.
Вміння користуватися технологічною картою – обов’язкова умова для роботи кожного екскурсовода.
У графі “Ділянки маршруту” називаються вулиці, провулки, проспекти, бульвари, шосе, площі, по яких проїжджає (проходить) екскурсійна група. Перш за все визначають місце, де екскурсовод починає екскурсію і робить вступ. Далі слідує шлях до першого об’єкту показу, де розкривається перша підтема, далі – від першого об’єкту до наступного. Іноді тут доцільно робити уточнення, називаючи пункти, між якими проходить маршрут.
Записуючи в технологічній карті маршрут екскурсії, необхідно пам’ятати, що це – найбільш раціональний шлях пересування екскурсійної групи для послідовного огляду об’єктів, які передбачає тема екскурсії. Тому екскурсійний маршрут необхідно ретельно продумати. У міських екскурсіях переходи та переїзди від об’єкту до об’єкту не повинні перевищувати 10-15 хвилин, щоб довгі паузи не порушували цілісності маршруту, не відволікали увагу екскурсантів. Під час розробки маршруту обов’язково слід враховувати об’єкти показу, можливості їх огляду, доцільність та зручність пересування групи.
Маршрути, як і теми екскурсій, у своїй більшості тематичні, рідше – тематико-хронологічні і дуже рідко носять хронологічний характер (часто це пішохідні екскурсії).
Музейні експозиції, як правило, будуються за тематико-хронологічним принципом показу музейних експонатів. Це і обумовлює побудову маршруту більшості музейних екскурсій, у виробничих екскурсіях побудова маршруту залежить від особливостей показу виробничого процесу та специфіки підприємства.
У графі “Місця зупинок” визначається, де автобус чи піша група зупиняються для показу об’єкта та розповіді про нього. Зупинки визначають конкретно і точно. Наприклад, “Біля головного входу до університету, проти пам’ятника Т.Г.Шевченку”. Якщо на зупинці передбачається вихід, це також зазначається у технологічній карті. У міській автобусній екскурсії, яка проходить 4 академічних години, звичайно буває 3-6 виходів. Тут доцільно визначити зимові та літні варіанти виходів з автобусу. Взимку, якщо сильний мороз, кількість виходів зменшується, припускається огляд об’єкта без виходу з машини. Слід також передбачити зупинки на випадок дощу та літніх несприятливих погодних умов.
У позаміських екскурсіях, особливість яких полягає у тому, що за порівняно короткий проміжок часу (14-16 год.) автобус проходить до 400-500 км, слід робити зупинки через кожні 50 км на 2-3 хв. без виходу і через 100-150 км на 8-10 хв. – з виходом, враховуючи тему, мету, завдання, об’єкти екскурсії та категорію курсантів, вважаючи, що головне в екскурсії – обумовленість показу та розповіді, необхідність здорового сприйняття, потреба екскурсантів побувати “тут”, “саме на цьому місці”.
У графі “Об’єкти показу” зазначаються пам’ятки історії та культури, інші екскурсійні об’єкти (основні та додаткові), які показують групі на зупинці. Об’єкти перелічуються по мірі їх значення для розкриття теми.
У міській екскурсії об’єктом показу, поряд з пам’ятками історії та культури, може бути вулиця або площа, інженерна споруда тощо.
У позаміській – в цілому місто, село, селище міського типу, а під час проїзду на маршрут – їх здаля видимі частини (висока будівля, вежа, дзвіниця тощо).
У графі “Тривалість огляду” зазначається час, необхідний для показу об’єктів та розповіді про них на зупинці і для пересування групи до іншої зупинки (об’єкту чи групи об’єктів). Тут же слід враховувати час, який витрачається на рух поблизу об’єктів, які оглядаються, якщо технологічною картою передбачено огляд об’єктів по ходу без зупинки автобусу.
У графі “Основний зміст інформації” необхідно врахувати вимоги до технологічної карти Міждержавного стандарту та Ліцензійних умов, а саме “логічну послідовність перегляду історико-культурних об’єктів на маршруті”. Щоб досягти цього, слід не повторювати текст екскурсії і викладати зміст розповіді екскурсовода, а визначити підтему і для розкриття її – 3-5 основних питань, які будуть висвітлені при показі певного об’єкту і розповіді екскурсовода.
У ході проведення екскурсії має значення виконання всіх вимог технологічної карти. Вибір місця розташування екскурсійної групи залежить від правильно обраної точки огляду, звідки об’єкт буде сприйматися найбільш виразно, повно, переконливо. Точки показу об’єкту можуть бути різними залежно від пори року, погодних умов, більшого чи меншого одночасного знаходження екскурсійних груп. Екскурсовод повинен дбати, щоб ніщо не заважало проведенню екскурсії. Всі питання, пов’язані з порядком пересування та розміщення групи біля об’єктів, правила поведінки біля пам’ятних місць, пам’яток історії та культури вимогами охорони природи, забезпеченням безпеки екскурсантів, виконання санітарно-гігієнічних вимог, заносяться до графи “Вказівки по організації”. Тут же зазначаються найкращі точки ракурси огляду об’єктів показу; виходи екскурсантів з автобуса, конкретні моменти надання інформації. Записи тут слід робити конкретні: “Групу вивести з автобусу, перевести через дорогу та розмістити біля меморіальної дошки на будинку №35”, “Автобус зупинити біля пам’ятника М.В.Лисенку так, щоб краще було видно будівлю театру”, “Автобус зупинити біля пам’ятника Т.Г.Шевченка, після виходу групи автобус проїде в центр площі до театру і тут чекатиме групу”. Детальні рекомендації екскурсоводу з техніки ведення екскурсії, занесені до технологічної карти, пропорційні зростанню його методичної майстерності. Бо кожний об’єкт вимагає відбору певних точок огляду, а їх кількість завжди обмежена. Наприклад, якщо об’єкт знаходиться на значній відстані – його не видно. При дуже близькому наближенні до об’єкту порушуються його пропорції та розміри. Відстань, з якої найбільш повно можна роздивитись об’єкт, дорівнює приблизно двом його висотам.
Методичні рекомендації екскурсовода слід розміщувати у графі “Методичні вказівки”. Тут необхідно помічати, де зупинити автобус, групу або уповільнити рух машини залежно від погодних умов, пори року, сонячного освітлення протягом дня так, щоб показ об’єкта був найбільш ефективним та повним. Екскурсоводу слід досконало вивчити ті об’єкти, їх оточення, до яких він привезе чи приведе екскурсантів. Крім того, він повинен вміти орієнтуватися за будь яких обставин.
Методичні вказівки – найважливіша частина технологічної карти. У цій графі перелічуються конкретні деталі об’єкта, на які екскурсоводу слід звернути увагу при показі, послідовність їх аналізу; називаються методичні прийоми показу, розповіді, руху, які слід використати і зазначається, як це слід зробити, даються вказівки по створенню певного емоційно-психологічного настрою екскурсантів, подаються варіанти логічних переходів, поради по використанню фотографій, документів, схем та інших матеріалів “портфеля екскурсовода”. При цьому слід пам’ятати, що показ об’єкта – це не вказівка екскурсантам “куди і на що дивитись”. У цій графі можливі і такі вказівки: “Підготувати групу до сприйняття зорових об’єктів самостійно”, “Пояснити терміни...”, “При показі місць знаходження війська, чітко орієнтувати групу” тощо.
При цьому слід завжди пам’ятати, що сутність екскурсії – показ, розповідь та їх взаємозв’язок, а також “ефект присутності”, – “тут, саме на цьому місці” та “вживання” в епоху чи подію. Один з зачинателів екскурсійної справи Н.П.Анциферов визначав цей стан екскурсанта як історико-топографічне відчуття. “Відвідування місць визначених подій – давня культурна потреба. Слова “на тому самому місці” мають якусь особливу владу над свідомістю. Ніби місце, яке ознаменоване пам’ятною подією, перемагає час. Коли знаходишся на ньому, розмикається ланцюг часу, сучасний момент яскраво прикладається до неповторно відійшовшого в історії та яскравою іскрою спалахує переживання згаслого минулого” [Анциферов Н.П. Теория и практика литературных экскурсий. – М., 1925. – С.43].
Називаючи в технологічній карті конкретні методичні прийоми, слід пам’ятати, що саме за їх допомогою розкривається зміст екскурсії, досягається її пізнавальна та виховна мета. Всі методичні прийоми взаємообумовлені, використовуються у комплексі, іноді один переходить в інший. Їх взаємозв’язок, перехід здійснюється за допомогою додаткових методичних прийомів.
Залежно від теми, мети, змісту екскурсії, категорії екскурсантів змінюється роль, функції та взаємообумовленість методичних прийомів. Одні з них стають основними, інші – додатковими. Так, при проведенні екскурсій архітектурно-містобудівної та мистецтвознавчої тематики більше використовуються прийоми показу, аналізу, в літературних – прийоми розповіді, літературного монтажу.
У посібнику наводиться зразок технологічної карти екскурсії Київського ліцею туризму “Пуща-Водиця – чарівний куточок Києва”, підготовлений студентами ліцею під керівництвом викладачів Т.Г.Сокол та В.М.Федорченка (Табл. 1).
Одним з останніх етапів технологічного процесу підготовки екскурсії є комплектування “портфеля екскурсовода”.
“Портфель екскурсовода” – комплект інформаційних матеріалів (фотографій, копій документів, географічних карт, схем, репродукцій з картин тощо), які використовуються екскурсоводом у ході екскурсії” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.2].
Призначення “портфеля екскурсовода”:
· відтворити відсутні ланцюжки зорового ряду. Це особливо важливо в тих випадках, коли в екскурсії з певних причин не все можна показати в натурі, наприклад, історична споруда, яка давно зазнала руйнації від часу та втручання людини;
· показати фото людей, які мають відношення до об’єктів чи подій, з ним зв’язаних;
· показати копії справжніх документів, рукописів літературних творів, про які розповідає екскурсовод;
· дати зорову уяву про рослини, мінерали, механізми тощо шляхом показу справжніх зразків, фотографій муляжів.
Важливо, щоб наочні посібники для екскурсії обмежувались фотографіями, щоб “портфель екскурсовода” перетворився у фотопортфель. Це значно збіднить екскурсію і не дасть змоги “портфелю” виконати своє призначення. Тому до нього крім фотографій, можна і слід включати географічні карти, схеми, креслення, малюнки, копії справжніх документів, зразки продукції підприємств (якщо вони не великі за розміром), гербарії, колекції мінералів тощо.
“Портфель” – постійний супутник екскурсовода, він допомагає зробити кожну екскурсію більш наочною та цікавою. Його зміст підказується темою екскурсії.
Наприклад, в екскурсіях на історичні та архітектурні теми фотографії, репродукції з гравюри чи малюнка повинні дати змогу екскурсантам зорово уявити будівлі або їх частини, давні фортеці, споруди у їх первісному вигляді.
Всі наочні посібники “портфелю” доцільно пронумерувати вони повинні бути зручними у використанні, демонструватися вміло у помірних дозах, щоб не відволікати уваги екскурсантів від основних об’єктів – пам’яток історії та культури.
До кожного експонату, який включено до “портфелю”, можна прикласти листок з поясненнями. Іноді пояснення подаються на зворотному боці експонату, що сприяє кращому ознайомленню з ним екскурсантів.
Іноді мовний портрет експоната прикладається у вигляді окремої довідки, яка носить назву “Пояснення до “портфеля екскурсовода” екскурсії на тему (назва)”. Кожне пояснення в довідці має той самий порядковий номер, що й експонат.
В екскурсії слід використовувати різні прийоми показу наочних посібників “портфеля”. Найбільше розповсюджений ілюстративний прийом. Наприклад, розповідь екскурсовода про рослинний та тваринний світ місцевості супроводжується показом фотографій, гербаріїв, муляжів, які ілюструють і роблять більш наочним та зрозумілим те, про що йдеться.
Ефективним є коментуючий прийом, коли показ фотографій здійснюється перед розповіддю. Остання є лише поясненням тому, що бачать екскурсанти.
Третій прийом – прийом контрасту, коли фотографії демонструються для того, щоб показати екскурсантам, як змінилося місце (вулиця, будівля), яке вони оглядають. При цьому фотографія чи малюнок контрастують з об’єктом. Прийом побудовано на порівнянні з інформацією, яка наводиться.
Відбір наочних посібників – справа клопітка. Велику допомогу в цьому можуть надати працівники архівів, музеїв, виставок. Кожний експонат доцільно обговорити з фахівцями, якщо щось викликає питання, доречно попросити висновок наукової установи. Особливо обережно слід використовувати матеріали з особистих архівів.
Після завершення комплектування “портфеля екскурсовода”, його “експонати” заносять до технологічної карти екскурсії (вказуючи номери).
Робота по створенню нової екскурсії вважається завершеною, якщо підготовлені всі необхідні документи. Документація з екскурсійних тем, окрім індивідуальних текстів, повинна зберігатися в методичному кабінеті.