Розірвання трудового договору на вимогу органів, що не є його стороною

У деяких випадках трудове законодавство України передбачає можливість ставити питання про розірвання трудового договору суб'єктам, які його не укладали. Так, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди. Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір. Суб'єкти, уповноважені на укладення колективного договору з боку трудового колективу визначені у ст. 12 КЗпП. За змістом ст. 43-1 КЗпП керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділення тощо). При цьому йдеться не про будь-який структурний підрозділ (цех, управління, службу, ферму тощо), а саме про відокремлений підрозділ, який утворюється у спеціально передбаченому порядку, наприклад, зазначеному в ст. 95 ЦК.

Однак слід зазначити, що така вимога представницьких органів трудового колективу не с безумовною для власника або уповноваженого ним органу. Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден 3 цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у щотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняться до винесення судом рішення. Відхилення судом скарги на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу не є перешкодою для оспорювання працівником в суді законності звільнення його па підставі ст. 45 КЗпП. У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору.

Стаття 199 КЗпП передбачає правило, відповідно до якого батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі і строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Норма цієї статті Кодексу є логічним продовженням норм частин 2 і 3 ст. 188 КЗпП, які передбачають санкціонування батьками або особами, що їх замінюють, укладення трудових договорів з неповнолітніми.

Згідно з ч. 2 ст. 252-6 КЗпП колектив бригади має право вимагати від роботодавця виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених ст. 40 і ст. 41 КЗпП. Роботодавець відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку. Задовольняючи вимоги бригади, власник або уповноважений ним орган може перевести працівника з його згоди на іншу роботу з врахуванням спеціальності (кваліфікації), а якщо такої роботи немає — на іншу роботу. За відсутності роботи чи відмові від запропонованої роботи трудовий договір може бути розірваний з підстав, зазначених у статтях 40 І 41 КЗпП (п. 30 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів"). Таким чином, незважаючи на те, що звільнення здійснюється за підставами де ініціатором виступає роботодавець, фактично вимога про розірвання трудового договору виходить від колективу бригади.