Верховна влада
Тривалість Апостольської Колегії
Як з Господнього установлення Святий Петро та інші апостоли (від грецького apostуlos, "посланець") становлять одну Колегію, подібно об'єднані між собою Римський Архієрей, наступник Петра, і єпископи, наступники апостолів (к. 42). Це звичайно, не є історична чи навіть, в меншій мірі, законна тривалість Апостольської Колегії. Останнє діяння групи дванадцятьох, про яке ми знаємо, було обрання Матея (Ді. 1, 21-22). Група апостолів, яка залишилася у Єрусалимі виконувала рішення, яке, як виглядає походило від апостольського собору. Однак, після того, як апостоли розійшлися, про Дванадцятьох як групу немає більше ніяких відомостей, і рання Церква не зробила жодної спроби продовження існування Апостольської Колегії. Назва "апостол" надавалась, особливо на Сході, а багатьом іншим чоловікам та жінками, які проповідували нову віру в місцях, відмінних від :тих, де вони проживали. Пізніше стало очевидним, що єпископи успадкували владу апостолів Ісуса.
Хоча, навіть, утворюючи колегію, апостоли не користувалися, як і єпископи нашого часу не користуються, рівним статусом з головою колегії, з Петром у першій Церкві, і єпископи з папою римським нашого часу. Останній успадкував керівництво колегією, яке було надане Петрові самим Ісусом, в той спосіб як це інтерпретувалося Церквою з самого початку, хоча поширення влади голови апостолів і папи римського було предметом богословських і історичних досліджень та дискусій. Влада Римського Архієрея приймати самостійно рішення в управлінні Церкви базується на тому, що він діє в співробітництві з колегією єпископів, а єпископи, навіть об'єднавшись усі, не можуть прийняти рішення без згоди Римського Архієрея. Повна і верховна влада у Церкві може при певних обставинах здійснюватися синодом єпископів і колегією кардиналів та урядами Римської курії, що буде описано у наступних канонах.
Римський Архієрей
Верховна влада
Єпископ Римської Церкви, якому належить уряд, наданий Господом в окремий спосіб Петрові, — першому з апостолів, і який був переданий його наступникам, є главою колегії єпископів, вікарієм Христа і пастирем усієї Церкви на землі; тому силою свого уряду він має найвищу, повну, безпосередню і загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати (к. 42).
Титул "намісник Христа" раніше належав лише папі, але II Ватиканський собор теж називає усіх єпископів "Христовими намісниками і послами" (Lumen Gentium [Світло народів], 27), і ССЕО-ККСЦ говорить, що єпархіальний єпископ виконує владу як vicarius Christi ["вікаріус Кристі" — "вікарій Христа"] (к. 78). Титул "папа" (від грецького papas, "папас" — "отець") спершу надавався єпископам, які заслуговували особливої пошани, але пізніше його залишили тільки Римському єпископові та Олександрійському єпископові, де Коптійський патріарх і папа Олександрії ще досі носить цей титул.