Графічні норми СУЛМ.

Графіка – це сукупність усіх засобів певної писемності, система відношень між буквами і звуками конкретної мови.

Ідеальною вважають таку систему буквено-звукового письма, в якій кожному звукові (фонемі) відповідає окремий знак, тобто коли одна буква позначає тільки один звук. В українській графіці більшість букв однозначні, тобто передають один основний звук (фонему), проте окремі літери передають два звуки (напр., щ); використовується також буква. яка не передає звука, а служить для позначення м’якості приголосних (м’який знак), та надрядковий знак, яким передається тверда вимова приголосного перед м’яким звуком [ј] (апостроф).

Українська графіка бере свій початок від старослов’янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці – це Ґ, яка відома з кінця ХVІ століття і набула поширення в ХVІІ ст., та Ї, що спершу вживалася замість колишньої літери (ять) та на місці е в новозакритому складі, а згодом перебрала на себе функції позначення сполуки й+і. Решта літер – це ті, що їх, на думку проф. І.Огієнка, знали вже в давньокиївський період, принаймні з VІІ ст.н.е.

Отже, якщо говорити про графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Щоправда, остаточне його становлення припадає аж на початок ХХ ст. Від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю замінено так званою “гражданкою” – спрощеним кириличним письмом.