Орфоепія та акцентуація (вимова голосних та приголосних звуків, наголос, інтонування).
Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної вимови, називається орфоепією (від гр. orthos – правильний, рівний і epos – мова, слово). Орфоепічні норми СУЛМ склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам – полтавським і київським. Досить часто в усному мовленні спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.
1. Під наголосом усі голосні звуки звучать чітко, відповідно до написання, крім того, голосні [а], [і], [у]в ненаголошеній позиції також вимовляються чітко.
2. [о] - [оу] – зозуля, голубка;
3. [е] - [еи], [ие] – весна, село;
[и] - [ие], [еи].
4. У приголосних вимова здебільшого відповідає написанню.
Послідовно зберігається дзвінкість в кінці слова: сторож, хліб, дуб.
Дзвінка вимова приголосних перед глухим в середині слова: голубка, стежка.
Виняток: кігті, нігті, легко, дігтяр.
5. Приголосні [ж], [ч], [ш], [дж], [щ] вимовляються завжди твердо.
Тільки перед [і] та при подовженні вони можуть бути напівпом’якшеними.
6. Якщо дзвінкі приголосні всередині слова перед глухими зберігають свою вимову, то глухі перед дзвінкими уподібнюються до наступного звука і вимовляються дзвінко: боротьба, просьба.
7. Прийменник і префікс з перед голосними послідовно оглушується: з тобою, схитнувся.
8. Префікси роз-, без-, через- мають паралельну вимову.
9. Губні завжди вимовляються твердо.
[В] ніколи не уподібнюється до [ф].
Найголовніша вимога – збереження милозвучності української мови. Ця вимога зумовлює чергування префіксів в – у, сполучників і – й, прийменників у – в – уві, з – зі – із, часток би – б, же – ж та ін.
10. Чергування у – в відбувається як у префіксах, так і в прийменниках.
У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними;
б) на початку речення перед приголосним;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед буквосполученнями льв, св, сф, тв, хв тощо;
г) після паузи.
В вживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними;
б) на початку речення перед голосним.
Після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, уживається і у, і в.
11. Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у – в.
Івживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:
а) між приголосними;
б) перед йотованими (й, я, ю, є, ї);
в) після паузи;
г) на початку речення;
д) при зіставленні понять (війна і мир, добро і зло).
Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними;
б) після голосного перед приголосним.
12. Варіанти прийменника з – із – зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в – у, і – й. З уживається:
а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова;
б) перед приголосним (крім с, ш), рідше – сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним;
в) на початку речення чи після паузи.
Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі:
а) варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц. ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними);
б) зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т.ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова;
в) прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: працював зо три дні; може виступати й при займеннику мною: зі мною.
Орфоепічна норма, що регулює використання фрикативного г (голос) та проривного ґ(ґанок), яка була вилучена з української абетки в 1933 році:
а) у всіх грецизмах, якими є слова з компонентами гео-, гетеро-, гігро-, гідро-, гіпер-, гіпо-, геліо-, голо-, гомо-, граф-, лог- пишемо й вимовляємо г: гідродинаміка, гіпертонія, геліотерапія, логопедія, голографія тощо. У давно засвоєних словах з інших мов також слід уживати г: газета, гвардія, генерал, геній, градус.
б) у новіших запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г вживається на місці h, а ґ на місці g:
ґатунок (hattung), ґільйотина (guillotine), ґума (gumma), але гумус (humus), гуманізм (humanus), Гайдн (Haydn).
Особливу увагу слід звертати на слова, де є обидва звуки: Геґель (Hegel), Гюґо (Hugo).
В українській мові літерою хвідтворюється, зазвичай, іншомовна фонема ch: Фридрих (Friedrich), Халдея (Chaldaea). Фонемуh слід передавати через г: Ганс, Гофман, Йоганнесбург і под.