В східнослов’янських мовах

 

Загальна характеристика числівників

(числових слів) у східнослов’янських мов.

Числівники — одна з найбільш абстрактних граматичних категорій — позбавлені предметності, тому в мові вони виступають завжди в парі з обʼєктом лічби, з іменником. Еталоном лічби, з яким порівнювались елементи перелічуваних кількостей, були, очевидно, різні предмети, серед них і частини тіла, а особливо пальці, зручні для лічби. Залишками конкретного значення числа в давнину є так звані нумеративні слова, що трапляються як пережиток у трьох мовах: укр. десять душ дітей, триста голів худоби, п'ять штук патронів; рос. десять душ детей, триста голов скотини, пять штук патронов; блр. дзесяць душ дзецей, триста галоў скаціни, пяць штук патронаў. У ранню епоху розвитку української, російської і білоруської мов числових назв було значно більше, ніж у сучасних східнослов'янських мовах. Зокрема, низку грошових одиниць дослідники повʼязували з цінним хутром диких звірів, яким розраховувалися в міновій торгівлі, адже в ранній період історії Русі грошима (в їхній зародковій формі) служила худоба. Скарбниця називалася скотницею, а скарбник − скотником. З часом, на думку дослідників, загальним еквівалентом стали служити хутра хутрових звірів: куниці (куни) і білки (веверіці або векші). Ця думка небезпідставна, оскільки, наприклад, у текстах ХІ-ХІІІ ст. фіксується слово куна з двома заченнми –«хутро куниці» й «грошова одиниця», а дещо пізніше лексема куниця зі значеннями «хутро, шкірка куниці» та «вид податку». Останнім часом зʼявилися й альтернативні твердження про походження давніх грошових та інших одиниць.

Бhла (беля). Гроші на Русі відомі з античних часів. Про це свідчать знахідки численних скарбів монет. Розрізняють кілька періодів становлення грошового обігу на Русі. IV століття – в обігу срібні монети Римської Імперії - денарії. З кінця IV століття - проникнення монет Візантійської Імперії. У VI -VII столітті - в обігу зʼявляються срібні монети Візантії ‒ міліарисії . VIII століття ‒ початок проникнення високоякісних срібних монет Арабського халіфату ‒ куфічних дирхемів. Згідно з ісламською забороною на зображення живих істот, на арабських дирхемах, на відміну від європейських монет, розміщували тільки написи. Виконані у куфічній (орнаментальній) манері арабського письма, вони вміщували вислів із Корану, ім’я еміра (правителя області, де було карбовано дирхем), назву монети, рік і місто. Халіфат феодальна теократична арабо-мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII—IX століть і очолювалася халіфами. Халі́ф ‒ титул ісламського правителя, як керівника вірян і наступника Мухамеда, верховного глави ісламської общини, що вибирався для здійснення духовного і світського керівництва в ісламському світі відповідно до шаріату та стежив за виконанням віруючими «божественних правил», що заповів Аллах. Шаріа́т ‒сукупність правових, морально-етичних і релігійних норм ісламу, що охоплює значну частину життя мусульманина і проголошена в ісламі як «вічне і незмінне» божествене настановлення

У IХ - Х століттях розпочався повномасштабний грошовий обіг з переважанням арабських дирхемів над візантійськими міліарисіями. У цей час починається проникнення західноєвропейських баварських, саксонських срібних монет ‒ динаріїв. Після хрещення Русі в невеликій кількості карбуються перші монети ‒ златники і срібники Володимира. Їх обмежена чеканка мала не економічний, а політичний фактор – «ювілейні монети» на честь прийняття християнства. Свого поновлюваного монетного виробництва на Русі того часу, не було. У процесі тривалого обігу іноземні монети стиралися, поступово позбавлялися зображень і легенд (написів на монеті), зменшувалися у вазі і перетворювалися на гладенькі срібні кружки. З кожним роком в обігу збільшувалася маса монет, які втратили свій товарний вигляд і вартість.Такі срібні монети, втративши свою номінальну (монетну ) вартість, все ж залишалися цінними як срібло, особливо високопробний дирхем ‒ ногата. І тому їх продовжували використовувати для розрахунків. Називали такі срібні кружки (зношені монети) ‒ біла (біля). Утворено назву від арабського بلى (біля ) «зношуватися , старіти». До білки, монета ‒ біля, має таке ж відношення , як монета - куна до куниці , тобто ніякого!

Біла (біля ) ‒ давньоруська назва зношених іноземних срібних монет, що були в обігу в стародавній Русі (наприклад арабських дирхемів, візантійських міліарисій , західноєвропейських динаріїв).

Куна від арабського قُونَةٌ куна«ікона, образ», тобто зображення божеств того регіону, які були на монеті (помилково вважають, що це слово походить від хутра куниці).

Вhкъша - одна шоста куни. Векша ‒ давньокиївська назва іноземної срібної монети зі зміненою, у порівнянні з встановленим стандартом, вагою або вмістом дорогоцінного металу за рахунок додавання в срібло лігатури міді (наприклад, візантійський міліарисій, західноєвропейський динарій). Утворено назву від ар. وكس (вакаса) – «знецінювати». Арабське син за написанням відповідає рукописній давньорруськоукраїнській ш (при с =ш =вакаша).

Ногата від арабського نَقَدَнагада «платити готівкою, відбирати, давати готівку», пор. арабське نَقْدٌ (нагд) «готівкові гроші», пор. також похідне від цього кореня арабське نَقَاوَةٌ (нага:ва) – «все краще, відбірне» оскільки арабську дирхему виготовляли із найкращого срібла високої проби»;

Рhзана. На Русі були в обігу арабські дихреми. Вважається, що дирхем для купівлі будь-якої дрібниці не годився через свою високу вартість, тому монету розрізали на 2, 4, 8 і навіть більше частин. І такі відрізані частини дирхема називали рhзана. У знайдених давніх скарбах інших «різаних монет», крім дирхемів немає.

Веверица ‒ давня назва дрібних (мідних) монет, наприклад візантійських фолісів (нумій). Утворено назву складанням арабських باء (ба: а) «повертатися» та راج (ра: ца) «бути в обігу (про гроші)» (у східних мовах літери Б и В позначають варіанти однієї фонеми).

Гривна. Грошова одиниця і одиниця ваги , що становить собою злиток срібла , спочатку в 1/2 фунта. Давня назва грошової одиниці ‒ гривня утворено від зворотного прочитання арабського ورق вирг «срібло, карбовані монети, гроші», це так звані монетні гривні.

Гривня (шийна) ‒ металевий обруч (із бронзи, заліза, срібла золота), який носили на шиї. Зʼявилася вона в бронзовому столітті. Її носили знатні чоловіки і жінки. У галлів ‒ жіноча прикраса, знак гідності у чоловіків ‒ вождів. У римлян ‒ нагорода за бойові відзнаки. Входила в наряд знатних чоловіків і жінок у скіфів і сарматів. У середні століття вона зберігала те ж значення у словʼян, скандинавів і багатьох волзьких, камських, окських, балтійських племен. У 12-14 ст. була на Русі жіночою прикрасою. Назва шийної гривні утворено не від слова грива, а від арабського غارب га: риба " шия, потилиця " (при Б = В). Тому й носили прикрасу гривню на шиї, а золотий гребінь на потилиці.

Тьма (число) — число в старовинному підрахунку, дорівнює 10000 і більше (десять тисяч, військо в десять тисяч осіб, велика кількість, багато», очевидно, калька із тюркського tuman «десять тисяч, туман, імла».

Воронъ (вранъ) «десять мільйонів», горсть, коробья, кадь та ін.

Сліди колишньої різноманітності числових назв знаходимо і в су­часних східнословʼянських літературних мовах та їхніх говорах: укр. копа ‒одиниця лічби: 5 дюжин (60 штук), пасмо ‒ певна кількість ниток, прядива. Одна з частин, на які поділяється міток пряжі. Прядиво міряли на чисниці. Вона має три нитки, 10 чисниць становили пасмо (30 ниток), 10 пасом звались десятком, 20 — півмітком; чисниця ‒ десята частина (три нитки) пасма; рос. копа, мера ‒ російська народна одиниця ємності для сипучих тіл, відповідає приблизно 1 пуду зерна; звичайно прирівнювалася до четверика (26, 24 л); блр. капа, пасад «ряд снопів, покладених на тік для обмолоту» та ін.

Становлення й розвиток числівника як частини мови у східнослов’янських мовах

В ХІ-ХІІ ст. числові слова мали абстрактне значення, але не становили окремої частини мови. Одні(одинъ, одьно, одьна, дъва, дъвh, три~, три, четири) як прикметники змінювалися за родами, числами, відмінками. Інші (п"ть, дес"ть, съто, тыс"ча) мали граматичні ознаки іменників, тобто належали до одного роду й відмінювалися в однині, множині, двоїні.

Формування єдиних граматичних у числівника ознак завершується в ХІV-ХVІІІ ст.В історії розвитку числівників трьох мов відбулася втрата ними граматичних форм, властивих іменникам і прикметникам. У звʼязку з цим вони перетворилися на абстрактні найменування числових понять

Прості: одинъ, (одино (одьно), одина (одьна); дъва (чол. р.), дъвh (сер. і жін. р.), три~ (трь~) (чол. р.), три (сер. та жін. р.); четыре (чол. р.), четыри (сер. та жін. р); п"ть, шесть, семь, осьмь, дев"ть, дес"ть, съто, тыс"ча. Майже всі вони перейшли з праслов’янської мови, яка успадкувала їх з мови індоєвропейської.

Одинъ– слов’янський новотвір. Певно, походить із двох компонентів: * jed“тільки” + *inъ “один”.

Два чотири ‒ успадкований із мови прасловʼянської, є продовження індоєвропейських форм.

П’ять – дев’ять утворено від порядкового числівника за допомогою суфікса -ь (←*ĭ): *рętъ → pętь. Так само утворено й числівник десять.

Укр. один, одна, одно (одне), два, дві, три, чотири, пʼять, шість, сім, вісім, девʼять, десять.

Блр. адзін, адна, адно, два, дзве, тры, чатыры, пяць, шэсць, сем, восем, дзевяць, дзесяць.

Рос. один, одна, одно, два, три, четыре, пять, шесть, семь, восемь, девять, десять

Съто ‒ праіндоєвропейського походження, числівник тисяча має відповідник в балтійських мовах.

Чотири десятки позначав числівник четыре дес"те. Але з ХІІІ ст. все частіше в цій функції вживається іменник сорок. Вперше він зафіксований у Руській Правді (1282 р.). За Л.А.Булаховським сорок походить від назви мішка, у який укладалися сорок соболиних шкірок (комплект на шубу).

Дев’яносто. Мало б бути дев’ятдесят (←дев"ть дес"ть), але з ХІУ документується дериват дев’яносто.

10000, 100000: тьма, несъвhда, легеонь ( ХІ-ХІІІст.) пізніше замінилися словосполученнями десять тисяч, сто тисяч.

У ХVІІ-ХVІІІ ст. в східнословʼянські мови проникають запозичені із європейських мов числівники мільйон, мільярд.

Складні числівники 11-19 зʼявляються в ХІ-ХІІІ ст. на основі прийменникових сполучень: одинъ (одьна, одьно) на дес"те і т.д. У другому складнику — десяте — відбувається редукція і втрата голосних та зміни в системі приголосних Унаслідок ряду цих змін у сучасній мові маємо -надцять. В українській мові зберігається м'який ц, у російській і білоруській мовах ц ствердів: -надцять, -надцать, наццаць.

Укр. одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, пʼятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, девʼятнадцять, двадцять.

Блр. адзінаццаць, дванаццаць, трынаццаць, чатырнаццаць, пятнаццаць, шаснаццаць, семнаццаць, васемнаццаць, дзевятнаццаць

пятнаццаць, дваццаць.

20-90походять із дъва дес"ти (двоїна), де із другого компонента маємо -дцять, три дес"те (множина). Числівники п’ятдесят – дев’яносто мають дещо іншу форму, оскількиназви одиниць керували словом десять, вимагали Р. множини.

Укр. двадцять, тридцять, сорок, пʼятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, девʼяносто, сто.

Блр. дваццаць, трыццаць, сорак, пяцьдзесят, шэсцьдзесят, семдзесят, восемдзесят, дзевяноста, сто.

Назви сотень утворено зі складених конструкцій: дъвh сътh (Н. двоїни), три съта, четыри съта (Н. множини), п"ть сътъ, шесть сътъ, семь сътъ (сътъ – Р. множини).

Більші кількості, що позначали суму десятків, сотень, мали синтаксичний зв’язок сурядності, елементи конструкції розташовувалися в порядку спадання кількісної ознаки (інколи за допомогою єднальних сполучників): съто и тридес”ть и дъва (=132). Сучасні рос. сто тридцать два, блр. сто трыццаць два.

У памʼятках української мови ХІV-ХVст. документуються такі форми: осмдес"тъ и осмъ (гр.1388); давати по тридъцяти копъ и по шести і под. Для позначення цілого й половини вживався іменник поль + порядковий числівник: полъ втора → полвтора → полтора → півтора (1 ½), полътреть” (2 ½), полъ п"та (4 ½), полъ шеста дес"те (55), полъ треть" съта (250).

Рос. полтора, блр. паўтара

Збірні числівники в памʼятках ХІ-ХІІІ ст. мають такі форми: дъвои, дъво~, дъво"”; обои, обо~, обо”"; трои, тро~, тро”"; четверъ, четверо, четвера та ін. з суф. -еръ, -ера або -оръ, ора, -оро. У східнословʼянських мовахзбережено лише форми Н.-З. однини середнього роду (дъвое, трое…), пор. укр. двоє, троє, четверо, пʼятеро, шестеро; рос. двое, трое, четверо, пятеро, шестеро; блр. двое, трое, чацвёра, пяцёра, шасцёра.

Обидва, обидві в українських памʼятках документуються з ХІV ст. → оба + два, дві, у непрямих відм. обоє (обидва, але обох, обом…), хоча в художніх текстах трапляються форми обидвох, обидвом. Ці структури, лише у своєрідній огласовці, маємо в білоруській мові: абодва, абедзве. У російській мові функціонують давні оба, обе, які, до речі трапляються в українських діалектах, часом ними користаються поети. Згадаймо слова з тексту Д.Павличка відомої пісні «Два кольори мої два кольори, оба на полотні, в душі моїй оба».

Пізніше в українській мові було утворено за допомогою іменникових суфіксів невідмінювані збірні числівники двойко (двійко), двоєчко, тройко (трійко), троєчко, четвірко та ін. З цими суфіксами в російській і білоруській мові є числівники власне кількісні (рос. двоечка, тройки, троечка, четверка, блр. двоечка, тройка, троечкі, чацвёрка, але збірних немає..

Порядкові. За граматичними ознаками ці числівники не відрізнялися від прикметників: вони виступали в ролі означення і узгоджувалися з означуваним словом у роді, числі, відмінку. Зміни ті ж, що й у прикметниках: втратилися нечленні форми, родові відмінності у множині тощо. Більшість із них мають спільні корені з числівниками кількісними. Винятками є: пьрвыи, вторыи, другыи. Числівник пьрвь, (пьрво, пьрво)мав первіснепервісне значення «передній», у польській українській, білоруській мовах у ньому зʼявився суфікс вищого ступеня -, при чому дослідники припускають, що у двох останніх ця форма запозичена з польської мови: пьрвъ → пьрвыи → первший → перший, пор. рос. первейший, певне, запозичення зі старословʼянської мови.

Порядковий числівник, що відповідає кількісному два, в українській, білоруській та всіх західнословʼянських мовах мають слово з коренем друг-, російська болгарська і македонська – з коренем втор-. Прасловʼянське *drugъ реконструюється зі значенням «товариш, приятель», прикметникова й числівникова семантика «інший, другий» розвинулася зі сполучень типу старословʼянського äðîóãú äðîóãà.

Числівник з коренем втор- вважається давнішим (прасл. vъtorъ, ст.-сл. âúòîðrè), у прасловʼянській мові він мав значення «другий, інший». Тим часом основу цього числівника, маємо в словах вівторок, півтора, повторення.

Числівники третій – десятий, сотий, тисячний є продовженням давніх членних. Пор. блр. трэці дзесяты, соты, тысячны, рос. третий десятый, сотый, тысячный.

На основі порядкових числівників першого десятка утворювалися порядкові числівники другого десятка: пьрвъ на дес”"те; въторъ на дес"те; п"тъ на дес"те. Коли виникли форми одинънадц"ть, дъва(дъвh)надц"ть змінюються й словотворчий тип: одинънадц"тыи, дъва(дъвh)надц"тыи і т. п., пор. укр.: одинадцятий, дванадцятий, тринадцятий; рос. одиннадцатый, двенадцатый, тринадцатый; блр. адзінаццаты, дванаццаты, трынаццаты.

Від числівників дъвадес"ть – дев"тьдес"ть, дъвhсътh – дев"тьсътъ творилися порядкові числівники за допомогою суфікса -ьн-: або без нього: п"тьдесятьныи, шестьдес"тыи.

 

Відмінювання простих кількісних числівників

 

Прості кількісні числівники, залежно від утворення, мали різні системи відмінювання , одні — займенникову, другі — іменникову, інші — прикметникову. Виділилися в окрему частину мови числівники лише тоді, коли набули рис, відмінних від формальних ознак іменників і прикметників. Цьому сприяли розпад категорії граматичного роду числівників і втрата ними категорії числа. В історії східнословʼянських мов форми числівників взаємодіяли між собою. Унаслідок цього поступово уніфікується система відмінювання числівників з певними особливостями, якими вони відрізняються від відмінювання імен взагалі.

У сучасних східнословʼянських мовах існує усталена система відмінювання числівників від двох до девʼяноста девʼяти. Числівники від трьох до девʼяноста девʼяти не мають категорії роду. Родові форми має числівник один. Подібно до прикметників, він уживається в усіх трьох родах і, як і прикметник, може виступати у множині: укр. один стіл, одне відро, одна книжка, одні учні; рос. один стол, одно ведро, одна книжка, одни ученики; біл. адзін стол, адно вядро, адна кніга, адны вучні.

У давньоруськоукраїнській мові числівники одинъ, одьно, одьна відмінювалися за зразком вказівного займенника тъ, то, та. Цей тип відмінювання зберігають сучасні східнословʼянські мови.

В українській мові розвинулися членні стягнені форми числівника один: форма одне є стягненою формою одноє; форми жіночого роду одна, одну збігаються із стягненою формою прикметника нова, нову.

Форми непрямих відмінків однини успадковані трьома мовами з давньоруськоукраїнської, однак спостерігаються деякі особливості в окремих мовах: а)в українській мові у місцевому відмінку однини чоловічого і середнього роду вживаються дві форми — (на) одному — і (на) однім (з давньої одьномь); б) форма жіночого роду числівника одна зазнала впливу відмінювання присвійного займенника моя, у результаті1 чого маємо такі відмінкові форми: Р. однієї поряд з одної; О. однією поряд з одною; в) у білоруській мові на місцевий відмінок однини чоловічого і середнього роду поширилася форма орудного відмінка однини адным.

У сучасних східнословʼянських мовах розрізнення за родами у множині не збереглося. В українській мові форма Н. одні утворилася внаслідок стягнення форми одьныh; у російській мові одни за походженням є формою чоловічого роду; у білоруській мові форма адны являє собою давньоруську форму жіночого роду.

Непрямі відмінки зазнали впливу займенників мʼякого варіанта (мои — моихъ, моимъ> і т. д.). Російська мова зберігає давню мʼякість приголосних основи (одн-их, одн-им тощо), в українській і білоруській мовах унаслідок збігу етимологічних і та ы в одному звукові и приголосні основи тверді.

Числівник два. У давній руськоукраїнській мові числівник дъва мав форму двоїни, розрізнявся за родами: у Н.дъва для чоловічого роду, дъвh - для жіночого і середнього роду. Відмінювався він за зразком двоїни вказівного займенника ть, та, то.

В історії східнословʼянських форми непрямих відмінків двоїни замінені відповідними формами множини:

д-р-укр. Р. дъвою (дву), Д. двhма, О. двhма, М. дъвою (дву),

укр. Р. двох, Д. двом ,З. (=Н. або Р.), О. двома, М. двох,

рос. Р. двух, Д. двум, З. (=Н. або Р.), О. двумя, М. двух,

блр. Р.двух, Д. двум, З. (=Н. або Р.) ,О. двума. М. двух.

Родовий -місцевий відмінки. У східнословʼянських мовах форми родового і місцевого є новими, які, на думку вчених, виникли внаслідок вирівнювання відмінювання числівника два за зразком множини, подібно до відмінювання трьох, чотирьох, очевидно, не без впливу іменного відмінювання. В українській мові давня форма дъвою (дъвоу) замінилася на двох, у російській і білоруській мовах форми числівника двух утворилася він від основи дъву- > дву-.

Залишки давніх форм родового-місцевого двоїни зберігаються лише в деяких складних словах: укр. двоюрідний; рос.двоюродный, обоюдный, обоюдоострый; біл. дваюрадны.

Давній давальний відмінок мав форму дъвhма. Однак у східнословʼянських мовах він утворився від основи родового-місцевого дъвою (дъвоу) з додаванням флексії давального відмінка множини -м: укр. двом, рос. двум, біл. двум.

Орудний відмінок зберігає давню флексію -ма: укр. двома, рос. двумя, блр. двума. Російська форма двумя, з мʼяким м утворилася в результаті контамінації старого закінчення -ма й закінчення орудного множини -ми.

Числівники три, чотири. У давнину вони мали категорію роду, яка пізніше була втрачена. У сучасній українській (і білоруській) мові в Н.-З. відмінках форма три, чотири за походженням жіночого роду, у російській мові ‒ давня форма чоловічого роду четыре.

Родовий-місцевий відмінки. Давні форми родового відмінка в трьох мовах змінилися під впливом місцевого відмінка. Зміна е на о(трьхъ > трëх, чєтырьхъ > четырëх) відбулася, очевидно, під впливом форми родового відмінка числівника четыръхъ, проте, можливо, це вплив вплив форм місцевого відмінка множини іменного відмінювання.

Давальний відмінок успадкований з давньої руськоукраїнської мови (трьмъ, четырьмъ). Появу о на місці е (укр. трьом, чотирьом, рос. трëм, четырëм, блр. тром, чатыром) пояснити впливом форми двом. В українській і російській мовах р зберігає давню мʼякість, однак у північних і в ряді південно-західних говорів української мови р вимовляється твердо.

Знахідний відмінок зберігає давні форми, спільні для всіх родів. Числівники три, чотири у сполученні з іменниками — назвами істот закономірно мають форму родового відмінка — трьох коней, чотирьох хлопців.

Орудний відмінок. У давній руськоукраїнській мові документуються форми трьми, четырьми . Форма на -ома тут утворилася під впливом числівника двома: укр. трьома, чотирма; рос. тремя, четырьмя; біл. трыма, чатырма.

Числівники пʼять — десять. У давній руськоукраїнській мові вони являли собою субстантивні імена і не мали форми роду. Числівники пʼять — девʼять відмінювалися за типом іменників жіночого роду з основою на -*ĭ в однині, а числівник десять мав форми однини, множини і двоїни (крім орудного однини) основ на приголосний.

Російська і білоруська мова зберегли давні відмінкові закінчення числівників пʼять — девʼять, в українській мові виникли паралельні закінчення під вливом форм числівників два – чотири, пор. укр. пʼяти – пʼятьох, пʼяти – пʼятьом, рос. пяти, блр. пяці. Процес уніфікації відмінювання числівників сприяв тому, що різниця у відмінюванні числівників пʼять — девʼять, а також десять зникла. Числівник десять утратив форми множини і двоїни в усіх східнослов'янських мовах.

 

Форми орудного відмінка в українській мові на -ма, -ома виникла під впливом числівників двома, трьома.

Числівники сорок, сто, девʼяносто. У давньоруськоукраїнській мові числівник сорокъ відмінювався за типом іменників чоловічого роду основи на -*ŏ, а съто — за цим же типом основи іменників середнього роду.

В історії східнословʼянських мов відбулася уніфікація відмінкових форм, а тому замість давніх пʼяти форм тепер маємо тільки дві: сорок, сто (Н., 3.), сорока, ста (Р., Д., О., М.).

Числівник девʼяносто в українській і російській мовах також має дві відмінкові форми. У білоруській мові під впливом акання маємо одну незмінну форму для всіх відмінків — дзевяноста .

Числові назви тисяча, мільйон, мільярд (укр.); тисяча, миллион, миллиард (рос); тысяча, мільён, мільярд (блр.) та ін. відмінюються як відповідні іменники І і II відмін, але після себе вимагають родового множини: укр. тисяча книжок, мільйон людей; рос. тысяча книг, миллион людей, блр. тисяча кніг, мільён людзей.

У російській мові форма орудного однини має паралельні закінчення: тисячей (-ею) і тысячью (за аналогією до числівників пятью — десятью).

 

Відмінювання складних і складених кількісних числівників

 

Числівники одинадцять- девʼятнадцять, двадцять – тридцять, пʼятдесят – вісімдесят у давньоруськоукраїнській мові були словосполученнями, які пізніше перетворилися на слово. У числівниках двадцять — тридцять обидві частини відмінювалися, але пізніше вони втратили цю особливість; відмінюватися став числівник десять, який виступає у формі –дцять.

Числівники від11 до 40 втратили властивості складень, почали відмінюватися як пʼять:

 

Українська мова Російська мова Білоруськак мова

Н. тридцять тридцать трыццать

Р. тридцяти, тридцятьох тридцяти трыццаці

Д. тридцяти, тридцятьом тридцяти трыццаці

З. тридцять, тридцятьох тридцять трыццать
О. тридцятьма, тридцятьома тридцатью трыццаццю

М. тридцяти, тридцятьох тридцяти трыццаці

 

Числівники пʼятдесят – вісімдесят, як і 11-40, в українській мові втратили відмінювання в першій частині, а в другій мають відмінкові форми числівника десять. У російській і білоруській мовах ці числівники відмінюються в обох частинах:

У числівниках пʼятдесят — вісімдесят спочатку відмінювалися назви числа десятків, а десять уживалося у формі родового множини — десяти. В історії східнослов'янських мов відмінювання числівників уніфікувалося, але в трьох мовах спостерігаються окремі особливості у їх відмінюванні. Зокрема, у східнословʼянських мовах числівники одинадцять — девʼятнадцать, двадцять — тридцять, п'ятдесят — вісімдесят відмінюються за зразком числівника пʼять, але в українській мові в числівниках пʼятдесят — вісімдесят відмінюється лише друга частина складного числівника !!!, тим часом як у російській і білоруській мовах відмінюються обидві частини.

Числівники двісті — девʼятсот у давньоруськоукраїнській мові відмінювалися так: двісті — чотириста — в обох частинах, а пʼятсот — девʼятсот — тільки назви одиниць, а назва сотні вживалася в родовому множини. В українській, російській і в білоруській мовах числівники двістічотириста відмінюються в обох частинах, а пʼятсот — девʼятсот, зберігаючи давню форму відмінювання в першій частині, почали відмінюватися і в другій частині (укр. пʼятисот, пʼятистам, пʼятистами; рос. пятисот, п’ятистам; пор. блр. пяцьсот, пяціста, пяціста і т. д.). В українській мові втрачена мʼякість кінцевого приголосного першого складника числівників пʼятсот — девʼятсот, тим часом як російська і білоруська мови зберігає мʼякість приголосного.

У складених числівниках відмінюються всі складники, напр.: укр. сто двадцять три, ста двадцяти трьох і т. д.; рос. сто двадцать три, ста двадцати трех; біл. сто дваццаць три, ста дваццаці трох.

 

Відмінювання збірних і дробових числівників

 

Числівники двоє, обоє, троє в давньоруськоукраїнській мові відмінювалися за типом присвійного займенника обо~ в однині і множині; числівник обидва, обидві (рос. оба, обє, блр. абодва, абедзве) відмінюється в непрямих відмінках за типом числівника два, дві:

 

для всіх родів чол.і сер. рід – жін. рід

 

білоруська мова українська мова російська мова

 

Н. абоє обоє оба — обе

Р. абаїх обох обох — обеих

Д. абаїм обом обойм — обеим

З. абоє (абаїх) (Н. або Р.) обоим — обеим

О. абаїмі обома обойми - обеими

М. (на) абаїх (на)обох (об) обох – об обеих

'

Числівники четверо, пʼятєро ... десятеро в однині і множині відмінювалися в давні часи за зразком нечленних прикметників середнього роду, а в сучасних трьох мовах у непрямих відмінках мають форми звичайних кількісних числівників: укр. чотирьох; рос. четверых; блр. чацвярых; укр. чотирьом; рос. четверим, блр. чацвярым і т. д.

Система відмінювання збірних числівників зазнала змін в історії розвитку трьох мов: від давніх форм однини зберігся називний відмінок; більшість форм множини були втрачені.В українській мові збірні числівники набули форм кількісних числівників, у російській і білоруській мовах у числівниках оба — обе, абое, двоє, троє форми непрямих відмінків з походження давні. У білоруській мові числівники абодваабодзве в непрямих відмінках мають флексії числівника два, дзве.

Числівник четверо (укр.), четверо (рос), чацвера (блр.) відмінюється в непрямих відмінках за типом прикметників у множині.

Дробові числівники у трьох мовах відмінюються так: чисельник — за зразком кількісних числівників, а знаменник — як порядкові числівники: три десятих, трьох десятих, трьом десятим (укр.); три десятых, трех десятых, трем десятыим (рос); три дзесятых, трох дзесятых, тром дзесятым (блр.) і т. д. У називному відмінку дробових числівників один, два виступають у формі жін. роду: одна пʼята, дві девʼятих (укр.); одна пятая, две девятих (рос); адна пятая, дзве дзевятых (блр.).

Числівник 1½ має форму роду: укр. півтора (чол. і сер. рід), півтори (жін. рід); рос. полтора (чол. і сер., рід.), полторы (жін. рід);

 

біл. паўтара (чол. і сер. рід), паўтари (жін. рід).

В українській і білоруській мовах 1½ не відмінюється, у російській мові, крім називного-знахідного, в усіх відмінках незалежно від роду виступає форма полутора.

 

Відмінювання порядкових числівників

Порядкові числівники перший — девʼятнадцятий, а також двадцятий — девʼяностий, сотий — девʼятисотий у давній руськоукраїнській мові мові відмінювалися за зразком нечленних або членних прикметників чоловічого, середнього і жіночого роду твердої й мʼякої груп, причому у складних числівниках відмінювалися всі частини.

У сучасних трьох мовах утрачені нечленні форми, а в складених порядкових числівниках за родами й відмінками змінюється остання частина, решта ж складників має вигляд кількісних числівників і стоїть у називному відмінку: укр. третій, третього, третьому і т. д.; двохсотий, двохсотого, двохсотому; тисяча девʼятсот сімнадцятий, тисяча девʼятсот сімнадцятого, тисяча девʼятсот сімнадцятому; рос. третий, третьего, третьему і т. д., двухсотий, двухсотого, двухсотому; тысяча девятьсот семнадцатый, тысяча девятьсот семнадцатого і т. д.; блр. трэці, трэцяга, трэцяму; двухсоты, двухсотага, двухсотаму; тысяча дзевяцьсот семнаццаты, тисяча дзевяцьсот семнаццатага і т. д.