Схильність інвесторів до ризику.
Визначається впевненістю інвесторів у перспективах світової економіки, і відповідно – готовністю вкладати кошти у високо ризиковані активи (цінні папери, товарні ф’ючерси, високодохідні валюти). Суттєво знижується в часи економічного спаду в провідних країнах і світі в цілому. Інвестори реагують підвищенням або зниженням схильності до ризику на основні макроекономічні показники провідних країн світу, а також на динаміку їх фондових індексів (причому в даному випадку реакція інвесторів може бути миттєвою). При зниженні схильності до ризику інвестори купують так звані резервні валюти (долар США, японську ієну а швейцарський франк).
Ціноутворення на фондовому ринку.
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) передбачає торгівлю серійними цінними паперам, основними з яких є акції (майнові цінні папери, що підтверджують володіння їх власником певним відсотком майна конкретного підприємства), та облігації (боргові цінні папери, що містять безумовне зобов’язання виплатити власнику облігації визначену суму у визначений період часу). Вказані цінні папери є способом залучення додаткового капіталу для підприємств у формі інвестицій або позичок, і водночас цікавим інструментом для інвесторів та фінансових спекулянтів.
Торгівля вказаними цінними паперами має біржову та позабіржову форму, причому в переважній більшості країн беззаперечно домінує біржова форма (і тільки в США значний обсяг цінних паперів реалізується через позабіржову комп’ютерну систему NASDAQ, яка має не такі суворі вимоги до емітентів, як фондові біржі США).
Як інвестори, так і спекулянти купують цінні папери з метою отримання прибутку, але цілі та економічний механізм їх комерційної діяльності суттєво відрізняються.
Інвестори фондового ринку прагнуть реально стати співвласниками перспективних підприємств, для того, щоб отримувати дивіденти на свої акції. Тому ключовим фактором попиту на акції є саме очікуваний обсяг дивідентів. Відповідно інвестори уважно слідкують за економічним становищем своїх підприємств, для того, щоб спрогнозувати їх прибутковість, і якщо вони очікують зниження прибутковості підприємства, то можуть відмовлятись від його акцій, і ринкова ціна вказаних акцій знижується.
Основною для прогнозування прибутковості підприємств певної країни є не тільки ситуація на кожному із них та в галузях, де вони працюють, але і макроекономічна ситуація в країні в цілому. Вона ж для інвесторів характеризується в першу чергу не макропоказниками, а фондовими індексами, які відображають динаміку середньозваженої ціни цінних паперів певної країни. Так якщо на фондовому ринку падають акції декількох підприємств, то для інвестора, який тримає в своєму інвестиційному портфелі цінні папери інших підприємств, це нічого не означає, але якщо різко падають в ціні цінні папери більшості підприємств країни, то це ознака проблем в національній економіці та водночас сигнал на продаж цінних паперів навіит тих підприємств, які мають прекрасне фінансове становище. При цьому в умовах глобалізації фондові ринки демонструють високу кореляцію, тому падіння ввечері американських фондових індексів може спровокувати падіння вночі азійських фондових індексів, а зранку – європейських.
Ще одним фактором, що визначає попит на цінні папери, є конкуренція між різноманітними фінансовими активами. Так в якості об’єкту капіталовкладення цінні папери конкурують по-перше, з іншими цінними паперами, а по-друге, з валютами, товарними ф’ючерсами, дорогоцінними металами, і навіть з банківськими депозитами. І якщо на фінансовому ринку зявляються більш дохідні цінні папери, або інший сегмент ринку фінансового ринку стане більш привабливим, ніж фондовий ринок, то ціна наших акцій впаде, навіть якщо прибутковість їх емітента лишилась незмінною.
Спекулянти фондового ринку – намагаються отримати прибуток від зміни ціни цінних паперів. Якщо вони очікують подорожчання цінних паперів в майбутньому, то купують їх вже зараз, і ринкова ціна зростає вже зараз (аналогічно ринкова ціна падає вже зараз, якщо спекулянти очікують зниження цін).
Аналогічно до сировинних ринків, на фондовому ринку спекулятивний попит також суттєво посилює коливання цін. Це відбувається з двох причин:
1. Спекулятивні позиції можуть відкриватись в будь-якому обсязі, незалежно від реальної пропозиції цінних паперів певної фірми на ринку (оскільки вони все одно не передбачають реального постачання біржових товарів і обов’язкового анулюються через певний період часу).
2. Спекулянт може продавати цінні папери, яких в нього немає, і відповідно заробляти не тільки на подорожчанні, але і на подешевшенні цінних паперів (при цьому він ніби позичає певний обсяг цінних паперів у брокера, який повертає назад після закриття спекулятивної позиції).
Серед інших сегментів фінансового ринку фондовий ринок характеризується найвищою дохідністю фінансових активів, але і найвищим ризиком втрати капіталу, тому він має високу динамічність і першим дає сигнали про позитивні чи негативні зміни в світовій економіці, на які потім реагують інші фінансові ринки.
Ціноутворення на ринку товарних ф’ючерсів.
Розглянемо Ціноутворення на ринку товарних ф’ючерсів на прикладу нафти.
Контракти «ф’ючерс» - передбачають продаж не самої нафти, а стандартизованих біржових контрактів на її постачання. Ці контракти не мають чітко визначених постачальника і отримувача нафти, оскільки можуть багаторазово перепродаватись протягом терміну дії контракту, який може сягати декількох років. Інформацію про власників ф’ючерсів (які мають в кінці терміну дії контракту отримати нафту) та їх продавців (які мають в кінці терміну дії контракту цю нафту поставити), зберігається на біржі, яка гарантує виконання усіх укладених на ній угод, збираючи гарантійні депозити з усіх учасників біржових торгів. При цьому обсяг нафти, яка продається у ф’ючерсних контрактах, обмежується тільки попитом на ці контракти, і може в сотні разів перевищувати світовий видобуток нафти.
Оскільки ф’ючерси можуть перепродаватись, то відповідно, вони можуть бути за згодою сторін анульовані (для цього, той хто продав певну кількість нафтових ф’ючерсів, повинен як мінімум за місяць до моменту виконання цих контрактів викупити їх у власника). При цьому і продавець, і покупець нафтових ф’ючерсів зазвичай є спекулянтами, і перший насправді не знає, де купити нафту для виконання своїх зобов’язань і як її доставити, а другий не має сховищ, щоб прийняти нафту та не знає, куди її потім подіти. Тому за статистикою до моменту виконання анулюється 98% ф’ючерсів.
Оскільки і попит і пропозиція нафтових ф’ючерсів створюються спекулянтами, а самі ф’ючерсні контракти вільно анулюються, то ціна нафтових ф’ючерсів абсолютно не прив’язана до реальної потреби світової економіки в нафті та її добового світового видобутку, а залежить перш за все від очікуваних учасниками ринку змін ціни на нафту в майбутньому. Тобто ціни на нафту сьогодні змінюються від очікувань того, на скільки відсотків має зрости світова економіка за період дії ф’ючерсів, як буде змінюватись вартість видобутку нафти, наскільки швидко будуть вичерпуватись світові нафтові запаси. Тому якщо інвестори очікують подорожчання нафти, вони активно купують ф’ючерси вже зараз, і ціна нафти також зростає вже зараз.
return false">ссылка скрытаОскільки обсяг нафти, що реалізується за спотовими та форвардними контрактами надзвичайно малий, то ціна на ці контракти не може істотно відрізнятись від ціни нафтових ф’ючерсів. Це відбувається тому, що якщо ціна на спот ринку нижче, ніж на ф’ючерсному, то ніхто не забороняє спекулянту, який щойно продав ф’ючерс, купити необхідну кількість нафти на спот ринку, покласти у сховище, і у момент погашення ф’ючерсу не анулювати, а виконати його. Звичайно, така операція потребуватиме витрат на транспортування та збереження нафти, тому невелика різниця між цинами спотового і ф’ючерсного ринку може бути (при цьому ціни на «споті» можуть бути як нижче, так і вище ф’ючерсних), але велика різниця швидко усувається додатковим попитом або пропозицією на спотовому ринку з боку ф’ючерсних гравців. Ось і виявляється, що ф’ючерсний ринок, ціна якого побудована на очікуваннях, а не на фактах, тягне за собою вгору або вниз ціну нафти на ринку спот, навіть якщо насправді попит і пропозиція на спотовому ринку збалансовані.
Ще однією цікавою особливістю ціноутворення на біржових товарних ринків є використання для ціноутворення на конкретні модифікації біржових товарів так званих «еталонних сортів». Так, зокрема нафта в кожній свердловині світу має унікальний состав, і відповідно унікальні властивості. Певної уніфікації нафти виробники досягають, змішуючи нафту із різних свердловин, але навіть при цьому кожна країна-виробник зазвичай реалізує свій власний сорт нафти, або навіть декілька сортів. Звичайно, все це різноманіття не може торгуватись на світових біржах, оскільки в такому випадку визначити світову ціну на нафту взагалі як ресурс та проаналізувати її динаміку буде неможливо. Тому в трьох основних центрах біржової торгівлі нафтою торгується три основні еталонні сорти: на Лондонській біржі IPE котирується сорт Brent, який добувають у Північному морі, на Нью-йоркській біржі NYMEX котирується сорт West Texas Intermediate (WTI), а в Сінгапурі - азіатський сорт Tapis. Все інше різноманіття сортів нафти прив’язується до одного із вказаних еталонних сортів із чітко визначеною знижкою чи надбавкою, яка відображає різницю в якості між даним та еталонним сортом. Відповідно динаміка цін них еталонних сортів із чітко визначеною знижкою чи надбавкою, яка відображає різницю в якості між даним та еталонним сортом. Відповідно динаміка цін на кожен конкретний сорт нафти співпадає із динамікою відповідного еталонного сорту, однак в кожен момент часу його ціна вище чи нижче, ніж у еталонного сорту на чітко визначену величину. Це стосується і «нафтового кошика» країн ОПЕК, що включає 7 сортів нафти, і російської нафти сорту «Urals».
Маркетингові цінові стратегії при виведенні нового товару на ринок та на інших стадіях життєвого циклу товару.
Кожна стадія життєвого циклу товару характеризується своїм станом попиту, конкуренцію, рівнем собівартості товару, що дозволяє та навіть змушує змінювати ціни зі зміною стадії життєвого циклу.
На нашу думку, найбільш доцільними підходами до встановлення цін на різних етапах життєвого циклу товару є такі:
На етапі впровадження на ринок ціна товару може бути встановлена нижче, ніж звичайна (з метою глибокого проникнення на ринок), або ж вище, ніж звичайна (з метою так званого «збирання вершків»). Першу стратегію доцільно застосовувати для товарів повсякденного попиту, що не є престижними і не мають надзвичайних переваг над аналогами, а другу – для товарів попереднього вибору, зазвичай брендових, високотехнологічних, які суттєво перевищують за якістю попередні модифікації.
полягає в тому, що із початку появи нового товару на ринку на нього встановлюється максимально висока ціна, яка розрахована на споживачів, готових купити товар за завищеною ціною (новаторів та людей з високими доходами). Зниження цін має місце після того, як спаде перша хвиля попиту. Це дозволяє розширити зону продажу – залучити нових покупців.
Стратегія «зняття вершків» може бути рекомендована тільки тоді, коли є впевненість, що унікальність продукції не буде скопійована перш, ніж удасться опанувати значну частку ринку. Вона має такі переваги:
· висока ціна дозволяє легко виправити помилку в ціні, тому що покупці більш прихильно ставляться до зниження ціни, ніж до її підвищення;
· висока ціна забезпечує досить великий розмір прибутку при відносно високих витратах у перший період випуску товару;
· підвищена ціна дозволяє стримувати купівельний попит, що має певний сенс, тому що при більш низькій ціні підприємство не змогло б повністю задовольнити потреби ринку у зв'язку з обмеженістю своїх виробничих можливостей;
· висока початкова ціна сприяє створенню іміджу якісного товару в покупців, що може полегшити його реалізацію надалі при зниженні ціни;
· підвищена ціна сприяє збільшенню попиту у випадку престижного товару.
Основним недоліком такої стратегії ціноутворення є те, що висока ціна залучає конкурентів – потенційних виробників аналогічних товарів. Стратегія «зняття вершків» найбільш ефективна при деякому обмеженні конкуренції. Умовою успіху є також наявність достатнього попиту.