Ринок грошей та механізм його функціонування.

Тема 10. Грошово-кредитна політика.

 

1. Ринок грошей та механізм його функціонування.

2. Грошово-кредитна система та її структура.

3. Кредитний потенціал банківської системи і грошовий мультиплікатор.

4. Інструменти і види грошово-кредитної політики.

5. Ефективність грошово-кредитної політики.

 

 

Ринок грошей та механізм його функціонування.

 

Розрізняють два поняття грошового ринку: в широкому розумінні і у вузькому значенні.

В широкому розумінні грошовий (фінансовий) ринок – це механізм перерозподілу грошового капіталу між кредиторами і позичальниками. Він складається з двох сегментів:

1. Грошово-кредитний ринок – це ринок високоліквідних грошових коштів і короткострокових кредитних операцій (до одного року);

2. Ринок капіталів – це ринок, через який здійснюється переважно середньо- і довгострокове кредитування.

Структурними елементами ринку капіталів виступають ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокового кредитування.

Канали переміщення грошових коштів на ринках капіталів можна поділити на дві групи:

I. Канали прямого фінансування передбачають переміщення грошових коштів безпосередньо від власників заощаджень до позичальників.

Виділяють два способи прямого фінансування.

1) Капітальне фінансування, під яким розуміють будь-яку угоду, коли фірма отримує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на надання права часткової участі у власності цієї фірми. Найбільш розповсюджений приклад: продаж корпораціями акцій.

Акція – це сертифікат часткової участі у власності корпорації, який надає його володарю право голосу при прийнятті управлінських рішень, а також право на частку прибутку, що отримує ця корпорація.

2) Фінансування шляхом отримання запозичень. До цього способу відноситься будь-яка угода, згідно до якої фірма отримує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з певним відсотком. При цьому права на частку власності у фірми кредитор не отримує. Прикладом такого фінансування є продаж облігацій.

Облігація – це сертифікат, який передбачає зобов’язання виплатити борг упродовж певного проміжку часу з відсотком у відповідності до раніше оговореного графіку.

II. Канали непрямого фінансування передбачають переміщення грошових коштів від власників заощаджень до позичальників через особливі інститути, які виконують роль посередників на фінансовому ринку. Такі інститути так і називають фінансовими посередниками, до функцій яких входять акумуляція вільних грошових коштів домогосподарств і фірм та наступне надання цих коштів у розпорядження позичальників на комерційній основі. До фінансових посередників відносяться комерційні банки, інвестиційні фонди, страхові компанії та ін.

 

Механізм функціонування грошового ринку у вузькому значенні (тобто грошово-кредитного ринку) передбачає визначення попиту на гроші і пропозиції грошей.

Загальний попит на гроші (Dm) складається з попиту на гроші для угод (Dt) і попит на гроші як фінансові активи (Da). Інакше кажучи, загальний попит на гроші – це загальна сума грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення ділових угод (операцій) та нагромадження у вигляді активів.

Dm = Dt + Da

Попит на гроші для угод (Dt) полягає в тому, що людям потрібні гроші як засіб обігу, тобто зручний спосіб укладання угод на придбання товарів та послуг. Домогосподарствам потрібні гроші для покупки товарів і оплати послуг. Підприємствам потрібні гроші для оплати праці робітникам, придбання засобів виробництва і отримання виручки від продажу вироблених товарів та одержання прибутку.

Зазвичай, чим більша загальна грошова вартість товарів та послуг, призначених для продажу, тим більше потрібно грошей для укладання угод. От же, попит на гроші для угод змінюється прямо пропорційно номінальному ВВП. В такому випадку домогосподарствам та фірмам потрібно більше грошей для угод у разі збільшення обсягу виробництва національного продукту, або при зростанні загального рівня цін.

Dt = ВВП / v M = PQ / v

Графічно попит на гроші для угод зображується у вигляді прямої вертикальної лінії. В даному випадку передбачається, що попит на гроші для угод не пов'язаний із зміною ставки відсотка, а залежить тільки від обсягу номінального ВВП.

 

 

Рис. 1. Попит на гроші для угод.

 

Попит на гроші як фінансові активи (Da) пов’язаний з функцією грошей як засобу заощадження (накопичення). Люди можуть тримати свої фінансові активи в різних формах, наприклад, у вигляді акцій корпорацій (акціонерних товариств) або приватних чи державних облігацій, а можуть тримати їх в грошах М1. Отже, існує ще попит на гроші як фінансові активи.

Актив – це все, що має грошову цінність (вартість) і є власністю фірми або окремої фізичної особи.

Кожна форма фінансових активів має свої переваги і недоліки.

Перевагою володіння грошима є їх ліквідність, тобто гроші можна зразу же використовувати для придбання покупок. Ліквідність характеризує легкість перетворення у будь-який момент матеріальних цінностей у гроші, за допомогою яких можна оплачувати різноманітні товари та послуги. Недоліком володіння грошима як активом є те, що такий актив не приносить доходу у вигляді відсотка.

Рішення про те, скільки фінансових активів тримати у формі грошей залежить від ставки відсотка, так як володар грошей відмовляється від доходу у вигляді відсотка, який міг би отримувати, якщо тримав би свої фінансові активи в інших формах.

Наприклад, якщо облігація приносить 10% доходу, то володіння 1000 грн. у вигляді готівки обійдеться недоотриманням річного доходу у розмірі 100 грн.

Отже, попит на гроші як фінансові активи змінюється обернено пропорційно до ставки відсотка.

Так, коли ставка відсотка низька, то люди віддають перевагу володіння більшою кількістю грошей в якості активів. І навпаки, коли ставка відсотка висока, то володіти значною ліквідністю невигідно і тому кількість активів у формі грошей буде невеликим.

Обернену залежність між ставкою відсотка і кількістю грошей, які люди хочуть мати в якості активів можна показати графічно на рис. 2.

 

 

Рис. 2. Попит на гроші як фінансові активи, Da

 

Таким чином, загальний попит на В такому разі загальний попит на гроші (Dm) графічно можна визначити шляхом зміщення графіка попиту на гроші як фінансові активи (Da) по горизонтальній осі на величину яка дорівнює попиту на гроші для угод (Dt) (рис. 3).

 

Рис. 3. Загальний попит на гроші (Dm = Dt + Da)

 

Отримана в результаті цього спадна пряма характеризує загальну кількість грошей, яку люди хочуть мати для угод і в якості активів при кожній можливій величині ставки відсотка. При чому зміна номінального ВВП, яка розглядається скрізь призму попиту на гроші для угод, призведе до зміщення графіку загального попиту на гроші. Збільшення номінального ВВП змістить графік загального попиту на гроші вправо, і навпаки, падіння номінального ВВП призведе до зміщення графіку попиту на гроші вліво.

Кількість грошей, яка є наявною в національній економіці на певний момент часу називають пропозицією грошей.

В широкому розумінні, гроші – це сукупність активів, які використовуються для здійснення різного роду операцій. Різні ділові операції обслуговують різні види грошей, наприклад готівка і безготівкові гроші. Тому існують різні показники загальної кількості грошей в національній економіці, які називають грошовими агрегатами.

Грошові агрегати являють собою групування активів за ступенем їх ліквідності, які можуть бути альтернативними вимірювачами грошової маси.

Система грошових агрегатів:

М0 – паперові гроші і монети (готівка);

М1 = М0 + поточні депозити (чекові вклади);

М2 = М1 + заощаджувальні вклади + дрібні строкові вклади + деякі інші компоненти;

М3 = М2 + великі строкові депозити (депозитні сертифікати);

Депозитні сертифікати являють собою свідоцтва банку про депонування їх власниками великих строкових депозитів (більше 100000 дол.) в установі банку. Основним покупцем цих активів є підприємства та фірми і вони можуть здійснювати обіг на фондовому ринку.

L = М3 + високоліквідні активи: заощаджу вальні облігації та короткострокові зобов’язання державної скарбниці.

В сучасній ринковій системі грошовий агрегат М2 вважається стандартним показником, який використовується як інструмент здійснення поточної грошово-кредитної політики.

На пропозицію грошей безпосередньо впливає два фактори:

1) діяльність центрального банку, який безпосередньо емітує грошові кошти і контролює їх пропозицію шляхом проведення відповідної грошово-кредитної політики;

2) кредитна політика комерційних банків.

Пропозиція грошей (Sm) графічно ілюструється вертикальною прямою лінією.

Для того, щоб охарактеризувати механізм функціонування ринку грошей необхідно об’єднати графіки попиту на гроші і пропозиції грошей в одній системі координат. Як і на ринку будь-яких товарів або ресурсів, в точці перетину графіків попиту на гроші і пропозиції грошей визначається ціна їх рівноваги. На ринку грошей такою ціною є рівноважна ставка відсотка, тобто ціна, яка сплачується за використання грошей.

 

Рис. 4. Рівновага на грошово-кредитному ринку.

 

У разі зменшення пропозиції грошей (зміщення графіку пропозиції грошей Sm вліво) кількість грошей які потрібні суб’єктам перевищить кількість грошей, що пропонується при існуючій рівноважній ставці відсотка. Внаслідок цього зросте вартість грошей, а тому і рівноважна ставка відсотка зросте до r₁. І навпаки, збільшення пропозиції грошей (зміщення графіку пропозиції грошей Sm вправо) призведе до надлишку грошей в економіці при попередній ставці відсотка. В результаті цього відбудеться знецінення грошей, а тому рівноважна ставка відсотка знизиться до r₂. Таким чином, рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість грошей, що пропонується і кількість грошей, яка потрібна в економіці.