Ранньогрецька натурфілософія

 

Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи, була МІЛЕТСЬКА ШКОЛА . ЇЇ . засновником вважається ФАЛЕС із Мілета.

Фалес жив наприкінці VII - першій половиш VI ст. до н. е. (625-546 рр. до н. е.). Як філософ, Фалес вист у пав з позицій стихійного матеріалізму. Першоприч и ною, на його думку, виступає вода (філософське переосмислення Океан )'). На воді плаває земля - в цій формі Фалес уявляє субстанційність води, яка буквально перебува є під усім, на ній все плаває. Але це не просто вода, а вода "розумна", божественна

Учнем і пос л ідовником Фалеса був АНАКСІМАНДР (близько 610-547 рр. до н. е.). Його головний твір - "Про природу", написаний в середині VI ст. до н. е. Про його життя майже нічого невідомо. Анаксімандр розширив поняття початку всього існуючого до поняття "архе", тобто до першопричини, субстанції, того, що лежить в основі всього

Учнем і послідовником Анаксімандра виступив АНАКСІМЕН (585-525 рр. до н.е.). В космогонії Анаксімен зводив всі форми природи до повітря; все з нього в и н и кає через розрідження і згущення.

Видатним представником грецької філософії був ГЕРАКЛІТ ІЗ ЕФЕСУ (535-475 рр. до н. е.). Головний твір Геракліта - "Про природу". Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук - Логос. Він - субстанційно-генетична причина всього існуючого. У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебува є рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний.

Античну філософію важко уявити також без ПІФАГОРА і ПІФАГОРІЙЦІВ. Інформацію про них можна почерпнути з багатьох джерел. Піфагор (приблизно 580-500 рр. до н. е.),

У вченні Піфагора знайшов відображення складний, суперечливий процес народження філософської думки, що пробивалася через пережи т ки міфології, магії, інші культурні напластування зовсім іншого, ніж філософія, рівня.

Важливим кроком на шляху розвитку онтологічного підходу до вирішення філософських проблем став атомізм ДЕМОКРІТА (460-370 рр. до н. е.), котрий прагнув до створення чіткого, ясного і логічно обгрунтованого вченняГоловне у філософії Демокріта - це вчення про атом, простий, вічний, незмінний, неподільний, що виникає і не знищується. Атомів нескінченна множина, вони характер и зуються твердіст ю , відрізняються один від одного своїм об'ємом і формо ю . Всі тіла складаються з атомів, реальними є лише ті властивості речей, які властиві атомам.

Отже, суть онтології Демокріта зводилась до двох основних положень:

1. Всі речі складаються із сполучень атомів: багатоманітність с в іту викристалізовується з їх поєднання і роз'єднання. Тому речі розрізняються лише кількістю своїх атомів, їх формою, порядком і положенням.

2. Атоми вічно рухаються в пустоті, яка оточує їх; по відно­шенню до атома місце, яке він займає, випадкове.