Зимовий цикл

СВЯТ - ВЕЧІР (багата кутя , коляда ) - вечір 24 грудня по старому стилю напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів. 24 грудня нічого не їли до вечора , поки не з'являлася перша зірка на небі

( Вірили , що саме в цей час народився Ісус Христос) . Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями , всі предмети , які мали відношення до обрядового столу , набували чудодійної сили. На розі під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом - книшем . При цьому господиня зображувала квоктання курей - це мало забезпечити їх високу плодючість в майбутньому році. Якщо в господарстві були бджоли , то господар , одягнувши шапку та рукавички , ніс кутю , імітуючи їх гудіння . Широко поширений звичай ставити в кутку сніп з жита , пшениці або вівса.

Дідух (коляда ) . Іноді у нього втиківалі косу , серп , граблі , що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На Святвечір робили деякі прогнози і ворожили. Зокрема вважалося , що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом , це віщувало високі стоги . По довжині стеблю соломи , який виймали з-під святкової скатертини, гадали , кому судилося жити довго , а кому мало. До Святого вечора готували чітко визначену кількість страв ( 7 , 9 чи 12 ) , використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти , за винятком скоромних . Сама трапеза проходила з дотриманням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов'язково запалювали воскову свічку. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву , щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу , обряди, якими застерігали від бурі , хижих звірів , відьом , чарівників та ін Існувало й повір'я , що той , хто спить у ніч перед Різдвом , проспить царство небесне . [10, с. 162 - 175 ].

На Святвечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом ) . До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх , господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу . Це символізувало спорідненість сімей , їх розташування і взаємну щедрість. Дітей , які приносили вечерю , частували , обдаровували гостинцями.

Колядування - давній звичай зимових (переважно різдвяних ) обходів із виконанням величально- вітальних пісень (колядок ) і речитативних формул . Група чоловіків , неодруженої молоді , дітей заходила на подвір'я кожної хати , славила господарів , бажала їм здоров'я, щастя , щедрого врожаю, достатку , за що отримувала певну винагороду . В основі цих обходів лежала магічна ідея " першого дня" , згідно з якою побажання , висловлені на новорічні святки , мали стати реальністю . Колядування є позацерковних звичаєм , однак при цьому вони були частково хрістіанізованни . Тому в тематиці колядок представлені як релігійні , так і світські мотиви - мирної хліборобської праці , козацьких військових походів , громадського та сімейного побуту тощо . Звичай колядування , як і щедрування , відігравав важливу роль у розвитку народного музично - пісенної творчості . Новорічні наспіви виконувалися колективами ( співочими загонами , групами ) різного складу , хлопчачими , дівочими , дитячими , старшого віку. Збиралися колядники за територіальним принципом - по окремих вулицях або кутках. Обов'язково обирали серед себе старшого ( отамана , березу ) та міхоношу , який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи. У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи з Різдвяною зіркою , на Західній - з ляльковим або живим Вертепом . Крім релігійної народної драми , розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження.

Зірка - традиційний атрибут різдвяного обряду колядування . Пов'язаний з євангельською легендою про Христа , чудесне народження якого сповістила " Віфлеємська зірка". Виготовляли зірку , як правило , із звичайного решета , до якого прилаштовували "роги" ( 5 , 6 , 9 , 10 або 12 ) і обклеювали різнокольоровим промасленим папером , прикрашали фольгою , стрічками і пензликами . До бічних стінок зірки часто кріпили картинки на релігійні сюжети , а всередину вставляли свічку , утворюючи щось на зразок "чарівного ліхтаря " . Подекуди робили так , щоб зірка могла обертатися навколо своєї осі. [9, с. 120 - 133].

"Коза" - театралізований обряд - гра з масками , мала свій усталений сценарій , пісенний і музичний репертуар. Названа по головному персонажу - молодому хлопцю , переодягненому козою ( вивернутий кожух і дерев'яний макет голови тварини ) . Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози , її " вмирання " і " воскресіння" , що символізують циклічний круговорот часу , прихід нового року. Хліборобська спрямованість обряду яскраво розкривається у супровідній пісні : «Де коза ходить , там жито родить , Де не буває , там вилягає . Де коза ногою , там жито копою, Де коза рогом , там жито стогом ». З часом обряд втратив свою первісну магічну функцію і трансформувався в народне пародійно - гумористичне уявлення .

Крім центральної зооморфної маски , в ній діяло багато побутових персонажів: Дід , Баба , Лікар , Жандарм , Єврей , Циган , турок , Гончар , Юрист та ін.

Вертеп (стайня , каплиця ) - популярний в XVII - XIX ст. пересувний ляльковий театр , з яким виступали на ярмарках , міських та сільських майданах , а частіше ходили по хатах у святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та " мандрівні дяки " , пізніше - мандрівні групи артистів. На відміну від Західної Європи , де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви , в східнослов'янських народів спочатку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально - видовищною культурою.

Вертеп , з яким ходили колядувати на Західній Україні , був невеликий за розмірами і нескладний за виконанням. Своєю формою він нагадував селянську хату або церкву . Його обклеювали різнокольоровим папером , прикрашали малюнками і образками відповідного змісту. Усередині ящика встановлювалися примітивні ляльки або ж просто різдвяні листівки зі статичними євангельськими сюжетами. Існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на обертовому диску , створюючи ілюзію оживлення фігур.

На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як справжній театр ляльок , досить складний за конструкцією , що обслуговувався справжніми професіоналами. Двоповерхові , гарно оздоблені, такі вертепи були справжнім досягненням народного мистецтва. Кожен поверх мав своє призначення : на першому ставили побутові пародійні сценки , інтермедії світського характеру , на другому ж розігрували сюжети різдвяно - євангельського циклу (народження Христа , нищення немовлят за наказом Ірода , прихід волхвів з дарами тощо). Найбільшу симпатію у глядачів викликали імпровізовані побутові сценки , в яких позитивними персонажами виступали Козак- запорожець , Солдат ( Москаль ) іСелянин - висміювалися пани, зажерливі попи , та інше .

return false">ссылка скрыта

Вертепне дійство супроводжувалося танцями та піснями. Поруч з ляльковим побутував і " живий" вертеп - специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців , відомий під різними назвами: " Іроди " , " Геродом " , "Королі" , "Ангели" , " Пастирі " тощо. [9, с. 185 - 192].

НОВИЙ РІК - одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. У давніх слов'ян , як і в багатьох землеробських народів Європи , рік починався навесні. Після прийняття християнства з греко - візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. Березні 1700 Петро увів у Росії січневе літочислення , проте на Україні під впливом Литви й Польщі , які захопили в XIV - XV ст. більшу частину її території , традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця XIV в . , Хоча і довгий час не визнавалася широкими масами.

Серед українського селянства аж до початку XX в . зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько- християнського походження . Так , новорічні свята вважалися чарівним часом , коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила . Вірили , що на святках присутні душі померлих родичів , яких також боялися і намагалися умилостивити . Побутувало уявлення про те , що в новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі , як і до свята Івана Купала , приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї , обряди , заборони та обмеження , в яких яскраво відбився світогляд хлібороба , його невпевненість у завтрашньому дні , страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна українська обрядовість - це ціла низка зимових свят , серед яких виділяється період дванадцятиденного з кульмінаційними точками 25 грудня ( Різдво) , 1 січня (Новий рік) і 6 січня ( Хрещення) за старим стилем.

Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки ( Маланки ) і Василя . На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі , тому в їх обрядовості майже не помітний церковний мотив. Вечір 31 грудня називали щедрим або багатим , до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різних магічних ритуалів . Наприклад , господар підходив з сокирою до дерева , звертаючись до нього : Як виродків - НЕ зрубаю , не вродила - зрубаю - і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій повинен бути рясний урожай фруктів. Щоб влітку позбутися гусениці, тричі обходили сад босоніж . [9, с. 201 - 214].

Ходили численні новорічні прикмети і ворожіння. Так , на Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари : якщо вони йшли з півдня , вірили , що буде врожай на овочі , якщо з півночі - на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися , які зернові будуть найбільш врожайними в наступному році. Для цього на вулиці залишали пучки пшениці , жита , ячменю , вівса та ін Вважалося , що краще родить і культура , на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб . Специфічними складовими традиційного українського нового року були хвалебні обходи та поздоровлення ( щедрування , засівання ) , ритуальний обмін вечерею , обряди та ігри з масками ( " Маланка" , "Коза" ) та ін. Деякі з них широко побутують й донині .

"Маланка " (" Меланка " ) - традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за старим стилем . Ще в недалекому минулому обряд " Маланка" був поширений на значній території України . За давньою традицією роль головного обрядового персонажа - Маланки - грав хлопець , переодягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди меланковалі і дівчата.

Обряд , що проходив від аграрно - магічних звичаїв давніх слов'ян , у XIX ст . трансформувався у громадську святкову забаву , своєрідний сільський карнавал , у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки - інтермедії . Маланка зображувала господиню , що все робить погано : б'є посуд , миє піч водою , а лави підмазує глиною , підмітає сміття від порога до середини хати тощо У деяких селах Буковини й Прикарпаття виконували колективний загальносільські танець за участю ряджених , влаштовували ігри біля громадського вогнища , ритуальну боротьбу масок , колективну трапезу. Традиційні карнавальні образи " Маланки " включали маски тварин - Кози , Ведмедя , Журавля , Бика , Коня , маски Діда і Баби , а також багатьох інших персонажів.

Ряджені ( переодягнені , перебіранці , цигани) - традиційні учасники народних свят і обрядів , змінювали свій зовнішній вигляд за допомогою незвичайного одягу або масок. В давнину ряджені виконували важливу релігійно - магічну функцію , але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу , маскарад. Найдавніші маски традиційного українського ряженого зооморфні - Коза , Ведмідь , Журавель , Бик , Кінь , з культом предків пов'язані антропоморфні маски Діда і Баби , а також маски змішаного походження (наприклад , Чорта ) . Популярними були побутові маски( Маланка , Василь , Наречений і Наречена ), соціальні (Козак , Солдат , Піп , Пан , Король , Генерал ) , етнічні ( Циган , Єврей , Турок ), професійні (Лікар, Коваль , Сажотрус , Мисливець ) та ін Так , структура традиційного ряженого по - своєму відображала реальний світ соціально - побутових відносин в українському селі .

Щедрування - давній звичай новорічних обходів , під час яких групи щедрувальників (переважно молодь ) піснями славили господарів , бажали їм здоров'я й достатку , за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями , музикою , танцями , пантомімою , обрядовими іграми з масками. Обрядові новорічні пісні - щедрівки (різновид колядок) співали окремо господарю, господині , хлопцю , дівчині , усій родині , були щедрівки дитячі , жартівливі , пародійні . На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. [5, с. 147 - 148].

До кінця XIX в . обряд переважно став явищем народної художньої творчості . Таким він зберігся - сьогодні .Посівання (посипання ) - давньо - слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти , переважно чоловічої статі , ходили від будинку до будинку , символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я , щедрого врожаю. Посіваю , що ходили невеличкими групами , приймали як самих бажаних гостей: запрошували сісти за стіл , щоб добре все сідало або щоб свати сідали (так казали там , де були незаміжні дівчата). Нерідко хлопчаки імітували квоктання курей , а їх , жартуючи , смикали за волосся або за вуха , щоб курчата були чубаті , вухаті і волохаті . У деяких перший посіваю повинен був обмолотити макогоном сніп жита , що стояв у кутку від Різдва. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посіваю яблуками , бубликами , пиріжками та іншими ласощами , часто давали й дрібні гроші. Зерно , вони розкидали по будинку , господиня збирала і давала курям , щоб краще неслися.

ХРЕЩЕННЯ (Водохреща , Хрещення , Ордань , Ардан , Йордан) - народний варіант християнського свята Богоявлення . Зазначалося 6 січня за старим стилем і знаменувало собою закінчення дванадцятиденного періоду святок. Хрещення увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів , центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані з водою. Вечір напередодні хрещення (друга кутя , голодний Святвечір , голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті , але в дещо скороченому вигляді.

Весь день 5 січня дотримувалися суворого посту. Надвечір ішли до церкви, де проходила святкова служба , завершувалася освяченням води. Принісши в глечику або пляшці святою водою додому , господар окропив нею всіх членів сім'ї , хату, подвір'я , криницю , сільськогосподарський інвентар , домашніх тварин. Щоб залякати нечисту силу , було прийнято курити ладан чи пахуче зілля , малювати крейдою або олівцем хрести на домашньому начинні , дверях , господарських будівлях . Гуцули ж розпускали вівсяний сніп , занесений в хату ще на початку святок. З нього робили перевесла , якими господар обв'язував кожне фруктове дерево в саду , щоб народжували так рясно , як овес.

Після виконання деяких ритуалів різдвяного Свят - вечора і після урочистої трапези проганяли кутю - тобто виходили з дому і піднімали шум , б'ючи макогоном або поліном по парканах , пустих цебрах тощо . Саме свято хрещення відбувався на річці або біля струмка ; в місцевостях , бідних на воду , збиралися коло криниці. Напередодні на льоду річки вирубують великий хрест , пробивали ополонки , з льоду та снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста , які нерідко обливали буряковим квасом.

Кульмінаційний момент свята - занурення священиком хреста у воду , після чого вона вважалася освяченою. Цей акт у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць і запуском голубів. Освяченій воді приписувалися чудодійні властивості. Її давали від псування дітям , вмираючим , хворим тваринам , особливо цінували її пасічники. До крижаної купелі вдавалися хворі , а іноді й ряджені щедрувальників , змиваючи таким чином" Скверну бісівських масок " . За давньою традицією на хрещення в селах і містах України (особливо Лівобережної ) влаштовувалися катання на святково прикрашених конях та кулачні бої. [2, с. 216 - 225].

Кулачні бої - народна ритуалізована розвага , відома ще з дохристиянських часів. На Лівобережжі ця традиція тривала аж до XX в. Кулачні бої зазвичай проходили взимку на льоду річок , ставків , озер. Нерідко там , де відбувався обряд освячення , сходилися чоловіки з двох сусідніх сіл або хуторів. У великих селах , як і в містах , бої йшли між представниками вулиць чи кутів. Іноді міщани билися з купцями , ремісники з семінаристами т.п. . Кулачні бійці дотримувалися певних правил. Спочатку " Чубарилися " діти , після них показували свою відвагу і спритність хлопці , і лише потім включалися у боротьбу дорослі чоловіки. Неписаний закон не дозволяв бити лежачого або бити з-за спини , ті , що виходили з гри , сідали на лід або відбігали вбік. Переможцем вважалася та сторона , якій вдавалося витіснити суперників з поля бою ( справою престижу було відвоювати місце у Орданського хреста ) або змусити їх утекти. Іноді відступаючих переслідували аж до їхнього села і там знімали з церкви дзвін , вважалося великою образою для громадськості , якій доводилося платити викуп. Кращі кулачні бійці користувалися в народі великою повагою.

Жорна ( крутилка , крутелка ) - традиційна українська зимова гра. В ополонку на ставку опускали дерев'яний стовпчик і, коли він обмерзав , на нього насаджували старе колесо від воза . Спицям колеса прив'язували довгу жердину , на кінець якої прикріплювали санчата. Одні учасники гри звертали колесо, а інші каталися на санках, які бігали по колу з великою швидкістю. [4, с. 107 - 115].