Україна в міжнародних організаціях

 

1. Україна і Ліга Націй(28.04.19І9 - І8.04.1946)

Влітку 1920 р. голова місії УНР у Великій Британії Арнольд Марголін і радник Ярослав Олесницькийу погодженні з МЗС УНР подали кло­потання про членство останньої в Лізі Націй. На осінь того ж року зусилля­ми генерального секретаря Ліги Еріка Дрюмонда було видано збірку до­кументів № 88, що містила Універсали УЦР та матеріали визнання Украї­ни різними державами. Для вирішення справи до Женеви було призначено урядову делегацію в складіО.Шульгина (голова), О.Коваленка (секре­тар), А.Марголіна (юрисконсульт) і Миколи Ге (радник).

Підкомісія Ліги, очолювана Ф.Нансеном, розглядала кандидатури України, Балтійських і Кавказьких республік. На початок листопада 1920 р., після Ризького перемир'я Польщі й радянської Росії та роз­грому Врангеля, з огляду на перспективи боротьби проти більшовизму існувала можливість позитивного вирішення справи. Але 25 листопада 1920 р. підкомісія винесла негативне рішення, дізнавшись про те, що чотирма днями раніше уряд УНР і рештки Республіканської армії залишили національну територію та перейшли Збруч; справа членства УНР була відкладена на пізніше. Причому голова 5-ї комісії Гунеуш зазначив, що відмова Ліги Націй не базувалася на загальному принципі, тобто Україна зберегла за собою право знову виставити свою кандидатуру до Ліги Націй. Однак остаточна втрата контролю над територією України урядом УНР зняла його з порядку ден­ного сесії 1921 р., українському постійному делегату при Лізі Націй залишалося висловити сподівання, що настане час, коли Україна знов поставить свою кандидатуру.

Подальша участь України у роботі Ліги Націй здійснювалася як безпосередньо - через екзильний уряд, так і через Українське то­вариство прихильників Ліги. Очолював його спочатку П.Чижевський, а потім - А.Яковлів. Під час підготовки Світової конференції із роззброєння в Будапешті в травні 1931 р. українська делегація висунула власний проект, що був покладений в основу офіційної ноти екзильного уряду від 12.02.1932 р. Після її подачі товариство виступило з резолюцією, котра мала на меті припинення озброєння однієї країни другою. Хоча СРСР і Німеччина не були названі, усім було ясно, хто мався на увазі. Навколо неї зав'язалися гострі суперечки, навіть го­лова Ліги товариств прихильників Ліги Націй лорд Сесіль рішуче вис­тупив проти резолюції. Та завдяки підтримці французьких і румунсь­ких делегатів відповідне положення було внесене до загальної резо­люції.

Наступного року на сесії Ліги товариств у Монтрьо одноголосно було прийнято запропонований українською делегацією проект резолюції про примусову працю. На цей раз її підтримала навіть російська деле­гація в складі П.Мілюкова і М.Авксентьєва (перший і єдиний раз).