Морфологія наукового мовлення

Абстрактність наукового стилю проявляється також на граматичному рівні – у виборі форм слова та в побудові словосполучень і речень.

Досить виразний іменний характер наукового висловлювання, зокрема й тому, що більшість термінологічної лексики становлять іменники. Найбільш поширеними в наукових текстах є іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (утворені від дієслів): видання, дослідження, класифікація тощо. Своєрідно проявляється в науковій мові категорія числа іменників: поширеним є вживання форми однини в значенні множини (для позначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності: Лавр – рід вічнозелених рослин родини лаврових (з енцикл.); Слово як одиниця мови є одночасно і лексичною, і граматичною одиницею (з підр.)), а також трапляються форми множини іменників, що в інших стилях можуть уважатися ненормативними – множина від абстрактних і речовинних іменників (швидкості, температури, цукри, масла тощо).

У науковому мовленні широко представлено відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу максимально точно визначати потрібні ознаки понять (аналітичний, деструктивний, експериментальний, компромісний), а також деталізувати, конкретизувати ознаки: ринок – внутрішній, зовнішній, фінансовий; право – кримінальне, цивільне, сімейне, господарське; хімія – органічна, неорганічна. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць з метою витримати однаковий стиль мовлення, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння: більш сильний, менш тривалий, найбільш досвідчений, найменш активний. Проте зрідка синтетичні (прості) форми ступенів порівняння не можна замінити аналітичними – у термінологічних і номенклатурних словосполученнях: вищий сорт, вища школа, старший викладач, молодший науковий співробітник.

Однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні й складені кількісні, дробові числівники – цифрами. Не прийнято використовувати в наукових творах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

О.Семеног звертає увагу на таке вживання числівників у науковому мовленні:

Так уживають (неправильно)	Так правильно
Більше ста опитаних	Понад сто опитаних
Підвищується у два рази	Підвищується вдвічі
Одна третина студентів	Третина студентів
Півтора мільйони гривнів	Півтора мільйона гривень
Тривав протягом кількох днів	Тривав кілька днів
Два і п’ять десятих рази	Два і п’ять десятих раза

Займенники в науковому тексті – маловживані. Загальновідомим є авторське ми замість я, функціювання присвійного наш(а) у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Проте вживання авторського ми може, навпаки, створювати атмосферу авторської величі, особливо якщо дослідження не представляє особливого наукового інтересу. У зв'язку з цим треба намагатися зрідка вживати займенники ми, наш і створювати односкладні неозначено-особові та безособові речення, що не потребують займенника. Займенник ви вживають в усному й писемному науковому мовленні для вираження поваги, пошани й ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього. В українській наукові мові не завжди етичним є використання займенників він, вона, вони: присутню на конференції, засіданні тощо особу потрібно називати на ім’я й по батькові чи за прізвищем. Слід послуговуватися вказівними займенниками цей, той, такий – із прийменниками, що визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (у тому випадку, із цією метою), зокрема, у висловлюваннях, що в російській мові мають слова данный, следующий (за цих (таких, певних) обставин, дійшли таких (певних) висновків). Стосовно займенників їх і їхній, то, щоб уникнути зайвого паралелізму, варто використовувати присвійний займенник їхній.

Наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм: інфінітив, особові форми, дієприслівник, дієприкметник, безособові форми на -но, -то.

Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на -ть;
інфінітив у поєднанні з модальними словами (необхідно зауважити, слід наголосити) та сталі дієслівно-іменникові сполуки: брати участь, ставити запитання, дотримуватися вимог;
дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати), рідше вживають дієслова умовного способу, не вживають дієслова наказового способу;
форма теперішнього часу, що виражає значення констатації факту – т.зв. теперішній позачасовий (науковці вважають, що; розглядаємо; існують тощо);
майбутній час недоконаного виду в аналітичних (складених) формах: будуть здійснюватися (а не здійснюватимуться), експеримент будуть проводити (а не проводитимуть);
форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (значущість наукового дослідження вбачаємо);
часто використовують дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії або безособові форми на-но, -то: таким чином увага зосереджується на явищі, механізмі, процесі, а не на виробникові дії (цей термін дефінують так: …, схожі явища виявили лише в декількох місцях земної кулі; слово подано з маркуванням «книжне», у роботі досліджено особливості реакцій…).

Нагадаємо, що активні дієприкметники теперішнього часу (на -ач-(-яч-), -уч-(‑юч‑)) в українській мові не існують, а раніше були утворені за зразком російських. Наразі збереглися нечисленні давні дієприкметники такого типу,що перетворилися вже на якісні прикметники, тобто виражають постійну ознаку предмета (блискучий), причому деякі входять у термінологічні словосполучення й відтворюються в науковому мовленні (сидяча робота, лежачий хворий, зряча людина). Серед термінів, що мають паралельно з варіантом на -ач-(-яч-), -уч-(‑юч‑) інші форми словотворення, слід вибирати останні, тобто не знеболюючий, а знеболювальний; не дезінфікуючий, а дезінфекційний; не деформуючий, а деформувальний тощо.

Під час перекладання наукових текстів поширеною помилкою є нерозрізнення в російській мові прикметника данный і дієприкметника данный. В українській мові дієприкметник перекладаємо як даний: Варіант рукопису, даний для ознайомлення зі змістом; російському прикметнику відповідає український займенник цей (той, такий): У цьому випадку експеримент не підтвердив гіпотетичних прогнозів.

Як відомо, дієприслівники роблять текст більш динамічним. Науковий текст у цьому плані не є винятком: завдяки активному функціюванню дієприслівників він набуває більшої інформативності.

Досить часто, перекладаючи російськомовні тексти українською, неправильно вживають іменниково-прийменникові сполуки замість правильних дієприслівникових відповідників, наприклад:

Російська мова	Калька	Український відповідник
При рассмотрении, переводе, использовании	При розгляді, перекладі, використанні	Розглядаючи Перекладаючи Використовуючи
По обстоятельствам	За обставинами	Зважаючи на обставини
По окончании проведения эксперимента	По закінченню проведення експерименту	Закінчивши проведення експерименту (Закінчивши експеримент)

Прислівники не зараховують до найбільш активних у науковому тексті, проте залежно від їхнього характеру, наповненості вони можуть досить активно характеризувати ознаки дії: досконало, детально, наполегливо, неодмінно тощо. У наукових висловлюваннях можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників; як і для таких форм прикметників, перевагу віддають аналітичним (складеним): розглянемо питання більш детально; цей аспект проблеми проаналізовано менш ретельно.Модальні відтінки ствердження, заперечення, вірогідності, можливості або неможливості, зв’язності виражають модальними прислівниками (безумовно, можливо, по-перше тощо).

Разом із простими прийменниками в наукових текстах активно відтворюють складені й похідні: незважаючи на виявлені недоліки, згідно з концепцією, відповідно до визначених завдань, у порівнянні з первинними даними.

Сполучники, слугуючи вираженню граматичних відношень між частинами складного речення або між однорідними членами речення, в українській науковій мові переважно виражають відношення часові, причинові, умови, мети: через те що, тому що, оскільки, внаслідок того що, відтоді як, відтоді коли тощо.

Частки в практиці наукового стилю трапляються, як правило, ті, що мають мінімальні можливості емоційності й суб’єктивного оцінювання: підсилювально-видільні (навіть, тільки, лише тощо), уточнювальні (саме, якраз, майже), вказівні (то, от, це), заперечні (не, ні) і приєднувальні (також, до того ж, значить, так, то).

Вигуки в науковому мовленні не функціюють.