Специфіка вживання в науковому стилі фонетичних і лексико-фразеологічних одиниць

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне-науковий підстиль часто послуговується інтернаціональними загальнонауковими термінами, науково-популярний – елементами художнього мовлення (епітетами, порівняннями, метафорами); науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики, програмністю викладу матеріалу.

Використання в науковому мовленні одиниць усіх мовних рівнів – фонетичного, лексичного, граматичного (морфологічного й синтаксичного) – має певну специфіку. Так, фонетичними особливостями наукового стилю (усна форма реалізації) є підпорядкованість інтонації синтаксичній структурі наукової мови, стандартність інтонації, уповільненість темпу, стабільність ритмічного й хвилеподібного інтонаційного малюнка. Вимова повинна забезпечити чітке сприйняття словесної форми, понятійні словосполучення поділяють подовженими паузами, щоб адресат краще сприймав їх зміст.

На лексичному рівні найбільш яскраво виявляються такі стильові риси наукового мовлення, як інформативність, узагальненість, точність, однозначність. Узагальнений характер наукового тексту проявляється в тому, що широко вживаються слова з абстрактним значенням (старанність, сміливість, розвиток, біг, вітання, числівники, інфінітиви тощо), а слова побутової спрямованості набувають у науковому тексті узагальнене, часто термінологічне значення, наприклад, такі технічні терміни, як муфта, стакан, трубка тощо.

Характерною ознакою наукового стилю є його висока насиченість термінами, при цьому частка термінів у порівнянні з загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Так, у власне наукових статтях загальнонаукова лексика й терміни переважають над загальновживаними словами, при цьому часто вживані іншомовні слова; статті в підручниках і посібниках (науково-навчальний підстиль) мають меншу кількість термінів, зокрема запозичених; автори науково-популярних статей уникають нагромадження «незрозумілих» слів, за можливості послуговуючись загальновживаною лексикою.

Професіоналізми переважно застосовуються в усному фаховому мовленні, у писемній формі їх уживають у виданнях, призначених для фахівців, наприклад, у буклетах, інструкціях, порадах.

У творах, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців (зокрема, курсові й кваліфікаційні роботи студентів), слова вживають у прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння, що допомагають скласти уявлення про предмет розповіді.

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, перш за все, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (т. зв. мовні кліше як показав аналіз, на підставі отриманих даних, навести приклади, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо).

Інформацію в науковому стилі можна передавати також за допомогою т.зв. штучної, графічної, мови – графіків, креслень, рисунків, математичних, фізичних символів, назв хімічних елементів, математичних знаків.