Змістовний модуль 3. Ринки валют
Лекція №3
Модуль І. Міжнародні фінансові ринки та їх інфраструктура. Моделювання взаємодії фінансових ринків.
Змістовний модуль 3. Ринки валют
План:
1. Сутність та види валютного ринку.
2. Особливості спотового ринку і обмінного курсу "спот".
3. Специфіка форвардного ринку і форвардного курсу.
4. Ф'ючерсний ринок і ф'ючерсний курс.
5. Валютні опціони.
1. Сутність та види валютного ринку.
Сукупний фінансовий ринок включає в себе ринок іноземної валюти, євровалюти, ринки хеджування (ф'ючерсів та опціонів), міжнародний ринок цінних паперів (облігацій, акцій). Найбільший ринок – це валютний ринок. Особливість цього ринку полягає в тому, що він:
1. нематеріальний;
2. не має конкретного місцезнаходження;
3. механізм його функціонування — обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;
4. є міжбанківським ринком;
5. завдяки процесу телекомунікації й інформатики є глобальним, тобто розгорнутим у масштабі всього світу.
Прямі зв'язки між головними центрами торгівлі валютами (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Сінгапур) за допомогою телефонів, факсів і комп'ютерів перетворюють кожний з цих центрів в частину єдиного світового ринку, що функціонує цілодобово.
Головні учасники міжнародного валютного ринку — комерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії), центральні банки.
Центральною ланкою міжнародного валютного ринку є комерційні банки, оскільки більшість операцій з валютами передбачає обмін банківськими депозитами, деномінованими в різних валютах.
Основним товаром цього ринку є іноземна валюта в різних формах: валютні депозити, будь-які фінансові вимоги, позначені в іноземній валюті. Переважають на валютному ринку операції з валютними депозитами до запитання.
Депозити до запитання — це кошти, котрі використовуються в торгівлі валютою між банками, що працюють на валютному ринку.
Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, котрі в тій чи іншій мірі об'єднані в світову систему, що має три рівні:
1й рівень: роздрібна торгівля. Операції на одному національному ринку, коли банк-дилер безпосередньо взаємодіє з клієнтами.
2й рівень: оптова міжбанківська торгівля. Операції на одному національному ринку, коли взаємодіють два банки-дилери через посередництво валютного брокера.
3й рівень: міжнародна торгівля. Операції між двома і більше національними ринками, коли банки-дилери різних країн взаємодіють один з одним. Такі операції часто включають арбітражні операції на двох або трьох ринках.
Процес арбітражу, коли учасники ринку купують валюту, вартість якої падає, і продають валюту, вартість якої перевищує обмінний курс в інших ринкових центрах, породжує тенденцію закону однієї ціни.
Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називається міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації.
Функції біржового ринку полягають у визначенні попиту та пропозиції валюти, встановленні валютних курсів, прогнозуванні їх динаміки, визначенні довідкових курсів валют, а також у формуванні певної стратегії та тактики центрального банку країни відносно фінансово-кредитної політики та системи валютного регулювання.
Діяльність міжбанківського ринку безпосередньо пов'язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90% обороту іноземної валюти.
Більшість валютних операцій припадає на міжбанківську торгівлю. Валютні курси, що публікуються в газетах, є міжбанківськими, тобто курсами, котрі банки запитують один у одного. Міжбанківські "оптові" курси нижчі від "роздрібних" курсів для клієнтів. Різниця складає доход банку за надану послугу.
Транснаціональні корпорації для здійснення операцій в різних країнах купують необхідну їм валюту на міжнародному валютному ринку. Участь центральних банків в операціях на міжнародних валютних ринках здійснюється у вигляді валютних інтервенцій.
В операціях з іноземними валютами можуть брати участь будь-які дві валюти, однак більшість міжбанківських операцій є операціями обміну валюти на долар США або Євро. Важливу роль на міжнародному валютному ринку відіграють також німецька марка та японська єна.
Основними функціями валютного ринку є:
1. Грошові перекази – це послуга передачі купівельної спроможності з однієї країни в іншу фірмами або туристами. Якщо фірма здійснює платіж іноземній фірмі, вона повинна через банк купити валюту країни цієї фірми і переказати її.
2. Хеджування – це послуга захисту від валютного ризику, потенційних збитків від зміни курсів валют.
3. Кліринг – здійснення великої кількості операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів, а шляхом віднесення відповідних сум зо операціями на дебет або кредит депозитів до запитання.
2. Особливості спотового ринку і обмінного курсу "спот".
Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.
Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.
При обміні іноземних валют використовуються дві ціни (курси) валют: курс покупця і курс продавця. При купівлі валюти у банку або у дилера потрібно заплатити за валюту вищу ціну, ніж та, за яку можна продати ту ж саму кількість валюти тому ж самому банку чи дилеру.
Банківські і дилерські курси покупця — це ті ціни, котрі банк, дилер готові заплатити за іноземну валюту. Курси продавця — це ціни, за якими банк, дилер готові продати іноземну валюту. Ці два курси котируються парами.
Різниця між котировками продавця і покупця, обчислена по відношенню до ціни продавця, тобто у відсотках, називається спред:
Ціна продавця - ціпа покупця = спред
ціна продавця
Спред визначає доход банку (дилера) і операційні витрати клієнта при конвертації валюти.
Територіальний арбітраж, який залучає три і більше валюти, забезпечує рівновагу валютних курсів в усіх ринкових центрах.
Валютні операції з негайною поставкою найбільш розповсюджені і складають до 90% обсягу валютних угод, а курс "спот" є базовим для інших валютних курсів.
За допомогою операції "спот" банки забезпечують необхідною іноземною валютою своїх клієнтів, переливання капіталів, а також здійснюють арбітражні і спекулятивні операції.
3. Специфіка форвардного ринку і форвардного курсу.
Форвардний ринок – це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою.
Термінові (форвардні) угоди – це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладення.
Інтервал в часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.
Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт) з курсами "спот", коли курс термінової угоди нижчий, або премія, коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".
Термінові угоди здійснюються для досягнення таких цілей:
1. обмін валюти в комерційних цілях, завчасний продаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик;
2. страхування портфельних або прямих інвестицій від ризику, пов'язаного з пониженням курсу валюти;
3. отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.
Спекулятивні операції можуть здійснюватись без наявності валюти.
Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій. В основному термінові угоди здійснюються з провідними валютами, великими корпораціями або банками зі стійким кредитним рейтингом.
При укладанні форвардних угод курсові очікування (підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чимало видів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форвардним контрактам.
Однією з таких альтернатив є угода "своп", що поєднує готівкову і термінову операції. Операція "своп" здійснюється у формі купівлі-продажу, тобто у формі єдиної угоди: негайної поставки валюти за курсом "спот" і одночасно форвардної угоди з тією ж валютою, за курсом з урахуванням премії або дисконту в залежності відруху валютного курсу. Операція "своп" використовується для:
1. здійснення комерційних угод: банк одночасно продає іноземну валюту на умовах "спот" і купує її на строк;
2. придбання банком необхідної валюти без валютного ризику;
3. взаємного банківського кредитування в двох валютах.
Операція "своп" є, по суті, хеджуванням, тобто страхуванням валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті.
4. Ф'ючерсний ринок і ф'ючерсний курс.
В 70-х роках на ряді бірж з'явились ф'ючерсні і опціонні валютні операції — нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками.
Валютні ф'ючерси й опціони, як і форвардні контракти, передбачають майбутній обмін валютами. Однак строки і умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків.
Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф'ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф'ючерсні контракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ф'ючерсні контракти стандартизовані і їх виконання гарантоване за рахунок гарантійного внеску в кліринговий дім. Це – депозит, котрий вноситься клієнтами готівкою.
За ф'ючерсним контрактом, покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець – продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту.
Ефективність ф'ючерсної угоди визначається маржею після кожного робочого сеансу на біржі. Продавець валютного ф'ючерсу виграє, якщо з настанням строку угоди він продає валюту дорожче курсу котирування на день її виконання, і несе збитки, якщо курс дня укладення угоди виявиться нижчим від курсу її виконання.
М = рК(С-Спт),
де М— маржа (позитивна або негативна);
р = 1 при продажу; р = –1 при купівлі валюти;
К— кількість контрактів;
С — курс валюти на день укладення угоди;
Спт - курс котирування валюти поточного робочого сеансу (на день виконанім угоди).
По кожній відкритій операції, навіть якщо її учасник не вчинив операції на поточному робочому сеансі, нараховується маржа.
М = р(Сп-Спт),
де Сп — курс котирування попереднього робочого сеансу.
5. Валютні опціони.
Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна – зробити обмін, якщо операція не вигідна – відмовитись від нього.
Існують два основних типи опціонів: опціони "колл" та опціони "пут".
Опціони "колл" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, котра називається ціною виконання опціону.
Опціони "пут" забезпечують своїм власникам право, але не зобов'язання продати валюту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони можуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські – лише за настання строку.
Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. Покупець опціону повинен платити високу надбавку до них, котра фіксується в опціонному контракті.
Внутрішня вартість опціону визначається як різниця між тією величиною, котру довелось би заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, і тією, котру потрібно заплатити при використанні опціону (ціна виконання опціону).
Премія опціону – це різниця між ринковою ціною опціону і його внутрішньою вартістю.
За всіх значень курсу "спот" ринкова ціна опціону перевищує його внутрішню вартість.
Інвестори згодні платити надбавки, оскільки існує імовірність отримання великих прибутків, якщо валютні курси підвищаться, а можливі втрати у випадку зниження курсу обмежені початковими витратами.
Надбавка є максимальною, коли обмінний курс дорівнює ціні виконання. Вона залежить також від строку виконання опціону і від ступеня стабільності валюти опціонного контракту. Опціон принесе прибуток власнику в таких випадках:
1. для опціону "колл", коли ціна використання опціону нижча від ціни "спот";
2. для опціону "пут", коли ціна використання опціону вища від валютного курсу "спот" у валюті проведення операції.