Творення перфекта. Історія цієї дієслівної форми часу в українській мові

Перфект – складена (аналітична) форма минулого часу, яка означала наявний стан, що виник в результаті минулої дії. Перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднуються значення минулого і теперішнього часу. Таке значення перфекта мотивується самою його структурою. Перфект становить собою сполуку активного начленного дієприкметника минулого часу на -лъ, -ло, -ла і дієслова быти в особових формах теперышнього часу. Дієприкметник, утворений від основи інфінітива відмінюваного дієслова, передавав реальне його значення, вказуючи при цьому на дію минулу, а дієслово быти виконувало граматичну функцію, вказувало на особу і виражало відношення дії до моменту повідомлення про неї: говорила ієсмь(1особа, одн, жін.р.), писалъ ієси (2особа. Одн, чол.р), ходилы суть(3особа, мн). З ХІ ст. форма допоміжного дієслова у складі перфекта занепадає, форми перфекта (без допоміжного дієслова) лягли в основу форм дієслів минулого часу СУЛМ.

 

Історія форм майбутнього часу дієслова в українській мові

У давньор. м. було три форми майбутнього часу: одна проста і дві складені.

П р о с т и й м а й б у т н і й утворювався від основ теперішнього часу доконаного виду: сътворю, напишю, крикну. Особові форми простого майбутнього нічим не відрізнялися від форм теперішнього часу. Розрізняються ці форми за граматичним значенням виду і часу. Проте і значеннєві відмінності між ними не споконвічні.

Крім простого майбутнього часу у давньоруській мові було дві а н а л і т и ч н і, або с к л а д е н і, форми. Перша складена форма майбутнього часу утворювалася шляхом сполучення допоміжних дієслів, таких, як хотěти, начати, имати в особових формах теперішнього часу з інфінітивом (хочю ити, начьну платити, иму носити).

Інфінітив у складі аналітичної форми виражав реальне значення відмінюваного дієслова, а допоміжне дієслово виконувало в основному граматичну ф-ю, вказуючи на час дії, особу і число.

В укр.м. у ролі допоміжного дієслова в складеному майбутньому (з інфінітивом) починає виступати дієслово буду, яке з часом набирає все більшого поширення і витісняє успадковані від давньор.м. дієслова хочю, начьну, стану. В укр.м. на основі старої аналітичної форми склалася ще одна форма майб.часу – синтетична (иму писати→писатиму). У процесі перетворення аналітичної форми в синтетичну виявили себе і синтаксчні, і семантичні, і морфонологічні фактори. Складна (синтетична) форма майбутнього часу недоконаного виду типу писатиму (писатимем, писатимеш тощо) є однією з характерних морфологічних рис сучасної української мови.