Друга перехідна палаталізація задньоязикових приголосних у праслов’янській мові.

Це перехід твердих задньоязикових g, k, х в м’які передньоязикові свистячі z'(dz'), c', s' перед голосними переднього ряду [и(і)] та [ѣ]дифтонгічного походження (з /аі/,/оі/) – (2-5ст. після зміни дифтонгів /аі/,/оі/ на /и/ та /ѣ/):noga→nodzѣ, drug→drudzи, rěkai→rѣцѣ

Наслідки в сулм: чергування |г|-|з’|:нога-нозі; /к/-/ц’/: рука-руці; /х/-/с’/: вухо-вусі.

Друга палаталізація належить до пізніших звукових явищ спільнослов’янської мови і відбувалася вже тоді, коли в спільнослов’янській мові виразно накреслювалося протиставлення східних і західних діалектів, прикладом чого є неоднакова в них зміна [х]: у схід. діалектах він розвинувся в [s’], а в західних-в [š’]. Ступінь 2 палат.(її особливості), відрізнявся від палаталізації [š’], [č’],[ ž’], на місці цих задньоязикових перед голосними переднього ряду та в сполученні приголосного з [j]. Звуки z', c', s' були ближче до напівпалаталізованих, ніж до палатальних приголосних.

З другою п.п. безпосередньо пов’язані зміни у сполуках *gv, kv+ѣ.На місці цих сполук утв.: zv(gv), kv(cv): kvoit – цвѣтъ.

 

 

16. Третя перехідна палаталізація задньоязикових приголосних у праслов*янській мові.

ІІІ палаталізація –це процес зміни твердих задньоязикових приголосних g, k, h на м*які свистячі з', ц', с' після голосних переднього ряду i, e, ę, ь, ě.

Особливістю ІІІ палаталізації є її непослідовність. В абсолютно однакових умовах зміни могли відбуватися і не відбуватися: зєркaло = зєрцало.

Найбільш послідовно зміни відбулись після гол. і, ě, ę, р۪, якщо в наступному складі не було голосних ы, ъ і не було суфікса нон.

Навідміну від І і ІІ, ІІІ палаталізація була не регресивною, а прогресивною.

Перед наступним приголосним задньоязикові g, k, h після і, ь, ę, r۪зберігалися без змін: mьgla, vixrь – стсл. мьгла, вихрь.

 

17. Перехід[je] в [o]на початку слова.

У позиціях:

-перед складом із голосним переднього ряду,крім ь

-перед наступним наголошеним складом.

jedin-одинъ,jezero-озеро.

Не відбув. перехід:

-якщо у наступному складі був [ь]або голосний непереднього ряду, то початкове звукосполучення [je] в [o] не змінювалося: jelь, jego - |-єль, |-єго.

-якщо наголос падав на другий склад після [ je]:рос.ежевика, ерепениться й укр. ожина.

В окремих словах зміна початкового поясн. аналогійними впливами.Так , у слові jedьна-одна зміна йе в о відбулась, хоч умов для неї немає, оскільки наступний склад був з голосним ь. Вона зумовлена дією аналогії до слова одинъ. Цією ж аналогією зумовлений і перехід [je] в [o] у слові одиниця з jedinіса, в якому наголошується не перший, а другий склад після [je].

Зміни [je] в [o] проходили поетапно:спершу зник протетичний [j] ;потім [е], який не міг стояти на початку слова, почав лабіалізуватися й переходити в Ö→Ȯ→ звичайний голосний О, звук непереднього ряду середнього підняття.

У західнослов’янських і південнослов’янських мовах спільнослов’янське початкове звукосполучення [je] зберігається.

За ученими Р. Брандта, Г. Ільїнського форми з початковим [je] і [o] у словянських мовах відбивають ще індоєвропейське чергування [е]-[о].

Висувалося припущення, що початкове звукрспол. [je] у слов’янських мовах з походження пізніше, що воно виникло з [о] внасл. поширення перед останнім [j], який у цій позиції охопив не всі діалекти спільнослов. мови. Якщо перед звуком [о] протетичний [j] не поширився, то він зберігся.

 

18. Деназалізація носових голосних
Деназалізація (втрата носових голосних) відбулась ще у доісторичний період, приблизно в кінці ІХ ст. Підтвердженням є те, що літери, які позначали о-носовий і е-носовий вже у найраніших писемних памятках вживались непослідовно, тобто не було основи для їх розрізнення, бо в живому мовленні носові голосні були відсутні.
В укр. м. о-носовий послідовно перейшов в [у]: rỌка-рука, dỌti-дути.
Що ж до е-носового, то в поліських говорах його рефлексація залежала від наголосу:
в наголошеній позиції ę переходить в а з помякшенням попереднього приголосного: zętь-зять, мętа-мята
в ненаголошеній позиції ę рефлексується як е: десеть, зернетко, колодез.
У літературній мові е-носовий переходить в а з помякшенням попереднього приголосного незалежно від позиції наголосу.
З занепадом носових повязано виникнення чергувань : а-н-ин: почати-почну-почин, а-м-им: жати-жму-зажим, а-ен:ім*я-імен, а-м: взяти-візьму, у-м-им: дути-дму-надимати.
Явище деназалізації характерне для всіх словянських мов, крім польської і окремих говорів македонської мови.

 

19. Історія східнослов’янського повноголосся.
Повноголосся-сполуки –оро-, -оло-, -ере-, -еле-, що виникли із праслов’янських –ор-, -ол-, -ер-, -ел- у позиції між приголосними у зв’язку з дією закону відкритого складу. У протоукраїнських говорах довгота зосереджувалась на r, l, що призвело до виникнення їхньої складотворчості; пізніша її втрата сприяла появі призвука після сонанта, який з часом перетворився на голосний повного творення:
tort→to-r-t→to-rъ-t→tоrot (борода)
telt→te-l-t→to-l-t→to-lъt→tolot(полон)
tolt→to-l-t→ to-lъ-t→tolot(молот)
tert→te-r-t→te-rь-t→teret(береза)
Розвиток сполучення [-ел-] ускладнився тим, що відбулася лабіалізація –е-, що сприяло його переходу в –о-. Причиною лабіалізації –е- був асимілятивний вплив лабіальної артикуляції складотворного звука [l]. Тому на місці [-ел-] виникла повноголосні сполука [-оло-]: pelnъ-полон, melko-молоко.

 

 

20.Історія ь,ъ у сполуках ър, ъл, ьр, ьл та ръ, лъ, рь, ль.
У сполуках ър, ъл, ьр, ьл редуковані перебували в сильній позиції незалежно від якості наступного складу, тому вони вокалізувалися і рефлексувалися як секундарні о, е ( Ъ=О, Ь=Е): *gъrbъ-горб *vьrhъ-верх. Таку зміну давньоруські памятки засвідчують вже з ХІІ ст. Одночасно у памятках поширеним є вживання на місці ър, ъл, ьр, ьл між приголосними повноголосних сполук [оро],[оло],[ере],[еле]: вьрьсты, жьрьтва, мълъва, вълъкъ. Це явище називають другим повноголоссям. Вперше його описав О. Потебня. В СУЛМ друге повноголосся виявляється непродуктивно: лише слово терен, в російській мові воно засвідчене ширше: бестолочь, веревка, золовка та ін.
Що ж до сполук ръ, лъ, рь, ль, то в укр. м. існувало 2 шляхи розвитку ь, ъ:
в сильній позиції вони вокалізувались: кръвъ-кров, крьстъ-крест. Написання о, е на місці редукованих в цій позиції засвідчується з 13ст.
У слабкій позиції вони занепадали, а r,l набували складотворчості, проте ознака складотворчості приголосних невластива тодішній фонологічній системі, тому r,l її втрачають, а після них виділяється призвук [и], що пізніше перейшов у звук нормальної тривалості: кръвавыи-кривавий, дръгота-дригота. На грунті цієї зміни виникли чергування ро,ло з ри, ли : кров-кривавий, глотка-глитати, дров-дривітня.
Говори південно-західного наріччя фіксують іншу рефлексацію редукованих після r,l у слабкій позиції, вставний голосний виникав не лише після, а й перед плавним. Ці сполуки перетворювалися в ре, ле, ир, ір, ил, іл,ер, ел: слеза, лижка, кервавий, кірвавий тощо.

 

23. Пререхід [е] в [о] після шиплячих та [j] в укр. мові.

На ґрунті укр. мови реалізувався фонетичний процес, що виявлявся у розподілі гол. о, е залежно від характеру гол. звука у наступному складі.

Пререхід [е] в [о] у такій позиції зумовлений асимілятивним впливом на нього наступного твердого приголосного: ч’его – ч’ого, jего – jого.

О: коли у наст. складі – голосний непереднього ряду(уподібнення за озакою ряду): йему – йому.

Е: 1)в абс. кінці слова: плече, уже, ще; 2)перед складом з голосним переднього ряду: пшеница, женити; 3)перед складом, у якому приголосний зазнає пом’якшення від j:вечеря.

Ця зміна в укр. мові зберігається незалежно від наголосу перед споконвічно твердими приголосними. Пререхід [е] в [о] після шиплячих та [j] розпочався ще до ствердіння приголосних й закінчився після занепаду зредукованих (кін. ІХ – кін.ХІ).