Затишно й добре вдома

Зпонад дерев, що за хатою, насувалася грозова хмара. Вона швидко захопила небо — і листя затремтіло з ляку. Гримало майже над головою, а ми з мамою квапливо хапали все, що тре ба було сховати, і кидали погляд то на хмару, то на хвіртку, виглядаючи з роботи батька. Він прийшов, коли посипалися перші краплі. Тікаючи до хати, нанесли із собою пахощів дощу, який, ні на що не зважаючи, напував поля, садки, городи... Спрагла земля підставляла йому свої груди й вбирала Божу бла годать. Хвилями стікало по шибках, околиця стрясалася сильними громами, а мати подавала вечерю. Поряд із духмяною паляницею поставила макітру з молодою, присмаченою часни ком картоплею, виклала зелені огірочки.

І було нам затишно й добре біля столу, бо ми всі вечеряли вкупі й ні за ким не боліла душа.

Коли злива вщухла, заблищали вимиті вікна й на обрії заго лубіла смужка неба. Вона ніжно обвивала серце, і нею, мабуть, досі там прив’язані і рідний край, і літній дощ, і натюрморт із картоплею, хлібом та огірками.

160 слів За В. Думанським

НАШІ МОЛОДШІ ДРУЗІ

Собака Пірат

Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст, немолодий уже, поважний і серйозний пес із двома волохатими хвостами та двома парами очей, з яких верхня пара, коли при дивитися ближче, виявлялася парою рудих плям на темному лобі.

Якось одного разу, загубившись у Борзні на ярмарку, де батько продавав дьоготь, Пірат щез. Пожаліли ми його, та на тому й скінчилось. Аж ось у неділю, тижнів через п’ять, якраз після обіду, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось — біжить Пірат, зморений, худючий. Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу й повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись на спину й голосно плачучи від повноти щастя.

— Це я, ваш Пірат, упізнаєте? — гавкав він крізь сльози. — О, який я щасливий, як тяжко було мені без вас!

Він так зворушив нас слізьми, що навіть батько, який нена видів одвертість почуттів, і той мало не сплакнув. Отаке буває на світі! Простий собака, а так може збентежити чоловіка.

159 слів За О. Довженком