Права людини і міжнародне право

П7_

у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах для гарантування їм здійснення і користування правами лю­дини й основними свободами нарівні з чоловіками.

На 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН делегація України разом з делегаціями 27 інших країн внесла проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жі­нок» ¹, у якій звертається увага на необхідність адекватної підтримки діяльності Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, створеного на основі цієї Конвенції.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдсь­ких або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.² націлена на попередження та покарання за катування, спричинене державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, або з їх підбурювання, відома чи мовчазної згоди (ст. 1). УРСР рати­фікувала цю Конвенцію 26 січня 1987 р., зробивши застере­ження до п. 1 ст. ЗО Конвенції про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Це застереження разом з аналогічними застереженнями до низки інших міжнародних договорів з прав людини було зняте Указом Президії ВР УРСР від 14 березня 1989 р.

Згідно з Конвенцією кожна держава-учасниця вживає ефе­ктивних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, щоб запобігти актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією (ст. 2). Конвенція включає низку поло­жень для забезпечення того, щоб формальна заборона кату­вань стала реальністю на рівні держави. Так, згідно зі ст. 11 кожна держава-учасниця систематично здійснює нагляд за правилами, інструкціями, методами та практикою щодо допи­тів, а також за умовами утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані будь-якій формі арешту, затримання чи ув'язнення на будь-якій території під її юрисдикцією, з тим щоб не допускати будь-яких випадків катування.

Всі наведені приклади найважливіших міжнародних Кон­венцій з окремих категорій прав людини засвідчують, що Укра­їна є стороною в них, а отже, зобов'язана дотримуватись за­кріплених у них положень. Разом з тим участь України в ООН -це не тільки підписання чи ратифікація конвенцій ООН, а й конкретна робота щодо розробок таких документів, включно з міжнародно-правовими актами з прав людини. Серед останніх

'Проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» // Україна на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів (1991-1995 рр.)- У 2-х кн,- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 625-628.

² Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижую­чих гідність видів поводження і покарання // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.— С. 92-108.

РОЗДІЛ 8

^важливіших ініціатив України можна зазначити розробку ^яа _нар_Одної Конвенції про захист миротворчого персоналу оОН- Україна вперше в історії миротворчої діяльності ООН тупила _ і_Нщі_атИвою розробки міжнародного правового ^в_окумента, який би юридично захищав миротворців, необхід­ність чого особливо гостро виявилась після втрат миротворців V Сараєві 1992 р. На сесію ГА ООН Україна внесла проект резолюції загального плану про захист миротворчого контин­генту. Наступним етапом цієї ініціативи став проект міжнарод­ної Конвенції, що розроблявся у МЗС України за допомогою постійного представництва при ООН. Після тривалої роботи над цим проектом, до якої були залучені й інші країни, було створено спеціальний комітет, віце-головою якого став пред­ставник України. 1994 р. Конвенцію було схвалено Генераль­ною Асамблеєю і відкрито для підписання '.

Міжнародний контроль за дотри­манням прав людини та захист прав людини

Залежно від охоплення країн міжнародні контрольні механізми бувають універсальни­ми або регіональними. У цьому параграфі зу­пинимось на універсальних міжнародних кон­трольних механізмах імплементації міжнарод­них договорів з прав людини та участі України в них. Серед універсальних органів спостережен­ня та контролю за дотриманням основних прав людини виділяють юридичні органи, які ство­рені для спостереження за дотриманням кон­кретного договору з прав людини та склада­ються з незалежних експертів (тобто не пред­ставників держав, а фахівців у особистій яко­сті), а також політичні органи, які складаються з представників держав.

Нині діє сім універсальних договірних ор­ганів з прав людини, а саме:

- Комітет з ліквідації расової дискриміна­
ції, створений відповідно до міжнародної Кон­
венції про ліквідацію всіх форм расової дис­
кримінації від 21 грудня 1965 р. (Україна є учасницею цієї
Конвенції з 6 квітня 1969 р.);

- Група трьох, створена на основі Конвенції про припинен­
ня злочину апартеїду та покарання за нього;

- Комітет з прав людини, створений, як зазначалося вище,
згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні

¹ Участь в ООН: активність, ініціатива // Урядовий кур'єр.- 8 черв. 1995.- _№ 84-85.

права людини 1 1 О

і міжнародне право

права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня 1973 р. _є учасницею цього Пакту);

- Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, ство­
рений згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні
і культурні права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня
1973 р. є учасницею цього Пакту, а з 1985 р.- бере участь в
роботі Комітету);

- Комітет з ліквідації дискримінації жінок, створений відпо­
відно до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок від 18 грудня 1979 р. (Україна з 3 вересня 1981 р. є
учасницею цієї Конвенції і з часу створення Комітету 10 квітня
1982 р. надає періодичні доповіді про виконання положень
Конвенції);

- Комітет проти катувань, створений відповідно до Конвен­
ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або та­
ких, що принижують гідність, видів поводження і покарання
від 10 грудня 1984 р. (Україна з 26 червня 1987 р. є учасни­
цею цієї Конвенції і з 1988 р. бере участь у роботі Комітету);

- Комітет з прав дитини, створений відповідно до Конвен­
ції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (Україна є уча­
сницею цієї Конвенції з 27 вересня 1989 р. і з 1991 р. надає
періодичні доповіді про виконання положень Конвенції).

Комітет ООН з прав людини було створено 20 вересня 1976р., і з моменту його створення Україна бере участь у роботі Комітету, надаючи періодичні доповіді про виконання положень МПГПП. Розгляд діяльності Комітету, створеного з метою допомоги здійсненню вимог МПГПП, дає досить повну картину міжнародного контролю у сфері прав людини на уні­версальному рівні. Цей Комітет, що складається з 18 експер­тів, які виступають в особистій якості, а не як представники держав, є одним з найавторитетніших міжнародних органів у сфері прав людини.

Збираючись тричі на рік на свої тритижневі сесії (протя­гом тижня перед кожною сесією працюють дві робочі групи: з доповідей держав і з індивідуальних повідомлень, котрі готу­ють матеріали для пленарних засідань Комітету), Комітет роз­глядає доповіді держав - учасниць Пакту; розбирає повідом­лення (скарги) індивідів, які твердять, що держава, яка визнає обов'язковість для неї Факультативного протоколу до Пакту, порушила їх права і свободи, що охороняються Пактом; роз­робляє на цій основі Загальні зауваження з окремих статей чи групи однорідних статей Пакту, котрі, по суті, є авторитет­ним тлумаченням Пакту чи коментарями до нього.

Комітет також уповноважений розглядати повідомлення | будь-якої держави — учасниці Пакту про те, що інша держа-

_ва.учасниця не дотримується своїх зобов'язань згідно з Па­ктом, якщо вони обидві зробили заяву на основі ст. 41 Пак­ту про визнання такої компетенції Комітету. Однак, як зазна­чає Р- А. Мюллерсон, хоча на 1991 р. 24 держави зробили від­повідні заяви, жодна з них не звернулась до Комітету з пові-домленнням на іншу державу *. Це свідчить, що система міждержавних скарг чи повідомлень не є досить ефективним механізмом захисту прав і свобод індивіда. Навіть у рамках процедур, передбачених Європейською конвенцією, де Євро­пейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини, азі листопада 1998 р.- тільки Європейський суд розглядають і скарги держав, що торкаються порушення ін­шою державою положень Конвенції, значно ефективнішим засобом є система індивідуальних скарг (в рамках західно­європейської системи захисту прав людини, як буде продемон­стровано нижче, немає такого засобу контролю, як доповіді держав).

Відповідно до ст. 40 МПГПП, Комітет розглядає доповіді держав, що, на думку Р. А. Мюллерсона, є найважливішою формою спостереження за виконанням державами своїх зобо­в'язань за Пактом. Комітет не виносить рішень з доповіді, не визнає її задовільною чи незадовільною. Однак після розгляду доповідей Комітет має право сформулювати відповідні реко­мендації державам. Відповідно до ч. 4 ст. 40 МПГПП Комітет надсилає державам-учасницям свої доповіді й такі зауважен­ня загального порядку, які вважатиме доцільними.

До 1992 р. Комітет, як правило, відкрито не критикував держави, які не виконували своїх зобов'язань за Пактом. Ви­нятком був розгляд доповіді Чилі у квітні 1979 р., в результа­ті якого голова Комітету зробив заяву від імені Комітету про те, що «Комітет з прав людини, вивчивши дві доповіді, пред­ставлені урядом Чилі, вислухавши відповіді, дані його пред­ставниками під час вивчення цих документів, і беручи до ува­ги доповіді робочої групи і резолюції Генеральної Асамблеї ООН про ситуацію з прав людини в Чилі, вважає, що інформа­ція, надана з приводу забезпечення прав людини, передбаче­них у Пакті, ... є недостатньою» ². Комітет попросив уряд Чилі подати нову доповідь відповідно до вимог ст. 40 Пакту, а та­кож надати спеціальну інформацію про обмеження прав лю­дини в умовах надзвичайного стану в Чилі.

У щорічній доповіді Комітету Генеральній Асамблеї з приводу розгляду третьої періодичної доповіді СРСР у 1990 р.

¹ Мюллерсон Р.А.- Права человека: идеи, нормьі, реальность.- М.: Юрид. ^Л-Ра, 1991.- с. 96.

²УеагЬоок оі іЬе Нитап КіеЬіз СоттіМее. 1979-1980.- N. У., ІЬНесі з, 1989.- V. 11.- Р. 475-476.