Права людини 111 і міжнародне право III.
Існує дві точки зору на обов'язковість Декларації. З одного боку, місіс Рузвельт як голова Комісії з прав людини і представник США в Генеральній Асамблеї зазначила, що, схвалюючи Декларацію, надзвичайно важливо пам'ятати про основоположність документа. Це не договір і не міжнародна угода. Вона не є і не має на меті бути законом чи правовим зобов'язанням. Це декларація основних принципів прав людини та свобод, яка має бути схвалена Генеральною Асамблеєю формальним голосуванням її членів та повинна служити загальним стандартом для досягнення усіма народами всіх держав '.
Згідно з іншою точкою зору, Декларація є обов'язковою для виконання. Так, протестуючи проти депортації з Угорщини великої частини населення, раптово визнаної ненадійною, французький уряд заявив, що вважає це грубим порушенням принципу поваги до людини та її прав, визнаного міжнародним співтовариством і втіленого в Декларації ООН 1948 р.2. Нині небагато юристів-міжнародників заперечуватимуть, що Декларація є нормативним актом, який створює правові зобов'язання для держав - членів ООН. Застосування Декларації у державній практиці підняло її до рівня звичаєвого міжнародного права. Однак аналіз практики держав засвідчує, що не всі права, проголошені в Декларації, набули цього статусу. Еезі;аі;етеп1; (ТЬігсі) США характеризує тільки деякі права як звичаєве міжнародне право, а саме перераховуються такі порушення міжнародного права яі геноцид, рабство, вбивство та спричинення зникнення людей, катування чи інше жорстоке, нелюдське та таке, ще принижує гідність, поводження чи покарання, тривале свавільне затримання, систематична расова дискримінація та тривалі грубі порушення міжнародно визнаних прав людини 3.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра- ] ва (МПГПП) були прийняті Генеральною Асамблеєю та відкриті для підписання у грудні 1966 р. Як зазначалося вище, ще 10 років минуло до того, як 35 держав, необхідних для набуття Пактами чинності, ратифікували обидва акти. На 2000 р. 142 держави ратифікували МПЕСКП та 144 держави -МПГПП. УРСР ратифікувала МПЕСКП 19 жовтня 1973 р., і він набув чинності для України 3 січня 1976 р. МПГПП був ратифікований УРСР також 19 жовтня 1973 р. і набув чинності
1 Сазез агні Ма1,егіа1з оп ІЬе Іггкегпаиопаі Ье§а1 Зузїет.- Ор. сН.- Р. 623.
Чи.
38ее: Виег§епікаі Тк.~ Ор. сі*.- Р. 32.