Поняття та особливості сучасного міжнародного

Права

Проблема визначення поняття «міжнародне право»

Існують різні визначення міжнародного права. Більшість вчених-юристів вважають, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, а міжнародне право - це серія норм, що регулюють відносини в першу чергу між державами, а також іншими суб'єктами між­народного життя. Однак не всі погоджуються з таким визначенням. Так, Жан Тускоз визначає міжнародне право як «сукупність юридичних норм та інституцій, які регулюють відносини у міжнародному суспільстві з метою встановлен­ня у ньому миру, справедливості та сприяння його розвитку» '. Це визначення відрізняється від більшості інших визначень, котрі виходять з концепції держави, оскільки Ж. Тускоз не змішує поняття «міжнародне право» та «міждер­жавне право». Домінуюча теорія розрізняє між­народне публічне право, що регулює відносини між державами, та міжнародне приватне право, що застосовується щодо міжнародних відносин між приватними особами. Автори цієї теорії вважають державу єдиним або голов­ним суб'єктом міжнародного права. Ж. Тускоз не вважає дер­жаву ні єдиним, ні головним суб'єктом міжнародного права, а стверджує, що міжнародне право має бути визначене не як пра­во, що регулює міжнародні відносини, які, в свою чергу, визна­чаються виходячи з поняття «держава», а як міжнародне право, Що керує міжнародним суспільством, набагато складнішим і різно­манітнішим організмом, ніж міждержавна спільність.

Вивчення міжнародного права можна почати з питання, чи є «міжнародне право» правом, чи може бути право, якщо нема наддержавного органу для його впровадження? Англійський філософ Джон Остін вважає, що міжнародне право не є правовою

 

.26

¹ Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц.- К.: АртЕк,
1998.- С. 5. Щ,»і г.,^,->«/я..;,:

■■ ■ -; .т^ 27_________

 

 

 

Система міжнародного права ________ 28

системою, оскільки воно не має суверенної влади, яка б зобо­в'язувала його суб'єкти (Ьесаизе іі сіоез поі Ьауе а зоуєгєі£п аиіпогіту оі гиііпє і;паі ото¹ з зиЬіесіз).

Як відомо, характерними рисами внутрішньодержавної системи права є наявність законодавчого органу, що творить закони, виконавчої влади для впровадження цих законів та ієрархії судів з обов'язковою юрисдикцією для вирішення спо­рів. Без законодавця, судової та виконавчої влади не можна говорити про правопорядок. Як же в такому разі сприймати систему міжнародного права? Чи має міжнародне право законо­давця? Дійсно, є Генеральна Асамблея ООН, що складається з представників усіх держав - членів ООН, однак її резолюції не є обов'язковими (Ьіпс1іп£), окрім деяких резолюцій для ор­ганів ООН (ст. 17 (1) Статуту ООН). Судової системи влади в міжнародному праві немає. Міжнародний Суд Справедливості (надалі - МСС) дійсно існує в Гаазі, але він тільки тоді може розглядати справи, коли згоду на їх розгляд дали держави -сторони справи. Окрім цього, немає виконавчого органу. Рада Безпеки ООН, що створювалась з цією метою, часто недієздат­на через вето хоча б одного з п'яти постійних її членів (США, СРСР (нині Російська Федерація), Китай, Франція та Сполу­чене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Отже, як може те, що називають міжнародним правом, бути пра­вом? За основу цього аргументу, як бачимо, беруть порівнян­ня внутрішньодержавного права з міжнародним.

Однак санкції насправді можуть бути накладені Радою Без­пеки, коли існує загроза миру, порушення миру чи акт агресії. Такі санкції можуть бути економічними, наприклад проголоше­ні 1966 року проти Родезії, чи військовими, як-от у Корейській війні 1950 року (це стало можливим, оскільки в Раді Безпеки тоді був відсутній представник від СРСР в знак протесту проти присутності представника націоналістичного Китаю), або ж оби­дві, як 1990 року проти Іраку. Нині тенденцією міжнародного права є відмова від використання сили, наскільки це можливо.

Як зазначає професор М. Шо, міжнародна система є горизонтальною і складається з по­над 180 незалежних держав, рівних і суверен­них. Міжнародну систему не слід плутати з системою міжнародного права, що є сукупністю взаємопов'язаних елементів (загальновизнаних принципів і норм, інститутів і галузей), що регулюють відносини між суб'єктами міжна­родного права.