Стилі мовлення.Стиль літературної мови.

Стиль (від латинського stilus – паличка для письма) мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування. Це мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

сферу поширення і вживання (коло мовців);

функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.

Стилістична норма

Стилістична норма регулює використання слів, варіанти побудови словосполучень, речень у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в текстах інших стилів вони можуть також нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправданим.

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Сучасна літературна мова має розгалужену систему стилів, серед яких основними є: розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий).Окремими науковцями виділяються ще й епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна. Стилі, сформовані на книжній основі, й називають книжними.