Речення як одиниця синтаксису
Речення є основною синтаксичною одиницею, бо саме в ньому реалізовані найголовніші функції мови – пізнавальна, експресивна і комунікативна. Будівельним матеріалом для речень служать слова і словосполучення, граматично оформлені таким чином, що виражають думку, тобто якесь повідомлення про предмети і явища дійсності.
Ознаки речення:
1) речення є одиницею спілкування (комунікативною одиницею);
2) тільки у вигляді речення формується і втілюється думка;
3) реченню властивий модально-часовий план, тобто предикативність: значення реального факту, віднесеного до того чи іншого часу або значення нереальності (бажаності, можливості, спонукання);
4) змістова та інтонаційна завершеність.
Речення – це інтонаційно і граматично оформлена за законами певної мови найменша комунікативна одиниця, що є головним засобом формування і вираження думки: Понад ставом увечері хитається очерет.
Найважливішими ознаками речення є предикативність та інтонація.
Порядок слів у реченні зумовлюється його змістом і граматичною структурою. В українській мові можливі різні варіанти розташування слів, але не можна вважати, що порядок слів цілком вільний. Розрізняють два типи порядку слів:
- прямий (звичайний);
- зворотний (інверсію).
При прямому порядку слів підмет займає позицію перед присудком будь-якого типу: Вітер гуляє очеретом.
У питальних реченнях підмет, виражений питальним займенником, може стояти тільки на початку речення: Хто там не спить?
При прямому порядку слів узгоджене означення вживається перед означуваним словом: Сонний вітер гуляє сухим очеретом.
Неузгоджене означення при прямому порядку слів стоїть після означуваного слова: Я стану студентом університету.
Додаток стоїть після того слова, яке ним керує: Ліс простягнув до сонця руки.
Обставини можуть займати різні позиції: Ліс тихо простягнув до сонця руки.
При інверсії (непрямому порядку слів) присудок стоїть перед підметом: Встала весна, чорну землю, сонну, розбудила.
Узгоджене означення вживається після означуваного слова.
Просте речення