ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ курсової РОБОТИ

 

Курсова робота повинна бути стилістично, граматично, а також технічно правильно й акуратно оформлена. Вона комплектується в послідовності, зазначеній в попередньому розділі.

Зразок титульного аркуша наведено в додатку А.

Зміст оформлюється у вигляді переліку назв розділів роботи, для кожного з яких вказується відповідний номер початкової сторінки тексту.

Курсова робота має бути віддрукована на принтері чітко, охайно, без помарок та виправлень.

Текст роботи треба розміщувати тільки з одного боку аркуша, на білому папері формату А4 (210х297 мм), залишаючи поля зліва не менше 30 мм, справа не менше 10 мм, зверху та знизу - не менше 20 мм. У друкованому варіанті на одній сторінці тексту міститься до 30 рядків по 68-70 знаків у кожному. Для цього зазвичай використовують шрифт Times New Roman розміру 14 та міжрядковий інтервал значенням 1,5.

­­­Шрифт дру­ку по­ви­нен бу­ти чі­т­ким, стрі­ч­ка - чо­р­но­го ко­льо­ру сере­д­ньої жи­р­но­с­ті. Щі­ль­ність те­к­с­ту роботи по­вин­на бу­ти однаковою.

Впи­су­ва­ти в текст курсової роботи окре­мі ін­шо­мо­в­ні сло­ва, форму­ли, умо­в­ні зна­ки мо­ж­на чо­р­ни­лом, ту­ш­шю, па­с­тою тіль­ки чорно­го ко­льо­ру, при цьо­му щі­ль­ність впи­са­но­го те­к­с­ту по­вин­на бу­ти на­бли­же­ною до щі­ль­но­с­ті ос­но­в­но­го те­к­с­ту.

Роз­дру­ко­ва­ні на ЕОМ про­гра­м­ні до­ку­мен­ти по­вин­ні від­по­ві­да­ти фор­ма­ту А4 (ма­ють бу­ти роз­рі­за­ни­ми), їх вклю­ча­ють до за­галь­ної нуме­ра­ції сто­рі­нок і роз­мі­щу­ють, як пра­ви­ло, в до­да­т­ках.

За­го­лов­ки стру­к­ту­р­них ча­с­тин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКО­­­РИСТА­­­НИХ ДЖЕ­­­РЕЛ", ДОДАТКИ" дру­ку­ють ве­ли­ки­ми лі­те­ра­ми си­ме­т­ри­ч­но до те­к­с­ту. Заголов­ки під­ро­з­ді­лів дру­ку­ють ма­лень­ки­ми лі­те­ра­ми (крім пер­шої вели­кої) з аб­за­ц­но­го від­сту­пу. Кра­п­ку в кі­н­ці за­го­лов­ка не ста­в­лять. Як­що за­го­ло­вок скла­да­є­ть­ся з двох або біль­ше ре­чень, їх роз­ді­ля­ють кра­п­кою. За­го­лов­ки пун­к­тів дру­ку­ють ма­лень­ки­ми лі­те­ра­ми (крім першої ве­ли­кої) з аб­за­ц­но­го від­сту­пу в роз­ря­д­ці в під­бір до те­к­с­ту. В кі­н­ці за­го­лов­ка, на­дру­ко­ва­но­го в під­бір до те­к­с­ту, ста­ви­ть­ся кра­п­ка.

Від­стань між за­го­лов­ком (за ви­клю­чен­ням за­го­лов­ка пун­к­ту) та тек­с­том по­вин­на до­рі­в­ню­ва­ти 3-4 ін­тер­ва­лам.

Ко­ж­ну стру­к­ту­р­ну ча­с­ти­ну роботи тре­ба по­чи­на­ти з но­вої сто­рін­ки.

До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сто­рінки зазначених елементів роботи підлягають ну­ме­ра­ції на загальних засадах.

Ну­ме­ра­ціюсто­рі­нок, роз­ді­лів, під­ро­з­ді­лів, пун­к­тів, під­пун­к­тів, ма­люн­ків, таб­лиць, фор­мул по­да­ють араб­сь­ки­ми ци­ф­ра­ми без зна­ка №.

Пер­шою сто­рін­кою роботи є ти­ту­ль­ний ар­куш, який вклю­ча­ють до за­галь­ної ну­ме­ра­ції сто­рі­нок. На ти­ту­ль­но­му ар­ку­ші но­мер сто­рін­ки не ста­в­лять, на на­сту­п­них сто­рін­ках но­мер про­ста­в­ля­ють у пра­во­му верхньо­му ку­ті сто­рін­ки без кра­п­ки в кі­н­ці.

Такі структурні частини роботи, як зміст, вступ, ви­снов­ки, спи­сок ви­ко­ри­с­та­них дже­­рел, не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні час­ти­ни дисертації, нумерують звичайним чином. Не ну­ме­ру­ють лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВКИ". Но­мер роз­ді­лу ста­в­лять пі­с­ля сло­ва "РОЗДІЛ", пі­с­ля номе­ра кра­п­ку не ста­в­лять, по­­тім з но­во­го ряд­ка дру­ку­ють за­го­ло­вок роз­ді­лу.

Під­ро­з­ді­ли ну­ме­ру­ють у ме­жах ко­ж­но­го роз­ді­лу. Но­мер під­ро­з­ді­лу скла­да­є­ть­ся з но­ме­ра роз­ді­лу і по­ряд­ко­во­го но­ме­ра під­ро­з­ді­лу, між яки­ми ста­в­лять кра­п­ку. В кі­н­ці но­ме­ра під­ро­з­ді­лу по­вин­на сто­я­ти крап­ка, на­при­к­лад: "2.3.". По­тім у то­му ж ряд­ку йде за­го­ло­вок підрозді­лу.

Пун­к­ти ну­ме­ру­ють у ме­жах ко­ж­но­го під­ро­з­ді­лу. Но­мер пун­к­ту скла­да­є­ть­ся з по­ряд­ко­вих но­ме­рів роз­ді­лу, під­ро­з­ді­лу, пун­к­ту, між яки­ми ста­в­лять кра­п­ку. В кі­н­ці но­ме­ра по­вин­на сто­я­ти кра­п­ка, наприклад: "1.3.2.". По­тім у то­му ж ряд­ку йде за­го­ло­вок пун­к­ту. Пункт мо­же не ма­ти за­го­лов­ка.

Під­пун­к­ти ну­ме­ру­ють у ме­жах ко­ж­но­го пун­к­ту за та­ки­ми ж правила­ми, як пун­к­ти.

­­­Ілю­с­т­ра­ції (фо­то­гра­фії, кре­с­лен­ня, схе­ми, гра­фі­ки, кар­ти) і таблиці не­об­хід­но по­да­ва­ти в роботі без­по­се­ре­д­ньо пі­с­ля те­к­с­ту, де вони згадані впер­ше, або на на­сту­п­ній сто­рі­н­ці. Ілю­с­т­ра­ції і таб­ли­ці, які розмі­ще­ні на окре­мих сто­рін­ках роботи, вклю­ча­ють до за­галь­ної нумера­ції сто­рі­нок. Таб­ли­цю, ма­лю­нок або кре­с­лен­ня, роз­мі­ри яко­го біль­ше фор­ма­ту А4, вра­хо­ву­ють як од­ну сто­рін­ку і роз­мі­щу­ють у відпо­ві­д­них мі­с­цях пі­с­ля зга­ду­ван­ня в те­к­с­ті або у до­да­т­ках.

Ілю­с­т­ра­ції по­зна­ча­ють сло­вом "Рис." і ну­ме­ру­ють по­слі­до­в­но в ме­жах роз­ді­лу, за ви­клю­чен­ням ілю­с­т­ра­цій, по­да­них у до­да­т­ках.

Но­мер ілю­с­т­ра­ції по­ви­нен скла­да­ти­ся з но­ме­ра роз­ді­лу і порядково­го но­ме­ра ілю­с­т­ра­ції, між яки­ми ста­ви­ть­ся кра­п­ка.

На­при­к­лад:

Рис.1.2 (дру­гий ри­су­нок пер­шо­го роз­ді­лу). Но­мер ілю­с­т­ра­ції, її назва і по­яс­ню­валь­ні під­пи­си роз­мі­щу­ють по­слі­до­в­но під ілю­с­т­ра­ці­єю. Як­що в роботі по­да­но од­ну ілю­с­т­ра­цію, то її ну­ме­ру­ють за за­галь­ни­ми пра­ви­ла­ми.

Таб­ли­ціну­ме­ру­ють по­слі­до­в­но (за ви­ня­т­ком таб­лиць, по­да­них у до­да­т­ках) в ме­жах роз­ді­лу. В пра­во­му вер­х­ньо­му ку­ті над від­по­ві­д­ним за­го­лов­ком таб­ли­ці роз­мі­щу­ють на­пис "Таб­ли­ця" із за­зна­чен­ням її номе­ра. В лівому нижньому куті під таблицею вміщують посилання на джерело інформації (наприклад, Джерело: Міністерство фінансів України). Номер таб­ли­ці по­ви­нен скла­да­ти­ся з но­ме­ра роз­ді­лу і порядково­го но­ме­ра таб­ли­ці, між яки­ми ста­ви­ть­ся кра­п­ка, на­при­к­лад: "Таб­ли­ця 1.2" (дру­га таб­ли­ця пер­шо­го роз­ді­лу).

Як­що в роботі од­на таб­ли­ця, її ну­ме­ру­ють за за­галь­ни­ми правилами.

За логікою побудови таблиці її логічний суб`єкт, або під­мет (позначення тих предметів, які в ній ха­рак­те­ри­зу­ють­ся), розміщують в боковику, головці, чи в них обох, а не у про­графці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) - у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою сто­су­єть­ся всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в бо­ко­ви­ку - всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по мож­ливості коротким. Слід уникати повторів тематичного за­головка в заголовках граф, одиниці виміру зазначити у те­матичному заголовку, виносити до узагальнюючих за­го­лов­ків слова, що повторюються.

Боковик, як і шапка, вимагає лаконічності. Повторювані сло­ва тут також виносять в об`єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У прографці повторювальні елементи, які мають від­но­шен­ня до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні - посередині гра­фи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Дані таблиці мають бути приведені до єдиної методології, містити інформацію про одиницю вимірювання та дату обчислення значень.

За­го­лов­ки граф по­вин­ні по­чи­на­ти­ся з ве­ли­ких лі­тер, під­за­го­лов­ки - з ма­лень­ких, як­що во­ни скла­да­ють од­не ре­чен­ня із за­го­лов­ком, і з ве­ли­ких, як­що во­ни є са­мо­стій­ни­ми. Ви­со­та ряд­ків по­вин­на бу­ти не ме­н­шою 8 мм. Гра­фу з по­ряд­ко­ви­ми но­ме­ра­ми ряд­ків до таб­ли­ці вклю­ча­ти не тре­ба.

Приклад побудови таблиці Таб­ли­ця (но­мер) - На­зва таб­ли­ці Шапка             За­го­лов­ки граф               Пі­дза­го­лов­ки г­раф Ряд­ки                                                                                   Бо­ко­вик Гра­фи (ко­лон­ки) (за­го­лов­ки ряд­ків)

Таб­ли­цю роз­мі­щу­ють пі­с­ля пер­шо­го зга­ду­ван­ня про неї в те­к­с­ті та­ким чи­ном, щоб її мо­ж­на бу­ло чи­та­ти без по­во­ро­ту пе­ре­пле­те­но­го бло­ку роботи або з по­во­ро­том за го­дин­ни­ко­вою стріл­кою. Таб­ли­цю з ве­ли­кою кіль­кі­с­тю ряд­ків мо­ж­на пе­ре­но­си­ти на ін­ший ар­куш.

При пе­ре­но­сі ча­с­ти­ни таб­ли­ці на ін­ший ар­куш (сто­рін­ку) сло­во "Таб­ли­ця" і но­мер її вка­зу­ють один раз спра­ва над пер­шою ча­с­ти­ною таб­ли­ці, над ін­ши­ми ча­с­ти­на­ми пи­шуть сло­ва "Про­дов­жен­ня табл." і вка­зу­ють но­мер таб­ли­ці, на­при­к­лад: "Про­дов­жен­ня табл.1.2".

Фор­му­лив роботі (як­що їх біль­ше од­ної) ну­ме­ру­ють у ме­жах розді­лу. Но­мер фор­му­ли скла­да­є­ть­ся з но­ме­ра роз­ді­лу і по­ряд­ко­во­го но­ме­ра фор­му­ли в роз­ді­лі, між яки­ми ста­в­лять кра­п­ку. Но­ме­ри фор­мул пи­шуть бі­ля пра­во­го бе­ре­га ар­ку­ша на рі­в­ні від­по­ві­д­ної фор­му­ли в кру­г­лих дуж­ках, на­при­к­лад: (3.1) (пер­ша фор­му­ла тре­тьо­го роз­ді­лу).

При використанні формул необхідно дотримуватися пев­них техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі ма­ють у складі знаки суми, добутку, диференціювання, ін­тег­ру­вання, розміщують на окремих рядках. Це стосується та­кож і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька ко­ротких однотипних формул, відокремлених від тексту, мож­на подати в одному рядку, а не одну під одною. Не­ве­ли­кі і нескладні формули, що не мають самостійного зна­чен­ня, вписують всередині рядків тексту.

По­яс­нен­ня зна­чень си­м­во­лів і чи­с­ло­вих ко­е­фі­ці­єн­тів тре­ба по­да­ва­ти без­по­се­ре­д­ньо під фор­му­лою в тій по­слі­до­в­но­с­ті, в якій во­ни да­ні у фор­му­лі. Зна­чен­ня ко­ж­но­го си­м­во­лу і чи­с­ло­во­го ко­е­фі­цієн­та тре­ба по­да­ва­ти з но­во­го ряд­ка. Пер­ший ря­док по­яс­нен­ня по­чи­на­ють зі сло­ва "де" без дво­кра­п­ки.

Рі­в­нян­ня і фор­му­ли тре­ба ви­ді­ля­ти з те­к­с­ту ві­ль­ни­ми ряд­ка­ми. Ви­ще і ни­ж­че ко­ж­ної фор­му­ли по­трі­б­но за­ли­ши­ти не ме­н­ше од­но­го ві­ль­но­го ряд­ка. Як­що рі­в­нян­ня не вмі­щу­є­ть­ся в один ря­док, йо­го слід пе­ре­не­с­ти пі­с­ля зна­ка рі­в­но­с­ті (=) або пі­с­ля зна­ків плюс (+), мі­нус (-), мно­жен­ня (x) і ді­лен­ня (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у на­ступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круг­лих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у ряд­ку з формулою, переносять у наступний нижче фор­му­ли. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні ос­таннього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то но­мер такої формули записують зовні рамки з правого боку нав­проти основного рядка формули. Номер формули-дробу по­дають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єд­наних фігурною дужкою (парантезом), ставиться спра­ва від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи фор­мул і зведене в сторону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: фор­мула входить до речення як його рівноправний еле­мент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові зна­ки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, пе­редбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед фор­му­лою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова текс­ту, що передує формулі.

Розділові знаки між формулами, котрі йдуть одна за од­ною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крап­ка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять все­редині парантеза. Після таких громіздких математичних ви­разів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ста­вити.

При­мі­т­ки до те­к­с­ту і таб­лиць, в яких вка­зу­ють до­від­ко­ві і по­яс­ню­валь­ні да­ні, ну­ме­ру­ють по­слі­до­в­но в ме­жах од­ної сто­рін­ки. Як­що при­мі­ток на од­но­му ар­ку­ші де­кіль­ка, то пі­с­ля сло­ва "При­мі­т­ки" ставлять дво­кра­п­ку, на­при­к­лад:

При­мі­т­ки:

...

...

Як­що є од­на при­мі­т­ка, то її не ну­ме­ру­ють і пі­с­ля сло­ва "При­мі­т­ка" ста­в­лять кра­п­ку.

При на­пи­сан­ні роботи студент по­ви­нен да­ва­ти по­си­лан­ня на джере­ла, ма­те­рі­а­ли або окре­мі ре­зуль­та­ти з яких на­во­дя­ть­ся в ній, або на іде­ях і ви­снов­ках яких роз­ро­б­лю­ю­ть­ся про­б­ле­ми, за­да­чі, пи­тан­ня, вивчен­ню яких при­свя­че­на робота. Та­кі по­си­лан­ня да­ють змо­гу від­шу­ка­ти до­ку­мен­ти і пе­ре­ві­ри­ти до­сто­ві­р­ність ві­до­мо­с­тей про ци­ту­ван­ня до­ку­мен­та, да­ють не­об­хід­ну ін­фор­ма­цію що­до ньо­го, до­по­ма­га­ють з'я­су­ва­ти йо­го зміст, мо­ву те­к­с­ту, об­сяг. По­си­ла­ти­ся слід на остан­ні ви­дан­ня пу­б­лі­ка­цій. На більш ран­ні ви­дан­ня мо­ж­на по­си­ла­ти­ся ли­ше в тих ви­пад­ках, ко­ли в них на­яв­ний ма­те­рі­ал, який не вклю­че­но до остан­ньо­го ви­дан­ня.

Як­що ви­ко­ри­с­то­ву­ють ві­до­мо­с­ті, ма­те­рі­а­ли з мо­но­гра­фій, огля­до­вих ста­тей, ін­ших дже­рел з ве­ли­кою кіль­кі­с­тю сто­рі­нок, то­ді в по­си­лан­ні не­об­хід­но то­ч­но вка­за­ти но­ме­ри сто­рі­нок, ілю­с­т­ра­цій, таб­лиць, фор­мул з дже­ре­ла, на яке да­но по­си­лан­ня в роботі.

По­си­лан­ня в те­к­с­ті роботи на дже­ре­ла слід за­зна­ча­ти по­ряд­ко­вим но­ме­ром за пе­ре­лі­ком по­си­лань, ви­ді­ле­ним дво­ма ква­д­ра­т­ни­ми дуж­ка­ми, на­при­к­лад, "... у пра­цях [1-7]...".

Якщо в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного дже­ре­ла, можна наводити посилання у ви­но­с­ках, при цьо­му номер посилання має від­по­ві­да­ти йо­го біб­ліо­г­ра­фі­ч­но­му опи­су за пе­ре­лі­ком по­си­лань.

По­си­лан­ня на ілю­с­т­ра­ції­ вка­зу­ють­ по­ряд­ко­вим­ но­ме­ром ілю­с­т­ра­ції,­ на­при­к­лад, "рис.1.2".

П­оси­лання на ­фо­рмули­ курсової роботи ­вк­азують по­ря­дковим номером ­фо­рмули в ­дужках,­ на­п­риклад "... у ­фо­рмулі (2.1)".

На всі таб­ли­ці­ роботи­ по­вин­ні­ бу­ти­ по­си­лан­ня в­ те­к­с­ті, при цьо­му сло­во "таб­ли­ця" в­ те­к­с­ті­ пи­шуть ско­ро­че­но, на­при­к­лад: "...в табл.1.2".

­­­У­ по­в­торних­ п­оси­ланнях на ­та­блиці та ­і­л­юс­трації ­треба ­вк­азу­­­вати ­ск­ор­очено ­слово ­"дивись",­ на­п­риклад: "див.табл.1.3".

Для підтвердження власних аргументів посилання на ав­то­ритетне джерело або для критичного аналізу того чи ін­шо­го друкованого твору слід наводити цитати. Науковий ети­кет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо най­менше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і на­во­диться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­пи­сан­ня. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не ви­діляються лапками, за винятком тих, що викликали за­галь­ну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного ско­ро­чення авторського тесту і без перекручень думок ав­то­ра. Про­пуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крап­ками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на по­чатку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним тек­стом або за ним стояв розділовий знак, то він не збе­рі­га­єть­ся;

в) кожна цитата обов`язково супроводжується поси­лан­ням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок ін­ших авторі своїми словами), що дає значну економію тек­сту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело).

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апа­рату, котрий містить бібліографічні описи використаних дже­рел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за дру­ко­ва­ним твором або виписують з каталогів і бібліогра­фіч­них покажчиків повністю без пропусків будь-яких еле­мен­­тів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уник­­ну­ти повторних перевірок, вставок пропущених ві­до­мос­тей.

Дже­рела можна роз­мі­щу­ва­ти одним із та­ких способів: у по­­рядку появи п­осилань у­ ­т­ексті (най­більш ­з­ручний для­ к­о­ри­с­туван­­­ня і рекомендований при на­пи­санні робіт), в­ а­л­ф­а­ві­тному­ по­рядку ­прізвищ пер­ших­ а­вторів або­ з­аго­лов­ків, у ­хрон­ол­о­гічному­ по­рядку.

Як правило, перелік використаних джерел (список літератури) укладають у встановленій послідовності:

1. Закони України.

2. Інструкції та нормативні акти, видані Міністерством економіки України, галузевими міністерствами, іншими установами та відомствами.

3. Наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською або російською мовами.

4. Наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана іноземними мовами.

По кожному з перелічених підрозділів списку літератури першоджерела вміщуються у перелік в алфавітному порядку (згідно з українським або латинським - для іншомовних видань - алфавітом).

Набір елементів бібліографічного списку літературних джерел різних видів (Закон України, підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, перекладене видання, статистичний щорічник, оригінальне зарубіжне видання), спосіб написання кожного елементу, використання розділових знаків тощо наведено у додатку Д.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно да­вати відповідно до вимог державного стандарту з обо­в`яз­ко­вим наведенням назв праць. Зо­кре­ма, потрібну ін­фор­ма­цію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стан­дар­тів: ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание доку­мен­та. Общие требования и правила составления", ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація" Скорочення слів в ук­ра­їнській мо­ві в бібліографічному описі. Загальні вимоги та пра­вила", ГОСТ 7.12-93 "Библиографическая запись. Со­кра­ще­ние слов на русском языке. Общие требования и пра­ви­ла".

До­да­т­ки офор­м­лю­ють як про­дов­жен­ня роботи на на­сту­п­них її сто­рін­ках або у ви­гля­ді окре­мої ча­с­ти­ни (кни­ги), роз­мі­щу­ю­чи їх у поряд­ку по­яви по­си­лань у те­к­с­ті ди­сер­та­ції.

Як­що до­да­т­ки офор­м­лю­ють на на­сту­п­них сто­рін­ках роботи, кожний та­кий до­да­ток по­ви­нен по­чи­на­ти­ся з но­вої сто­рін­ки. До­да­ток пови­нен ма­ти за­го­ло­вок, на­дру­ко­ва­ний уго­рі ма­ли­ми лі­те­ра­ми з пер­шої ве­ли­кої си­ме­т­ри­ч­но від­но­с­но те­к­с­ту сто­рін­ки. По­се­ре­ди­ні ряд­ка над за­го­лов­ком ма­ли­ми лі­те­ра­ми з пер­шої ве­ли­кої дру­ку­є­ть­ся сло­во "До­да­ток __" і ве­ли­ка лі­те­ра, що по­зна­чає до­да­ток.

До­да­т­ки слід по­зна­ча­ти по­слі­до­в­но ве­ли­ки­ми лі­те­ра­ми укра­їн­сь­кої абе­т­ки, за ви­ня­т­ком лі­тер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, на­при­к­лад, до­да­ток А, до­да­ток Б і т.д. Один до­да­ток по­зна­ча­є­ть­ся як до­да­ток А.

При офор­м­лен­ні до­да­т­ків окре­мою ча­с­ти­ною (кни­гою) на ти­ту­ль­но­му ар­ку­ші під на­звою роботи дру­ку­ють ве­ли­ки­ми лі­те­ра­ми сло­во "ДОДАТКИ".

Скорочення слів у тексті, крім загальноприйнятих, не допускається.