Висновки до розділу «Економічні розрахунки».

2.11.1 Зміст підпункту «Основні теоретичні положення щодо визначення економічної ефективності впровадження технічної пропозиції»

 

При розгляді питання економічної ефективності використання нової техніки слід розрізняти поняття економічної ефективності та економічного ефекту від упровадження тих чи інших заходів.

Ефективність – це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до витрат на них.

Ефект – це результат будь-якого заходу, який частіше виражається певною грошовою сумою.

Річний економічний ефект нової техніки (винаходів та раціоналізаторських пропозицій) відображає сумарну економію всіх виробничих ресурсів (живої праці, матеріалів, капітальних вкладень), яку отримує господарство у результаті виробництва й використання нової техніки.

Визначення річного економічного ефекту засновується на зіставленні приведених витрат по базовій і новій техніці. Приведені витрати одиниці продукції (в гривнах), тобто сума собівартості та нормативного прибутку:

, (2.11.1)

де: – собівартість одиниці продукції (ремонту), грн.;

– нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень ( );

– питомі капітальні вкладення у виробничі засоби, грн.

Річний економічний ефект від застосування нових технологічних процесів, механізації та автоматизації виробництва, засобів організації виробництва й праці, що забезпечують економію виробничих ресурсів при випуску однієї і тієї ж продукції, визначається за формулою:

, (2.11.2)

де: – приведені витрати на одиницю продукції (робіт), що виробляється відповідно, за допомогою базової та нової техніки, визначаються за формулою 2.11.1;

– річний обсяг виробництва продукції (робіт) за допомогою нової техніки у розрахунковому році, натуральні одиниці.

Виходячи зі змісту приведених витрат, формула (2.11.1) може бути представлена у наступному вигляді:

, (2.11.3)

де: – собівартість одиниці продукції (ремонту), що виробляється відповідно за допомогою базової та нової техніки, грн.;

– питомі капітальні вкладення у виробничі засоби відповідно за базовим варіантом та варіантом використання нової техніки, грн.

Річний економічний ефект при використанні нових засобів праці довготривалого застосування (машини, обладнання, прилади тощо) з поліпшеними якісними характеристиками (продуктивність, довговічність, експлуатаційні витрати тощо) визначають за формулою

,(2.11.4)

де: – приведені витрати на одиницю відповідно базового та нового обладнання (машини, приладу), грн.;

– коефіцієнт зростання продуктивності одиниці нового засобу праці порівняно з базовим;

– коефіцієнт зміни строку служби нового засобу праці порівняно з базовим:

(2.11.5)

де: – частки відрахувань на повне відновлення (реновацію) базового і нового засобу праці. Розраховуються як величини, обернені строкам служби засобів праці виражені в роках;

складова – економія споживача на поточних витратах, експлуатації і відрахуваннях від супутніх капітальних вкладень за весь термін нового засобу праці порівняно з базовим, грн.;

– супутні капітальні вкладення споживача (без урахування вартості засобів праці) відповідно при використанні базового та нового засобу праці у розрахунку на обсяг продукції (роботи), що виконується за допомогою нового засобу праці (це вартість додаткових обладнання, приладів, споруд, будівельно-монтажних робіт, інших робіт капітального характеру, які супроводжують капітальні витрати, пов’язані з об’єктом впровадження), грн.;

– економія річних експлуатаційних витрат споживача при використанні ним нового засобу праці порівняно з базовим у розрахунку на обсяг продукції (роботи), що виконується за допомогою нового засобу праці або зниження собівартості річного обсягу продукції (робіт, послуг), грн. У цих витратах ураховують тільки частину амортизації, призначеної для капітального ремонту засобів праці, а також амортизаційні відрахування по супутніх капітальних вкладеннях споживача;

– річний обсяг використання (виробництва) нових засобів праці у розрахунковому році в натуральних одиницях.

Річний економічний ефект від виробництва і використання нових або вдосконалених предметів праці (матеріали, сировина, паливо), а також засобів праці із строком служби менше від одного року визначають за формулою

, (2.11.6)

де: – приведені витрати відповідно базового та нового предметів праці, грн.;

– питомі витрати відповідно базового і нового предметів праці в розрахунку на одиницю продукції (роботи), що випускається споживачем, у натуральних одиницях;

– витрати на одиницю продукції (роботи), що випускається, відповідно з використанням базового й нового предметів праці;

– супутні капітальні вкладення споживача відповідно при використанні базового та нового предметів праці у розрахунку на одиницю продукції (роботи), що виробляється із застосуванням базового і нового предметів праці, грн.;

– річний обсяг використання нового предмета праці у розрахунковому році в натуральних одиницях.

 

2.11.2 Зміст підпункту «Визначення приведених витрат на одиницю базового та нового обладнання (машини, приладу)»

 

Формулою (2.11.4) слід користуватися при визначенні економічного ефекту від модернізації чи удосконалення базової техніки, коли технічна пропозиція забезпечує зростання її якісних характеристик. В переважній більшості випадків в магістерській кваліфікаційній роботі для розрахунку приймається саме формула (2.11.4).

В такому разі приведені витрати на одиницю обладнання (З) включають:

- витрати на обладнання з урахуванням вартості доставки, завантаження, розвантаження й складування;

- вартість монтажних і демонтажних робіт, витрати на технічну перепідготовку, налагодження та освоєння виробництва;

- вартість будівельних робіт, пов’язаних із реконструкцією будівель, фундаментів і майданчиків для обладнання;

- витрати на проектування й передвиробничі витрати, пов’язані з експлуатацією техніки.

В магістерській роботі такі витрати можуть враховуватися безпосередньо через вартість обладнання (оптову ціну – відпускну ціну виробника чи постачальника обладнання за вирахуванням податку на додану вартість (ПДВ) та акцизного податку).

Приведені витрати на одиницю нового обладнання можуть бути визначені одним з двох способів:

- за аналогією;

- прямого розрахунку.

Зміст способу «за аналогією» базується на припущенні, що вартість об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості. Повна собівартість об’єкта оцінки формує основу для визначення його вартості. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі або об’ємі конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

Собівартість аналогічної техніки визначається розрахунком із формули обчислення оптової ціни, в якій значення ціни аналогічної техніки приймається за діючими цінами, тобто

, (2.11.7)

де: – собівартість аналогічної техніки, грн.;

– оптова ціна базового обладнання (машини, приладу) без ПДВ і акцизу (згідно з діючими цінами), грн.;

– норматив рентабельності (в магістерській роботі приймаємо ).

Собівартість нової техніки (обчислюється як добуток скоректованої собівартості аналогічної техніки на відношення маси нового обладнання до маси обладнання аналогічної конструкції з близькими основними параметрами, тобто

, (2.11.8)

де: – собівартість нової техніки, грн.;

– маса одиниці нової техніки, т;

– маса одиниці аналогічної техніки, т;

– скоректована собівартість аналогічної техніки, грн.

Скоректована собівартість аналогічної техніки визначається за формулою:

, (2.11.9)

де: – коефіцієнт зміни собівартості при переході від серійності випуску аналогічної техніки до серійності випуску нової техніки (приймаємо ).

Оптова ціна нової техніки визначається за формулою:

. (2.11.10)

Таким чином, при використання способу «за аналогією» приведені витрати на базову техніку , а приведені витрати на нову техніку .

Приведені витрати на нову техніку за прямим розрахунком визначаються шляхом додавання до приведених витрат на базову техніку витрат капітального характеру, пов’язаних із реалізацією заходів з модернізації чи удосконалення засобів праці, тобто:

, (2.11.11)

де: – витрати, що здійснюються для вжиття заходу науково-технічного прогресу, грн.

Найбільш поширена номенклатура таких витрат складається з собівартості самого заходу, вартості демонтажних, монтажних та налагоджувальних робіт, вартості доставки та будівельних робіт. Якщо, під час таких заходів ймовірно отримати економічну вигоду від корисного використання демонтованого обладнання, то це слід враховувати шляхом віднімання від вартості заходів вартості майбутньої вигоди.

, (2.11.12)

де: – собівартість модернізації чи удосконалення техніки, грн.;

– витрати на проведення демонтажних та (або) монтажних робіт, грн.;

– витрати на доставку техніки, грн.;

– вартість обладнання виведеного з експлуатації (за умови отримання вигоди від його корисного використання), грн.

Всі витрати наведені у формулі 2.11.11 можуть бути розраховані за статтями калькулювання витрат, що будуть наведені нижче, чи укрупненим розрахунком (з вартості 1 маш-год. роботи обладнання, вартості 1 тн/км перевезень тощо).

 

2.11.3 Зміст підпункту «Визначення коефіцієнту зростання продуктивності одиниці нового засобу праці порівняно з базовим»

 

Коефіцієнт зростання продуктивності одиниці нового засобу праці порівняно з базовим визначається за формулою:

, (2.11.13)

де: – коефіцієнт зростання продуктивності одиниці нового засобу праці порівняно з базовим;

– річні обсяги продукції (робіт, послуг, річна проходка), що виробляється за допомогою відповідно базового та нового засобу праці, натуральні одиниці.

Річний обсяг продукції (робіт), що виробляється з використанням обладнання залежить від його річного ефективного фонду роботи, вираженого у годинах та годинної продуктивності одиниці техніки, тобто:

, (2.11.14)

де: – річний ефективний фонд роботи обладнання (календарний фонд виражений у годинах за вирахуванням простоїв обладнання у зв’язку з вихідними, святковими та неробочими днями, технологічних простоїв та простоїв у зв’язку з проведенням технічного обслуговування та усіх видів ремонтів), год.;

q – годинна продуктивність одиниці техніки, нат. од./ год.

Річний ефективний фонд роботи обладнання повинен визначатися у чіткій відповідності з регламентом проведення його технічного обслуговування та ремонтних робіт.

Річний обсяг робіт, виконаний буровим обладнанням, виражається річною проходкою. Річна проходка розраховується, виходячи з комерційної швидкості буріння, та визначається за формулою:

, (2.11.15)

де: – комерційна швидкість буріння, ;

12,17 – кількість верстато-місяців у календарному році;

– коефіцієнт оборотності бурових установок.

Комерційна швидкість – показник, що характеризує темпи проведення робіт із буріння й кріплення свердловин. У загальному вигляді визначається за формулою:

, (2.11.16)

де: Н – глибина буріння, м;

720 – умовна середньомісячна кількість годин перебування бурової установки в складі фонду бурових установок підприємства або її роботи (дорівнює 30 днів ´ 24 години);

– календарний час буріння свердловини, годин (уключає час механічного буріння, спуско-підйомних операцій, кріплення, допоміжних та ремонтних робіт, час аварій, ускладнень і час простоїв).

 

2.11.4 Зміст підпункту «Визначення економії річних експлуатаційних витрат споживача при використанні ним нового засобу праці»

 

Експлуатаційні витрати споживача при використанні машин та обладнання включають:

- вартість спожитих машинами та обладнанням енергії, палива, паливно-мастильних та інших матеріалів;

- вартість технологічних втрат матеріальних ресурсів;

- витрати на оплату праці робітників (разом з відрахуваннями на соціальне страхування), які зайняті обслуговуванням машин та обладнання;

- витрати на проведення технічного обслуговування та всіх видів ремонтів машин та обладнання (вартість запасних частин, комплектуючих виробів та розхідних матеріалів; заробітна плата робітників, зайнятих на ремонтних роботах, разом з відрахуваннями на соціальне страхування; витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання, які залучаються до проведення ремонтних робіт; вартість послуг ремонтних цехів, допоміжних виробництв та сторонніх організацій);

- інші витрати, які можуть бути віднесені до експлуатації машин та обладнання.

Результатом впровадження певного технічного рішення може стати або економія експлуатаційних витрат, або їх збільшення. Якщо відбувається зростання за тим чи іншим елементом експлуатаційних витрат, то в розрахунок економічного ефекту таку різницю враховують з від’ємним значенням.

Економію (перевитрати) експлуатаційних витрат обчислюють в річному обсязі шляхом віднімання експлуатаційних витрат до впровадження технічного рішення річних експлуатаційних витрат після нього:

, (2.11.17)

де: – годинні експлуатаційні витрати відповідно до впровадження технічного рішення та після нього, грн.;

– річний ефективний фонд роботи обладнання після впровадження технічного рішення.

Якщо результати впровадження технічної пропозиції впливають на зміну собівартості продукції (робіт послуг) не лише за рахунок зміни експлуатаційних витрат або за рахунок зміни інших складових таких витрат, то їх величину визначають за статтями калькулювання.

Результати впровадження технічного рішення суттєво можуть впливати на загальні фінансові результати діяльності підприємства. Внаслідок реалізації додаткової продукції (робіт, послуг) підприємство може отримати прибуток, який в економічних розрахунках вважається таким, що знижує її собівартість. Такий ефект слід також врахувати при визначенні економії споживача на поточних витратах.

 

2.11.5Зміст підпункту «Статті калькулювання витрат обслуговуючих та допоміжних виробництв»

 

Витрати, які виникають у ході реалізації заходів з поліпшення якісних характеристик машин і обладнання, можуть бути обчислені за статтями калькулювання обслуговуючих та допоміжних виробництв. Типовою номенклатурою таких статей є:

- сировина та матеріали (зворотні відходи вираховуються),

- куповані напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій,

- паливо та енергія на технологічні потреби,

- основна заробітна плата виробничих робітників,

- додаткова заробітна плата виробничих робітників,

- відрахування на соціальне страхування,

- витрати на утримання й експлуатацію обладнання,

- загальновиробничі витрати,

- адміністративні (позавиробничі) витрати.

Стаття «Сировина і матеріали» враховує витрати на основні, допоміжні матеріали, транспортно-заготівельні витрати.

Загальні витрати на матеріали визначаються за формулою:

,(2.11.18)

де: – витрати на матеріали, грн.

– кількість найменувань виробів, що виготовляється;

– кількість видів матеріалів, що використані виробництві виробів;

– випуск виробів і-го найменування в натуральних одиницях виміру;

– норма витрат матеріалів j-го найменування в натуральних одиницях виміру для виробництва виробу і-го найменування;

– ціна одиниці матеріалів j-го виду (без ПДВ);

– частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих матеріалів (у магістерській роботі може бути прийнята 3–5%), %;

- кількість зворотних відходів матеріалів j-го найменування в усій сукупності виробів і-го виду у натуральному виразі, грн.

- ціна одиниці відходів матеріалів j-го найменування.

Розраховані величини сумують по усіх видах виробів, сума становить витрати за цією статтею. Розрахунок зручно робити у табличній формі. Приклад оформлення таблиці наведено у табл. 2.11.1.

 

Таблиця 2.11.1 – Розрахунок витрат на основні матеріали для виготовлення робочого колеса відцентрового насоса

Види матеріалів Од. виміру Норма витрати матеріалів, нат. од. Ціна за одиницю матеріалів, грн.. Норма зворотних відходів, % Ціна одиниці відходів, грн. Витрати на матеріали, грн..
Сталь 20ХН2М ГОСТ 4543-71 кг 12,5 2,0 620,0
Всього           620,0

Стаття «Куповані напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій» враховує вартість купованих виробів, що купуються готовими для укомплектування виробів і потребують витрат на їх установку чи складання, вартість купованих напівфабрикатів, виробничих послуг сторонніх підприємств, які стосуються конкретних виробів.

Витрати обчислюються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на виробничі послуги сторонніх організацій визначаються за договірною ціною на виконання роботи. Зворотні відходи – відсутні.

Стаття «Паливо та енергія на технологічні потреби» включає витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів. Обчислюють аналогічно попереднім статтям за нормами витрат і встановленими цінами (тарифами). Коли ці витрати незначні, або їх неможливо нормувати, їх включають до загальновиробничих витрат або до статті «утримання й експлуатація машин та устаткування»

Стаття «Основна заробітна плата виробничих робітників» включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням цільової продукції.

Витрати за цією статтею обчислюються з формулою:

, (2.11.19)

де: – витрати на основну заробітну плату виробничих робітників, грн.;

n – кількість технологічних операцій з виготовлення виробів;

– трудомісткість технологічної операції і-го виду, нормо-год.;

– годинна тарифна ставка працівника і-го розряду, що залучається до виконання технологічної операції і-го виду, грн.;

– кількість робітників, що залучається до виконання технологічної операції і-го виду, чол.

Годинна тарифна ставка працівника і-го розряду визначається відповідно до тарифної сітки, прийнятої згідно тарифних умов підприємств, але з розрахунку тарифної ставки працівника 1-го розряду не нижче рівня мінімальної заробітної плати:

, (2.11.20)

де: – годинна тарифна ставка працівника і-го розряду, грн.;

– годинна тарифна ставка працівника 1-го розряду, грн.;

– тарифний коефіцієнт і-го розряду, за прийнятою тарифною сіткою.

Для визначення тарифних ставок працівників може бути використана тарифна сітка наведена у табл. 2.11.2.

 

Таблиця 2.11.2 – Тарифна сітка

Тарифний розряд I II III IV V VI
Тарифний коефіцієнт 1,0 1,06 1,224 1,376 1,576 1,865

 

Розрахунок витрат за статтею зручно робити у табличній формі. Приклад оформлення таблиці наведено у табл. 2.11.3.

Стаття «Додаткова заробітна плата виробничих робітників» враховуєдодаткові виплати понад встановлені норми за трудові успіхи, особливі умови праці, оплату відпусток виробничих робітників тощо. Планова величина цих витрат обчислюється згідно з передбаченими умовами праці, а у разі їх відносної стабільності – у % до підсумку за статтею «Основна заробітна плата виробничих робітників». В магістерській роботі ця величина може бути прийнята на рівні 30– 40%.

Стаття «Відрахування на соціальні заходи» передбачає витрати на відрахування до фондів соціального страхування у вигляді єдиного соціального внеску (ЄСВ). Такі витрати встановлюється у % до фонду заробітної плати виробничих робітників (сума основної та додаткової заробітної плати). Ставка ЄСВ залежить від виду економічної діяльності підприємства.

Таблиця 2.11..3 – Розрахунок витрат на основну заробітну плату при виготовленні відцентрового колеса

Види технологі-чних операцій Розряд робіт Норма часу (трудомі-сткість), нормо-год Годинна тарифна ставка, грн. Кількість виконавців, осіб Витрати на основну заробітну плату, грн..
ливарна 0,52 18,6 9,67
фрезерна 0,92 21,3 19,60
токарна 0,84 16,55 13,90
шліфувальна 0,32 18,6 5,95
слюсарна 1,2 18,6 22,32
Всього   3,8     71,44

Стаття «Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування» включає:

- амортизаційні відрахування на реновацію машин та устаткування, їх поліпшення та відновлення;

- витрати на експлуатацію обладнання (на електроенергію, паливо-мастильні матеріали, заробітну плату обслуговуючого персоналу з нарахуваннями, інші експлуатаційні витрати);

- витрати на обслуговування та ремонт машин і устаткування;

- витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування (термін служби яких < 1 року).

Планові витрати на електроенергію можна визначити на основі сумарної потужності електородвигунів, показників її використання і часу роботи:

, (2.11.21)

де: – планові витрати на електроенергію для приведення в дію двигунів машин та устаткування, грн.;

Р – сумарна паспортна потужність електродвигунів устаткування, що беруть участь у виготовленні виробу, кВТ;

Тм машинний час, необхідний для виробництва продукції, маш.-год.;

kОД коефіцієнт одночасної роботи моторів верстатів (kОД < 1);

kР середній коефіцієнт використання виробничої потужності електродвигунів (kР < або = 1);

kМ середній коефіцієнт машинного часу роботи верстатів (kМ < або = 1);

kК.Д середній коефіцієнт корисної дії двигунів верстатів(kК.Д < 1);

– ціна (тариф) однієї кіловат-години електроенергії, грн.

Витрати за статтею «витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування» частіше за все являють собою непрямі витрати, тому їх значення може визначатися укрупненим розрахунком у % до підсумку за статтею «основна заробітна плата виробничихробітників». Величина такого відсотку залежить від конкретних умов виробництва.

Стаття«Загальновиробничі витрати» – включає витрати на організацію та управління виробництвом, а саме:

- витрати на управління виробництвом;

- витрати на службові відрядження;

- амортизацію основних засобів, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні;

- на обслуговування виробництва;

- на утримання і ремонт будівель, споруд (опалення освітлення, поточний ремонт);

- на пожежну, сторожову охорону;

- інші витрати загальновиробничого призначення.

Зазначені витрати на практиці є накладними непрямими витратами, тому їх планова величина визначається укрупненим розрахунком у % до підсумку за статтею «основна заробітна плата виробничих робітників».

Стаття«Адміністративні витрати»включає загальногосподарські витрати та витрати пов’язані з управлінням підприємством в цілому. Такі витрати є також накладними непрямими. Їх величина встановлюється у % до підсумку за статтею «Основна заробітна плата виробничих робітників» чи до підсумку виробничих витрат (сума витрат за всіма попередніми статтями).

Таким чином, підсумок витрат за наведеними статтями калькулювання становить повну собівартість виробу (роботи, послуги).

Після визначення всіх складових формули (2.11.4) здійснюється підстановка розрахованих величин та обчислюється економічний ефект від впровадження певного технічного рішення. Економічно доцільним вважають впровадження такого технічного (технологічного) рішення, при якому співвідношення витрат понесених підприємством на впровадження технічної пропозиції до отриманого ефекту, не перевищує 0,15.

 

2.11.6 Зміст підпункту«Висновки до розділу «Економічні розрахунки»

 

У висновках до розділу «Економічні розрахунки»на основі аналізу отриманих економічних показників робиться остаточний висновок щодо доцільності впровадження технічної новації у виробництво.

Перелік рекомендованої літератури

 

1. Бойко В. С. Довідник з нафтогазової справи / Бойко В.С., Кондрат Р.М., Яремійчук Р.С. – Львів: Світ, 1996. – 620 с.

2. Економіка підприємства : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Я. С. Витвицький, У. Я. Витвицька, М. О. Данилюк, А. О. Устенко, І. І. Цигилик. За ред.. Я.С.Витвицького – Івано-Франківськ : ІМЕ, 2002. – 318 c.

3. Іщенко І. І. Оцінка економічної ефективності виробництва і затрат: Навч. посіб. / Іщенко І. І., Терещенко С. П. – К.: Вища шк., 1991.–173 с.

4. Лузан В.В. Економіка і організація геологорозвідувального виробництва: Навч. посіб. – К. : ДГП „Геопрогноз”, 2001. – 302 с.

5. Методические рекомендации по формированию себестоимости продукции (работ, услуг) в промышленности. Государственный институт комплексных технико-экономических исследований. – К.: ДП «ДІКТЕД» : М. Изд-во промышленной политики Украины, 2007. – 321с.

6. Організація і планування операційної діяльності нафтогазових підприємств: Навч. посіб. / Я. С. Витвицький, І. В. Андрійчук, О. І. Лесюк, У. Я. Витвицька, В. М. Чарковський. За ред. М. О. Данилюк. – Івано-Франківськ, 2009. – 364 c.

7. Планирование на предприятиях нефтяной и газовой промышленности: Учебник для вузов / А. Д. Бренц, А. Ф. Брюгеман и др. – М.: Недра, 1989. – 333 с.

8. Экономика предприятий нефтяной и газовой промышленности : Учебник / В.Ф. Дунаев, В. А. Шиаков, Н. П. Епифанова, В. Н. Ладынин. Под ред. В.Ф. Дунаева. – М. : ФГУП. Изд-во «Нефть и газ» РГУ нефти и газа им. И.М. Губкина. – 2006. – 352 с.