Виникнення й розвиток традиційного документознавства

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА ЗАСАДИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

МОДУЛЬ 1.

ЗМ 1. Основні етапи розвитку документознавства.

ЗМ 2. Сучасні погляди на структуру науки

про документ.

ЗМ 3. Системи документування та їх еволюція.

ЗМ 4. Розвиток носіїв інформації.

Ключові слова: документознавство, документологія, дип­ломатика, документалістика, концепції документознавст­ва, завдання, об'єкт, предмет, документостворення, форми документування, засоби документування, способи докумен­тування, носії інформації.

ЗМ 1. Основні етапи розвитку документознавства

Коло питань: Виникнення й розвиток традиційного доку­ментознавства. Становлення документознавства як науки інформаційного циклу. Інтеграція наук про документ у доку­ментознавство.

Формування знань про документ відбувалося досить тривалий час. Спочатку єдиної думки про сутність, основ­ні віхи розвитку даної науки не існувало. Становлення комплексу наук про документ, на думку провідних дослід­ників у цій галузі, йшло двома шляхами:

— як спеціальної галузі історичної науки(поряд з істо­ричним джерелознавством, архівознавством, археогра­фією, історичною картографією тощо) — традиційне доку-ментознавство;

— як науки інформаційного циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних дисциплін про інформацію та документацію).

Сьогодні продовжується формування інтегрованої сис­теми знань про документ — загального документознавства (документології), навчальної й наукової дисципліни, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які дослід­жуються низкою документознавчих дисциплін, котрі були сформовані в різні часи й розвивались у своїй більшості самостійно. Розглянемо їх формування й становлення більш детально.

Виникнення й розвиток традиційного документознавства

Різноаспектний аналіз складових документа (у першу чергу тексту) завжди слугував основою дослідження ряду наук. Так, аналітико-синтетичний метод дослідження за­стосовувався ще давньогрецькими логографами в VI ст. до н.е. для написання логосів (історій) на основі опрацюван­ня міських та храмових хронік.

Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи канцелярій Ахеменідів, перекладені на грецьку мову й по­ширені в полісах Малої Азії. Аристотель, учитель А.Маке­донського, цікавився не тільки семантичною характерис­тикою творів, а й їхньою структурою, внутрішньою формою й впливом на читача. У другій половині IIIст. до н.е. александрійськими вченими зроблені висновки щодо архетипу текстів класичних художніх творів, створені й відредаговані їхні варіанти.

Значно підвищився статус документа, як юридичного акта, за умов феодального права, особливо коли це стосувалось питань володіння землею й людьми. Виникла не­обхідність у більш чіткій регламентації документів, захисті їх від підробок.

У 1276 р. побачила світ праця цюрихського каноніка Конрада з Муре під назвою «Samma de arte prosandi», де розглядались питання перевірки документів на автен­тичність, можливості застосування підроблених печаток тощо. Потреба в постійному визначенні оригінальності стародавніх актів зумовила розвиток практичної диплома­тики, палеографії та сфрагістики .

У добу Відродження набуває поширення діяльність гу­маністів щодо вивчення й видання античних пам'яток, ви­користання їх для обґрунтування власних концепцій філо­софського політичного й правового характеру.

Прибічники первинної теорії знаходять найбільш відда­лені прообрази загальної науки про документ у працях Ж.Мобільона — основоположника «дворянського» документознавства, який пов'язав зародження цієї науки з почат­ком дослідження актових матеріалів на їх достовірність (к. XIV ст. — в Європі, к. XV ст. — в Росії); посібниках засновника бібліографії Конрада Геснера (чотиритомна праця «Biblioleka universalis» (1545—1555 pp.); перших на­укових часописах (сер. XVII ст.) та спробах випуску рефе­ративних журналів (спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.).

Формування наукових дисциплін про документ пов'яза­не також із розвитком центрів їх збереження. Вже в XV ст. у зв'язку з розширенням діяльності канцелярій відбу­вається відокремлення офіційних документів із єдиних сховищ манускриптів. Прикладом цього є створення в 1480 р. папської реєстратури («таємної бібліотеки» папи Сікса IV) та дещо пізніше Архіву державних паперів в Англії, куди стала передаватися на зберігання, окрім правових пам'яток, уся розпорядча, фінансова та судова доку­ментація.

У 1571 р. побачили світ перші праці зі справочинства та архівознавства, серед яких показовою стала робота Якоба фон Раммінгена зі Штудгарта (Німеччина) під назвою «Про реєстратуру, її устрій та управління» і «Коротке повідомлен­ня про вид досконалої та повної реєстратури», де пропону­вався поділ існуючої документації на три групи. У подаль­шому рекомендації щодо класифікації документів за різними ознаками були опубліковані у Венеції в 1632 р.

У 1725 р., у зв'язку з необхідністю регламентації та упо­рядкування форм боргових зобов'язань, встановлення обов'язкових реквізитів, за наказом Петра І був прийнятий Вексельний статут, який набув поширення на території всієї Російської імперії.

Середина XIX ст. характеризується появою праць, що визначають теоретичні аспекти організації роботи з доку­ментами. Так, В.В. Варадінов, визначає її як науку «изла­гающую правила составления деловых бумаг, актов и самих дел», вперше виділяючи основні реквізити діловодних документів XIX ст., класифікуючи дані документи, а також даючи характеристику декільком десяткам їх видів, М.Л. Магницькому належать спроби класифікувати окремі типи управлінської документації, проаналізувати їх із точ­ки зору лінгвістичних особливостей; В.О. Вельдбрехту — розробити правила діяльності канцелярій, складання доку­ментів залежно від сфери їх функціонування; Ріхтеру — застосувати десяткову систему класифікації до групування документів казенних залізниць тощо. Нама­гаючись окреслити зміст власних праць, вчені дають різні означення новій галузі наукової діяльності — «теорія діло­водства», «теоретичне діловодство», «документальне дже­релознавство» та ін., що свідчить про термінологічний по­шук у межах новаційних дослідницьких напрямів.

Теоретичні засади організації роботи з документами можна знайти в опублікованих працях початку XX ст. А. Євтіхеєва («Десятична система в адміністративному діловодстві», 1921 р.), О. Бузинного («Практичний підруч­ник діловодства українською мовою», 1924 р.), Г. Славуцького та С. Войтицького («Карткова система діловодства для центральних і губернських установ», 1924 р.), У «Посібнику з діловодства для райвиконкомів і сільрад» (1926 p.), у публікаціях О. Брагинського та М. Горенштейтна, В. Зімелєва, Р. Даннерта тощо.

Однак фундаментальні основи науки, що розгляда­ється, були закладені в першій половині XX ст. у навчаль­ному курсі професора Московського державного історико-архівного інституту (далі — МДІАІ, 1930 р.) М.П. Вишневського «Теорія і техніка архівної справи» (1936 p.), який містив розділ «Загальне діловодство». Зміст розділу склали питання з історії діловодства, класифікації документів, що функціонують в управлінській сфері, мето­дики їх вивчення.

Автором нової редакції даного курсу в середині минуло­го століття став Костянтин Григорович Мїтяєв (1902— 1969 pp.). Поняття документознавство як термін уперше з'явилося в доповіді вченого під назвою «Розвиток ра­дянського архівознавства за 25 років» на конференції архівістів СРСР, що відбулась в червні 1942 року. Дана конференція «Про реорганізацію та централізацію архівної справи» була присвячена ювілею Декрету Ради народних комісарів від 1 червня 1918р.

У своїй доповіді на цій конференції проф. К.Г.Мітяєв запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архівної справи. Він наголошував, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією,яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії роз­витку різних видів документації.

Починаючи з 1942 р. проф. К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки про документ у курсі «Теорія і практика архівної справи», одним з розділів якого було «Загаль­не документознавство».

Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне на­повнення, що засвідчило певне ототожнення К.Г. Мітяєвим понять «загальне діловодство» та «загальне докумен­тознавство». Розділ «Загальне документознавство» в курсі «Теорія і практика архівної справи» за статусом був пропе­девтичним і являв собою своєрідний вступ до вивчення документів, систем і способів документування в історичній ретроспекції діловодної практики. Варто зазначити, що стрижневим об'єктом, навколо якого розгортався зміст розділу, виступав управлінський документ. Таким чином, як зазначає В.В. Бездрабко, загальне документо­знавство для проф. К.Г. Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним управлінському документознавству.

Поступово вивчення документів та систем документу­вання, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало виокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Доку­менти в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх більш пізніх публікаціях проф. К.Г.Мітяєв визна­чав документознавство як «наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи доку­ментування явищ об'єктивної дійсності і створювані в ре­зультаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи».

У зазначених роботах учений фактично подає своє ба­чення об'єкта дослідження документознавства, який скла­дається з трьох частин: 1) способи документування в цілому; 2) способи документування в різних галузях діяльності; 3) документи, їхні комплекси та системи.

Не розглядаючи окремо поняття об'єкта документознавства, проф.К.Г.Мітяєв не піднімає питання і про його предмет. Однак головні риси предмета цієї дисципліни ви­мальовуються з переліку названих ним завдань. А саме: ви­роблення оптимальних характеристик засобів документу­вання та визначення засад класифікації цих засобів і документації в їх історичному розвитку на сучасному етапі.

У роки Великої вітчизняної війни в 1943 р. Головне архівне управління створює проект «Інструкції по поста­новці документальної частини і охороні документальних матеріалів в поточному діловодстві установ, організацій і підприємств». У цьому проекті вказувалось на необхідність єдності вимог до документа в діловодстві та архіві, а також зроблена спроба уніфікувати вимоги до організації доку-ментаційного забезпечення в цих установах.

У післявоєнні роки відставання у сфері господарювання примусило звернути увагу на стан організації роботи з до­кументами, які є як об'єктом так і результатом праці у цій сфері й виступають основним носієм інформації для прий­няття управлінського рішення.

Урядовими директивами (Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.07.1963 «Про заходи щодо поліпшення архів­ної справи в СРСР») було поставлене завдання розроблен­ня та реалізації Єдиної державної системи діловодства (далі — ЄДСД), основним розробником якої став створе­ний у 1965 р. галузевий Всесоюзний науково-дослідний інститут документування і архівної справи — ВНДІДАС.

Створення ЄДСД потребувало не тільки вивчення й аналізу попереднього досвіду роботи з документацією, а й проведення необхідних досліджень та підготовки відповід­них ресурсів. Указане, як підкреслює професор проф. С.Г. Кулешов, послужило поштовхом для подальшого роз­витку документознавства як наукової і навчальної дисципліни й проведенню подальших досліджень у цьому на­прямі.

Про становлення документознавства як науки писали також багато у свій час В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, М.П.Ілюшенко, О.П. Коршунов, Т.В. Кузнецова, Я.З. Лівшиць, A.M. Сокова. Помітним осередком розвитку доку­ментознавства стала кафедра історії державних закладів і діловодства МДІАІ.

Вийшовши з надр архівознавства, документознавство взяло на використання багато методів вивчення документів і певних документарних комплексів, розроблених архівоз­навством. У якості основних питань стало вивчення зако­номірностей існування документів — створення, проекту­вання документів й систем документації, їх уніфікація й стандартизація, організація створення та руху у поточній діяльності установ, механізація діловодних процесів.

Уперше, обґрунтовуючи теоретичні засади нового на­укового напряму, проф. К.Г. Мітяєв називав таке докумен­тознавство загальним, бо саме воно стало основою для дослідження проблем документування й руху документації в дисциплінах, що вивчають різні види документів. Влас­не таке трактування, подібне метанауковій концепції, й визначає підходи до визначення головного об'єкта вивчен­ня — документа. У своїх роботах проф. К.Г.Мітяєв відо­кремлює документи від книг, оскільки перші є завжди першоджерелами знань. Прерогативою спеціального доку-ментознаства науковець вважав дослідження переважно різних типів специфічних видів документації (або ж специфічних видів документів, наприклад, кінофотофоно-документи).

У 1969 р. відбулося юридичне оформлення документо­знавства як наукової спеціальності, а дещо пізніше і як на­вчальної дисципліни, яка почала викладатись в- освітніх закладах СРСР.