РОЗДІЛ I. Загальні методичні рекомендації до написання курсових робіт з Кримінального права Особлива частина.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
КРИВОРІЗЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Методичні вказівки і теми курсових робіт
Для студентів 3,4 курсу денної та вечірньої форми навчання
Кривий Ріг
Укладач:
Бобошко Олена Миколаївна, старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»
Затверджено
На засіданні кафедри КФ «ОЮА»
(протокол № від 2015 року)
РОЗДІЛ I. Загальні методичні рекомендації до написання курсових робіт з Кримінального права Особлива частина.
1.1.В процесі вивчення курсу „Кримінальне право України” навчальним планом Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія» передбачено виконання та захист студентами курсової роботи.
Курсова робота повинна бути виконана, оформлена та захищена з наступними методичними вимогами.
Курсова робота призначена для формування у студентів навичок до самостійного наукового процесу, підняття їх теоретичного та професійного рівня, кращого та ефективнішого засвоєння курсу „Кримінальне право України” та іншого навчального матеріалу.
Під час написання курсової роботи необхідно показати вміння працювати з літературою, аналізувати кримінально-правові джерела та правозастосовчу практику, робити обґрунтовані висновки.
Курсова робота повинна бути самостійним та творчим науковим дослідженням, давати уявлення про певну, зазначену в її назві кримінально-правову проблему, та свідчити про глибокі знання автора в цій галузі.
Тема курсової роботи обирається студентами на власний розсуд на підставі затвердженого кафедрою приблизного переліку тем курсових робіт з кримінального права України.
Обрана тема курсової роботи може бути уточнена викладачем, а в окремих випадках студент може самостійно сформулювати та запропонувати тему, якщо її немає в приблизному переліку. В цьому випадку він повинен обов’язково узгодити її з викладачем-науковим керівником та отримати на це його згоду.
Після вибору та реєстрації теми курсової роботи студент повинен уважно ознайомитися з методичними рекомендаціями з її виконання, приблизним планом роботи і списком рекомендованої літератури, і лише після цього приступити до її виконання.
1.2. Підготовка курсової роботи
Зміст курсової роботи повинен відповідати обраній темі та складеному плану.
Курсова робота повинна мати таку структуру:
1) план;
2) короткий вступ, в якому обґрунтовується актуальність та значення теми; говориться про стан розробки обраної проблеми; проблеми, які передбачається розглянути в роботі;
3) основний текст, що складається з розділів, поділених на підрозділи, або лише з розділів;
4) висновки, що випливають з розгляду теми;
5) список використаних нормативних актів та літератури;
6) аналіз судової практики.
При написанні курсової роботи необхідно використовувати такі джерела:
1) Кримінальний кодекс України і інші нормативні акти;
2) науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України;
3) підручники з кримінального права;
4) спеціальну наукову літературу (монографічні та періодичні видання);
5) матеріали опублікованої та неопублікованої юридичної (в тому числі і судової) практики;
6) інші джерела, необхідні в силу специфіки теми.
Перед початком написання курсової роботи необхідно уважно вивчити всі рекомендовані до теми джерела. При цьому доцільно робити виписки з нормативних актів, книг, статей, інших джерел, помічаючи в чернетці ті сторінки та видання, що найбільш важливі при висвітленні відповідних питань теми.
Написання курсової роботи – це систематизований та такий, що відповідає її плану, грамотний та самостійний виклад студентом основних відомостей з теми, що відображає його розуміння певних наукових проблем кримінального права.
При використанні літературних та інших нормативних матеріалів необхідно давати відповідні посилання на ці джерела в суворій відповідності до встановлених правил (стандартів). Запозичення тексту з чужих літературних та наукових творів без відповідного посилання на них забороняється. Відсутність посилань на використану літературу та запозичення тексту з чужих літературних творів без посилання на них тягне за собою безумовне повернення курсової роботи для повторного виконання.
Посилання в тексті курсової роботи на джерела слід зазначати порядковим номером джерела, зазначеного у списку літератури в квадратних дужках (наприклад, [1-5], якщо автор посилається на джерела, наведені у списку літератури під номерами 1, 2, 3, 4, 5 або [11, с. 56], якщо автор посилається на сторінку 56 джерела під номером одинадцять.
1.3 Обсяг курсової роботи та її оформлення
Орієнтовний обсяг курсової роботи – 30-35 рукописних сторінок формату А-4 або 22-25 друкованих. Текст пишеться лише на одній сторінці листа грамотно, акуратно, з полями на лівому боці, великим, розбірливим почерком, однаковим чорнилом. Комп’ютерний варіант повинен бути якісним, придатним до читання, надрукований 14 шрифтом через 1,5 інтервал. Текст необхідно виконувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий – 25-30 мм; правий – 10-15 мм; верхній та нижній – 20 мм. Виконання роботи на ксероксі не допускається. Роботи, виконані на ксероксі, безумовно повертаються для повторного виконання.
Будь-які скорочення слів, понять у викладі роботи (в заголовках, підзаголовках, плані, тексті, посиланнях на джерела), крім загальноприйнятих (напр., КК, КПК, ст.) неприпустимі. Надання курсової роботи, викладеної з помилками, неграмотно, брудно, без полів, нерозбірливим для читання почерком, чи з неприпустимими скороченнями слів тягне за собою безумовне її повернення для повторного виконання.
В курсовій роботі повинен бути титульний лист, на якому зазначається:
1) найменування Університету;
2) найменування кафедри;
3) найменування навчальної дисципліни;
4) повне та точне найменування теми курсової роботи;
5) прізвище та ініціали автора, курс, факультет та номер його учбової групи;
6) місце (місто) та рік виконання роботи.
Сторінки роботи необхідно пронумерувати в верхній частині сторінки. Нумерація повинна бути суцільною по всій роботі. Першою сторінкою є титульний лист. Вступ, висновок, кожний розділ, а у випадку поділу роботи на підрозділи – кожен підрозділ, а також список використаного нормативного матеріалу та літератури починається з нової сторінки. Підзаголовки відтворюються лише в тексті.
Список нормативного матеріалу та літератури (джерела) зазначається лише в певній послідовності:
1) нормативний матеріал;
2) спеціальна наукова література;
3) матеріали юридичної практики;
4) інші джерела.
Курсова робота повинна бути підписана автором на останній сторінці після списку використаного нормативного матеріалу та літератури. Тут же необхідно зазначити дату здачі роботи для реєстрації.
Курсова робота представляється та здається студентами викладачу-методисту факультету не пізніше місця до початку екзаменаційної сесії (для студентів заочної форми навчання) або дати захисту роботи (для студентів денної форми навчання).
Курсова робота, що надійшла на кафедру або до деканату, реєструється та передається на рецензування науковому керівникові, а в окремих випадках – іншому викладачу (за узгодженням із завідувачем кафедри). Він знайомиться з роботою, визначає її науковий рівень, дотримання вимог до оформлення, дає письмовий відгук на курсову роботу та допускає її до захисту або повертає для доопрацювання та усунення недоліків.
Критеріями оцінки курсової роботи є:
1) ступінь розробки теми;
2) повнота охоплення літератури стосовно до теми;
3) використання спеціальної літератури, нормативних актів, юридичної практики (у тому числі практики судів та слідчих органів);
4) творчий підхід до написання курсової роботи;
5) правильність та наукова обґрунтованість висновків;
6) самостійність викладання;
7) стиль викладання;
8) дотримання даних методичних рекомендацій.
Для підготовки студента до захисту йому напередодні видається відрецензована курсова робота.
Захист курсової роботи здійснюється комісії в складі наукового керівника (викладача) і іншого викладача кафедри.
Процедура захисту курсової роботи полягає у наступному: попередньо ознайомившись з письмовим відгуком на роботу, автор дає усні пояснення по суті критичних зауважень рецензента по роботі, відповідає на запитання наукового керівника (викладача) та інших присутніх на захисті осіб, обґрунтовує свої висновки додатковими аргументами.
Під час оцінювання курсової роботи враховується як її зміст, так і результати захисту. Комісія визначає оцінку роботи та її захисту за п’ятибальною шкалою.
Захищені курсові роботи студентам не повертаються, а зберігаються на кафедрі або на факультеті. Якщо курсова робота є продовженням вже розроблюваної автором теми, або ця тема продовжує розроблятись ним далі, то йому може бути видана захищена курсова робота з дозволу наукового керівника, з подальшим поверненням її на кафедру або на факультеті.
Студенти, які не здали курсові роботи, чи не з’явились на їх захист в призначений термін, або отримали на захисті незадовільну оцінку, вважаються такими, що не виконали навчального Плану.
Консультації з усіх інших питань, пов’язаних з виконанням курсової роботи, студенти можуть отримати безпосередньо у наукового керівника (викладача).
До захисту не допускаються і повертаються студенту для повторного виконання курсові роботи у випадках:
Надання курсової роботи, викладеної неграмотно, брудно, без полів, нерозбірливим для читання почерком, чи з неприпустимими скороченнями слів, виконана шляхом ксерокопіювання.
Курсова робота виконана на основі застарілого (відміненого, зміненого) кримінального законодавства або законодавства інших держав.
При виконанні роботи використаний лише науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України або навчальний посібник чи підручник.
Робота виконана без урахування постанов Пленуму Верховного Суду України щодо питань, які розглядаються.
Відсутній аналіз прикладу з матеріалів судової (або слідчої) практики.
Відсутній вступ, висновки, посилання на використані джерела.
Курсова робота не відповідає вищезазначеним загальним вимогам, або виконана не самостійно.
РОЗДІЛ 2. Перелік тем для написання курсової роботи з кримінального
права Особлива частина.
ТЕМА №1 Поняття та ознаки вбивства в кримінальному праві
Вступ.
1. Поняття вбивства у кримінальному законодавстві України та в теорії кримінального права.
2. Життя як об’єкт вбивства. Його початковий і кінцевий момент.
3. Характеристика об’єктивної сторони вбивства.
4. Види вбивства в залежності від форми вини.
5. Види умисних вбивств.
6. Поняття та характеристика вбивства за кримінальним правом зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.
2. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.
3. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 239 с.
4. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. – М., 1966. – 252 с.
5. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. –М.: Юрист, 1994.
6. Бородин С.В. Преступления против жизни. – Москва: Юрист, 1999. – 356 с.
7. Гороховська О.В. Відмежування вбивства через необережність від умисного вбивства // Держава і право. – 2003. – Вип. 21. – С. 480-485.
8. Гороховська О.В. Вбивство, вчинене через необережність: мотив та мета // Держава та регіони. Серія:Право. – 2001. – № 3. – С. 76-80.
9. Грищук В. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року // Вісник ЛНУ ім. І. Франка. – Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 407-416.
10. Грищук В.К. Вбивство через необережність за Кримінальним кодексом України 2001 року // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія право. – 2002. – Вип. 1. – С. 147-153.
11. Грищук В.К. Загальний, родовий та безпосередні основні об’єкти злочинів проти життя і здоров’я людини // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 1 (16). – С. 77-89.
12. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961.
13. Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України // Право України. – 1999. – № 3. – С. 71-73.
14. Остапенко Л. Визначення поняття „життя” як об’єкта кримінально-правової охорони // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 4. – С. 105-108.
15. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
16. Тишкевич С.И. Квалификация преступлений против жизни: Учебное пособие. – Минск, 1991.
17. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. – Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1953. – 108 с.
18. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд., тип. им. Евг. Соколовой в Лгр., 1947. – 512 с.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду поняття вбивства у теорії кримінального права та національному законодавстві. При вивченні цієї теми слід звернутися до ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Переважну більшість злочинів проти життя, за винятком доведення до самогубства (ст. 120 КК), складають вбивства (ст. ст. 115-119 КК). Слід звернути увагу на поняття вбивства, що дається в ч. 1 ст. 115 КК (при цьому проаналізувати положення ст. 119 КК) та його поняття у доктрині кримінального права.
Слід засвоїти, що об’єктом цієї групи злочинів є життя особи, при цьому потрібно визначити початковий та кінцевий момент життя, розглянувши поняття клінічної та фізіологічної (біологічної) смерті, а також з’ясувати, як кваліфікується заподіяння шкоди плоду до початку фізіологічних пологів.
Аналізуючи ознаки об’єктивної сторони вбивства, слід визначити, що заподіяння смерті іншій особі може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності, вказати момент закінчення вбивства, з’ясувати, як кваліфікується діяння, яким не було спричинено смерть іншій особі в різних випадках.
Необхідно провести класифікацію окремих видів вбивств у залежності від форми вини, з’ясувати їх характерні ознаки та практичне значення для кваліфікації, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування.
Необхідно провести класифікацію умисних вбивств в залежності від наявності або відсутності обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин, з’ясувати їх характерні ознаки. Звернути увагу, що умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, підлягає кваліфікації як вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин. При характеристиці кваліфікованих та привілейованих видів вбивств необхідно визначити, які саме обставини підвищують чи пом’якшують відповідальність за вбивство та особливості їх кваліфікації.
Слід проаналізувати поняття та види вбивств за кримінальним правом окремих зарубіжних країн та порівняти з відповідними положеннями національного законодавства.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА № 2. Умисне вбивство при бтяжуючих обставинах.
Вступ.
1. Поняття умисного вбивства у кримінальному законодавстві України та в теорії кримінального права.
2. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства.
3. Особливості кваліфікації умисного вбивства за обтяжуючих обставин.
4. Відмежування кваліфікованих умисних вбивств від суміжних злочинів.
5. Обставини, що обтяжують відповідальність за умисне вбивство за кримінальним законодавством зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.
2. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.
3. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М., 1977.
4. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 239 с.
5. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. – М., 1966. – 252 с.
6. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. –М.: Юрист, 1994.
7. Бородин С.В. Преступления против жизни. — М., 1999.
8. Валуйская М.Ю. О сходстве и различии действий соучастников в умышленном убийстве // Проблеми законності. – 2000. – Вип. 43. – С. 165-169.
9. Дідківська Н. Співвідношення різновидів умисного вбивства, передбачених пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5. – С. 65-71.
10. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961.
11. Кобзаренко П.В., Володарський В.Л. Логічні аспекти кваліфікації умисних вбивств за обтяжуючих обставин // Вісник Київського університету. Юр. науки. – 1995. – Вип. 33/34. – С. 123-134.
12. Короленко М.П. Кваліфікація умисних вбивств за обтяжуючих обставин. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 171 с.
13. Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матеріали наук.-практ. конф. (Харків. 22-23 квіт. 2004 р.). – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2004. – 260 с.
14. Мельник М., Хавронюк М. Вбивства на замовлення – деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України. – 1997. – № 7. – С. 45-49.
15. Остапенко Л. Визначення поняття „життя” як об’єкта кримінально-правової охорони // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 4. – С. 105-108.
16. Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. – № 2. – С. 31-35.
17. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
18. Тишкевич С.И. Квалификация преступлений против жизни: Учебное пособие. – Минск, 1991.
19. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. – Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1953. – 108 с.
20. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд., тип. им. Евг. Соколовой в Лгр, 1947. – 512 с.
21. Ягодинський В. Кваліфікація умисних вбивств з корисливих мотивів та розбійних нападів зі смертельними наслідками // Право України. – 1996. – № 11. – С. 42-44.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду поняття умисного вбивства у теорії кримінального права та національному законодавстві. При вивченні цієї теми слід звернутися до ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Слід звернути увагу на поняття вбивства, що дається в ч. 1 ст. 115 КК (при цьому проаналізувати положення ст. 119 КК) та його поняття у доктрині кримінального права.
При розгляді другого питання необхідно дати кримінально-правову характеристику умисного вбивства, з’ясувавши ознаки та властивості об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони умисного вбивства.
Необхідно визначити, які саме обставини визначені законодавцем як такі, що обтяжують відповідальність за умисне вбивство, як вони впливають на кваліфікацію, від яких чинників не залежить кваліфікації за тим чи іншим пунктом ч. 2 ст. 115 КК. Також потрібно визначити момент закінчення кожного кваліфікованого вбивства. Звернути увагу, що умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, підлягає кваліфікації як вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин. Крім того, слід зазначити, що за наявності декількох обтяжуючих обставин умисного вбивства кожна з них потребує самостійної кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.
Аналізуючи четверте питання, слід з’ясувати, за якими ознаками умисне вбивство за обтяжуючих обставин слід відрізняти від інших злочинів. Наприклад, провести розмежування умисного вбивства, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, та таких злочинів як диверсія, терористичний акт тощо; умисного вбивства особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку та злочинів, передбачених ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443 КК. Крім того, потрібно визначити особливості кваліфікації умисного вбивства за обтяжуючих обставин за сукупністю з іншими злочинами.
Слід проаналізувати види кваліфікованих умисних вбивств за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні з національним законодавством кваліфікуючі ознаки, з’ясувати відмінні риси, висловити власну думку з приводу визнання чи, навпаки, виключення певних обставин з кола обтяжуючих.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №3. Поняття вбивства при пом'якшуючих обставинах
План:
Вступ.
1. Поняття умисного вбивства у кримінальному законодавстві України та в теорії кримінального права.
2. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства.
3. Особливості кваліфікації умисного вбивства за пом’якшуючих обставин.
4. Привілейовані умисні вбивства за кримінальним законодавством зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Авраменко О.В. Питання кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно при перевищенні меж необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права. – 2003. – № 3-4. – С. 226-231.
2. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.
3. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.
4. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 239 с.
5. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. – М., 1966.
6. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. –М.: Юрист, 1994.
7. Бородин С.В. Преступления против жизни. — М., 1999.
8. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961.
9. Остапенко Л. Визначення поняття „життя” як об’єкта кримінально-правової охорони // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 4. – С. 105-108.
10. Остапенко Л. Питання співучасті у вбивстві матір’ю своєї новонародженої дитини // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. - С. 106-112.
11. Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підприємництво, господарство і право. –2003. – № 6. – С. 67-70.
12. Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – № 8. – С. 65-67.
13. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
14. Тишкевич С.И. Квалификация преступлений против жизни: Учебное пособие. – Минск, 1991.
15. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. – Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1953. – 108 с.
16. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд., тип. им. Евг. Соколовой в Лгр, 1947. – 512 с.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду поняття умисного вбивства у теорії кримінального права та національному законодавстві. При вивченні цієї теми слід звернутися до ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.
При розгляді другого питання необхідно дати кримінально-правову характеристику умисного вбивства, з’ясувавши ознаки та властивості об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони умисного вбивства.
Необхідно визначити, які саме обставини визначені законодавцем як такі, що пом’якшують відповідальність за умисне вбивство, як вони впливають на кваліфікацію, від яких чинників не залежить кваліфікації за тією чи іншою статтею (ст. 116, 117, 118 КК). Також потрібно визначити момент закінчення кожного привілейованого умисного вбивства, з’ясувати особливості суб’єкта та суб’єктивної сторони. Звернути увагу, що умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, підлягає кваліфікації як вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин. Крім того, слід визначити, як кваліфікується умисне вбивство за наявності пом’якшуючих обставин, передбачених різними статтями КК.
Слід проаналізувати види привілейованих умисних вбивств за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні з національним законодавством пом’якшуючі ознаки, з’ясувати відмінні риси, висловити власну думку з приводу визнання чи, навпаки, виключення певних обставин з кола пом’якшуючих.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №4. Умисне тяжке тілесне ушкодження.
План:
Вступ.
1. Поняття умисного тяжкого тілесного ушкодження.
2. Характеристика об’єктивних ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження.
3. Характеристика суб’єктивних ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження.
4. Кваліфікуючі ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження.
5. Відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність.
6. Умисне тяжке тілесне ушкодження за кримінальним законодавством зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Авдеев М. Определение степени тяжести телесных повреждений // Соц. законность. – 1975. – № 7.
2. Александров Ю.В. Советский уголовный закон на страже здоровья человека. – К., 1977. – 45 с.
3. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.
4. Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1964. – 159 с.
5. Дудченко В.В. Деякі кримінально-правові проблеми охорони здоров’я особи // Актуальні проблеми держави та права / Одеська національна юридична академія. – О., 1996. – Вип. 3. – С. 151-154.
6. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. – М., 1969.
7. Киричук О.В. Злочини проти здоров’я у новому КК України // Право України. – 2001. – № 7.
8. Кошелєв Б. Розгляд справ про заподіяння тілесних ушкоджень // Право України. – 1992. – № 3. – С. 15-16.
9. Никифоров А.С. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1959.
10. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
11. Шаргородский М. Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд., тип. им. Евг. Соколовой в Лгр, 1947. – 512 с.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду поняття тілесного ушкодження з медичної точки зору відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року № 6, та у теорії кримінального права. При вивченні цієї теми слід звернутися до Конституції України, відповідно до якої людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
.При розгляді другого питання необхідно дати характеристику об’єктивних ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, вказавши, що його об’єктом є здоров’я (визначити зміст даного поняття), з’ясувавши, в яких формах воно може бути вчинене, які наслідки спричиняє та їх зміст. Слід зауважити, що у випадку, коли заподіяння шкоди здоров’ю виступає як спосіб посягання на інші блага, охоронювані кримінальним законом, відповідальність за таку шкоду може бути передбачена статтями інших розділів Особливої частини КК
. Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження, визначивши форму вини, який вплив на кваліфікацію мають мета та мотив при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, з’ясувати ознаки суб’єкта.Необхідно визначити, які саме обставини визначені законодавцем як такі, що обтяжують відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, як вони впливають на кваліфікацію.
Аналізуючи п’яте питання, слід з’ясувати, за якими ознаками умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, слід відрізняти від умисного вбивства та вбивства через необережність, визначивши особливості суб’єктивної сторони в даних злочинах.Далі рекомендується дати кримінально-правову характеристику умисного тяжкого тілесного ушкодження за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні з національним законодавством ознаки, з’ясувати відмінні риси, висловити власну думку з цього приводу.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №5. Залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані
План:
Вступ.
1. Історичний аспект відповідальності за залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
2. Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого ст. 135 КК.
3. Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого ст. 136 КК.
4. Відмінність між залишенням в небезпеці та ненаданням допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
5. Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за кримінальним законодавством зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.
2. Киричук О.В. Злочини проти здоров’я у новому КК України // Право України. – 2001. – № 7.
3. Орлов П.И. Уголовная ответственность за оставление в опасности при автопроисшествии: Учебное пособие. – Харьков: ХюрИ, 1982.
4. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
5. Тимчук О. Суб’єктивна сторона залишення в небезпеці // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. – С. 80-83.
6. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд., тип. им. Евг. Соколовой в Лгр, 1947. – 512 с.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду питання про розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, проаналізувавши для цього відповідні нормативні акти різних часів, а також доктринальні положення з даного питання.
При розгляді другого питання необхідно дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 135 КК „Залишення в небезпеці”, вказавши, що його об’єктом є здоров’я та життя (визначити зміст даного поняття), з’ясувавши, в яких формах воно може бути вчинене, які наслідки спричиняє та їх зміст, визначити момент закінчення. Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки даного злочину, визначивши форму вини. Особливу увагу приділити розкриттю ознак суб’єкта залишення в небезпеці. Також необхідно визначити, які обставини обтяжують відповідальність за залишення в небезпеці, як вони впливають на кваліфікацію. Крім того, бажано провести відмежування від інших злочинів, наприклад, залишення в небезпеці матір’ю своєї новонародженої дитини від умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини.
При розгляді третього питання необхідно дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 136 КК „Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані”, вказавши, що його об’єктом є здоров’я та життя (визначити зміст даного поняття), з’ясувавши, в яких формах воно може бути вчинене, які наслідки спричиняє та їх зміст, визначити момент закінчення. Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки даного злочину, визначивши форму вини. Особливу увагу приділити розкриттю ознак суб’єкта ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Також необхідно визначити, які обставини обтяжують відповідальність за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, як вони впливають на кваліфікацію.
Проводячи відмінність між залишенням в небезпеці та ненаданням допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, слід з’ясувати, за якими ознаками відрізняються ці злочини, проаналізувавши їх наслідки, момент закінчення та особливості суб’єктів.
Далі рекомендується розглянути залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні з національним законодавством ознаки, з’ясувати відмінні риси, висловити власну думку з цього приводу.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №6. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
План:
Вступ.
1. Поняття „незаконного позбавлення волі” та „викрадення людини”.
2. Характеристика об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 146 КК.
3. Характеристика суб’єктивних ознак незаконного позбавлення волі або викрадення людини.
4. Кваліфікуючі ознаки незаконного позбавлення волі або викрадення людини.
5. Відмежування незаконного позбавлення волі або викрадення людини від суміжних злочинів проти волі, честі та гідності.
6. Кримінальна відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини за зарубіжним кримінальним законодавством.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Бауськов Д. Отграничение насильственного похищения человека от захвата заложника // Уголовное право. – 2002. – № 2.
2. Бриллиантов В. Похищение человека или захват заложника? // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 43.
3. Володина О.А. Особенности характеристики субъекта похищения, совершенного в отношении малолетнего // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58.
4. Володина О.А. Понятие похищение ребенка и проблемы его отграничения от некоторых смежных составов преступлений // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58.
5. Володіна О.О. Вчинення діяння щодо малолітнього як кваліфікаційна ознака викрадення людини // Вісник НУВС. – 2002. – № 19. – С. 42-46.
6. Гаджиев С.Н. Ответственность за преступления, посягающие на личную свободу человека // Право: Теория и Практика. – 2003. – № 7.
7. Гаухман Л., Максимов С., Сауляк С. Об ответственности за захват заложника и похищение человека // Законность. – 1994. – № 10.
8. Дмитриев Д.Н. Понятие и значение обьекта незаконного лишения свободы // Право: теория и практика. – 2005. – № 6.
9. Дмитриев Д.Н. Факторы, детерминирующие незаконное лишение свободы // Право: теория и практика. – 2004. – № 15.
10. Зубкова В.И, Тяжкова И.М. Ответственность за похищение человека по уголовному законодательству России. // Вестник Московского университета. Сер. 11, Право. –1996. – № 2.
11. Кундеус В.Г. Поняття викрадення людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 24. – С. 72-76.
12. Лысов М. Ответственность за незаконное лишение свободы, похищение человека и захват заложников // Российская юстиция. – 1994. – № 5.
13. Мартыненко Н. Похищение человека: понятие, анализ состава и проблемы квалификации. – М.: Академия управлення МВД России, 1998.
14. Політова А.С. Історико-правовий аналіз кримінальної. відповідальності за злочини проти особистої волі людини. – К., 2001. – 189 с.
15. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду понять „незаконне позбавлення волі” та „викрадення людини” в законодавстві та в теорії кримінального права. При вивченні цієї теми слід звернутися до Конституції України, яка проголошує у ч. 1 ст. 29 право на свободу та особисту недоторканість та у ч. 1 ст. 33 гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При розгляді другого питання необхідно дати характеристику об’єктивних ознак незаконного позбавлення волі або викрадення людини, вказавши, що є його об’єктом та визначити його зміст, з’ясувавши, в яких альтернативних формах воно може бути вчинене, за якими ознаками ці форми відрізняються між собою, з’ясувати зміст ознаки „незаконності”, вказати момент закінчення злочину. Слід зауважити, що позбавлення волі внаслідок необхідної оборони, крайньої необхідності, правомірного затримання злочинця або використання батьківських повноважень не є злочином. Крім того, потрібно вказати, що норма, передбачена ст. 146 КК, є загальною по відношенню до кримінально-правових норм, передбачених в інших статтях розділу ІІІ Особливої частини КК.
Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, визначивши форму вини, який вплив на кваліфікацію мають мета та мотив при вчиненні даного злочину, з’ясувати ознаки суб’єкта.
Необхідно визначити, які обставини обтяжують відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, як вони впливають на кваліфікацію.
Аналізуючи п’яте питання, слід з’ясувати, за якими ознаками незаконне позбавлення волі або викрадення людини, слід відрізняти від суміжних злочинів проти волі, честі та гідності.
Далі рекомендується розглянути питання кримінальної відповідальності за незаконне позбавлення волі або викрадення людини відповідно до кримінального законодавства окремих зарубіжних країн, визначити спільні з національним законодавством ознаки, з’ясувати відмінні риси, висловити власну думку з цього приводу.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №7. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини.
План:
Вступ.
1. Історичний та міжнародний аспект відповідальності за торгівлю людьми.
2. Види діянь, що характеризують торгівлю людьми, та способи їх вчинення.
3. Характеристика суб’єктивних ознак торгівлі людьми. Мета експлуатації як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони.
4. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 149 КК.
5. Відмежування торгівлі людьми від суміжних злочинів.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками // Право України. – 2002. – №9. – С. 99-101.
2. Іващенко В. Історико-правовий аналіз норм міжнародного права про боротьбу з рабством // Право, підприємництво і господарство. – 2002. – № 3. – С. 78-80.
3. Казан В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины // Проблеми законності. – 2000. – Вип. 43. – С. 145-151.
4. Левковський В.Ф. Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками і дітьми // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – 2003. – № 7.
5. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини. – Л.: ЛАВС, 2003. – 203 с
6. Надьон О.В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціальна проблема сучасності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 288 с.
7. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому аспекті: У 2-х кн. – К.: Університет держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський університет права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – Книга перша. – 1012 с. (ч. І. – С. 1-512; ч. II. – С. 513-1012); Книга друга. – 772 с. (ч. III. – С. 1-486; ч. IV. – С. 487-772).
8. Політова А.С. Історико-правовий аналіз кримінальної. відповідальності за злочини проти особистої волі людини. – К., 2001. – 189 с.
9. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
10. Усенко О.В. Торгівля жінками як прояв кримінального бізнесу // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – 2002. – № 6.
11. Шеварихін А.О. Особливості застосування кримінальної відповідальності за торгівлю людьми // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 5. – С. 91-97.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду питання про відповідальність за торгівлю людьми в історичному аспекті та на міжнародному рівні, для цього слід звернутися до кримінального законодавства України, що було чинним раніше, а також проаналізувати відповідні міжнародні документи.
При розгляді другого питання необхідно дати характеристику об’єктивних ознак торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, зокрема з’ясувати, в яких альтернативних формах воно може бути вчинене, які конкретні прояви злочинних діянь, якими визначеними законом способами може бути вчинений даний злочин (визначити їх зміст), вказати момент його закінчення.
Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, визначивши форму вини, приділивши особливу увагу розгляду змісту поняття „експлуатація”, що є метою даного злочину; з’ясувати ознаки суб’єкта.
Далі необхідно визначити, які обставини обтяжують відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини, як вони впливають на кваліфікацію, вказати їх особливості.
Аналізуючи п’яте питання, слід з’ясувати, за якими ознаками торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини відрізняється від суміжних злочинів проти волі, честі та гідності та злочинів, передбачених іншими розділами КК, наприклад, від найманства (ст. 447 КК) чи сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК).
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №8. Експлуатація дітей
План:
Вступ.
1. Історичний та міжнародний аспект відповідальності за експлуатацію дітей.
2. Поняття „експлуатації дітей”.
3. Характеристика об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 150 КК.
4. Характеристика суб’єктивних ознак експлуатації дітей.
5. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 150 КК.
6. Співвідношення експлуатації дітей із злочинами, передбаченими статтями 172 і 304 КК.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Борьба против использования труда детей / Департамент труда США (USDOL) / О.П. Петращук (заг.ред.укр.вид-ня). – К.: Университетское издание „Пульсары”, 2002. – 148 с.
2. Симоняк Б.А. Відповідальність за експлуатацію дітей за кримінальним законодавством України // Питання боротьби зі злочинністю. – 2004. – Вип. 8. – С. 68-70.
3. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против жизни, здоровья, свободы и чести личности. Конспект лекций. – Харьков, 1992.
4. Яременко О.О., Балакирева О.М., Волинец Л.С., Ганюков О.А., Демченко И.Л. Детский труд в Украине // Украинский ин-т социальных исследований // Под ред. Т.М. Тележенко. – К.: Украинский институт социальных исследований, 2000. – 132 с.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до розгляду питання про відповідальність за експлуатацію дітей в історичному аспекті та на міжнародному рівні, для цього слід звернутися до кримінального в трудового законодавства України, інших держав, а також проаналізувати відповідні міжнародні документи.
При розгляді другого питання необхідно проаналізувати поняття „експлуатація дітей”, визначити його ознаки, з’ясувати види та способи експлуатації.
Далі слід дати характеристику об’єктивних ознак експлуатації дітей, вказати, що є об’єктом злочину, з’ясувати, в яких формах він може бути вчинений, які конкретні прояви злочинних діянь, якими визначеними законом способами може бути вчинений даний злочин, вказати момент його закінчення.
Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки експлуатації дітей, визначивши форму вини, приділивши особливу увагу меті даного злочину як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони; з’ясувати ознаки суб’єкта.
Далі необхідно визначити, які обставини обтяжують відповідальність за експлуатацію дітей, як вони впливають на кваліфікацію, вказати їх особливості.
ТЕМА №9. Згвалтування
План:
Вступ.
1. Поняття зґвалтування за кримінальним правом.
2. Характеристика об’єктивних ознак зґвалтування.
3. Характеристика суб’єктивних ознак зґвалтування.
4. Особливості кваліфікації групового зґвалтування. Його відмежування від продовжуваного зґвалтування.
5. Малолітній та неповнолітній вік потерпілої особи як обставини, що обтяжує відповідальність за зґвалтування.
6. Тяжкі наслідки у розумінні ст. 152 КК.
7. Характеристика зґвалтування за кримінальним правом зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Александров Ю. Злочини проти статевої свободи // Юридичний вісник України. – 6-12 квітня. – 2002. – С. 9.
2. Білобородько Ю.І., Романов С.Ю Деякі спірні питання кваліфікації зґвалтувань за кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч. 3, 4 ст. 152 КК України. // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали 11 науково-практичної конференції курсантів та слухачів, 29 травня 2004 р. – 2004. – С. 89-90.
3. Брич Л.П. Розмежування зґвалтування із суміжними складами злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи // Життя і право. – 2004. – № 4. – С. 69-78.
4. Джужа О.М., Гапан О.А., Кирилюк А.В. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – 2004. – № 10. – С. 81-90.
5. Дорош Л.В. Деякі питання кримінальної відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. (Харків. 22-23 квітня 2004 р.). – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 124-128.
6. Косенко В. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів // Право України. – 2003. – № 2. – С. 35-38.
7. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України. – 2002. – № 5. – С. 42.
8. Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 20-42.
9. Мачужак Я.В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // Вісник Верховного Суду УКраїни. – 1997. – № 3. – С. 52-60.
10. Панєвін О. Усунути помилки в справах про статеві злочини // Право України. – 1992. – № 10. – С. 28-31.
11. Пономаренко Є. Обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за зґвалтування // Право України. – 2006. – № 7. – С. 82.
12. Сафранов В.Н., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации половых преступлений. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984.
13. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканості особи // Право України. – 1999. – № 5. – С. 74-75.
14. Хилюк С.В. Розвиток вчення про кримінально-правову охорону статевої свободи та статевої недоторканості в доктрині кримінального права незалежної України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції (9-10 лютого 2006 р.). – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С. 389-391.
15. Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – С. 47-52.
16. Шевченко М.О., Блага А.Б. Психологічні критерії виникнення злочинів проти статевої недоторканності людини // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали 11 науково-практичної конференції курсантів та слухачів, 29 травня 2004 р. – 2004. – С. 102-103.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до аналізу поняття зґвалтування у кримінальному законодавстві та доктрині кримінального права, з’ясувавши його ознаки та особливості.
При розгляді другого питання необхідно дати кримінально-правову характеристику об’єктивних ознак зґвалтування, вказати, що є об’єктом злочину, з’ясувати, що розуміють під фізичним насильством, погрозою його застосування та використанням безпорадного стану потерпілої особи; яке саме насильство повністю охоплюється складом зґвалтування, а в яких випадках його застосування потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями; з’ясувати ознаки та зміст погрози. Звернути увагу, коли зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок вживання алкогольних чи наркотичних засобів або дії на організм отруйних та інших сильнодіючих речовин; вказати, як вирішується питання про наявність або відсутність безпорадного стану внаслідок малолітнього віку потерпілої особи. Закінчуючи аналіз об’єктивної сторони зґвалтування, слід зупинитися на особливостях добровільної відмови від вчинення цього злочину.
Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки зґвалтування: вказати, що його суб’єктом є фізична осудна особа чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14 років, а суб’єктивна сторона характеризується виключно прямим умислом, однак відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.
Розглядаючи четверте питання, слід визначити особливості кваліфікації групового зґвалтування. Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами, звернути увагу на момент закінчення групового зґвалтування, з’ясувати, які дії можуть бути розглянуті як співвиконавство. Крім того, потрібно визначити відмінність групового зґвалтування від співучасті у цьому злочині, яка не є співвиконавством.
При розгляді п’ятого питання необхідно з’ясувати як впливає на кваліфікацію зґвалтування малолітній або неповнолітній вік потерпілої особи. Слід зазначити, що стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи психічне ставлення винного може бути і необережним. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку.
Аналізуючи шосте питання, слід з’ясувати зміст такої кваліфікуючої ознаки зґвалтування як тяжкі наслідки. Також потрібно визначити, що судова практика визнає особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні. Необхідно визначити, в яких випадках наслідки у вигляді смерті потерпілої особи охоплюються складом зґвалтування, а коли вони потребують кваліфікації за сукупністю з іншими статтями.
В останньому питанні рекомендується дати кримінально-правову характеристику зґвалтування за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні та відмінні риси.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №10. Злочини протии виборчих прав
План:
Вступ.
1. Розвиток законодавства про відповідальність за злочини проти виборчих прав.
2. Загальна характеристика злочинів проти виборчих прав за чинним Кримінальним кодексом України.
3. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти виборчих прав.
4. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав за законодавством зарубіжних країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Бандурка О.М. Кримінально-правова відповідальність за порушення виборчих прав громадян // Відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: Фоліант, –2005. – С. 30-40.
2. Барабаш О.Л. Підкуп як спосіб перешкоджанню вільному здійсненню виборчого права: матеріально-правовий аспекти злочину та процесуальний порядок його встановлення // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4. – С. 51-54.
3. Готін О.М. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М-во внутр. справ України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. – 2-ге вид., стер. – Луганськ: ЛДУВС, 2006. – 190 с.
4. Корабельников С. Уголовная ответственность за нарушение избирательного права // Российская юстиция. – 1996. – № 5.
5. Лихова С. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадян за новим КК України // Право України. – 2002. – № 2. – С. 115-119.
6. Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадянина та шляхи її вдосконалення // Наукові записки. – К.: Національний університет „Києво-Могилянська академія”, 2000. – Т. 18. Правничі науки. – С. 29-35.
7. Медіна Л. Виборчі права громадян України як об’єкт злочину // Вісник прокуратури. – 2003. – № 11. – С. 36-41.
8. Мельник М.І. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав. – К.: Атіка, 2005. – 144 с
9. Навроцький В.О. Дійсні та уявні прогалини в кримінально-правовій регламентації кримінальної відповідальності за порушення виборчого законодавства // Відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: Фоліант, 2005. – С. 64 -70.
10. Навроцький В.О. Злочини проти політичних і трудових прав громадян: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997. – 36 с.
11. Солдатенко А.В. Об’єкт злочинів проти виборчих прав громадян // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – С. 197-199.
12. Солдатенко А.В. Суб’єктивна сторона злочинів проти виборчих прав громадян // Життя і право. – 2004. – № 3. – С. 73-77.
13. Тимошенко І. Реалізація захисту виборчих прав громадян в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до аналізу розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян, вивчивши положення відповідних нормативно-правових актів. Слід вказати, що одними з найголовніших політичних прав і свобод людини і громадянина є виборчі права і свободи. Згідно ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Під час розгляду другого питання необхідно дати загальну кримінально-правову характеристику злочинів проти виборчих прав за чинним КК України, звернути увагу на зміни, яких зазнали відповідні норми; з’ясувати їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки, визначити ознаки потерпілої особи, вказати суб’єкта злочину, встановити кваліфікуючі ознаки, з’ясувати особливості кваліфікації.
Характеризуючи окремі злочини проти виборчих прав, слід проаналізувати, в яких саме формах та якими способами може бути вчинено злочин, передбачений ст. 157 КК „Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача”. При розгляді злочину, передбаченого ст. 158 КК „Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців” необхідно з’ясувати його предмет, в яких формах з об’єктивної сторони може бути вчинено цей злочин, особливості суб’єкта та інші ознаки. Аналізуючи злочин, передбачений ст. 159 КК „Порушення таємниці голосування”, слід звернути увагу на те, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є час його вчинення та визначити, в чому виявляється порушення таємниці голосування.
В останньому питанні рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочинів проти виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн, визначити спільні та відмінні риси.
Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.
ТЕМА №11. Грубе порушення законодавства про працю
План:
Вступ.
1. Поняття грубого порушення законодавства про працю.
2. Характеристика об’єктивних ознак грубого порушення законодавства про працю.
3. Характеристика суб’єктивних ознак грубого порушення законодавства про працю.
4. Кваліфікуючі ознаки грубого порушення законодавства про працю.
5. Відмежування грубого порушення законодавства про працю від суміжних злочинів проти трудових прав.
6. Порівняльна характеристика грубого порушення законодавства про працю за Кримінальним кодексом України та кримінальним законодавством інших країн.
Висновки.
Аналіз судової практики.
Список використаної літератури.
Література:
1. Готін О.М. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М-во внутр. справ України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. – 2-ге вид., стер. – Луганськ: ЛДУВС, 2006. – 190 с.
2. Лановенко И.П. Охрана трудовых прав: Теоретические проблемы развития уголовного законодательства Украинской ССР. – К., 1975.
3. Лановенко И.П., Чангули Г.И. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан. – К.: Наукова думка, 1989. – 280 с.
4. Лановенко І.П. Боротьба із злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва. – К., 1972. – 215 с.
5. Лихова С. Кримінально-правова охорона трудових прав // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 1. – С. 30-38.
6. Лихова С.Я., Берзін П.С. Кримінально-правова охорона трудових прав – людини, громадянина, працівника // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1. – С. 37-49.
7. Навроцький В.О. Злочини проти політичних і трудових прав громадян: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997. – 36 с.
8. Павліковський В. Об’єкт злочинів проти трудових прав людини // Українське право. – 2002. – № 1.
9. Ставцева А.И. Ответственность руководителя организации за нарушение законодательства о труде. – М.: Проспект, 2000.
Методичні вказівки
Курсову роботу необхідно починати з вступу, після чого перейти до аналізу поняття грубого порушення законодавства про працю у кримінальному законодавстві та доктрині кримінального права, з’ясувавши його ознаки та особливості. Звернутись до ст. 43 Конституції України, де визначено, що кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
При розгляді другого питання необхідно дати характеристику об’єктивних ознак грубого порушення законодавства про працю, вказати, що є об’єктом даного злочину, з’ясувати зміст об’єктивної сторони, пам’ятаючи, що диспозиція ст. 172 КК є бланкетною, навести конкретні прояви цього злочину, визначити момент його закінчення.
Потім необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки грубого порушення законодавства про працю, особливу увагу приділити з’ясуванню ознак суб’єкта, а при характеристиці суб’єктивної сторони – мотиву вчинення злочину.
Розглядаючи четверте питання, слід визначити, які обставини передбачив законодавець в якості кваліфікуючих ознак грубого порушення законодавства про працю і обґрунтувати це, висловивши власну думку з приводу включення інших ознак як таких, що обтяжують відповідальність за даний злочин.
У п’ятому питання необхідно провести відмежування грубого порушення законодавства про працю від суміжних злочинів проти трудових прав, зокрема від грубого порушення угоди про працю (ст. 173 КК) та невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК).