ТИПОЛОГІЯ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

 

28.1. Типологічні дослідження в Українських Карпатах.

28.2. Лісотипологічні закономірності у гірських умовах.

28.3. Вертикальна поясність у Карпатах.

28.4. Типи лісу передгірного поясу.

28.5. Типи лісу букового поясу.

28.6. Типи лісу ялинового та субальпійського поясів.

 

28.1. Українські Карпати – унікальний природний комплекс із великим різноманіттям ландшафтів, флори і фауни. Загальна лісова площа регіону становить 2,26 млн. га, а вкритих лісом земель – 1,5 млн. га або 25,3% лісів України. Лісистість Карпат на даний час складає 40,2% і є найвищою в Україні. Найбільшу площу займають насадження з переважанням ялини (41%), бука (35%), дуба (9%), ялиці (4%). Інші листяні і хвойні породи (сосна, береза, вільха, ясен, клен) складають біля 6% площі всіх лісів (C.А. Генсірук, 2002).

Різноманітні кліматичні, едафічні, геоморфологічні умови обумовили формування на території Українських Карпат широкої палітри типів лісу, а їх дослідження має велике наукове та прикладне значення.

Слід відзначити, що застосування типології Алексєєва-Погребняка-Воробйова, розробленої і адаптованої для рівнинних лісів України, виявилось проблематичним у гірських умовах. У зв’язку з цим, перед вітчизняними лісівниками-типологами постало актуальне завдання вивчення лісотипологіч- них закономірностей у Карпатському регіоні, опрацювання на засадах лісівничо-екологічної типології класифікації типів лісу та обгрунтування лісогосподарських заходів з метою збереження і відтворення корінних деревостанів.

Типологічні дослідження в Українських Карпатах активізувались після завершення другої світової війни. У післявоєнні роки великий обсяг робіт у напрямку лісової типології виконали науковці Інституту ботаніки АН України, Ужгородського і Чернівецького університетів, Львівського лісотехнічного та сільськогосподарського інститутів, Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації, Харківського сільсько­господарського інституту та інших наукових установ і навчальних закладів.

Проф. З.Ю. Герушинський (1996) виділив три етапи розвитку типологічних досліджень в Українських Карпатах.

Перший етап (1954-1960 рр.)характерний лісівничими та геоботаніч­ними дослідженнями, які були покладені в основу класифікації типів лісу. Б.Ф. Остапенко займався вивченням типів лісу Буковини, С.В. Шевченко опрацював класифікацію типів лісу Горган, І.П. Федець розробив класифікацію типів лісу Бескид у межах Львівської об­ласті.

Колектив науковців Закарпатської лісової дослідної станції за активної участі З.Ю. Герушинського і Ю.Д. Третяка розробив класифі­кацію типів лісу Закарпаття. Рівнинні дубові ліси вивчав А.М. Гаврусевич, типи дубово-букових лісів - П.І. Молотков, букових - П.С. Каплуновський, ялицевих - І.І.Молоткова, ялинових - П.С.Пастернак, типи лісів висо­когір’я - О.В. Чубатий. М.М. Горшенін і О.І.Бутейко склали ілюстрований визначник типів лісорослинних умов для лісів Заходу України, в тому числі і для Карпат.

Підсумком першого етапу лісотипологічних досліджень можна вважати опрацювання класифікації типів лісу Українських Карпат за єдиними методичними принципами.

Другий етап (1960-1970 рр.)відзначається завершенням і уточненням класифікації типів лісу, виявленням лісотипологічних закономірностей та складанням таблиць для визначення типів лісу.

Поглибленим вивченням букових лісів займався П.І. Молотков, а підсумки проведених досліджень викладено у капітальній монографії “Буковые леса и хозяйство в них” (1966).

Типологію ялинових лісів детально опрацювали С.А. Генсірук та Г.Л. Тишкевич, К.А. Малиновський, М.А. Голубець, дубових лісів – С.М. Стойко, соснового криволісся - О.В. Чубатий та В.І. Комендар.

Продуктивність гірських лісів активно вивчали П.А. Трибун, К.К. Смаглюк, О.І. Пітікін та ін. На підставі проведених досліджень опрацьовано комплекс лісогосподарських заходів на типологічній основі.

У цей період було проведено широкомасштабні роботи з інвентаризації типів лісу на всій площі держлісфонду Карпат. Спеціалізовані експедиції Українсь­кого лісовпорядчого підприємства, Львівського філіалу “Укрземпроекту”, Чернівецького університету провели детальне ґрунтово-типологічне обстеження лісових площ і картування типів лісу та грунтів.

Третій етап (після 1970 року)відзначається поглибленим аналізом кожного типу лісу з метою виявлення його потенціальних можливостей та обґрунтування заходів з підвищення фактичної продуктивності насаджень.

Вперше теоретичні аспекти типологічного аналізу висвітлив Д.В. Воробйов (1959) у статті “Природна і фактична продуктивність лісової площі”. З економічних позицій ці питання детально вивчав І.В. Туркевич (1967, 1973), запропонувавши методику визначення потенційної продуктивності лісових земель і ступеня її використання. Методичні принципи типологічного аналізу лісів та його значення для проектування лісогосподарських заходів обгрунтували Б.Ф. Остапенко і З.Ю. Герушинський (1975).

Типологічний аналіз передбачає кількісну оцінку поширення типів лісу і характеру змін корінного деревостану похідними, встановлення природних високопродуктивних еталонів і потенційних запасів насаджень, визначення ступеня використання типологічного потенціалу і лісогосподарської продуктивності типів лісу. Він може слугувати універсальною методичною базою при плануванні лісогосподарських заходів, оскільки дозволяє виявити динамічні тенденції природної і штучної зміни порід та обґрунтувати напрямки формування оптимальних за породним складом насаджень.

Вагомий внесок у розвиток лісової типології Українських Карпат зробив талановитий вчений, професор Львівського лісотехнічного інституту З.Ю. Герушинський, який з 1954 по 1994 рр. активно займався дослідженням лісів регіону. Одним із найважливіших досягнень його наукової діяльності є розроблена класифікація типів лісу Українських Карпат (1988). Підсумки багаторічних досліджень вченого викладено у фундаментальній монографії “Типологія лісів Український Карпат”, яка вийшла у світ у 1996 р. На підставі величезного фактичного матеріалу автором проаналізовано динаміку лісового фонду, лісотипологічні закономірності у гірських умовах, наведено типологічну оцінку лісоутворюючих порід і діагностичну характеристику типів лісу, опрацьовано лісівничо-господарське групування типів лісу.

28.2. Головними чинниками, які визначають формування і поширення типів лісорослинних умов і типів лісу у горах є клімат, грунт та рельєф. Гірський рельєф обумовлює вертикальну кліматичну зональність, визначає світловий, тепловий, і гідрологічний режим схилів, і таким чином, суттєво впливає на кліматичні та едафічні умови. У гірській місцевості формування типів лісу значною мірою залежить від висоти над рівнем моря, експозиції, стрімкості та форми схилів.

Із збільшенням висоти над рівнем моря змінюються кліматичні умови – знижується температура повітря і зростає кількість опадів, що в свою чергу викликає зміни у формуванні та роз­повсюдженні типів лісорослинних умов. Тому, в Українських Карпатах чітко спостерігається основ­на лісотипологічна закономірність: з підвищення місцевості над рівнем моря, при однако­вих умовах мезорельєфу та ґрунтово-геологічної будови, формуються вологіші і бідніші едатопи.

З експозицією схилів пов’язана нерівномірність освітлення та розподілу тепла, особливості зволоження, вітрового режиму тощо. Експозицію схилів необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку із стрімкістю – чим стрімкіший схил, тим яскравіше проявляються особливості його просторової орієнтації. Відмінності у надходженні тепла спостерігаються вже при стрімкості схилів 2-4⁰. Подібна диференціація простежується і через зволоження грунтів, обсяги снігонакопичення і сніготанення. Південні схили отримують більшу кількість тепла, тому тут більша величина фізичного випаровування з поверхні грунту, швидше та інтенсивніше відбуваються процеси сніготанення навесні. У цілому, південних схилах менш зволожені, що впливає на формування типів лісорослинних умов і типів лісу.

За даними З.Ю. Герушинського (1996) на південних експози­ціях переважають свіжі типи (58%), вологі типи займають 42%, а сирі і мокрі практично відсутні. На південно-східних і південно-західних схилах свіжі типи зустрічаються рідше, а на північних схилах вони практично відсутні. Частка вологих типів складає 76%, сирих – 22% і мокрих – 2%. На східних і західних експозиціях переважають вологі типи, сирі займають всього 3-7%, а свіжі і мокрі типи зустрічаються рідко.

Букові і соснові типи лісу переважно приурочені до південних експозицій, ялицеві - до східних і західних, а ялинові, зеленовільхові та гірськососнові в основному поширені на північних схилах.

Із збільшенням стрімкості схилу зростає інтенсивність поверхневого стоку та ерозійних процесів, що обумовлює зниження зволоження та родючості грунтів. Пологі схили відзначаються найбільшим зволоженням. У зв’язку з цим виявлена така закономірність: збільшення стрімкості схилів обумовлює формування сухіших та менш родючих типів лісорослинних умов (табл. 28.1).

 

Таблиця 28.1