Джерела української фразеології

Ділові документи українською мовою відзначаються складністю правопису окремих слів, словосполучень і цілих речень. Щоб уникнути непорозумінь і впевнено складати ділові папери й користуватися ними, варто пригадати деякі загальні поради, зокрема щодо правопису географічних назв, прізвищ, імен та по батькові.

Так, географічні назви, що складаються з двох чи трьох слів, пишуться з великої літери, а їх родові позначення — зі малої, наприклад: Азовське море, Весела слобода, Велике Вед­меже озеро, Бристольська затока.

Проте, коли в таких географічних назвах означувані слова не сприймаються як родові позначення, вони теж пишуться з ве­ликої літери: Ярославів Вал, Красні Ворота, Гола Пристань, Біла Церква.

Назви, запозичені з російської мови, не викликають особливих труднощів і передаються за фонетичним принципом: Бурятія, Нижній Тагіл, Бородіно, Бєлгород.

Якщо ж у російських географічних назвах є суфікси: -ск, -цк, -ич та інші, то при перекладі на українську мову ці

суфікси замінюються українськими відповідниками - ськ, -цьк, -ич та ін. Наприклад: Нижньоамурськ, Донецьк, Углич.

Іноді доводиться перекладати на українську мову російські прикметники, що входять до назви. Наприклад: Біле море (Белое море), Північний Льодовитий океан (Северный Ледовитый океан).

Важливо запам'ятати, що назви залізничних станцій в українській мові не відмінюються, назви міст, сіл, рік, озер відмінюються. Наприклад: Поїзд зупинився на станції Біличі; У Біличах працювало понад три тисячі студентів; На станції Шевченкове поїзд стоятиме 15 хвилин; Біля села Шевченкового зупинилася колона машин.

Не відмінюються географічні назви, що складаються із двох слів. Наприклад: Вантаж: направлений у місто Біла Церква; За станцією Кам'янець-Подільський розташувати стоянку автомашин.

Якщо перед назвами островів, річок, озер, гір є означуване Слово, то сама назва не змінюється. Наприклад: Вздовж:річки Байкал розташувати табір.

2. За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяють на розряди.

Особові займенники вказують на особу, до них нале­жать: я, ти, ми, ви. Вони не заступають іменників.

Наприклад." Я — фермер, ти —підприємець; Ми працюємо ш нетрадиційними методами лікування; Ви, добродії, заходьте до нас!

Займенник ви не лише вказує на групу осіб, до якої звертаються, а й вживається також при звертанні до однієї особи. Наприклад: Ви куди тепер, Мирославе Сергійовичу?

Особово-вказівні займенники: він, вона, воно, поки вказують на осіб, про яких мовиться, але які в розмові участі не беруть. Ці займенники вказують і на осіб, і на неживі предмети. Вони вживаються як заступники іменників і як морфологічні синоніми. Наприклад: Мої сусіди працюють на заводі; він — економіст, вона — бухгалтер; Вчора вони повер­нулися з відпустки; А воно так посміхається й простягає рученята; Привезеш столи, а вони виявилися браковані; Купив магнітолу, вона мені дуже подобається; Приїхали на море, а і воно таке холодне й непривітне; Посадили дуб, а він так розрісся, що затінив квіти.

Вказівні займенники вказують на предмет, ознаку, кількість. До них належать: цей (сей), оцей, той, такий, стільки.Наприклад: Цей гарний край, де колись цвіло українське життя, був занапащений дурною управою. Але той спусто­шений край, розкішний та вільний, вабив до себе сміливих людей. Таких знаходилося чимало (Історія України).

Зворотний займенник себе вказує на того, хто ви­конує дію. Наприклад: У списках вступників до університету Марина знайшла й себе; Знайшов собі справу до душі; Сама собі подумала й тяжко зітхнула.

Зворотний займенник себене має називного відмінка, роду та множини.

Присвійні займенники вказують на приналежність ] предмета особі. До них належать: мій, твій, свій, наш, ваш,їхній, його, її. Наприклад: Мій будинок на околиці міста; Твій лист надійшов вчасно; Ваш автомобіль стоїть на проїзній частині; Наша реклама — ваш успіх.

Присвійний займенник свійвідноситься до всіх осіб в однині і в множині. Наприклад: Службовці малого підпри­ємства відправили свою продукцію дітям Чорнобиля.

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку. До них належать: весь, всякий, кожний, інший, жодний,сам, самий. Наприклад: Весь день ішов дощ; Кожне слово хороше на своєму місці; Не хвали сам себе (нар. тв.); На столі стояли всякі страви.

Питальні займенники ставлять до іменних частин мови: хто? що? який? чий? скільки? котрий?Наприклад: Хто скаже, котра година ? Яка професія краща ? Скільки ж треба зусиль, щоб відтворити на полотні таку красу? Що трапилось, і добродію ?

Відносні займенники — це ті ж питальні, але без питальної інтонації. Вони виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Наприклад Нашивання — це робота, яка дає радість; Добре, що вчасно нагодилися регулювальники; Золота пшениця грає хвилею, скільки сягає око..

Заперечні займенники вказують на відсутність пред­мета або його ознаки. До них належать: ніхто, ніщо, ніякий,нічий та ін. Наприклад: Ніколи я такого хліба не їв. Ніхто і ніщо не зможе заважати людям спілкуватися з Космосом; Нікого не запрошують.

Неозначені займенники вказують на неозначені особи, предмети, якість, кількість, утворюються від питаль­них додаванням часток -будь, -небудь, -казна, -хтозна, аби-, ці'-, -сь: дехто, деякий, будь-хто, будь-що, якийсь, що-небудь, казна-скільки, хтозна-чий, абиякий, щосьта ш. Наприклад: Того страшного літа 86-го дерева стояли якісь незнайомі й ніби чужі; Дещо з редакційної пошти; Деякі наші колеги обрали новий шлях — стали фермерами; Дечому навчились і ми.

Неозначені займенники можуть входити до фразеоло­гічних словосполучень типу: не хто інший, як; не що інше, як. Вони здебільшого конкретизуються в реченні. Наприклад: Це був не хто інший, як фотограф; Те, що його цікавило, було не що інше, як НЛО.

 

 

3. Якщо частка не має заперечне значення, то вона з усіма частинами мови пишеться ок р е м о, а якщо виступає префіксом — разом.

Разом частка не пишеться:

з іменниками, прикметниками, дієсловами (дієприслів­никами), прислівниками, які без не не вживаються: ненависть, незрівнянний, неозорий, невтомно, несамовито, нехтувати, не­обхідність, негайно; з іменниками, прикметниками, прислів­никами, якщо в сполученні з префіксом вони набувають нового, протилежного, значення і їх можна замінити си­нонімом: неголосно (тихо); невеликий (малий); недруг (ворог); коли слова з не утворюють єдине поняття: неспеціаліст, незнайомий, немов;

у складі префікса недо-, що означає неповноту ознаки чи дії в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках, дієприслівниках, прислівниках: недопечений, недогашений, недокошений, недооцінювати, недоспівані, недолюблювати, недоїдати, недожатий, недоцвів, недостатньо. Окремо частка не пишеться:

з іменниками, прикметниками, прислівниками, дієприк­метниками при наявності протиставлення: не веселий, а сум ний; не багато, а мало; не воля, а рабство. У реченні таке протиставлення може бути відсутнє, але його можна до­мислити: це не біла фарба (а іншого кольору); це не сестра (а подруга);

з дієсловами, числівниками, прийменниками, сполучни­ками, частками, з деякими прислівниками та дієприслівниками, із займенниками та дієслівними формами на -но, -то: не бігти, не спитавши, не один, не перший, не про тебе, не тільки, не потрібно, не там, не мій, не ти, не то...не то, не можна, не вкрито, не зроблено, не виконано, не прочитано (але: неабиякий);

з прикметниками, прислівниками, перед якими стоять слова типу: далеко, зовсім, аж ніяк, нітрохитощо: це не нове рішення, зовсім не довго чекати; аж ніяк не близько їхати.

 

5. Якщо частка нівиступає префіксом, то пишеться разом, якщо часткою — окремо.

Разом частка ніпишеться:

із займенниками та прислівниками: ніякий, нічий, ніхто, ніщо, ніколи, нікуди, ніде, нізвідки;

з іменниками, прикметниками та прислівниками, які без пі не вживаються: нічия, нікчемний, ніяково.

Окремо частка ніпишеться:

якщо між часткою ніі займенником у непрямому відмінку стоїть прийменник: ні від кого, ні від чого, ні з ким, ні з чим, ні в чому, ні при чому, ні при кому, ні на кому, ні на чиїй;

коли частка нівживається як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням: ні гарний, ні поганий; ні дешевий, ні дорогий; ні старий, ні молодий; ні малий, ні великий;

у нерозкладних словосполученнях: ні світ ні зоря, ні се ні те, ні кінця ні краю.

6. Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Це усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них підбита глибока мудрість народу, його вікова культура, бо­ротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Брехня і приятеля робить ворогом; Гречана каша сама себе хвалить; У лиху годину узнаєш вірну людину; Чесне діло роби сміло; Вірний приятель — то найбільший скарб; Сила та розум — краса людини; Лінь гірше хвороби; Де відвага, там і щастя; Людина світлого розуму.

Джерелом виникнення фразеологізмів в українській лі­тературній мові є:

вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана лю­дина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);

переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж. жити на колінах ІД. Ібарурі; Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні!(Ю. Фучик);

крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Не називаю її раєм (Т. Шевченко); Неначе цвяшок в серце вбитий (Т. Шевченко); Борітеся — поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);

переклади крилатих виразів російських письменників:На­роджений плазувати літати не здатний (М. Горький); Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться (М. Гоголь); У глибині сибірських руд (О. Пушкін); Сидіння між: двома стільцями (М. Салтиков-Щедрін); Промінь світла у темному царстві (М. Добролюбов); А судді хто? {О. Грибоедов); Герой нашого часу (М. Лермонтов); Нам спокій тільки сниться (О. Блок); Сміх крізь сльози (М. Гоголь);

переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (В. Шекспір); Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер); Спляча царівна (Ш. Перро); Синій птах (М. Метерлінк); Машина часу (Г. Уеллс);

біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; Мутії свяченої водички; Маслинова гілка; Мафусаїлів вік; Ловці душ; Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко...; Співати Лаза­ря; Книга за сімома печатями; Кожний камінь кричить; Кари єгипетські.

Прислів'я й приказки мають свої характерні риси: вони виражають мислення народу, формують його життєвий, соціально-історичний досвід. Характерні ознаки прислів'їв та приказок — їх ідейний зміст і висока художність, стислість вислову, метафоричність. Прислів'я та приказки багаті на протиставлення, епітети та інші засоби образного вислову.

Прислів'я та приказки найчастіше використовуються в роз­мовній мові, у творах художньої літератури, в публіцистиці. За своїм змістом вони охоплюють майже всі сторони життя:

про користь праці та знання: Без діла слабіє сила; Хочеш їсти калачі — не сиди на печі; По роботі пізнати майстра; Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Учись змолоду — пригодиться на старість; Вік живи — вік учись; Як бригадир порядкує, так бригада і працює;

про дружбу: 3 добрим дружись, а лихих стережись; Без вірного друга велика туга; В лиху годину узнаєш вірну людину; Не той друг, хто лащиться, а той, хто печалиться; З ким поведешся, від того й наберешся; Скажи мені, хто твій то­вариш, — тоді я скажу, хто ти; Хоч ох, та вдвох!;

про відвагу, уміння: Де відвага, там і щастя; Не лише силою треба боротись, а й умінням;

про боротьбу проти пережитків у свідомості людей: Стоїш високо — не будь гордим; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним;

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше; Не той голова, що дуже кричить, а той, що вміє навчить; В протоколі густо, а на ділі пусто; Краще розумна догана, ніж: дурна похвала; У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка не добачає.

Фразеологічні багатства української мови відбивають гли­боку мудрість народу, його культуру, історію. Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживають­ся здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше —як засіб влучного і образного вираження певного значення, і іадання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитуван­ня, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день та ш. іноді недоречне й небажане.