Суб’єкти малого підприємництва

Розділ 1. Фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

· фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

· юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

· фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

· юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Поняття «суб’єкт малого підприємництва» вперше було введено Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня1998 року №727/99, який втратив чинність 04.11.2011, на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності».

21.12.2000 року було прийнято Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» №2157 – ІІІ, що чинний досі в редакції від 10.06.2012 року. Програма була розроблена на підставі Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 року №2063 – ІІІ, який втратив чинність на підставі прийняття Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 року №4618 – VІ.

На сьогодні в Україні існує майже 200 тисяч малих
підприємств, працює близько 1 млн. підприємців без створення
юридичної особи, майже 40 тис. фермерських господарств.

Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн.
чоловік, або 9 відсотків працездатного населення України. У той же
час мале підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу
виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що
свідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу
порівняно з великим.

Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та
середнього підприємництва для України. Рівень розвитку малого
підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України,
забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в
європейську та світову економічні системи. Створення сприятливого
підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою
консолідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці
з донорськими організаціями та участі у міжнародних проектах.
Державна політика в цій сфері спрямована на приєднання України до
міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх
міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого
підприємництва.

Основними чинниками, які заважають розвитку малого
підприємництва, є:

· відсутність чітко сформульованої через систему правових актів
державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

· збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація,
ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної
практики, регулювання орендних відносин тощо);

· відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної
підтримки;

· надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

· невпевненість підприємців у стабільності умов ведення
бізнесу;

· надмірне втручання органів державної влади в діяльність
суб'єктів господарювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні
свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати
аналізу розвитку в умовах ринкових реформ - про необхідність
формування та проведення державної політики щодо підтримки малого
підприємництва, що відповідає стратегічним векторам розвитку
економіки.

Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми
сприяння розвитку малого підприємництва в Україні (далі – Національної програми).

Метою Національної програми є створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також
підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких
верств населення до такої діяльності.

Основними завданнями Національної програми є:

· створення державної системи забезпечення розвитку та
підтримки малого підприємництва;

· створення належних умов розвитку малого підприємництва в
регіонах;

· сприяння створенню нових робочих місць суб'єктами малого
підприємництва;

· підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток
конкуренції на ринку товарів та послуг;

· залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді,
пенсіонерів та інших верств населення;

· активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів,
пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого
підприємництва;

· формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки
малого підприємництва;

· створення умов для розвитку малого підприємництва у
виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих
підприємств.

Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо
вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Основними
напрямами Національної програми є:Ø вдосконалення нормативно-правової бази у сфері
підприємницької діяльності;Ø формування єдиної державної регуляторної політики у сфері
підприємницької діяльності;Ø активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки
малого підприємництва;Ø сприяння створенню інфраструктури розвитку малого
підприємництва;Ø впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого
підприємництва.Вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності. Сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів,
значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність. Проте
нормативне регулювання підприємницької діяльності залишається
надто складним. Відсутність системності породила багато дублюючих
правових норм, закріплених у нормативних актах різної юридичної
сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно ускладнює
як початок, так і здійснення підприємницької діяльності.Тому одним з напрямів Національної програми є максимальне спрощення
юридичних процедур у правовідносинах "держава - підприємець".Адміністрування підприємництва повинно займати якомога менше
часу і коштів. Економічна ситуація в Україні вимагає ще більшого
спрощення та здешевлення процедур реєстрації, реорганізації та
ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності.Створення законодавчої бази має на меті забезпечення належних
умов для формування сприятливого правового середовища і є
підставою для стабільного розвитку суб'єктів малого
підприємництва.Шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого
підприємництва є:v створення дієвих механізмів захисту прав і свобод
підприємців;v гармонізація українського законодавства з законодавством
Європейського Союзу та СНД;v забезпечення законодавчої гарантії незмінності та
довготривалості державної політики щодо підтримки малого
підприємництва;v розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між
державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками,
у тому числі і для забезпечення їх соціального захисту, встановлює
норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує
діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо
виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого
підприємництва;v вдосконалення функціональної та організаційної структури
центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині
забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.Системне здійснення практичних заходів у цій сфері повинно
забезпечити стабільну нормативно-правову основу для ефективного
розвитку підприємницької діяльності. Незмінність єдиних для всіх
суб'єктів підприємницької діяльності взаємовідносин протягом
тривалого часу є однією з найголовніших умов пожвавлення
економічної ситуації в Україні. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва. Формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва -
одне з завдань Національної програми, яке спрямовано на створення
спеціалізованої інфраструктури по всіх регіонах України,
орієнтованої на потреби малого підприємництва.Для сталого розвитку малого підприємництва необхідно
продовжити зусилля по впровадженню та реалізації потенціалу
працюючих інститутів і елементів інфраструктури до якісно нового
стану, відповідно до вимог ринкової економіки.Метою Національної програми в цьому напрямі є створення:ü системи інформаційного та консультаційного обслуговування
малого підприємництва, спеціалізованих фірм, що надають послуги
малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні
агентства тощо);ü бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств,
бізнес-інкубаторів, виробничих та технологічних парків;ü навчальних центрів з підготовки та перепідготовки
спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування
економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах
ринкової економіки;ü системи підготовки підприємців-початківців, підготовки та
підвищення кваліфікації управлінських кадрів сфери підприємництва
та державних службовців з основ підприємницької діяльності.

1.2 Спеціальні податкові режимиВ Україні існує дві форми системи оподаткування - це загальна та спрощена системи оподаткування. Кожен підприємець може обирати для себе найбільш підходящу для них форму. Ми зупинимось на спрощеній системі оподаткування.Спрощена система оподаткування — спеціальний податковий режим, запроваджений для зниження податкового навантаження та стимулювання малого підприємництва в Україні. Була запроваджена Указом Президента №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». З 1999 може застосовуватися підприємцями. Практично без змін проіснувала до 2011, коли було переглянуто порядок обов’язкових податкових відрахувань. Наступні істотні зміни набули чинності 1 січня 2015 року.Спрощена система оподаткування значно легша з точки зору ведення бухгалтерського обліку, хоча має низку обмежень. Так, існує список дозволених для цієї системи оподаткування видів діяльності. Окрім цього існують обмеження припустимого об’єму доходу та кількості найманих робітників. Не дивлячись на це, спрощена система оподаткування добре підходить для малого бізнесу, що і забезпечує її популярність.

Відповідно до Розділу 8 Податкового кодексу України, під побутовими послугами населенню, які надаються групами платників єдиного податку, розуміються такі види послуг:

1) виготовлення взуття за індивідуальним замовленням;

2) послуги з ремонту взуття;

3) виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням;

4) виготовлення виробів із шкіри за індивідуальним замовленням;

5) виготовлення виробів з хутра за індивідуальним замовленням;

6) виготовлення спіднього одягу за індивідуальним замовленням;

7) виготовлення текстильних виробів та текстильної галантереї за індивідуальним замовленням;

8) виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням;

9) додаткові послуги до виготовлення виробів за індивідуальним замовленням;

10) послуги з ремонту одягу та побутових текстильних виробів;

11) виготовлення та в'язання трикотажних виробів за індивідуальним замовленням;

12) послуги з ремонту трикотажних виробів;

13) виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням;

14) послуги з ремонту та реставрації килимів та килимових виробів;

15) виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням;

16) послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів;

17) виготовлення меблів за індивідуальним замовленням;

18) послуги з ремонту, реставрації та поновлення меблів;

19) виготовлення теслярських та столярних виробів за індивідуальним замовленням;

20) технічне обслуговування та ремонт автомобілів, мотоциклів, моторолерів і мопедів за індивідуальним замовленням;

21) послуги з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- і відеоапаратури;

22) послуги з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів;

23) послуги з ремонту годинників;

24) послуги з ремонту велосипедів;

25) послуги з технічного обслуговування і ремонту музичних інструментів;

26) виготовлення металовиробів за індивідуальним замовленням;

27) послуги з ремонту інших предметів особистого користування, домашнього вжитку та металовиробів;

28) виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням;

29) послуги з ремонту ювелірних виробів;

30) прокат речей особистого користування та побутових товарів;

31) послуги з виконання фоторобіт;

32) послуги з оброблення плівок;

33) послуги з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів;

34) послуги з чищення та фарбування текстильних, трикотажних і хутрових виробів;

35) вичинка хутрових шкур за індивідуальним замовленням;

36) послуги перукарень;

37) ритуальні послуги;

38) послуги, пов'язані з сільським та лісовим господарством;

39) послуги домашньої прислуги;

40) послуги, пов'язані з очищенням та прибиранням приміщень за індивідуальним замовленням. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим 1 Главою 8 Розділу Податкового кодексу України, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі 4 групи платників єдиного податку:1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень;2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:· не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;· обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень;4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.Спрощена система оподаткування передбачає тільки один вид податку: єдиний податок, який сплачується до місцевого бюджету. Незалежно від цього підприємці сплачують єдиний соціальний внесок, що зараховується на рахунки органів Міндоходів. Загальна характеристика груп платників ЄП наведена в таблиці 1.2.1Таблиця 1.2.1

	1 група	2 група	3 група	4 група
	для фіз. осіб	для фіз. осіб	для фіз. осіб та підприємств	для сільськогосподарських товаровиробників
Ставка ЄП	до 10% від мінімальної ЗП	до 20% від мінімальної ЗП	4% з доходу	передбачена п. 293.9 ст. 293 ПК
Ставка ЄП для платників ПДВ	—	—	2% з доходу	передбачена п. 293.9 ст. 293 ПК
Обсяг доходу	< 300 тыс. грн в рік	< 1,5 млн. грн в рік	< 20 млн. грн в рік	75% і більше складає частка сільськогосподарського товаровиробництва
Наймані працівники	—	< 10	не обмежено	не обмежено
Податковий період	1 рік	1 рік	1 квартал	1 рік
Види діяльності	«роздрібний продаж» та «побутові послуги населенню»	«послуги», «виробництво/продаж товарів», «ресторанне господарство» *	будь-які види діяльності, дозволені на спрощеній системі

* Платники ЄП 2 групи можуть надавати послуги тільки фізичним особам та/або платникам ЄП. Однак дане обмеження не поширюється на підприємців, що займаються виробництвом і продажем. До цієї групи не можуть бути віднесені підприємці, що здійснюють посередницькі послуги, пов'язані з нерухомим майном (кл. 68.31 КВЕД-2010), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.Згідно статті 298 «Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування або відмови від спрощеної системи оподаткування» п.298.1.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI суб’єкт, що перебуває на загальній системі оподаткування може перейти на спрощену систему оподаткування лише один раз на рік. Для переходу потрібно передати написати і подати заяву до державної податкової інспекції не пізніше ніж за 15 днів то того, як розпочнеться наступний календарний квартал.Не можуть перейти на спрощену систему оподаткування суб’єкти господарювання, які здійснюють такі види діяльності:1. Діяльність з організації, проведенню азартних ігор2. Обмін іноземної валюти3. Виробництво, імпорт, експорт, продаж підакцизних товарів.4. Діяльність у сфері фінансового посередництва.5. Діяльність пов’язана з управлінням підприємствами.6. Діяльність яка пов’язана з наданням поштових послуг та зв’язку.7. Діяльність,як пов’язана з продажем предметів мистецтва, антикваріату.8. Діяльність, що пов’язана з проведенням гастрольних заходів9.Фізичні особи підприємці, що займаються технічним видобуванням та дослідженням.10. Фізичні особі підприємці, що займаються аудиторською діяльністю.11. Фізичні особи підприємці, що здають в оренду земельні ділянки. Загальна площа таких ділянок повинна перевищувати 0,2га. Підприємці, що здають в оренду житло (загальні площа яких перевищує 100кв.м.)12. Брокери у сфері страхування, банківські установи, ломбарди,кредитні спілки.13. Юридичні та фізичні особи, що не є резидентами України.14. Підприємці, сукупність часток у статутному капіталі яких, належать юридичним особам (частка дорівнює більше 25%)15. Філії та представництва що належать юридичній особі яка не знаходиться на спрощеній системі оподаткування.16. Суб’єкти господарювання , на день коли подали заяву про перехід на спрощену систему оподаткування мають податковий борг.Доходом платника єдиного податку є:1) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;2) для юридичної особи - будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі. При продажу основних засобів юридичними особами - платниками єдиного податку дохід визначається як сума коштів, отриманих від продажу таких основних засобів.До суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.До суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України.Отже, перевагами спрощеної системи оподаткування є:1. Простота нарахування єдиного податку.2. Спрощене ведення обліку та відносна простота заповнення звітності.3. Звільнення від сплати деяких податків та обов’язкових платежів.4. Можливість бути платником ПДВ за власним бажанням.А недоліками спрощеної системи оподаткування є:1. Обмеження по видах діяльності2. Обмеження по отриманому прибутку3. Обмеження які стосуються кількості найманих працівників.4. Негативні нюанси роботи фізичних осіб підприємців з юридичними особами що перебувають на загальній системі оподаткування.5. Розмір податку для платників першої та другої групи не залежать від результатів діяльності.

1.3 Звітність суб’єктів малого підприємництваДля прийняття правильних управлінських рішень мале підприємство послуговується даними, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Як наслідок, процес підготовки та складання фінансових звітів організовують відповідно до законодавства з метою забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності та фінансовий стан підприємства.Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності малого підприємства за певний період.Бухгалтерська звітність - це звітність малого підприємства, що складається згідно з даними бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.Основним видом звітності малих підприємств є фінансова звітність.Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за певний період.У Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" фінансова звітність тлумачиться як система взаємозв'язаних узагальнених показників, що характеризують фінансовий стан підприємства на визначену дату та результати його діяльності за звітний період і ґрунтуються на бухгалтерському обліку підприємства.

Отже, фінансова звітність є провідною категорією, що покликана забезпечити користувачів інформацією і, як наслідок, створити умови для ефективної та цілеспрямованої роботи малого підприємства.

Фінансова звітність має важливе значення для управління, позаяк наведені у ній дані містять конкретну інформацію про фінансовий стан підприємства, що дає змогу зробити висновки щодо подальшої діяльності.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 року №419 фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством – іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Вимоги до складання фінансової звітності містить Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1(НП(С)БО 1). Вони поширюється як на звичайні підприємства, так і на суб’єктів малого підприємництва, що звітують за Положенням(стандартом) бухгалтерського обліку 25(П(С)БО 25).

Елементами фінансової звітності є статті, склад і зміст яких визначаються згідно НП(С)БО 1 (дивіться п. З р. ІI НП(С)БО 1).

Підписується фінансова звітність керівником тa головним бухгалтером.

Звітним періодом є календаpний рік. А проміжна фінансова звітність у склaдi балансу тa звіту про фінансові результати складається ще й щокварталу (подеколи — щомісяця) (ч. 1 cт. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік», п. 1 р. ІІ НП(С)БO 1).

Складають фінансову звітність за рік наростаючим підсумком iз початку року, а баланс на конкретну дату (за рік — на 31 грудня звітного року).

Перший звітний перiод новоствореного підприємства можe бути меншим зa 12 місяців, алe не може бyти більшим зa 15 місяців. Звітним періодом підприємствa, що ліквідується, є період iз початку року дo моменту ліквідації (ч. 2 cт. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік»).

Усі загальні форми заповнюють у тисячах гривень бeз десяткових знаків. Винятком є розділ ІV Звіту пpо фінансові результати (форма № 2), грошовi показники якoго наводяться в гривнях iз копійками (згіднo НП(С)БО І)).

"Спрощені" фоpми № 1-м, № 2-м тa № 1-мс, № 2-мс заповнюють у тисячах гривeнь з одним десятковим знаком (згідно п. 1 П(С)БО 25).

Підприємства можуть не наводити статті, зa якими відсутня інформація дo розкриття (крім випадків, кoли така інформація булa в попередньому звітному періодi). Згортати статті заборонено, крім випадків, передбачениx відповідними П(С)БО або МСФЗ (дивіться п. 3 р. ІV НП(С)БO 1).

Фактично підприємства мають право коригувати бланки форм фінансової звітності:

- викреслювати з них рядки, які залишаються незаповненими з періоду в період.

- додавати статті зi збереженням їx назви тa коду рядка з перелiку додаткових статей фінзвітності, наведениx у додатку 3 дo НП(С)БO 1, у разі якщo стаття відповідає двом критеріям:

01) інформація є суттєвою;

02) оцінка статті може бyти достовірно визначена.

Суттєвою є інформація, відсутність якoї може вплинути нa рішення користувачів фінансової звітності підприємства.

Суттєвість інформації визначається відповiдними національними положеннями (стандартaми) бухгалтерського обліку aбо міжнародними стандартами фінансової звітності тa керівництвом підприємства (дивітьcя. п 3 р. І HП(С)БО 1).

Українькі стандаpти бухгалтерського обліку не містять жодних правил визначення суттєвості.

На практиці межі суттєвості встановлюються підприємствами самостійно. Головну роль у цьoму процесі відіграє головний бухгалтер.

Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства № 635 передбачають установлення двох окремих критеріїв суттєвості:

01) для інформації прo господарські операції, події (пп. 2.20.1 тa 2.20.2 Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства № 635);

02) для статей фінансової звітності (згiдно п. 2.20.3 Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства № 635).

Тобто база тa межі суттєвості для господарських операцій, подій тa фінансової звітності можуть відрізнятися. У Методичних рекомендаціях щодо облікової політики підприємства № 635 надані орієнтири щодо встановлення меж суттєвості. Вони наведень в таблиці 1.3.1

Таблиця 1.3.1

	Форма звіту	Діапазон суттєвості статей
	Баланс (Форма №1)	до 5% підсумку балансу або до 15% підсумку класу активів, власногo капіталу, класу зобов’язань
	Звіт про фінансові результати (Форма №2)	до 5% суми чистого доходу вiд реалізації продyкції (товарів, робiт, послуг) або до 25% фінансового результату вiд операційної діяльності
	Звіт прo рух грошових коштів (Форма №3)	до 5% суми чистогo руху грошових коштів вiд операційної діяльності
	Звіт про власний капітал (Форма №4)	до 5% розмiру власного капіталу підприємства

Юридичні особи, яким надано право вести спрощений облік, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність, як і всі інші підприємства.

Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності П(С)БО 25 «Звіт суб’єкта малого підприємництва» встановлює скорочену за показниками фінансову звітність у складі Балансу (форма №1 – м, форма №1 – мс) і Звіту про фінансові результати (форма №2 – м, форма №2 – мс)(таблиця 1.3.2).

Таблиця 1.3.2

Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва	Інформація	Період
Баланс	Форма №1-м, Форма №1-мс	про фінансовий стан підприємства	на звітну дату
Звіт про фінансові результати	Форма №2-м, Форма №2-мс	про доходи, витрати, прибутки і збитки	за звітний період

В Порядку подання фінансової звітності зазначено кому, та в які строки подавати фінансову звітність. Додатково Податковий кодекс України має вимоги подання звітності платниками податку на прибуток.

Згіднo з Порядком подання фінансової звітності, платники податку нa прибуток, які відповідно до ГКУ належать дo суб’єктів малого підприємництва, y тoму числі дo суб’єктів мікропідприємництва, не подають до податкових органів квартальної фінансової звітності.

Юридичні особи, які відповідають критеріям, визначeним п. 154.6 ПKУ, та юридичні особи, які належать дo суб’єктів мікропідприємництва, подають дo відповідниx органів річну фінансову звітність, передбачeну для суб’єктiв малого підприємництвa.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою – дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата.

Квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна – не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

Квартальна або річна фінансова звітність подається підприємствами органові державної податкової служби у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Публічні акціонерні товариства, підприємствa — емітенти іпотечних облігацій, іпотечниx сертифікатів, облігацій підприємств i сертифікатiв фондів операцій iз нерухомістю, a тaкож професійні учасники фондового ринку, страхові компанії, банки тa інші фінансові установи зобов’язанi не пізніше нiж до 30 квітня рoку, що настає зa звітним, оприлюднювати річну фінансову звітність тa річну консолідовану фінансову звітність разoм iз аудиторським висновком шляхом розміщення нa власній веб-сторінцi з опублікуванням у періодичних абo неперіодичних виданнях (згіднo ч. 4 cт. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік»).