СУЧАСНІ ФІТНЕС ТЕХНОЛОГІЇ
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
ПОЛТАВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА
Кафедра фізичної реабілітації та фізичного виховання
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
_____________________________
_____________________________
_____________________________
«____»____________201_ року
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
СУЧАСНІ ФІТНЕС ТЕХНОЛОГІЇ
(шифр і назва навчальної дисципліни)
напрям підготовки _________________________________________________
(шифр і назва напряму підготовки)
спеціальність ______________________________________________________
(шифр і назва спеціальності)
спеціалізація_______________________________________________________
(назва спеціалізації)
факультет __соціально-гуманітарний__________________________________
(назва інституту, факультету, відділення)
Полтава – 2015 рік
Лекція 1 (2 год.)
Тема: Теоретичні відомості сучасних фітнес технологій
План:
1. Історія становлення та розвитку оздоровчих систем.
2. Основні поняття сучасних фітнес технологій. Основи фітнесу, велнесу та аеробіки.
Література:
1. Белокопытова Ж. А. Содержание и методика оздоровительных занятий по аэробике : учеб. пособ. / Ж. А. Белокопытова. – К. : НУФВСУ, 2006. – 72 с.
2. Виес Ю. Б. Фитнес для всех / Ю. Б. Виес. – Минск : Книжный дом, 2006. – 512 с.
3. Давыдов В. Ю. Методика преподавания оздоровительной аэробики : учеб. пособ. / В. Ю. Давыдов, Т. Г. Коваленко, Г. О. Краснова. – Волгоград : Изд-во Волгогр. гос. ун-та, 2004. – 124 с.
4. Деревлева Е. Б. Гимнастическая аэробика / Е. Б. Деревлева, Н. Г. Михайлов, Э. И. Михайлова. – М : Чистые пруды, 2008. – 32 с.
5. Закарьян Г. Х. Фитнесс – путь к совершенству / Л. Х. Закарьян, А. Л. Савенко. – Ростов н/Д : «Феникс», 2001. – 160 с.
6. Иващенко Л. Я. Программирование занятий оздоровительным фитнесом – Л. Я. Иващенко, А. Л. Благий, Ю. А. Усачев. – К : Науковий світ, 2008. – 198 с.
7. Іваночко В. В. Фітнес, як засіб оздоровлення : метод. матеріали / В. В. Іваночко (укладач). – Л. : Вид-во Львівської комерційної академії, 2004. – 20 с.
8. Лисицкая Т. С. Аэробика : в 2 т. Т.1. Теория и методика / Т. С. Лисицкая, Л. В. Сиднева. – М. : Федерация аэробики России, 2002. – 232 с.
9. Лисицкая Т. С. Аэробика : в 2 т. Т.2. Частные методики / Т. С. Лисицкая, Л. В. Сиднева. – М. : Федерация аэробики России, 2002. – 216 с.
10. Мороз О. О. Спортивно-оздоровча аеробіка і шейпінг : метод. вказівки / О. О. Мороз, Л. В. Чорнокоза. – Чернівці : Рута, 2000. – 31 с.
11. Смолевский В. М. Нетрадиционные виды гимнастики / В. М. Смолевский, Б. К. Ивлиев. – М. : Просвещение, 1992. – 80 с.
12. Стецюра Ю. В. Фітнес. Шлях до здоров’я і краси / Ю. В. Стецюра. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – 256 с.
13. Хоули Э. Оздоровительный фитнес / Э. Хоули, Б. Д. Френке. – К. : Олимпийская лит-ра, 2000. – 368 с.
1. Історія становлення та розвитку оздоровчих систем.
Кожному етапу розвитку суспільства властива своя культура, але у всі часи вона була пов`язана з життям та побутом людей. Частиною цією культури була і фізична культура. Під час виконання фізичних вправ демонструвалися максимальні можливості людини, їх лікувальні можливості, що знайшло відображення в перших творах давньогрецьких лікарів, в першу чергу Гіппократа. Отже, заняття фізичними вправами мають давню історію.
В стародавній Греції, ще за часів античності, велике значення надавалося розумовому та фізичному розвитку людини. Виконання фізичних вправ, переважно під музичний супровід, використовувалося для розвитку правильної постави, пластичності, сили та витривалості. Основним вченням танцювальних рухів в Греції вважали «орхестрику» – гімнастику танцювального напрямку.
З розвитком цивілізації, науково-технічного прогресу, увага до фізичного стану особистості зменшується, внаслідок чого з’являється загроза гіподинамії. В кінці XIX – XX ст. формуються та стають популярними національні буржуазні гімнастичні системи: німецька, французька, швецька, снарядна гімнастика Шписа, дихальна гімнастика Мюллера, атлетична Сандова, сокольська гімнастика та інші.
В середині ХІХ століття у Чехії з’явилася сокольська гімнастика, важливу роль в розробці якої зіграв професор естетики Пражського університету Мирослав Тирш. Але найбільш значущий розквіт спортивних та оздоровчих напрямків гімнастики в цей період базується на дослідженнях та наукових працях видатних діячів фізичної культури Ж. Демені, Ф. Дельсарта, Ж. Далькроза, А. Дункан.
На межі XIX – XX століть формується новий напрямок гімнастики, пов’язаний з ім’ям французького фізіолога Жоржа Демені. Його система фізичних вправ була заснована на ведучому значенні ритму та гармонії рухів, ритмічного чергування розслаблення та напруги м`язів. Оздоровча гімнастика Жоржа Демені базувалася на рухах вільної пластики, велике значення надавалося розвитку спритності та гнучкості. Під цим розумілосьвміння виконувати рухи, правильно напружуючи обов’язкові групи м`язів, розслаблюючи при цьому другорядні. Ж. Демені особливо підкреслював необхідність безперервного руху, закладаючи цим основу методу поточного виконання вправ. Таким чином, безперервність, перехід від однієї вправи до другої без зупинок призвели в ХХ столітті до важливого відкриття – звичайна оздоровча гімнастика перетворилася на аеробічну гімнастику. Використання методу поточного виконання вправ є однією з характеристик сучасної аеробіки.
В середині ХІХ століття почалося захоплення виразністю рухів. Засновникомцієї течії вважався Франсуа Дельсарт, який прагнув встановити взаємозв’язок між емоційними переживаннями та мімікою. Ф. Дельсарт намагався навчити володінню жестами, мімікою, рухами і позами під час співу. Така гімнастика отримала назву «виразна». Вона стала основою пантоміми.
Однією з найвідоміших послідовників Франсуа Дельсартабула американська танцівниця Айседора Дункан, яка створила танцювальну гімнастику для жінок та працювала на теренах Радянського союзу.
Значний внесок в розвиток музики, танцю, ритміки, зробив професор Женевської консерваторії Жак Далькроз. Саме йому належить відкриття значення відчуття ритму у фізичній діяльності людини. В невеликому містечку Хеллерау неподалік Дрездена в 1910 році ним була відкрита школа музичного ритму. Спочатку система Жака Далькроза була призначена для розвитку слуху і відчуття ритму у музикантів, а потім успішно переросла в засіб фізичного виховання.
Після Жовтневої революції розвиток танцювально-ритмічного напрямку на території колишнього Радянського Союзу продовжував проходити в різноманітних спортивно-танцювальних студіях, серед яких слід відзначити «Студію пластичного руху» З.Д. Вербової, студію Л.М. Алєксєєвої, яка носила назву «Школа-лабораторія художньої гімнастики». Їх послідовники і до цього часу розвивають жіночу гімнастику неспортивного оздоровчого направлення.
В кінці 60-х років у Європі з’являється новий вид гімнастики з використанням ритмічної музики – джаз-гімнастика. Засновником цього гімнастичного напрямку є Моніка Бекман – автор книги «Джаз-гімнастика». В той же час в Америці бурхливо розвивається напрям під назвою «аеробні танці».
В 70-х роках Джекі Соренсен, американська танцюристка, встановила контакт з вченим Кеннетом Купером на предмет можливості використання танців у його програмі аеробних занять. В результаті цього симбіозу на світ з’явилися так звані аеробні танці. Програма аеробних танців включала в себе ритмічний біг, стрибки, нахили, махи та безліч танцювальних кроків і рухів. Популярність нового виду занять в США зростала швидкими темпами.
Епоха аеробіки 70-х років почалася з діяльності доктора Кеннета Купера, відомого американського спеціаліста з оздоровчої фізичної культури. Саме він є засновником поняття «аеробіка». Аеробікою він назвав свою оздоровчу систему фізичних вправ для людей різного віку. Спочатку до своєї системи аеробіки Кеннет Купер включив лише традиційні, винятково аеробні, циклічні рухи. До цих рухів він відносить ходьбу, біг, плавання, лижі, ковзани, греблю, велосипед. Пізніше список був розширений і в ньому знайшли своє місце спортивні ігри, стрибки зі скакалкою, верхова їзда, теніс і танцювальна аеробіка.
Система доктора Купера одразу ж завоювала популярність у всьому світі. Окрім аеробних фізичних тренувань, вона базувалась ще на двох факторах: раціональному харчуванні і психічній гармонії. Саме на раціональному харчуванні доктор Купер засновує свою методику.
Крім цього, система Кеннета Купера охоплює широке коло проблем, пов’язаних зі здоровим способом життя. Він дає поради, як поєднувати заняття аеробікою із взаємовідносинами у сім’ї, з роботою, як на цьому фоні боротися зі шкідливими звичками і багато іншого. Назва останньої з опублікованих в нашій країні книг говорить сама за себе: «Аеробіка для гарного самопочуття».
Ідеї Купера були підхоплені його співвітчизницею Д. Соренсен і успішно впроваджені в галузь танцювальної гімнастики. А також багатьма спеціалістами, які розробили інші спорідненні оздоровчі напрямки з іншими назвами: «аеробні танці», «аеробна гімнастика», «гімнастична аеробіка», «поп-гімнастика», «джазова гімнастика», а потім «аеробіка», яка швидко завоювала популярність у Америці та в Європі.
На початку 80-тих років відбувається впровадження аеробіки та комерціалізація цієї системи. На арену масової фізичної культури виходять не лише спеціалісти з цієї галузі, але й відомі актриси. Першою з них була американська кінозірка Джейн Фонда, з ім’ям якої пов’язують появу і розповсюдження танцювальної аеробіки в СРСР на початку 80-х років. Наврядчи можна вважати цю популярну американську кінозірку піонером радянської аеробіки, але так сталося, що саме з появою відеокасет з її уроками аеробіки цей вид рухової активності з’явився у нашій країні.
З розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу з’явилися такі напрямки як: французький комплекс аеробіки – «Вероніка», «Даванна», «Аеробний танок», який продемонструвала Сінді Ромм; «Триммінг», який розробила Мішель Шарель та інші. Завдяки засобам масової інформації аеробіка стала популярною у всіх країнах світу. Але низький рівень професійної майстерності інструкторів та їх дилетантство призвели на початковому етапі до суттєвих помилок в методиці проведення занять з аеробіки.
На початку 90-х років створюється міжнародна федерація спортивної аеробіки і фітнесу (FISAF - ФІСАФ), яка успішно розвиває новий вид спорту – аеробіку. Також розпочинає свою активну діяльність, за цим напрямком міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ) і АНАК. Під патронатом зазначених організацій (федерацій) в світі та безпосередньо на території нашої країни відбувається безліч спортивних змагань різного рангу від районних та обласних до чемпіонатів Європи та Світу, проводяться різноманітні показові виступи, свята, кубкові турніри, чемпіонати, фестивалі, семінари тощо.
Зараз Україна переживає черговий сплеск фітнес-індустрії. Створюється велика кількість фітнес-клубів – «Акваріум», «П`ятий елемент», «Планета Фітнес», «Софійський» та інших, а також дрібніших, за більш демократичними для населення цінами та відповідно з меншим прибутком.
2. Основні поняття сучасних фітнес технологій. Основи фітнесу, велнесу та аеробіки.
Сучасні тенденції у сфері оздоровчої фізичної культури спостерігають появу нових більш сучасних термінів і понять. Одним із таких понять є «фітнес». Фітнес за останні роки набуває все більшого розголосу, стає популярнішим серед різноманітних видів оздоровлення населення і відображається у назвах оздоровчих закладів та оздоровчих програм. При цьому дане поняття має досить різноманітне тлумачення і застосування, що спричиняє термінологічні і методичні розходження в поглядах різних фахівців.
Слово «фітнес» застосовується у всіх країнах світу без перекладу, а походить воно від англійського виразу «to be fit», що означає «бути у формі», і передбачає гарний фізичний та психічний стан. Основою концепції фітнесу є принцип FITT, де F (від англійського frequency) – частота (кількість) занять на тиждень; I (від англійського intensity) – характеристика навантаження яка визначається за допомогою ЧСС; T (від англійського time) – тривалість заняття; T (від англійського type) – вид заняття (мається на увазі інтенсивність тренування, наявність обтяжувачів та т.п.).
Офіційно фітнес з’явився в США близько 30 років тому у зв’язку зі значним погіршенням стану здоров’я населення розвинутих країн внаслідок гіпокінезії, як невід’ємної риси технічного прогресу. Перші фітнес-програми були створені під час другої світової війни, коли американські солдати виконували ранкову гімнастику, тренувались з обтяжувачами, готували організм до навантажень та виконували інші види фізичних вправ, які з часом стали класичними, і з роками були вдосконалені фітнес-майстрами.
Головною метою фітнесу є досягнення внутрішньої гармонії та зовнішньої привабливості людини, і саме це є основним мотивом для людей, які бажають гарно виглядати та добре себе почувати.
Основним завданням фітнесу є зміцнення здоров’я населення, підвищення життєвого тонусу, зростання загальної і спеціальної працездатності, виховання фізичних якостей, формування статури та корекція вад, підвищення психічного та психологічного настрою, протидія можливим щоденним стресам.
За допомогою фітнесу удосконалюється гнучкість, зміцнюються різні групи м’язів, корегується вага тіла. Усі ці можливості можна узагальнити як «всебічний фітнес».
«Фізіологічний фітнес» має на меті зміцнення здоров’я, продовження тривалості життя, поповнення життєвої енергії.
«Загальним фітнесом» називають оптимальну якість життя, яка включає в себе духовний, психічний, соціальний та фізичний розвиток. Здоровий спосіб життя являє собою динамічний багаторівневий стан, пов’язаний з умовами оточуючого середовища і індивідуальними інтересами людини. Синонімом цього поняття є термін «позитивний фітнес».
«Фізичний фітнес» передбачає зменшення ризику порушення здоров’я і створення основи для позитивного фізичного здоров’я. Мається на увазі досягнення більш високого рівня підготовленості за результатами тестування, і найменший ризик порушення здоров’я.
Сьогодні існує значна кількість напрямків оздоровлення населення і в світі з’являються все нові форми, системи і поняття даного напрямку. Відносно новим є поняття „велнес”, який, як у свій час фітнес, фігурує у назвах оздоровчих закладів та програм.
Велнес – це здоровий спосіб життя, оптимізм, позитивна життєва енергія, внутрішня гармонія і високий життєвий тонус. Це система оздоровлення, яка дозволяє досягти емоційної рівноваги і прекрасної форми, включаючи різноманітні види фізичних вправ, релаксації, правильного харчування, догляду за собою.
Відомо, що здоров’я людини лише на 15% визначається рівнем охорони здоров’я, на 20% – генами, а на 65% – способом життя. Паління, вживання алкоголю значно скорочують термін життя. Тому багато фітнес-клубів в нашій країні і за кордоном працюють, спираючись на основи здорового способу життя, тобто на основі велнесу.
Саме поняття «велнес» зародилося в 50-х – 60-х роках в Америці як похідне від двох слів „fitness” та „well-being”, що можна перекласти як «гарне самопочуття». Велнес – це своєрідна система оздоровлення, яка дає можливість досягти емоційної і фізичної рівноваги в умовах сучасного мегаполісу.
Аналіз літературних джерел, щодо визначення понять велнес та фітнес, дозволив нам ототожнити ці поняття так як ми не вбачаємо великої різниці між ними.
Одним із популярних напрямків фітнесу та велнесу є оздоровча аеробіка, яка займає важливе місце у системі оздоровчої фізичної культури, адже різноманіття її видів дає можливість обрання найдоцільнішого для кожної людини виду навантаження, та різновиду фізичної праці організму. Окрім цього займатися оздоровчою аеробікою можна у будь-якому віці. Різноманіття, постійне оновлення логічно побудованих, науково обґрунтованих програм, високий емоційний фон занять, що створюється завдяки музичному супроводу та специфічному коментарю тренера з аеробіки в процесі занять, дозволяє цьому виду оздоровчого тренування протягом десятиліть утримувати високий рейтинг, а також використовувати аеробіку в системі підготовки спортсменів різних спеціалізацій (футболістів, гімнастів, фігуристів та ін.).
Взагалі поняття «оздоровча аеробіка» є похідним від ритмічної гімнастики, яка досягла своєї популярності на території СРСР в 70-ті роки. Увібравши в себе досягнення минулого, оздоровча аеробіка поєднала у собі найрізноманітніші елементи шкіл, напрямків і систем, які існували раніше, безперервно видозмінюючи і вдосконалюючи їх.
Сучасну ритмічну гімнастику розуміють як один з різновидів оздоровчої гімнастики, змістом якої є різноманітні фізичні вправи, що виконуються під емоційно-ритмічну музику і переважно поточним способом.
На нашу думку та за думкою інших фахівців, аеробіку слід відрізняти від ритмічної гімнастики, яка теж передбачає музичний супровід, але вправи ритмічної гімнастики виконуються з невеликими інтервалами для відпочинку між ними.
Аеробікою називають виконання фізичних вправ поточним способом під музичний супровід з метою зміцнення здоров’я, гармонічного розвитку і вдосконалення фізичних якостей організму (сили, швидкості, витривалості, гнучкості (м’язів та суглобів) та спритності).
Оздоровча аеробіка для чоловіків має не танцювальне, а більш атлетичне спрямування. Поєднання принципів оздоровчої аеробіки з методами розвитку сили повинно сприяти різнобічному комплексному впливу на організм.
Для жінок притаманні динамічні вправи, адже їх вони переносять легше за статичні напруги. Динаміка занять аеробними вправами досягається не лише за допомогою переміщень по майданчику, а і за допомогою зміни ступеня навантаження м’язів, амплітуди рухів, швидкості, напрямку і характеру рухів.
Оздоровча аеробіка впливає на організм комплексно. Застосування різних фізичних вправ спрямоване на вирішення визначених задач. Особливістю занять аеробікою є повторення вихідних та кінцевих положень. Кінцеве положення має бути зручним для початку наступної вправи, завдяки чому вправи виконуються у потрібній формі, поточним способом без зупинок.
Аналізуючи погляди різних науковців у сфері оздоровчої аеробіки зустрічаємо різні тлумачення поняття “аеробіка”. Так, Л.Г. Куценко узагальнює у цьому терміні цілий напрямок в оздоровчій фізичній культурі. Ж.А. Белокопитова, Є.С. Крючек дотримуються думки, що аеробіка є одним із напрямків масової фізичної культури з регульованим навантаженням. Т.Л. Давидовська включає у дане поняття систему фізичних вправ, що будується на основі зв’язку рухів з музикою. Г. Горцев, опрацювавши дослідження науковців визначив аеробіку як комплекс вправ, в яких дихальні рухи поєднуються з рухами тіла та опорно-рухового апарату. Л.І. Погасій більш чітко визначає аеробіку як систему підібраних фізичних вправ, що виконуються поточним методом з музичним супроводженням, що спрямовані на зміцнення здоров’я та гармонійний розвиток фізичних якостей людини.
Маючи досить широке застосування цього виду на практиці, оздоровча аеробіка, як і будь який інший вид спорту, має свої переваги та недоліки.
Заняття оздоровчою аеробікою мають великий позитивний вплив на організм людини, покращується щоденне самопочуття, знижується ризик різних захворювань, і мабуть для декого особливе значення має здатність за допомогою занять покращити фізичний вигляд знизивши вагу тіла, збільшивши або зменшивши об’єм м’язів, покращивши поставу. Але нажаль поруч з нескінченим переліком позитивних якостей оздоровчих занять маємо перелічити і ряд недоліків які визначили ці ж автори. Аеробіка може травмувати кінцівки і хребет, призводити до м’язового болю, погіршити сон і самопочуття, викликати перенавантаження серця, порушення у внутрішніх органах, і негативне відношення до будь якого виду рухової активності.
Автор В.А. Чубакова в результаті дослідження дійшла висновку, що вимоги до рівня серцево-судинної системи при фізичній праці досить високі, а отже велика ймовірність передозування фізичними навантаженнями. Пояснити це можна тим, що складно-координаційні вправи виконуються в „циклічному” режимі роботи без відпочинку, а музичний супровід стимулює організм до роботи, і своїм емоційним забарвленням відволікає увагу тих, хто займаються, від втоми організму.
В.В. Іваночко вважає що для того, щоб наслідки занять оздоровчою аеробікою були позитивними ті, хто займаються мають слідкувати самостійно за станом свого здоров’я, знати як організм реагує на навантаження, чи підходе складність фізичних вправ його підготовленості.
Оздоровча аеробіка – вид діяльності, в якому музичний супровід відіграє головну роль. Звідси і особливі вимоги до музичної підготовленості викладача.
Аеробними називають вправи, які виконують протягом тривалого часу, при цьому активно дихаючи. Кров накопичує кисень та віддає його тканинам, і всі хімічні реакції відбуваються за участю кисню. Таким чином, організм отримує необхідну для життєдіяльності або виконання фізичного навантаження енергію. Заняття аеробікою підвищують функціональні здібності людини. Під впливом занять підвищується сила, витривалість, гнучкість, особливо якщо у програму включати силові вправи.
Доведено, що регулярні аеробні вправи протягом кількох тижнів дають тренувальний ефект: покращується фізичний стан організму, діяльність серцево-судинної системи, збільшується індивідуальна здатність переносити навантаження, відбувається зниження ваги тіла та підшкірного жирового прошарку а також зміна в позитивну сторону співвідношення жирової і м’язової маси.
Крім цього, оздоровча аеробіка займає важливе місце у системі оздоровчої фізичної культури. Заняття аеробікою мають наступні організаційно-методичні направлення: лікувально-реабілітаційна фізична культура (розрахована на хворих та ослаблених людей, які з різних причин опинилися у стані низького рівня здоров’я); адаптивне направлення (застосовується для людей з обмеженими фізичними можливостями з метою компенсації пошкоджених функцій організму і урізноманітнення побутового життя); рекреативне направлення (використовується для відновлення фізичного та психічно-емоційного стану людей, що досягається шляхом організації активного відпочинку з використанням засобів оздоровчої фізичної культури); кондинційно-профілактичне направлення (заняття направлені на підтримання оптимального рівня фізичних якостей і зовнішнього вигляду, покращення здоров’я, профілактику хвороб, запобігання вікових захворювань).
Лекція 2 (2 год.)
Тема: Принципи оздоровчого тренування
План:
1. Методичні (дидактичні) принципиоздоровчого тренування
2. Загальні принципи оздоровчого тренування
Література:
1. Вплив харчування на здоров’я людини : підручник / [Пішак В. П., Радько М. М., Бабюк А. В.] ; за ред. М. М. Радька. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2006. – 500 с.
2. Гаврильченко Л. В. Методика підготовки студенток до здачі державних тестів і нормативних оцінок фізичної підготовленості студентів вузів засобами ритмічної гімнастики : методичні рекомендації / Л. В. Гаврильченко, Є. І. Безгребельна. – Херсон : Айлант, 2001. – 28 с.
3. Зайцева Г. А. Оздоровительная аэробика в высших учебных заведениях / Г. А. Зайцева, О. А. Медведева – М. : Физкультура и спорт, 2007. – 104 с.
4. Евстафьев В. А. Опыт организации подготовки и повышения квалификации персонала сети спортивно-оздоровительных клубов «Планета фитнес» / В. А. Евстафьев // Термины и понятия в сфере физической культуры : І международный конгресс. – С-Пб., 2007. – С. 97-98.
5. Корх А. Я. Тренер : деятельность и личность : учебное пособие / А. Я. Корх. – М. : Терра-Спорт, 2000. – 120 с.
6. Крючек Е. С. Аэробика. Содержание и методика проведения оздоровительных занятий : учеб.-метод. пособ. / Е. С. Крючек. – М. : Терра-Спорт, Олимпия-Пресс, 2001. – 64 с.
7. Левицький В. В. Організація професійного навчання фахівців з оздоровчого фітнесу / В. В. Левицький // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2004. – № 2. – С. 162-169.
8. Мельничук М. В. Технология построения индивидуальных оздоровительных программ для учащихся образовательных школ (на примере фитнесс-программ) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Марина Владимировна Мельничук. – М., 2001. – 163 с.
9. Нагорняк О. Удосконалення тренерів на курсах підвищення кваліфікації як один із шляхів оптимізації підготовки спортсменів : постановка проблеми / Оксана Нагорняк // Спортивний вісник Придніпров’я. – 2007. – № 2-3. – С. 124-126.
10. Сергієнко Л. П. Тестування фізичних здібностей школярів / Л. П. Сергієнко. – К. : «Олімпійська література», 2001. – 439 с.
11. Туяа Л. Методические основы организации занятий по аэробике со студентками высших учебных заведений Монголии : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Лэгдэн Туяа. – Улан-Удэ, 2005. – 166 с.
1. Методичні (дидактичні) принципиоздоровчого тренування
Здоров’я людини має важливе значення як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. «Здоров’я» дається кожній людині з народження, а в процесі життя кожна особистість повинна постійно підтримувати його на належному рівні. Одним із основних засобів підтримання рівня здоров’я є оздоровче тренування.
Взагалі, тренування – це процес привчання до виконання якої-небудь дії шляхом багаторазових повторень. Оздоровче тренування являє собою систему фізичних вправ, виконання яких позитивно впливає на організм людини. Оздоровче тренування є важливим фактором для підтримки або покращення здоров’я людини, але слід звернути увагу на те, що ефективність тренувань може бути значно вищою за рахунок поєднання фізичних вправ з правильним харчуванням, підтриманням режиму дня, позитивного психологічного настрою, використання гігієнічних оздоровчих заходів, «раціональним способом життя».
Оздоровче тренування базується на різних закономірностях: психологічних, педагогічних (дидактичних) та біологічних. Всі вони складають основу багатогранних принципів.
Деякі автори класифікують принципи фізичного виховання наступним чином: соціально-педагогічні складовівиховного процесу особистості та суспільства в цілому, методичні принципи, які включають сукупність основ навчання розвитку фізичних якостей та загально-дидактичних принципів, принципи які відображають специфічні закономірності побудови навчально-виховного процесу, загальні принципи формування фізичної культури людини, принципи оздоровчої спрямованості, принципи побудови занять в процесі фізичного виховання тощо.
Проте, в процесі навчання вправам оздоровчої аеробіки, на наш погляд, слід виділити наступні принципи (рис. 1).
| Методичні (дидактичні) принципиоздоровчого тренування |
| Свідомості і активності | Наочності | Доступності і індивідуалізації | Повторності і систематичності |
Рисунок 1. Класифікація методичних (дидактичних) принципів оздоровчого тренування.
Принцип свідомості і активності. Передбачає свідоме ставлення до оздоровчих занять, виховання в тих, що займаються, інтересу до виконання різних рухових завдань. Це співпраця викладача та того, що займається, яка будується на основі конструювання різних цілей та завдань і роз’яснення їхньої суті.
За допомогою цього принципу індивід має можливість визначити для себе цінності оздоровчого тренування, а також пізнати можливості свого організму та мати здатність до самовдосконалення.
Фахівцеві в процесі занять слід точно та доступно формулювати рухові задачі з урахуванням особливостей тих, що займаються, виховувати у них здатність до оцінки своїх дій, сприяти підвищенню інтересу до занять.
Принцип наочності. Означає обумовленість елементів оздоровчого тренування та всього тренувального циклу в цілому, прикладів наукового підходу до методів навчання.
Допомагає в процесі занять пізнати сутність рухових дій, які вивчаються. Він передбачає формування у тих, що займаються, точного чуттєвого досвіду, техніки, фізичних можливостей, що проявляються не тільки за зоровими відчуттями, а і за рахунок інших органів чуття: слуху, вестибулярного апарату, рецепторів м’язів.
Принцип доступності і індивідуалізації. Потребує постановки перед тими, що займаються спеціальних завдань, враховуючи їх вік, стать, рухові уміння, рівень розвитку рухових якостей, стан здоров’я.
Доступність залежить як від можливостей людини, так і від об’єктивних труднощів, які виникають під час оздоровчих занять.
Даний принцип передбачає знання викладачем можливостей своїх підопічних. Він повинен протягом всього тренувального періоду (заняття, тиждень, місяць, півроку, рік) проводити контроль: за ступенем опанування запропонованої програми занять, показників фізичного розвитку, рухової підготовленості, а також брати до уваги лікарський (медичний) контроль.
Принцип індивідуалізації в оздоровчому тренуванні передбачає раціональне дозування фізичного навантаження, яке підбирається з урахуванням фізичних та функціональних можливостей індивіда. Важливо пам’ятати, що немає навантаження великої або малої інтенсивності, існує навантаження яке відповідає або не відповідає можливостям організму. Індивідуальний підхід враховує як фізіологічну, так і психічну сторону.
В процесі індивідуального підходу доцільно застосовувати різні види тестування.
Принцип повторюваності та систематичності. Передбачає безперервність процесу формування рухових навичок для підтримання працездатності та активності тих, що займаються. Закріплює та розвиває набуті знання в процесі регулярних тренувань протягом тижня, місяця, року, багатьох років. Перерва в оздоровчих заняттях негативно впливає на досягнення тих, що займаються. Втрачаються набуті навички та знижується працездатність організму. Особливо швидко забувається техніка виконання рухів.
Спостереження різних спеціалістів та експерименти науковців дозволяють рекомендувати 2 – 3 разові оздоровчі тренування на тиждень тривалістю від 1 до 2,5 годин в залежності від рівня тренованості людей.
2. Загальні принципи оздоровчого тренування
На різних етапах розвитку оздоровчої аеробіки деякі автори виділяють наступні принципи оздоровчого тренування:
Принцип «не нашкодь». Фахівець в процесі проведення оздоровчих занять повинен дотримуватись клятви Гіппократа. Програми з оздоровчої аеробіки проводяться з урахуванням відхилень в стані здоров’я тих, що займаються, з наданням необхідних рекомендацій при виконанні вправ.
Програмно-цільовий принцип. При плануванні тренування спочатку формуються конкретні цільові задачі, наступним етапом є визначення об’єктивно необхідних для їх вирішення змісту, об’єму, характеру навантаження, організації занять.
Принцип інтеграції. Забезпечує ефективність оздоровчої аеробіки за рахунок інтегрування в себе всього найкращого, що розробляється у суміжних дисциплінах: у фітнесі, велнесі, ЛФК та різноманітних видах спорту. При цьому велике значення має використання досягнень науки і практики в системі оздоровлення інших народів світу.
Принцип зв’язку і взаємодії психічних та фізичних сил людини. Допомагає досягти бажаного оздоровчого ефекту, за умови якщо на заняттях аеробіки розглядаються всі дії людини як віддзеркалення її єдиної тілесно-психологічної суті. Поряд з інтенсивними заняттями потрібно застосовувати прийоми релаксації, розслаблення, самонавіювання тощо.
Принцип гармонізації всієї системи цінностей. Потрібен для розуміння людиною вищих щаблів побуту (визначення цілей життя, шляхів самореалізації, згоди з власною совістю), без яких індивід немає можливості наблизитись до гарного стану здоров’я, адже невдоволення життям породжує напруження та дискомфорт. Важливе значення має гармонія взаємовідносин людини з навколишнім середовищем.
Принцип краси та естетичної доцільності. Відмічає важливість естетики рухів як один із критеріїв відбору засобів аеробіки та побудови композицій. Це допомагає розвивати у тих, що займаються, культуру, відчуття прекрасного, граціозність, дозволяє позбутися різних комплексів, придбати впевненість в своїх силах.
Принцип біологічної доцільності. Зміст його полягає в феномені зверх навантаження та специфічності. При плануванні оздоровчого тренування необхідно враховувати чергування навантажень переважного впливу на розвиток сили, силової та кардіораспіраторної (загальної) витривалості.
Принцип статевих відмінностей. Допомагає при комплектуванні груп та побудові програм, враховує анатомо-фізіологічні, психологічні відмінності організму чоловіка та жінки.
Принцип вікових змін в організмі. Передбачає розробку програм з обов’язковим врахуванням віку тих, що займаються. В оздоровчій аеробіці виділяють програми для дітей, підлітків, дорослих до 30 років та 30 – 50 років, першого (більше 50 років) та другого (більше 60 років) старшого віку.
Принцип біологічно-ритмічної структури. Спостереження за біоритмами дозволяє отримати максимальний оздоровчий ефект при значно меншій силі впливу рухових дій. Необхідно враховувати хронотип людини, здатність працювати в різні години доби, у жінок – фази овуляційно-менструального циклу та період клімаксу.
Принцип перенавантаження. В зв’язку з тим, що організм людини з часом адаптується до запропонованого навантаження, його об’єм, інтенсивність та величину необхідно постійно підвищувати. Це можна здійснити за допомогою регулювання частоти, тривалості виконання вправи тощо.
Принцип адаптації та довготривалості. В період адаптації організму до підвищення вимог під час тренувань, в ньому відбуваються, на перший погляд, ледь помітні зміни, але пізніше ті, що займаються, починають помічати позитивні зміни в роботі кардіораспіраторної, кістково-мязової системи, в розвитку фізичних якостей, психічно-емоційному настрої.
У процесі занять тренеру потрібно пам’ятати, що не слід очікувати миттєвих результатів, примушуючи при цьому відвідувачів виконувати роботу надто швидко, надто завзято та з великим дозуванням.
Принцип прогресування. Необхідно пам’ятати, що навантаження, яке підвищується в період адаптації організму, необхідно додавати поступово. Якщо це зробити надто швидко, то організм людини може з ним не впоратися.
Принцип особистісного підходу. В результаті виконання одних і тих же тренувальних програм не слід очікувати від тих, що займаються, однакових результатів, тому що на їх здібності впливає багато факторів (вік, спадковість, харчування, навколишнє середовище), які в повній мірі можна врахувати тільки при побудові індивідуальних занять.
Принцип різноманітності. Допомагає підтримувати у тих, що займаються, інтерес до занять з оздоровчої фізичної культури. Необхідно дотримуватися концепції: робота – відпочинок, від простого до складного, від знайомого до незнайомого тощо.
Взагалі кількість принципів дуже велика та різноманітна, фахівцеві з оздоровчої аеробіки дуже важливо знати їх зміст та природу дії. В процесі практичної діяльності тренер повинен в першу чергу вміти дотримуватися даних принципів по відношенню до себе, що, безперечно, покращить розуміння потреб тих, що займаються. Викладач повинен бути прикладом, взірцем для своїх підопічних.
Лекція 3-4 (4 год.)
Тема: Аеробіка як один із видів сучасних оздоровчих систем
План:
1. Класифікація напрямків аеробіки.
2. Класифікація видів оздоровчої аеробіки.
3. Класифікація рухових дій та техніка виконання вправ в оздоровчій аеробіці.
Література:
1. Виес Ю. Б. Фитнес для всех / Ю. Б. Виес. – Минск : Книжный дом, 2006. – 512 с.
2. Вейдер С. Кардиотренировка : справочник-путеводитель для начинающих / С. Вейдер. – Ростов н/Д : «Феникс», 2007. – 320 с.
3. Деревлева Е. Б. Гимнастическая аэробика / Е. Б. Деревлева, Н. Г. Михайлов, Э. И. Михайлова. – М : Чистые пруды, 2008. – 32 с.
4. Закарьян Г. Х. Фитнесс – путь к совершенству / Л. Х. Закарьян, А. Л. Савенко. – Ростов н/Д : «Феникс», 2001. – 160 с.
5. Иващенко Л. Я. Программирование занятий оздоровительным фитнесом / Л. Я. Иващенко, А. Л. Благий, Ю. А. Усачев. – К : Науковий світ, 2008. – 198 с.
6. Іваночко В. В. Фітнес, як засіб оздоровлення : метод. матеріали / В. В. Іваночко (укладач). – Л. : Вид-во Львівської комерційної академії, 2004. – 20 с.
7. Мухін В. М. Фізична реабілітація / В. М. Мухін. – К. : Олімпійська літ-ра, 2000. – 422 с.
8. Синиця С. В. Оздоровча аеробіка. Спортивно-педагогічне вдосконалення : навчальний посібник / С. В. Синиця, Л. Є. Шестерова. – Полтава : 2010. – 244 с.
9. Смолевский В. М. Нетрадиционные виды гимнастики / В. М. Смолевский, Б. К. Ивлиев. – М. : Просвещение, 1992. – 80 с.
10. Стецюра Ю. В. Фітнес. Шлях до здоров’я і краси / Ю. В. Стецюра. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – 256 с.
11. Теория и методика фитнес-тренировки : учебник персонального фітнес-тренера / под ред. Д. Г. Калашникова. – Фантэра. 2003. – 182 с.
12. Хоули Э. Оздоровительный фитнес / Э. Хоули, Б. Д. Френке. – К. : Олимпийская лит-ра, 2000. – 368 с.
1. Класифікація напрямків аеробіки
Сучасне поняття аеробіки – це система гімнастичних, танцювальних та інших вправ, які виконуються під музику поточно-серійним методом.
Структура занять з аеробіки має розгалужену та ступеневу систему, де кожний з виділених самостійних напрямків аеробіки поділяється на певні різновиди (рис. 2).
Рисунок 2. Класифікація напрямків аеробіки
Спортивна аеробіка(аеробічна гімнастика) – вид спорту, який входить в систему фізичної культури та спорту України. Головною метою спортивної аеробіки є розширення форм і засобів організації спорту та активного відпочинку населення. У цьому виді спорту використовуються специфічні засоби та методи спортивного тренування і система підготовки до змагальної діяльності.
Спортивна аеробіка – це високо-ударна аеробіка, яка побудована на елементах класичної (базової) аеробіки в співвідношенні з елементами статичної, динамічної сили, гнучкості та стрибками різної складності.
На сьогоднішній день у світовій практиці спортивної аеробіки існує декілька варіантів правил змагань (різних версій), які включають як загальні положення, так і значні відмінності щодо вимог програми змагань та критеріїв оцінювання різних її компонентів:
· ФІЖ (FIG)
· ФІСАФ (FISAF)
· АНАК (ANAK)
· СУДЗУКІ (SUZUKI)
На сьогодні змагання зі спортивної аеробіки на території України проводяться під егідою ФІЖ (FIG) яка має назву: «аеробічна гімнастика». Програма змагань складається з п’яти номінацій:
· Індивідуальні чоловічі виступи.
· Індивідуальні жіночі виступи.
· Виступи змішаних (за статтю) пар.
· Виступи в трійках (будь яке співвідношення чоловіків та жінок).
· Виступи в групах з 6 учасників (будь яке співвідношення чоловіків та жінок).
Фітнес-аеробіка– вид спорту, який характеризується наявністю правил змагань, як і в інших видах спорту. Даний вид спорту є середньою ланкою поміж спортивною та оздоровчою аеробікою. Він є більш доступним в порівняні зі спортивною аеробікою. Завдяки своїй доступності, видовищності та помірній безпечності, фітнес-аеробіка стала ефективним засобом залучення людей до здорового способу життя.
На сьогодні змагання з фітнес-аеробіки на території України проводиться під егідою ФІСАФ (FISAF). Програма змагань складається з трьох номінацій:
· Фітнес-аеробіка (базовий).
· Степ-аеробіка.
· Фанк (хіп-хоп) аеробіка.
Учасники змагань розподіляються за віковими групами: діти (9-11 років); юніори (12-15 років); дорослі (16 років і старші).
До складу команди входить 6-8 учасників незалежно від статі.
Прикладна аеробіка була створена на основі оздоровчої аеробіки, її популярність зростає з кожним днем, та має поле для більш детальних наукових досліджень. Застосування прикладної аеробіки знаходить своє місце як базове тренування майже для всіх видів спорту, широко використовується в показових виступах та шоу-програмах (рис. 3).
Прикладна аеробіка отримала широке розповсюдження як додатковий засіб у підготовці спортсменів в інших видах спорту, виробничій гімнастиці, лікувальній фізичній культурі, для реабілітації та рекреації тих, що займаються.
Рисунок 3. Класифікація напрямків прикладної аеробіки
В спортивній практиці заняття аеробікою застосовуються спортсменами різних видів спорту для розминки (підготовчої частини заняття), загальної та спеціальної фізичної підготовки, підтримки емоційного фону.
Рекреаційна аеробіка – являє собою широке застосування різних видів аеробіки, направлених на популяризацію здорового способу життя та залучення різних груп населення до активного відпочинку. Заходи цього напряму прикладної аеробіки мають розважальний характер.
Реабілітаційна аеробіка – призначена для осіб, які мають постійну або тимчасову дисфункцію організму. Такі заняття можуть мати лікувальну, профілактичну та спортивну (інвалідний спорт) направленість.