Поняття, сутність і види тактичних операцій (комбінацій), їх значення і використання в розкритті і розслідування злочинів.

Виникнення й розвиток вчення про тактичну операцію й розробкок, що опираються на нього, прикладної спрямованості обумовлено потребами в ефективних засобах досягнення цілей розслідування, створюваних на базі комплексної реалізації принципу системності, ситуаційного підходу й ідей кібернетики.

Наукове дослідження проблеми тактичної операції здійснюється на загальному, груповому й видовому рівнях. На рівні загального підходу розглядаються поняття, наукові основи, структура, класифікація тактичної операції, історія розвитку, місце цього навчання в системі криміналістики, зв'язку з іншими областями криміналістичного й іншого наукового знання, практикою, нормами права. Метою таких досліджень є розробка загальної моделі тактичної операції з погляду її системної характеристики. На груповому й видовому рівнях вивчаються особливості певних типів і видів тактичних операцій, форм і можливостей реалізації отриманих знань із метою створення й застосування на практиці відповідних моделей зазначених операцій, проведених для рішення типових завдань розслідування по справах різних категорій, а також при розслідуванні певних груп тих або інших подібних видів, окремих видів і різновидів суспільно небезпечних діянь. Використання інформації, що втримується в зазначених моделях, дозволяє слідчим ефективно вирішувати загальні й ситуаційно обумовлені питання організації й здійснення тактичних операцій по справах різних категорій. Практична діяльність у зазначеному напрямку опирається на міцні наукові основи. Крім загальних положень теорії тактичної операції важливе місце займають інші криміналістичні концепції й розробки (положення вчення про слідчу ситуацію, вчення про криміналістичну характеристику злочинів, теорії криміналістичної моделі, теорії криміналістичного прогнозування, теорії тактичного рішення й т.д. ).

Оскільки в практичному плані тактична операція являє собою окремий випадок цілеспрямованої діяльності, слідчий у процесі розробки й здійснення тактичної операції ґрунтується також на положеннях логіки, психології, гносеології, науки керування й організації праці, інших областей наукового знання. Вчення про тактичну операцію, як складова частина криміналістичної теорії пошуково-пізнавальної діяльності, має тісні зв'язки з іншими областями криміналістичного наукового знання. У ньому широко й продуктивно використаються досягнення всіляких напрямків і галузей криміналістики, положення, розроблювальні в теоріях криміналістичної ідентифікації, моделювання, класифікації й т.д. У той же час розробки в області вчення про тактичну операцію збагачують інші теорії, навчання, галузі, напрямки криміналістики, сприяють їхньому розвитку. Важливе значення це навчання має, наприклад, для розвитку криміналістичної теорії взаємодії слідчого з іншими особами й органами в процесі розслідування. Потенційні можливості для цього створюються в силу того, що тактична операція, реалізована по кримінальній справі, у більшості випадків виступає як оптимальна форма згаданої взаємодії. Це видно хоча б з того, що вона з найвищою віддачею дозволяє реалізувати наступні принципи взаємодії: 1) принцип граничної повноти використання можливостей взаємодії в процесі розслідування: 2) принцип максимального залучення всіх органів і організацій, здатних реалізувати функції, необхідні для рішення конкретного завдання розслідування; 3) принцип обов'язкового планування всього процесу взаємодії; 4) принцип обов'язкового дотримання визначальної, організуючої ролі слідчого при здійсненні взаємодії між різними органами, організаціями, особами, притягнутими до участі в розслідуванні: 5) принцип постійного обміну первісною, проміжною й кінцевою інформацією між учасниками взаємодії по ходу його розвитку й використання досягнутих спільними зусиллями результатів у діяльності кожного учасника спільної діяльності. Досягнення в області вчення про тактичну операцію впливають на подальший розвиток криміналістичної теорії методів розслідування. Насамперед це пов'язане з тим, що тактична операція виступає як теоретична основа й реально-практична форма реалізації методу розслідування. З позицій даного навчання кожний метод розслідування являє собою створену для рішення завдання розслідування систему прийомів, правил і засобів, послідовно реалізованих при проведенні тактичної операції.

Такий підхід дозволяє виявити наступні специфічні особливості методу розслідування:

- метод розслідування створюється для рішення якого-небудь вихідного, проміжного, заключного завдання пошуково-пізнавальної діяльності слідчого по кримінальній справі;

- метод розслідування реалізується в рамках певного комплексу слідчих і/або інших дій, включених у тактичну операцію;

- метод розслідування є цілісною, інтегративною системою прийомів, правил, засобів, елементами яких служать прийоми, правила, засобу відповідних окремих дій суб'єктів тактичної операції:

- структура методу розслідування визначається структурою тактичної операції:

- полем застосування методу розслідування є та частина пошуково-пізнавальної діяльності слідчого по кримінальній справі, що "уписується" у рамки проведення тактичної операції. Не менш важливе значення вчення про тактичну операцію й для подальшого розвитку вчення про слідчу ситуацію. Слідча ситуація виступає як вихідну ланку теоретичних і практичних конструкцій щодо автономної системи, що містить зв'язування наступних елементів: слідча ситуація - завдання (завдання) подальшого розслідування - тактична операція (операції). Із цього видно, що вчення про тактичну операцію органічно пов'язане із вченням про слідчу ситуацію. Процес їхнього взаємопроникнення, взаємовпливи й взаємозбагачення носить природний, закономірний характер. Не випадково тому в теорії й практиці тактичної операції ключовим є положення, що з'єднує принцип системності із ситуаційним підходом. Сприймаючи у вченні про слідчу ситуацію все коштовного й корисне для власного розвитку, вчення про тактичну операцію робить самий безпосередній, позитивний вплив на його розвиток. Вчення про тактичну операцію є складовою частиною теорії криміналістичної операції. Криміналістичні операції на практиці проводяться не тільки слідчим і не тільки при розслідуванні по кримінальній справі. Важливе місце вони, наприклад, займають у структурі попередньої перевірки, у діяльності органів дізнання, що здійснюють оперативно-розшукові заходи в тому випадку, коли кримінальна справа припинена за з особистості обвинувачуваного. Ефективність цих і інших видів пошуково-пізнавальної діяльності, рівень їх теоретичного й методичного забезпечення багато в чому залежать від того, наскільки глибоко розроблені основні положення вчення про тактичну операцію, від того, як практика проведення тактичних операцій забезпечена відповідними методичними розробками. Це пов'язане з тим, що ряд таких положень і розробок можуть прямо використатися в інших видах криміналістичного следоведения. Крім того, розробки в рамках навчання й методики тактичної операції стимулюють, харчують своїми ідеями, збагачують досягненнями відповідні дослідження в області інших криміналістичних операцій

Сучасний етап розвитку криміналістики характеризується активним, цілеспрямованим пошуком ефективний шляхів удосконалення слідчої практики на фундаментальній теоретичній основі. Реалізацією цієї закономірної тенденції, обумовленої специфікою «службової» функції науки, і пояснюється той факт, що в останні роки у криміналістиці сформувалася низка перспективних напрямів, пов'язаних з дослідженням актуальних в теоретичному і важливих у практичному відношеннях проблем методики розслідування злочинів.

Пошук ефективних форм організації взаємодії слідства і дізнання, призвели науку і практику до ідеї комплексного виконання тактичних завдань розслідування у формі тактичної операції та тактичної комбінації.

Р.С. Бєлкін (1993 р.), вважав, що всі запропоновані визначення розглядають тактичну операцію як систему слідчих та інших дій, але не як систему прийомів у рамках однієї слідчої дії. На думку цього знаного криміналіста-науковця, концепція тактичних операцій у її існуючому вигляді не охоплює собою поняття «слідчих хитрощів». Тому, Р.С. Бєлкін запропонував замінити термін «тактична операція» терміном «оперативно-тактична комбінація», як найбільш точний, і містить у собі не лише систему прийомів у рамках однієї слідчої дії, але й поєднання таких дій.

Прибічники даної точки зору, з'ясовуючи сутність цих двох категорій, посилаються на теорію прийняття рішень, теорію операцій та визначення військової операції, яке міститься в навчальних та наукових джерелах з військової справи.

Теорія прийняття рішень розглядає операцію як організовану діяльність у будь-якій галузі життя, об'єднану єдиним задумом, яка спрямована на досягнення певної мети і має характер повторюваності, тобто багаторазовості (С.А. Саркісян, 1977 р.). Є.С. Вентцель (1980 р.) визначив операцію як будь-який захід (система дій), об'єднаний єдиним задумом і спрямований на досягнення певної мети.

Комбінацію визначають, як сполучення, поєднання, взаємообумовлене розташування низки переважно однорідних предметів чи прийомів (А.Є. Михальчук, 1991 р.).

Як бачимо, інтерпретація цих двох понять суттєво відрізняється, однак окремі науковці не вбачають відмінностей між тактичною операцією і тактичною комбінацією, а якщо і вбачають, то вкрай несуттєві. Так, О.М. Васильєв (1976 р.) зазначав, що тактичний прийом, складається фактично з декількох прийомів, які мають більш-менш самостійний характер, тому останній вид тактичних прийомів іноді іменують складними прийомами або тактичними комбінаціями. Тут, же О.М. Васильєв зазначив, що більш правильно було б назвати їх тактичними завданнями, які складаються з груп тактичних прийомів.

М.О. Селіванов (1976 р.), також вважає допустимим називати тактичну комбінацію складним тактичним прийомом. Не бачить різниці між аналізованими категоріями і В.І. Шиканов (1975 р.), вважаючи, що термін «тактична комбінація» використовується тоді, коли бажають підкреслити, що відповідна тактична операція пов'язана з особливо складними, багатоходовими розрахунками, заснованими на рефлексивному аналізі, і припускає широке використання оперативних можливостей органів дізнання.

Розбіжності у поглядах і підходах до розуміння тактичної операції і тактичної комбінації зумовлені неправильним перенесенням поняття військової операції у криміналістику, без його глибокого та критичного осмислення.

Так, у військових енциклопедичних виданнях операція тлумачиться не лише як сукупність узгоджених і взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцем та часом битв, боїв та ударів, але і маневрів різнорідних військ (сил), які проводяться одночасно і послідовно за єдиним задумом і планом для виконання завдань на театрі воєнних дій. А маневр є ні що інше, як пересування військ для створення вигідного групування сил і засобів з метою нанесення поразки противнику.

Тобто, маневр є комбінацією сил при виконанні завдань воєнного характеру. Звідси, комбінація, маневр є складовою військової операції. У військовій справі, комбінація - система різноманітних прийомів у рамках однієї певної дії, наприклад, захоплення «язика». Однак таке захоплення може бути складовою частиною, маленькою, однак вкрай потрібною деталлю масштабної операції по захопленню стратегічно важливого плацдарму.

На практиці, як у військовій справі так і судово-слідчій діяльності різниця між вище зазначеними поняттями затушовується. Військові термін «комбінація» взагалі не використовують, а при виконанні різноманітних завдань говорять про операції по виконанню цих завдань.

Проведений аналіз слідчо-оперативної практики показав, що для вивчення механізму проведення тактичної комбінації, як системи тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії, уявити таку комбінацію, а тим більше провести її в чистому вигляді майже неможливо. У будь-якому випадку проведенню конкретної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу будуть передувати, або виконуватися одночасно з ним, інші дії (перевірочні, організаційно-підготовчі та ін.). Так, перед допитом затриманого обвинуваченого, або ж викликаного, слідчий вивчає його особу, слідчим чи оперативно-розшуковим шляхом, витребовуючи при цьому різноманітні характеристики, довідки, опитуючи свідків та проводячи інші дії.

Тактичні прийоми, які використовуються в даному випадку при допиті, як правило, впливають на вибір системи прийомів, які використовуються при проведенні інших слідчих дій. Співвідношення порядку проведення системи заходів тактичної операції і тактики проведення окремих слідчих дій визначається тим, що ці слідчі дії структурно містяться у логіці операції.

У процесуальному плані слідчі дії по відношенню до інших структурних елементів тактичної операції зберігають своє самостійне значення.

Як вірно зазначають науковці: система слідчих дій, як правило, є процесуальною основою кожної тактичної операції. У тактичному плані становище має інший вигляд. По відношенню до завдань, які виконуються шляхом проведення тактичних операцій, тактика проведення відповідних окремих слідчих дій багато в чому похідна, має підпорядкований допоміжний характер (В.І. Шиканов, 1975 р.). Це сприяє тому, що у системі дій, які є складовими тактичної операції, тактика окремих слідчих дій, спрямована на виконання у кінцевому рахунку загального завдання, у кожному конкретному випадку набуває нових синтезованих якостей.

Змішуванню на практиці цих двох категорій (тактичної операції і тактичної комбінації) сприяє і те, що комплекс слідчих, оперативно-розшукових, ревізійних та інших дій, які є складовими тактичної операції досить динамічний, тобто такі дії комбінуються у різних варіаціях, залежно від характеру завдання та обставин, здатних суттєво вплинути на хід та результати проведення таких дій.

Отже: а) тактична комбінація - система тактичних прийомів використовуваних у рамках однієї слідчої дії; б) проведення тактичної комбінації в процесі окремої слідчої дії інколи є достатнім для виконання певного тактичного завдання, яке стоїть перед цією слідчою дією; в) тактична операція на відміну від тактичної комбінації є засобом виконання тактичних завдань, які не можуть бути виконані однією або кількома розрізненими слідчими діями; г) тактична комбінація не замінює тактичну операцію, вони цілком різі криміналістичні категорії; д) тактична операція обов'язково включає в себе не лише серію різноманітних тактичних прийомів, але й складні тактичні прийоми, тобто тактичні комбінації.

 

Запитання:

1. Дайте визначення поняття криміналістичної тактики.

2. Визначте завдання кримыналыстичноъ тактики.

3. Визначте принципи криміналістичної тактики.

4. Дйте визначення поняття тактичних прийомів

5. Класифікуйте тактичны прийоми.

6. Визначте сутність тактичного прийому та криміналістичноъ рекомендації.

7. Розкрийте поняття, сутність і види тактичних операцій (комбінацій).

 

ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

Навчальні питання:

  1. Поняття і значення планування розслідування
  2. Слідчі версії, організація перевірки слідчих версій.
  3. Особливості варіантів розслідування по справі.
  4. Техніка планування розслідування

2.1. Поняття і значення планування розслідування

Досудове слідство являє собою організовану та чітко впорядковану нормами кримінально-процесуального законодавства діяльність уповноважених на те орга­нів та осіб по збору та дослідженню доказів з метою розкриття , розслідування та. попередження злочинів. В результаті досудового слідства повинні бути зроблені обґрунтовані висновки відносно всіх обставин, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.

Слідчий за допомогою висунутих версій пізнає ті об’єктивні обставини, які мали місце у минулому Висунуті по справі версії являють собою не більше , ніж припущення. Для того, щоб це припущення обґрунтувати, його насамперед необхідно перевірити. Перевірка версій здійснюється шляхом проведення слідчих дій, в ході яких встановлюються факти , що підтверджують чи заперечують висунуті припущення. Але перед тим, як почати перевірку версій, їх необхідно впорядкувати. Очевидним є те, що слідчі дії не можуть проводитись безсистемне та випадково. Вони плануються слідчим в межах кожної висунутої версії, що забезпечує раціональність діяльності слідчого.

Планування допомагає цілеспрямованій організації і проведенню всіх дій по встановленню доказів по кримінальній справі. Планування усього процесу розслі­дування , окремих слідчих дій і оперативно-розшукових міроприємство- необхідна умова для успішної роботи. Для того, щоб розробити план необхідно насамперед висунути версії, визначити завдання розслідування, продумати ,яким чином , в які строки перевірити версії. Розслідування це по суті різностороннє дослідження визначеного, нерідко дуже складного явища ,яким являється злочин.

Предмет і межі цього дослідження не можуть бути необмеженими , також вони не можуть бути невиправдано звужені. Розслідування має бути проведено таким чином , щоб була можливість зробити достовірні висновки відносно передбаченого законом кола обставин , що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Це може бути досягнуто тільки цілеспрямованою організацією досудового слідства.

Цілеспрямованість не означає тенденційність у проведенні розслідування . Тенденційне розслідування - це завжди одностороння , упереджена діяльність у напрямі якоїсь однієї версії. Закон же вимагає ,щоб розслідування було проведено повно, всебічно та об’єктивно, інакше кажучи, щоб були перевірені усі реально можливі пояснення події злочину.

Планування являється умовою раціональної організації розслідування і його проведення у чіткій відповідності з вимогою закону. Тільки при плановій органі­зації розслідування може бути досягнута оперативність та раціонально використа­но час, чітко розмежовані обов’язки між опаретивними працівниками , що беруть участь у розслідуванні однієї і тієї ж кримінальної справи, виключена можливість дублювання у проведенні слідчих дій.

Планова організація розслідування дозволяє найбільш ефективно викори­стати усі передбачені законом засоби і методи розкриття і попередження злочи­нів, допомагає у використанні науково-технічних засобів і методів виявлення , фіксації та дослідження доказів, засобів та методів агентурно-оперативної бороть­би зі злочинністю , допомозі громадськості.

У процесі слідчої діяльності у слідчого нерідко виникають складні слідчі ситуації. Ускладнюються вони як правило такими факторами , як: значний дефіцит часу , велика трудоємкість деяких процесуальних дій, відсутність раціональної послідовності у їх перевірці, нерівномірність у навантаженнях слідчих, необхід­ність виконання великої кількості роботи у крайні строки , низький рівень взаємо­дії учасників розслідування. Якщо у провадженні у слідчого перебувають нерозкриті або багатоепізодні справи, то організаційні труднощі значно збільшуються , і для їх успішного вирішення необхідно приймати рішення , пов’язані передусім з допомогою додаткових сил, засобів і організацією взаємодії. Складнощів у роботі слідчого багато. І за допомогою планування їх можливо якщо не усунути , то наба­гато полегшити.

Поняття планування та плану є хоча і схожі між собою та тісно пов’язані одне з одним , але вони не співпадають ні по логічному об’єму , ні по змісту і потребують розмежування. Планування - це є процес розробки плану. План - це результат планування . Поняття планування є значно ширше поняття плану .

Планування - це складний процес по визначенню шляхів , способів , засобів, сил та строків успішного досягнення поставленої мети. Результатом цього багато-етапного процесу є план, тобто перспективна модель майбутніх дій і міроприємств суб’єктів розслідування , детальна програма реалізації тактичних завдань по кримінальній справі.

Зміст планування полягає:

· у визначенні основних завдань ;

· у визначенні сил і засобів , комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань;

· у встановленні строків і виконавців здійснення запланованих заходів.
Роль планування полягає в тому, що воно:

· забезпечує : цілеспрямованість діяльності; ритмічність діяльності; підвищує ефективність діяльності виконавців;

· сприяє ефективному використанню сил і засобів, взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; економії часу; створенню сприятливого психологіч­ного клімату.

Важливість планування виявляється в тому , що ця функція має чотири важливі цілі:

  • усунути негативний ефект невизначеності та змін;
  • зосередити увагу на головних завданнях;
  • домогтись економічного функціонування ;
  • полегшити контроль.

План можна визначити як комплекс інформаційних та тактичних,

організаційних і процесуальних рішень , кінцевий результат процесу планування , що передбачає оптимальний порядок , сторони , засоби , способи і конкретних виконавців слідчих, оперативно-розшукових , та інших дій і тактичних прийомів.

Якщо план - майбутня модель перспективної діяльності по справі, а плану­вання - процес по створенню цієї моделі, то слідчі версії являють собою припу­щення, що підлягають перевірці. З логічних позицій версія - це уявний опис , тоді як план розслідування - це директива , обов’язків припис.

Щодо планів і планування висуваються певні вимоги, які набувають значення принципів

Принципи наукової обґрунтованості означає, що при розробці плану слід виходити із глибокого і всебічного аналізу , врахування слідчої ситуації і реальних можливостей.

Принцип законності. Це один із основоположних принципів діяльності ОВС і його застосування в плануванні означає , що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнен­ня цілей і завдань визначених планом, обов'язково передбачає відповідну підготов­ку , виділення необхідних сил та засобів , їх правильну розстановку та викори­стання , що досягається лише своєчасністю складання плану , його виконання та доведення до виконавців . План повинен складатись з самого початку виникнення проблеми, реалізація якого потребує прийняття комплексу необхідних дій по перевірці висунутих версій.

Принцип індивідуальності полягає в обов'язковості врахування особли­востей кримінальної справи. Цей принцип органічно повязаний з творчим підхо­дом до планування для успішного подолання стереотипів і

Принцип індивідуальності при цьому не заперечує доцільності використання загальних положень , типових форм і універсальних прийомів планування.

Принцип динамічності відображає обов'язковість врахування постійного розвитку слідчих ситуацій. В принципі динамічності проявляється необхідність пошуку і дослідження нової інформації, чіткого врахування всіх змін , особливо в конфліктних ситуаціях . Однак гнучкість планування і необхідність швидкого внесення змін у план не означає недооцінки глибокого аналізу вихідних даних , творчого підходу до виконання першочергово намічених дій , якщо вони не протирічать слідчій ситуації, яка склалася по справі.

Принцип конкретності забезпечує складання детальних і чітких планів, ефективність їх інструментальної функції. У плані не повинно бути декларативних пунктів. Цілі і завдання розслідування, шляхи і засоби їх ефективного досягнення формулюються конкретно і лаконічно , з тим , щоб максимально бути зрозумілим і зручним для оперативного , швидкого виконання . В той же час деталізація плану - важлива риса принципу конкретності - повинна бути раціональною і не переростати в нагромадження заважаючих ініціативі виконавців непотрібних дрібниць. Так , немає необхідності відображати у плані очевидні трудові операції, обумовлені навиками , професійними знаннями слідчого.

Принцип реальності передбачає тісний зв’язок висунення версій , можли­вість їх співставлення з доказами . Вимога реальності полягає також у ретельному і всебічному врахуванню дійсних можливостей , що дозволяють ефективно викону­вати намічені дії та міроприємства в встановлені строки шляхом максимального використання ресурсів , що знаходяться в розпорядженні слідчого.

Оптимальність плану обумовлює розробку найбільш ефективних способів

діяльності та резервних варіантів тактичної поведінки , а також узгодженість всіх його пунктів та інших планових параметрів .

Принцип інформативності передбачає такий стиль викладення плану, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, котра сприятиме успішному виконанню плану співробітниками.

Єдиний за своїми принципами, цілями та методом процес планування розслідування в залежності від характеру організаційних і тактичних завдань може мати чотири основних рівня:

а) складання плану окремої слідчої дії;

б) формування плану тактичної операції;

в) планування на окремому етапі (первинний, послідуючий, завершальний)
розслідування;

г) планування всього процесу розслідування по кримінальній справі.

Кожен з перерахованих рівнів планування має як загальні так і спеціальні риси. Найбільш повна структура планування властива процесам формування планів розслідування по кримінальній справі (в цілому) , або по одному з його етапів (мається на увазі первинний чи послідуючий етапи , оскільки завершальний етап розслідування має спрощену структуру планування ). Розглянемо найбільш повний варіант внутрішньої структури процесу планування.

Перший етап планування полягає у визначенні безпосередніх цілей розслі­дування і виділення переліку від цілей. Для цього раніше виведені із версій логічні висновки діляться на більш дрібні і конкретні, набуваючи зручнішу для планів форму питань чи обставин, що підлягають безпосередній перевірці.

Другий етап полягає у виділенні загальноверсійних питань та обставин, тобто тих логічних висновків , котрі повторюються при їх висуненні із різних версій, а тому, щоб запобігти дублюванню, їх необхідно виділити в самостійний розділ плану, що формується. В склад цього плану входить і виявлення так званих позаверсійних обставин , котрі не являючись логічними висновками версій, підля­гають обов»язковому встановленню. Наприклад, встановлення можливості свідків адекватно сприймати різноманітні явища події, встановлення віку підозрюваних чи потерпілих , визначення осудності обвинуваченого , витребування характери­стик, довідок про склад сім»ї і т.д.

Третій етап складається в конкретному врахуванні всіх засобів , що знахо­дяться у розпорядженні слідчого , і їх співставленім з завданнями, визначеними на попередніх етапах. Слідчий оцінює матеріально-технічні, інформаційні, часові та інші ресурси , або ставить питання про передачу частини справ , що знаходяться в його провадженні, іншим слідчим, або вдається до інтенсифікації діяльності, або ж вимушений обирати небажаний варіант, пов"я»аний з подовженням строків досудового слідства.

Четвертий етап полягає у розробці варіантів (в тому числі і резервних) проведення процесуальних , оперативно-розшукових та інших дій та аналізі мож­ливих результатів. На цьому етапі планування слідчий здійснює кінцевий вибір та приймає рішення. Розробляючи ці рішення , слідчий повинен використати всю наявну в його інформацію , професійний досвід і знання з тим, щоб заплановані ним дії та міроприємства були найбільш ефективними.

П'ятий етап планування полягає у визначенні, по-перше, строків виконання намічених дій і, по-друге, безпосередніх виконавців . Саме тут слідчий приймає остаточне рішення про організаційно-управлінську структуру розслідування у формі взаємодії (слідчо-оперативна група , слідча бригада, тимчасове залучення слідчих і оперативних працівників для надання допомоги , виконання їми окремих доручень, оперативно-розшукова діяльність і т.п.)

Шостий етап заключається в об»єднанні окремих планів, розроблених по кожній версії (епізоду), а також планів проведення загальноверсійних (загально-епізодних) міроприємств в єдиний план розслідування по справі.

Процес планування тактичної операції включає:

а) визначення її безпосередньої мети ;

б) встановлення і конкретизація ресурсів , що знаходяться в розпорядженні слід­чого, і співвідношення їх збезпосередніми цілями ;

в) розробку варіантів проведення слідчих , організаційно-підготовчих,оперативно-розшукових та інших дій;

г) визначення безпосередніх висновків і строків виконання /1/

Планування на завершальному етапі носить спрощений характер, оскільки розслідування набуває неверсійний характер і здійснюється в одному направленні. Основний зміст планування на завершальному етапі полягає у формуванні органі­заційних рішень по розрахунку часу і засобів встановлення оптимального порядку проведення обов»язкових процесуальних дій. В плані розслідування значне місце займає встановлення раціональної послідовності в проведенні передбачених законом процесуальних дій.

Планування окремої слідчої дії складається з трьох стадій:

  • визначення безпосередньої мети проведення слідчої дії;
  • встановлення і конкретизація ресурсів і можливостей, головним чином
    інформаційних, тактичних та психологічних, що є в розпорядженні у слідчого і співвідношення їх з раніше визначеною метою
  • безпосередня розробка організаційно-тактичного змісту слідчої дії, застосовуваних тактико-сихологічних прийомів визначення умов і часу їх реалізації, оцінка можливих результатів.