Вибори та їх наслідки.

Влітку 1993 року підтиском хвилі шахтарських страйків Верховна Рада прийняла рішення про проведення дострокових виборів до парламенту та виборів президента. До складу уряду було введено голову Донецької міськради Юхима Звягильського, який після відставки Л. Кучми з поста прем'єра став прем'єр-міністром.

Вибори проходили згідно з новим законом про вибори по одномандатних округах (всього 450 місць). Висування кандидатів набуло такого розмаху, що в деяких округах було занесено до бюлетенів по 15-20 кандидатів. Перший тур виборів відбувся 27 березня 1994 року. Другий тур голосування проходив 10 квітня. Після другого туру до парламенту було обрано конституційну більшість, і він міг приступити до роботи. 10 травня новий парламент розпочав роботу. Найчисельнішою стала фракція комуністів. Головою Верховної Ради було обрано голову Соцпартії Олександра Мороза.

На фінішну пряму вийшли й президентські вибори. У бюлетені було внесено сім кандидатів: Валерій Бабич - голова Української фінансової групи? Леонід Кучма - колишній прем'єр-міністр, президент Української спілки промисловців та підприємців; Леонід Кравчук - Президент України; Володимир Лановий - народний депутат, голова Центру ринкових досліджень; Олександр Мороз - Голова Верховної Ради; Петро Таланчук - міністр освіти.

Основна боротьба розгорнулась між Л і Кравчуком та Л.Кучмою. Якщо Кучма наголошував на необхідності наведення порядку в державі, поліпшення відносин з Росією, вирішення питань вживання російської мови, поліпшення стосунків з Кримом, то Кравчук підкреслював, що за час його перебування на посту президента було збережено громадський мир та"злагоду.

У першому турі 40.% голосів було подано за Л.Кравчука, 35 % голосів отримав Л.Кучма; на третьому місці з 11% голосів опинився Олександр Мороз. Успіху досяг молодий політик Володимир Лановий (9 %). Інші три кандидати отримали разом менше 5 % голосів виборців, л

Другий тур виборів відбувся 10 липня. Близько 53 % голосів отримав Леонід Кучма. 19 липня він прийняв присягу президента.

Але навіть після обрання Леоніда Кучми президентом ситуація радикально не поліпшилась. Свідченням нестабільної політичної обстановки стала зміна трьох урядів, які очолювали В. Масол (червень 1994 - березеньі995 рр.), Є.Марчук (березень 1995 - травень 1996рр.), П.Лазаренко (травень 1996-липень 1997 рр.). Кожен з них по-своєму розумів можливі шляхи виходу з кризи. Нерідко програми суперечили одна одній. Це стало однією з причин глибокої економічної кризи. З липня 1997 року Кабінет Міністрів очолює Валерій Пустовойтенко, і

Загострення загальної політичної та економічної ситуації стимулювало сепаратистські тенденції. Лунали вимоги автономії, а той повної самостійності Донбасу. Найбільшої ж сили сепаратизм набув у Криму. Ще до розпаду СРСР у Криму розгорнувся рух за надання півострову окремого статусу. На початку 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про відновлення "автономії півострова. У вересні 1991 р. Верховна Рада Криму проголосила суверенітет Криму в складі України, а в травні 1992 р. прийняла рішення про незалежність Республіки Крим, але це рішення Верховна Рада України скасувала як незаконне. Особливого статусу в складі України домагалися також кримські татари, які почали повертатися на свою історичну батьківщину. Чергове загострення кримського питання відбулося восени 1994 р., коли Юрій Мєшков став президентом Республіки Крим. Незабаром він почав видавати укази, відверто спрямовані на конфронтацію з Києвом. Між Києвом і Сімферополем почалася "війна указів". Багато проблем виникло навколо Конституції-Криму, яку зрештою парламент України 1996 року затвердив за винятком 20 дискусійних статей.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори депутатів Верховної, Ради. Проводилися вони за змішаною мажоритарною пропорційною системою.. Із необхідної кількості 450 депутатів з першого разу було обрано 438 народних депутатів. У кількох виборних округах вибори визнані недійсними, й на 16 вересня були призначені повторні вибори. У депутатському корпусі найчисленніше представлені такі партії: Комуністична Партія України - 25,4%, Народний Рух 10,2%, Народно-демократична партія - 6,8%, "Громада"- 5,1 %, "Партія зелених" - 4,6% Соціалістична і Соціал-демократична (об'єднана) партії - по 3,9%, Аграрна й Прогресивна соціалістична партії - по 1,7%; ще 7,3%'припало на частку інших партій, Третину Депутатського корпусу склали позапартійні, які отримали 30,3% депутатських мандатів. У новому складі парламенту близько 33% від загальної кількості народних обранців мають досвід роботи у Верховній Раді попереднього скликання. 96% народних обранців мають вишу освіту.

12 травня 1998р. Верховна Рада 14-го скликання розпочала свою-роботу. За традицією відкрила її найстаріший за віком депутат Ярослава Стецько.

Суспільно-політичні процеси в Україні 1991-2008 рр., становлення і розвиток новітньої української державності <== предыдущая страница | Следующая страница ==> Гуманітарні й духовно-культурні аспекти державотворення, складання сучасної української політичної нації

 

Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення ста­більної високоефективної національної економіки, що й підтвердив весь період самостійного державного буття України. Слід зазначити, що економіка України відчувала на собі руйнівний вплив загальної економічної кризи, що охопи­ла СРСР в останній період його існування. В момент проголошен­ня незалежності Україна опинилася в складному економічному становищі, адже 95% підприємств підпорядко­вувалися Москві, майже 80% усього вироб­ництва не мало завершеного технологічного циклу, лише 28% становили галузі гру­пи "В". До того ж додавався екстенсивний шлях розвитку, нау­ково-технічна і технологічна відсталість (термінової заміни вимагали 40% машин і устаткування), низька конкурентоспро­можність, тощо.

На початку 1990-х криза охопила промисловість і сільське господарство, спроби її подолати призводили до частих змін урядів. Так, Верховна Рада 12-го скликання за час своєї діяльності змінила чотири уряди – В.Масола(травень-жовтень 1990р.), В.Фокіна (листопад 1990 - жовтень 1992р.), Л.Кучми (жовтень 1992- вересень 1993рр.), Л.Кравчука - Ю.Звягільського(вересень 1993 - червень 1994 рр.), розглянула сім програм виходу з кризи. Втім, жодна з них реально не була втілена в життя, а основні причини цього полягали в нерішучості й половинчастості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту населення, що робило реформи вкрай непопулярними. Те, що сталося тоді з економікою України, фактично не мало історичних аналогів, так з 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції - на 41%, національний дохід - на 54%. У 1994р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27, 7%. Для порівняння нагадаємо, що у роки "великої депресії" в США спад виробництва не перевищував 25%, а у колишньому СРСР під час Другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва становила 30%. За даними Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі, відбулося значне падіння рівня життя основної маси населен­ня, близько 64% його опинилося за межею бідності. Ця ситуація потребувала рішучих за­ходів, які б органічно поєднували не­відкладні антикризові дії з реалізацією но­вої соціально-економічної стратегії. Вони були викладені у Посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради "Шля­хом радикальних економічних реформ" в жовтні 1994 р. й отримали схвалення.

Основними напрямами та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:

· фінансова стабілізація,

· зниження податків,

· подолання пла­тіжної кризи,

· поглиблення банківської ре­форми;

· регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

· доко­рінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яку плановано базувати на приватному секторі;

· де­централізація управління економікою,

· лібе­ралізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків;

· соціальний захист,

· до­корінна реформа заробітної плати, соціаль­ної допомоги та соціального страхування.

Серед основних підсумків економічних та соціальних перетворень у 1994-1999рр. можна виділити наступні. У 1999 р. вперше за десяти­річчя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації: в основному подолано падіння ВВП. У жовтні 1999 р. вперше за десятиріччя отримано приріст ВВП у порівнянні з жовт­нем 1998р. на 2,8%, обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. Принципове значення у цьому мали темпи зростання виробництва товарів широкого вжитку. Зростання випуску промислової продукції зафіксовано у 21 регіоні. На 7,5% зросли обсяги житлового будівництва, намітилася позитивна тен­денція до скорочення дефіциту Державного бюджету України.

До кінця 1990-х рр. сформовано основні атрибути на­ціональної економіки - грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що у своїй сукупності визна­чають економічну інфраструктуру держави. Вагомим здобутком стало прове­дення у 1996р. грошової реформи й забезпе­чення відносної валютної стабілізації. Закладено базові основи багато­укладної економіки, відбувся перелам у ре­формуванні відносин власності, утверд­женні механізмів приватної власності, роз­ширенні корпоративного та приватного секторів економіки. Понад 70% загального обсягу промис­лової продукції вироблялося на недержав­них підприємствах.

У зазначений період продовжувалася земельна реформа, майже 6,1 млн. громадян отри­мали земельні паї, обсяг яких становив більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали 11 млн. громадян.

З грудня 1999 р. уряд України очолив В. Ющенко, за час роботи якого остаточно утверджено ринковий механізм ціноутворен­ня, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Вирішення цих завдань забезпечило подолання хронічної де­фіцитності національної економіки, товарну насиченість ринку. В економіці утвердилися основи рин­кової інфраструктури, відбулося становлення фондового, товар­ного, грошового та валютного ринків. Україна забезпечила в зовнішньо-торговельному обороті позитивне сальдо, з 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. зросли прямі іноземні інвестиції.

Наведені показники є свідченням того, що Україна у 1999 р. вперше зробила ре­альний крок до виходу із затяжної кризи, на практиці реалізовувалася модель від­критої конкурентної економіки, утверджен­ня якої стало одним із ключових завдань економічних перетворень, визначених Пре­зидентом у жовтні 1994р. Водночас, попри певні позитивні тен­денції, соціально-економічна ситуація в Україні залишалася складною і неодноз­начною. Уряди у різних складах, які очо­лювали В. Масол(червень 1994 - березень 1995 р.), Є.Марчук(березень 1995 - тра­вень 1996 р.), П.Лазаренко(травень 1996- липень 1997р.), В. Пустовойтенко(липень 1997-грудень 1999р.), не змогли суттєво покращити загальну економічну ситуацію.