Вимірювання температури тіла. Догляд за хворим в гарячці.

Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кін­ці ця трубка переходить у резервуар, заповнений ртуттю. Шкала ме­дичного термометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С). На рівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку термометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплюще­на, щоб термометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртут­ний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдаєть­ся, термометр потрібно вважати непридатним для користування.

У палатах інтенсив­ного спостереження термометрію можна проводити стаціонарним медичним термометром для дистанційного вимірювання, а також використовують індивідуальні термометричні блоки тривалого моніторного спостереження, які при виході температури тіла за встанов­лені межі подають сигнал тривоги.

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допо­могою медичного термометра. Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням тем­ператури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термомет­ра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують. Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після поперед­нього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба де­кілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а се­редина була між великим та вказівним пальцями. Декількома відривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихова­ного туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на прак­тиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при пото­виділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсут­ності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії шкі­ри (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температури тіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалення, настільні лампи.

Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом усього часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажа­но стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

Якщо хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла за 2—З год потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліно­вою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставля­ють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці притискають одна до одної.

Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої пови­нен бути індивідуальний градусник.

Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 7—10 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хв.

 

Вимірювання температуру тіла під пахвою Алгоритм № 1
Оснащення: годинник, максимальний медичний ртутний термометр, ручка, температурний лист, ємкість з дезрозчином
Етапи Обґрунтування
1. Підготовка до процедури Пояснити пацієнту сутність і хід процедури Забезпечується психологічна підготовка пацієнта до процедури
2. Отримати згоду пацієнта на проведення процедури Дотримуються права пацієнта
3. Підготувати необхідне оснащення Забезпечується можливість проведення процедури
4. Вимити і висушити руки Забезпечується інфекційна безпека
5. Струснути термометр і переконатися, що ртутний стовпчик опустився нижче 35° С Забезпечується точність результатів вимірювання температури
6.Оглянути пахвову ділянку, оцінити її стан при наявності гіперемії, вимірювати температуру в цій ділянці не можна Забезпечується точність і достовірність результатів
7. Виконання процедури Витерти насухо пахвову ділянку пацієнта рушником Забезпечується точність результату
8. Помістити резервуар термометра в пахвову ділянку так, щоб він доторкався до шкіри (пацієнт повинен притиснути плече до грудної клітки) Забезпечуються умови для отримання правильного результату
9. Вийняти термометр із пахвової ділянки через 10 хв і оцінити його показники Оцінюються отримані дані
10. Закінчення процедури Повідомити пацієнту результати термометрії Забезпечується право пацієнта на інформацію
11. Записати результат термометрії в температурний лист Документуються результати термометрії
12. Струснути термометр так, щоб ртутний стовпчик опустився в резервуар Підготовка термометра до наступного вимірювання температури тіла
13. Помістити термометр в дезінфекційний розчин Забезпечується інфекційна безпека
14. Вимити і висушити руки Забезпечується інфекційна безпека

Вимірювання температури тіла у прямій кишці Алгоритм № 2

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м'якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточ­ними, общее охлаждение организма, поражение кожи и воспалительные процессы в подмышечной области, определение у женщин даты овуляции (процесс разрыва фолликула и выхода яйцеклетки).

Воно протипоказане при затримці випорожнень (закреп), про­носі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.

Необходимое оснащение: максимальный медицинский термометр, ёмкость с дезинфици-

рующим раствором (например, 3% раствор хлорамина Б), вазелин, перчатки медицинские, температурный лист.

Порядок выполнения процедуры.

1. Уложить больного на бок с поджатыми к животу ногами.

2. Надеть резиновые перчатки.

3. Вынуть термометр из стакана с дезинфицирующим раствором, ополоснуть, тщательно

вытереть насухо.

4. Встряхнуть термометр, чтобы ртутный столбик опустился ниже 35 °С.

5. Смазать вазелином ртутный конец термометра.

6. Ввести термометр в прямую кишку на глубину 2-4 см, затем осторожно сжать ягодицы

(ягодицы должны плотно прилегать одна к другой).

7. Измерять температуру в течение 5 мин.

8. Вынуть термометр, запомнить полученный результат.

9. Тщательно вымыть термометр тёплой водой и поместить его в ёмкость с дезинфицирующим раствором.

10. Снять перчатки, вымыть руки.

11. Встряхнуть термометр для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

12. Продезинфицировать термометр.

13. Зафиксировать показания термометра в температурном листе с указанием места измерения (в прямой кишке).

Вимірювання температури тіла у паховій складці (у дітей) Алгоритм № 3

Необходимое оснащение: максимальный медицинский термометр, ёмкость с дезинфицирующим раствором (например, 3% раствор хлорамина Б), индивидуальная салфетка, температурный лист.

Порядок выполнения процедуры.

1. Во избежание кожных аллергических реакций при контакте с хлорамином Б после дезинфекции термометр нужно ополоснуть проточной водой.

2. Тщательно вытереть термометр и встряхнуть его для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

3. Согнуть ногу ребенка в тазобедренном и коленном суставах таким образом, чтобы термометр находился в образовавшейся складке кожи.

4. Измерять температуру в течение 5 мин.

5. Извлечь термометр, запомнить полученный результат.

6. Встряхнуть термометр для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

7. Поместить термометр в ёмкость с дезинфицирующим раствором.

8. Отметить результат в температурном листе с указанием места измерения («в паховой складке»).

Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знахо­дитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непри­томному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворюван­ням, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Алгоритм № 4

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у пахвовій ямці, потрібно вважати 37 °С, у ротовій порожнині 37,2 °С, У вагіні 37,5 °С. Нижньою межею нормальної температури тіла у пахвовій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 36,8 °С.

Підвищення температури понад вказані максимальні цифри на­зивається гіпертермією, зниження температури нижче мінімаль­них величин — гіпотермією.

При підвищенні температури тіла на 1 °С ЧДР прискорюється на 4 дихальних рухів за 1 хв ,час­тота пульсу прискорюється на 8—10 за 1 хв (правило Лібермейстера) у дорослих і до 20 за 1 хв у дітей.

Невідповідність між високою температурою тіла та частотою пуль­су в той чи інший бік завжди повинна звертати на себе увагу. Так, не­відповідна високій температурі тіла незначна прискореність пульсу може свідчити про наявність черевного тифу, менінгіту, енцефаліту.