Індекси знань Найменування індексів знань

А Загальний

Б Природничі науки

В Фізико-математичні науки

Г Хімічні науки

і т.д. Науки про землю і т.д.

Всього: 21

 

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному -картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталоги містять картки на книги, роз-, ташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім - друга і т.д.

Систематичні каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.

Предметні каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре зна-ти принцип їх побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого ав­тора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за пер­шим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за алфавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації - УДК чи ББК.

Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавітно-предметний покажчик. Посилання вказує, де казують в якому відділі знаходиться література з даного питання. Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника. Ключем до каталогів бібліотеки знаходиться література з близького чи суміжного питання («див.також»), відправні карточки («див.») по є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення сталу вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випус­кають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі на­родного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут нау­ково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕТ), На­ціональна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодер­жавного або регіонального рівня.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

· бібліографічні;

· реферативні;

· оглядові.

Бібліографічні видання показують, що видано з пи­тання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у опера­тивності інформації про пихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактич­ними даними і висновками (експрес інформаційні, реферативні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Економіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має ретроспективна бібліографія, призначення якої є підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, нрайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автома­тизовані інформаційно-погаукові системи, бази і банки даних, Іпіегпеі. Через службу Іпіегпеі можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Іпіегпеі знає все.

За останні роки широко розвивається державна система збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислю­вальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інформатика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:

· технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;

· програмний - забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;

· алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз ібанків даних.

Сукупність уніфікованих іиформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, дер­жавні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів — баз даних, дозволяє систематизувати докумен­ти за ознаками певної тематики, а також формувати бан­ки даних, для оперативного багатоцільового використан­ня відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WЕВ-сторінки комп'ютерів.

Чи не є мережа WЕВ противагою бібліотеці?

Ця мережа дає можливість змінити найбільш важ­ливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі - в короткі терміни. Мільйони людей користуються мережею WЕВ для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.

Інтернет і WЕВ стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навич­ки накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

її привабливість в тому, що користувачі мають дос' туп до інформації без будь-якої допомоги, участі чи кер­івництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і мож­на використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

І все ж мережа WEВ не є універсальною заміною бібліотеки.

В чому ж недоліки WЕВ?

1. Не вся інформація розміщена на сторінках WЕВ, а та, що є дуже коротка за обсягом, зміст який міститься в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друкованими матеріалами.

2.WЕВ - не завжди відповідає стандартам достовір­ності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

З. WЕВ - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4.Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підходить для обміну свіжою інформацією і спілкування.

В майбутньому бібліотека буде існувати як:

· спеціально встановлені фонди документів, які повинні знаходитись в приміщенні бібліотек;

· як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволити собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

· накопичення метаданих або опису змісту матеріалів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

- збереження документів і пов'язаних з ними метаданих;

- сфера доступу та послуги по інструктуванню.Функціонування автоматизованих систем обробки

інформації (АСОІ) грунтується на машинному перетво­ренні інформації з відповідної проблеми. АСОІ використовується у науково-дослідному процесі в зв'язку із зро­станням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.

Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупованих у масивах даних.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, культурних, спортивних та інших зв'язків використовують­ся скорочені назви країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн.

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

· двобуквєний алфавітний код України -UА- рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;

· трибуквений порядковий код - 804 – присвоєний статистичним бюро Організації об'єднаних націй і використовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для ви­користання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3160-88 «Кодм для представлення на­званий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях на­уки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою - це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксува­ти в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві ви­дання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важлива власна організація роботи, яка по­винна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпра­цювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу одна­ково важливо і студенту і науковому досліднику.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволіка­тись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на по­чатку роботи є шкідливою.

В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.

Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.

В педагогічній психології, педагогіці та методиці роз­роблені численні конкретно-наукові рекомендації, спря­мовані на покращення організації розумової праці. В ме­тодичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань.

Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).

Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слуха­ти « просто так », безцільно - означає марно витрачати час.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ре­тельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі містить­ся потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацюва­ти, абп отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне оз­найомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погля­ду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

· загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

· побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

· читання за послідовністю розміщення матеріалу;

· вибіркове читання окремих частин;

· виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

· критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літе­ратурних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід ука­зувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шиф­ри предметних рубрик, які відповідають розділу науко­вої роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення за­писів при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне - за­фіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на по­лях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

· знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);

· знаки нерозуміння, заперечення – хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

· знаки доповнення — для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно роби­ти в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зоши­тах, а краще на окремих аркушах, чи картках.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень,

записи треба проводити після ознайомлюючого «швид­кого» читання.

При швидкому чптгшні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова: «Навчіться роби­ти чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги».

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою еко­номії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення за­писів може бути індивідуального, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання серед­ньої частини (видавництво — в-во, менеджмент — мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф — середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.

Велику економно часу дає також застосування умовних знаків — символів, о більше, менше, ~ дорівнює, 8 — стан-, дарт.

Розташування записів допомагає уяснснню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділен­ня заголовків, ключових слів, розчленування тексту, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли ко­жен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для за гшсів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна системати­зувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відпирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут по­трібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослів­ного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

· текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­писання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що вик­ликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

· цитування повинно бути повним, без довільногоскорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині,на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

· кожна цитата обов'язково супроводжується посилан­ням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

· при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінюван­ня його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

· цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дос­лідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

· сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

· що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

· погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

· які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

· які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

· у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

· в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

· у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел», їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослі­дженням цього аспекту проблеми ».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере­ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача­ють сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с. 234]...».

Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки пода­ють безпосередньо після таблиці, та рисунків. Далі зали­шають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дип­ломній роботі вказують їх порядковим номером, наприклад: «на рис. 2.3 молена побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в «Списку використаних джерел»:

1.Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.//МЗ иМО. - 1991. - №1. - 121-128 с.

2.Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основьі менеджмєнта: Пер.с англ. - М.: Дело, 1992. - 896 с.

3.Народне господарство України в 1992 році: Статистичний щорічник./Мін.статистики України. — К.: Техніка- 1993-493 с.

4.Портер М. Международная конкуренпия: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щєтинина. — М.: Международньїе отношения, 1993. - 276 с.

5.Про господарські товариства. Закон України. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №63. — 15-18 с.

6.Юридический енравочник предпринимателя./Ру-к.авт.колл. ІО.С.Шеміпушенко/. - К.:Перлит продакшн, ЛТДД992. - 636 с. і т.д.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составлєтшя. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі: Загальні вимо­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись.

 

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання авторами вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження.

 

 

Контрольні запитання

1. Поняття про наукову інформацію.

2.Види та ознаки наукової інформації.

3.Що таке інформатика, і які завдання вона вирішує?

4.Назвіть головні принципи інформаційних відносин та галузі інформації.

5.Які етапи накопичення наукової інформації?

0. Які ви знаєте етапи вивчення наукових джерел?

7. Що Ви розумієте під системою опрацювання інформаційних джерел?

8.Інформаціішо-иошукова мова бібліотек УДК, ББК. Дайте характеристику.

9. Поняття та види каталогів.

10.Використання автоматизації та ЕОТ. Недоліки інформації \¥ЕВ.

11.Техніка опрацювання інформації.

12.Який порядок роботи над текстом?

13.Які вимоги до використання цитат?

14.Бібліографічний опис літератури. Які вимоги до оформлення?

15.Які види каталогів використовуються?