Охорона та консервація пам’яток садово- паркового мистецтва .Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

Антропогенним ландшафт - це різні форми прояву людської діяльності в ландшафті, які поділяються на дві групи:

1. Типи використання земель чи угіддя (пасовища, плантації, сади);

2. Інженерні комплекси (мало - та багатоповерхові споруди чи цілі міста, дороги).

Від того, що до кожного них ми додамо слово ландшафт, тобто перейменуємо населені пункти в системні ландшафти, чи назвемо поле гороху гороховим ландшафтом, ні наука ні практика нічого не виграють.

Антропогенний вплив - вплив, який здійснюється господарської діяльністю людини на навколишнє середовище та ресурси і призводить до зміни їхніх характеристик.

Показники впливу - елементи чи параметри, за допомогою яких визначається ступінь впливу на геосистеми.

Оцінка впливу - діяльність спрямована на визначення характеру, ступеня чи величини впливу, прогнозування можливих наслідків діяльності людини на геосистеми. Важливе значення при оцінці антропогенної трансформації геосистеми має дослідження всіх можливих видів впливів на навколишнє середовище, а також вимір показників впливу.

1) за видами господарської діяльності, що здійснює вплив на геосистеми. Виділяють: сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, транспортні, рекреаційні, промислові, селитебні.

2) за територією, яку охоплює вплив: локальні, лінійні, площинні.

3) за режимом та тривалістю дій: коротко часові, тривалі, епізодичні, періодичні, практично безперервні.

4) за характером дії на навколишнє середовище: механічні, гідроморфічні, теплові, фізичні, хімічні.

Основним наслідком впливу на ландшафти є формування антропогенних ландшафтівАнтропогенна трансформація - зміна природних систем під впливом господарської діяльності людини. Це інтегрована характеристика, яка враховує не лише зміни структури геосистеми в цілому, але й фізичні й хімічні забруднення компонентів ландшафтної системи, зміни видового складу. Антропогенна трансформація характеризує сукупний впливів різних видів навантажень на ландшафтну систему. Це результат взаємодії людини з навколишнім середовищем у рамках конкретних геосистем.

В процесі трансформації ландшафт піддається певним змінам, які можуть бути класифіковані наступним чином:

1) за орієнтованістю впливу: прямі, опосередковані, зміни;

2) за глибиною змін: функціонування, динаміка, розвиток;

3) за зворотністю: зворотні, незворотні;

4) за направленістю: прогресивні, регресивні;

5) за ступенем відповідності поставленій меті: цілеспрямовані, побічні.

Тому ступінь трансформації ландшафту буде в свою чергу залежати від величини, виду, інтенсивності впливу, направленості; характеру впливу, господарської діяльності на компоненти навколишнього середовища

Проблемою антропогеннозмінених ландшафтів займався А.Г.Ісаченко. Він обґрунтував концепцію «культурного ландшафту». Критерії культурного ландшафту визначаються суспільними потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:

1) висока відтворюваність та екологічна ефективність

2) оптимальне середовище для життя людини, що допоможе збереженню здоров'я, фізичному та духовному розвитку людини.

Одна з основних умов при формуванні культурного ландшафту - досягнення максимальної відтворюваності відновлюваних природних ресурсів, і перш за все, біологічних. В культурному ландшафті повинні бути по можливості попереджувати небажані процеси, як природного, так і техногенного походження. Це буде сприяти збереженню природних ресурсів і покращенню якостей життєвого середовища. Всі ці заходи нерозривно пов'язані з раціональним використанням всіх видів природних ресурсів, що в свою чергу впирається у вдосконалення технології виробництва.

.1. Ландшафт перемінений - грунтово-рослинні угрупування не піддалися змінам;

2. Ландшафт слабо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності не перевищують 20 %;

3. Ландшафт середньо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %;

4. Ландшафт сильно змінений - розорювання і зміщення природних природної рослинності більше 80 %. Сюди не включаються великі міста;

5. Ландшафт перетворений - створений за планом в умовах соціального будівництва.

Н.К. Йогансен (1970) за ступенем впливу людини на природу виділяє три категорії ландшафтів:

1. Первинно змінені, що виникли до свідомої діяльності, зараз фактично не існують;

2. Свідомо змінені на протязі декількох тисячоліть з поділом на слабо змінені, змінені та перетворені ландшафти;

3. Планомірно змінені.

. Антропогенні ландшафти - заново створені людиною комплекси, що раніше не існували в природі. До їх числа можна віднести кургани в степу, польдер на місці морського мілководдя, та інші.

2. Змінені (перетворені) антропогенні ландшафти, що характеризуються тим, що прямого перетворюючого впливу з боку людини в них зазнали окремі компоненти. Зміненим (перетвореним) ландшафтом є, наприклад, насаджений березовий гай на місці діброви чи полино-типчакове пасовище на місці ковилового степу. У змінених ландшафтах хоча й спостерігаються антропогенні перебудови рослинності, але вони не виходять за рамки одного типу (дубовий ліс - березовий ліс, степ - полиново типчаковий степ). Якщо у результаті діяльності людини у ландшафтному комплексі змінюється один тип рослинності на інший, то можна говорити про виникнення антропогенного комплексу. Приклади їх: полезахисні лісові смуги, пустощі на місці вирубаної тайги.

ІІІ Класифікація антропогенних комплексів за їх генезисом.

Антропогенні комплекси мають різний генезис, пов'язаний з тим чи іншим типом діяльності людини. Слід розрізняти наступні генетичні групи антропогенних ландшафтів:

1. Техногенні ландшафти - комплекси виникнення яких пов'язано з різними видами будівництва - промисловим, господарським, дорожнім, водогосподарським. Техногенні ландшафти відрізняються великою різноманітністю. До них в рівній мірі належать кар'єри з відвалами, водосховища в озерами, земельні нагорнуті вали.

2. Підсічні ландшафти - комплекси, у своєму виникненні пов'язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу).

3. Розорювані, або араційні (від лат. aro - розорювати), ландшафти - антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання території з трав'янистою рослинністю. До їх числа належать польові ландшафти.

4. Пірогенні ландшафти - комплекси, зумовлені випалюванням лісів, степів та інших типів корінної рослинності з метою використання земель під пашню чи покращення трав'яного покриву. Пірогенний фактор визначає структуру багатьох лісових, степових, лісостепових та саванних районів земної кулі. Вогонь, за Л.Я. Гордягіним, головна причина безлісся різнотравно-лучних степів, і причина існування самого лісового ландшафту. Явно антропогенного походження має більшість типів саван, за винятком вологих.

Лекція 2/2/(2год.).Антропогенні зміни рельєфу. Рекультивація промислових територій. Лісова рекультивація територій, порушених промисловими розробками корисних копалин, як правило, переважає в районах лісової зони, там, де в результаті видобутку корисних копалин значно знищений лісовий покрив.

Дослідженнями доведено, що в деяких випадках за наявності поблизу джерел занесення насіння деревних рослин заростання відвалів відбувається не тільки за рахунок трав'янистих, але й деревних видів рослин. Тому, розробляючи питання лісової рекультивації, необхідно враховувати не тільки властивості самих відвалів, але й характер природного рослинного покриву на них, що дозволяє вирішувати питання про доцільність штучного лісовирощування або поліпшення умов для природного рослинного покриву.

Основна тенденція у виборі асортименту деревних рослин для лісової рекультивації повинна бути спрямована на використання видів місцевої флори, екологічно пристосованих до умов існування у певній грунтово-кліматичній зоні.

Вітчизняна і зарубіжна практика створення лісових культур на відпрацьованих відвалах володіє даними про використання аеро- і гідропосіву насіння деревних культур, механізовану посадку 2-3-річних саджанців і посадки вручну як молодих, так і дорослих рослин. Для поліпшення умов росту деревних культур на відвалах доцільно засівати міжряддя багаторічними бобовими травами.

Методи створення штучних угруповань декоративного призначення

Штучні декоративні угруповання вважаються структурними елементами кожного населеного пункту. Вони виконують багато функцій. Зокрема, це створення найбільш сприятливих умов мікроклімату в містах за рахунок деякого зниження температури й підвищення вологості повітря влітку під пологом лісових насаджень І зменшення амплітуди коливання температур у зимовий період, швидкості вітру та поглинання звукових хвиль тощо.

Особливо велика роль зелених територій у містах як засобу очищення атмосфери від промислових забруднень і підтримання в оптимумі ТІ газового стану.

Створення садів і парків на техногенних ландшафтах - новий напрям досліджень, який вимагає участі не тільки біологів, але й архітекторів та землевпорядників.

Під час створення садів і парків у містах на територіях, порушених промисловістю, необхідно враховувати не тільки кількісний показник, тобто число квадратних метрів зеленої площі на людину, але й найбільш доцільний спосіб її розміщення.

Основою створення садово-паркових комплексів на техногенних ландшафтах повинен бути екологічний метод, який враховує не тільки екологію самих рослин в умовах специфічного середовища і роль окремих його чинників у подальшому розвитку рослинності, але й взаємозв'язок окремих елементів створюваної зеленої території. Тому створенню садів і парків на територіях, порушених промисловістю, повинно передувати детальне вивчення екологічних умов особливостей техногенного рельєфу, водного і повітряного режимів, агрохімічних показників субстратів, що складають відвали, та інтерпретацію цих даних для конкретних типів рослинності, які передбачено використовувати на певному об'єкті.

До складу садово-паркових комплексів, створюваних на територіях, порушених промисловістю, можуть входити як деревні та чагарникові, так і квіткові рослини.

Особливості біологічної рекультивації земель під час підземної розробки родовищ

З-поміж корисних копалин підземним способом найчастіше розробляються вугілля, сланці, сірка та камінні солі. В такому випадку рекультивація їх включає:

· відновлення продуктивності полів чи створення заново сприятливих умов для вирощування сільськогосподарських і лісових культур;

· створення лісонасаджень різного призначення;

· влаштування парків, водойм, зон відпочинку та ін.

Елементи біологічної рекультивації закладаються на першому (технічному) етапі: вирівнюється рельєф шляхом засипання провалів та прогинів, зароблення тріщин І їх планування, непридатні для біологічної рекультивації породи екрануються та перекриваються потенційно-родючими породами, підготовлена поверхня покривається родючим шаром ґрунту тощо.

Залежно від загальної суми умов, що визначають напрям рекультивації, на землях, порушених під час видобутку вугілля підземним способом, як і відкритим, можуть бути різні напрями рекультивації: сільськогосподарські, лісогосподарські, рекреаційні, санітарно-гігієнічні, будівельні.

У використанні для сільськогосподарської мети найбільш придатні підроблені території, рельєф яких не зазнав серйозних змін і здатний для роботи Ґрунтообробних та посівних машин, із збереженим природним ґрунтовим покривом, частково порушеним або таким, що потребує поліпшення.

Перспективним у цьому відношенні є території родовищ з пологим і слабо нахиленим заляганням пластів. Підробка при цьому у багатьох випадках (за винятком родовищ з незначною глибиною розробки) не супроводжується розривом земної поверхні, а ґрунтовий шар порушується дуже мало. Сільськогосподарський напрям можливий і на насипних грунтах, проте при цьому значно зростає вартість технічного етапу рекультивації, особливо за наявності токсичних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації найбільш доцільний на підроблених ділянках з порушеним рельєфом і майже повністю знищеним ґрунтовим покривом, а також у випадку малопродуктивних зональних грунтів.

Лісонасадження на підроблених землях створюються залежно від конкретних умов, у випадку проведення попередніх лісомеліоративних і ландшафтних обстежень відповідно до чинних методичних рекомендацій щодо проведення вишукувань та проектування лісових насаджень на рекультивованих землях.

Лісонасадження можуть бути на великих масивах із господарське цінних порід, смугові й куртинні протиерозійного, водорегулю-ючого і вітрозахисного характеру та ін.

У деяких вугільних басейнах є окремі площі, що порушені в результаті ведення підземних гірничих робіт, і залишення їх у такому стані небажане за санітарно-гігієнічними та естетичними нормами. Водночас інші напрями рекультивації, крім санітарно-гігієнічних, тут недоцільні, оскільки ці території в подальшому знову будуть піддаватися деформації в результаті ведення гірничих робіт на нижніх горизонтах, а також внаслідок робіт на верхніх горизонтах, зміщення від яких ще не закінчилися. Здійснення такої рекультивації передбачає застосування трав'янистих рослин, напівчагарників, чагарників та малоцінних недекоративних димостійких дерев, які швидко ростуть і невибагливі до родючості грунту. ҐІ основним завданням є закріплення, задерніння поверхні, призупинення її розмивання, вивітрення, створення перепон на шляху стоку атмосферних вод, поліпшення зонального гідрологічного, санітарного й естетичного стану територій.

Біологічна рекультивація ґрунтових платоподібних (плоских) породних відвалів шахт і збагачувальних фабрик здійснюється залежно від місцевих умов тими ж методами, що й рекультивація відвалів такої форми під час відкритих розробок.

Породні відвали конічної (терикони) і гребневидно! (хребтові) форми озеленюються шляхом захисно-декоративного обліснення. При цьому необхідно намагатися створити довговічний покрив із дерев і чагарників, найбільш стійких до умов даного відвалу, що визначаються його висотою, фізичним та хімічним складом гірських порід, ступенем висихання в літній час і промерзання взимку.

Озеленення териконів пов'язане із значними труднощами, викликаними несприятливим гранулометричним складом і токсичністю гірських порід, відсутністю поживних речовин, великою крутизною схилів. Сильно розвинуті ерозійні процеси ускладнюють вирощування насаджень на териконах з виположеними відкосами і терасованими умовами.

Виходячи з умов формування териконів, необхідно підбирати деревні породи і встановлювати черговість обліснення. Перш за все треба озеленювати старі терикони з вивітрюваною породою, покриті трав'янистою рослинністю. Садіння дерев тут слід поєднувати зі сівбою травосуміші на відкосах між терасами за обов'язкової участі бобових рослин (буркуну жовтого і білого, люцерни та ін.).

Терикони з кислою реакцією середовища і слабовивітрюваною породою, але місцями покриті трав'янистою рослинністю в результаті процесів самозаростання, можуть бути обліснені частково, за декілька етапів. Передусім висаджують дерева біля підніжжя териконів на спланованих площах, потім на хвостовій і нижній частинах відвалу. На териконах із дуже високою реакцією середовища (рН сольове менше 3-4) ніякі рослини не приживаються на відвальній породі. В такому випадку треба проводити докорінну хімічну меліорацію порід І перекривати поверхню переформованих териконів шаром потенційно родючих порід товщиною 0,5-0,7 м, а на непереформованих териконах посадку дерев проводити в ямки розміром 30x30x30 або 50x50x50 см або канавки (борозни), заповнені рихлим шаром родючого ґрунту. Після посадки грунт ущільнюється І присипається 2-3 см шаром роздрібненої породи з поверхні відвалу з метою зниження випаровування, вимивання ґрунту стічними водами і видування вітром.

Для нормального росту рослин на відвалах необхідна потужна і глибока коренева система, чого у разі використання великорослого посадкового матеріалу досягти не можна. В цьому відношенні однорічні сіянці листяних порід мають явні переваги. Під час викопування корені таких сіянців менше обрізуються. Шляхом підрізання наземної частини на 1/2 висоти стовбурця досягається оптимальний стан наземної та підземної частин. Садіння на схилах (відкосах) відвалів проводяться рядами, розташованими впоперек схилу. Рослини в ряді висаджуються через 0,7-1,0 м, відстань між рядами - 2,0-3,0 м. Щільність посадки 3,3 - 7,1 тис. шт./гa, найбільш оптимальна - 5,7 тис. шт./га (0,7x2,5 м).

У зв'язку зі складними екологічними умовами осінні посадки на шахтних відвалах не рекомендуються, оскільки незміцнілі сіянці у багатьох випадках гинуть уже в перший зимовий період. Водночас, весняна посадка також має ряд недоліків, передусім організаційного характеру (жорсткі строки завезення посадкового матеріалу та ін.). Тому у деяких випадках необхідно застосовувати метод весняного садіння матеріалу, що зимував у прикопці недалеко від відвалу. Догляд за посівами і посадками на шахтних відвалах зводиться до розпушення утвореної кірки та засипки промоїн. За вегетаційний період ці роботи повторюються 3-4 рази І більше (табл. 4.2.). Після змикання рослин у рядах посадки за необхідності проводять їх прорідження.

Найбільш інтенсивний догляд повинен бути у степовій і лісостеповій зоні в перші два роки і особливо в рік закладання культур. Перший догляд у степовій та лісостеповій зоні необхідно починати орієнтовно на 5-10 день після посадки у зоні хвойних і смереково-листяних лісів, в умовах достатнього зволоження, лісові культури повинні захищатись від заглушення їх трав'янистою рослинністю шляхом прополювальних робіт. У районах з недостатньою кількістю атмосферних опадів треба передбачити полив насадження, для чого на зрізаній вершині териконів встановлюється резервуар ємністю 10-12 м3 із системою відповідних розподільчих магістралей.

Перший полив проводять у день посадки або сівби, у посушливий час року - не рідше двох разів на місяць. В цілому строки і число поливів встановлюються за необхідністю, яка визначається вологолюбністю культур, періодами розвитку сіянців, станом вологості ґрунтового (породного) шару і випаданням атмосферних опадів. Розрахунок поливних норм пропонується проводити за формулою Є.В. Крючкова:

W=100 НС (r–r1),

де W - поливна норма, в м3/га на один полив;

Η - глибина зволожувального шару, м;

С- щільність складання Грунту (породи), г/см3;

r - максимальна польова вологість грунту (породи), %;

r1 - вологість грунту (породи) перед поливом, %.

Поливати треба тільки поверхню терас (мікротерас) з верхньої горизонтальної площі терикону, не допускати змиву або розмиву відвальних порід і нанесеного родючого шару ґрунту (потенціально-родючих порід). Орієнтовна норма поливу становить 10 л/м2 тераси. Одночасно з поливом треба проводити підживлення деревних порід азотом і фосфором. Дефіцит в азотному живленні виявляється і на початку інтенсивного росту. Потреба у підвищеному рівні фосфорного живлення з'являється у другій половині вегетації та на заключному етапі формування рослин. Норми добрив встановлюються залежно від агрохімічних властивостей окремих порід. Для підживлення використовують аміачну селітру, яку рівномірно розкидають по поверхні терикону, а потім поливають водою. Для підживлення фосфором застосовують тільки водорозчинні фосфорні добрива у вигляді суперфосфату або нітрофоску.

Рекомендована література

1. Чабан И.П. Подготовка рекультивированных земель под яблоню //Садоводство. - 1983. - № 1. -С. 11-12.

2. Чабан И.П. Опыт создания и рационального использования высокопродуктивных садовых агроценозов на рекультивированных землях // Эколого-биологичесие и социально-экономические основы сельскохозяйственной рекультивации в степной черноземной зоне УССР.-Днепропетровск: ДСХИ, 1984.- Т. 49. - С. 1322-1143.

3. Чугаева Н.А. Оценка пригодности пород хвостохранилищ для биологической рекультивации на Подмосковном горно-химическом зваводе.-Тр. НИИ горно-хим. сырья. - 1981.-№ 53. -С. 85-90.

4. 203. Шилова И.И. Влияние загрязнения на формирование растительности в условиях техногенных песков нефтедобывающих районов Среднего Приобъя // Растения и пром. среда. - 1972.- Вып. 5.- С. 44-52.

5. 204. Шубин В.И., Еркин И.П. Опыт рекультивации отвалов на карьерах Камыш-Бурунского железорудного комбината // Горный журнал. - 1969.-С. 22-23.

6. 205. Эскин B.C. Рекультивация земель, нарушенных открытыми разработками.-М.: Недра, 1975.