Наддержавне регулювання діяльності ТНК

Процес створення єдиного міжнародного стандарту у взаємо­відносинах між ТНК і країнами, у яких діють філії корпорацій, роз­почався у 20-ті роки XX ст. і продовжується дотепер. Різні угрупо­вання країн проводили переговори та укладали різноманітні угоди, більшість з яких, з одного боку, містили пропозиції щодо захисту за­кордонних інвестицій, а з іншого — права урядів приймаючих країн здійснювати контроль за діяльністю на своїй території закордонних філій ТНК. Протилежні інтереси закордонних фірм і приймаючих країн не дають можливості завершити процес створення єдиного міжнародного стандарту відносин.

У 1970 р. країни Андської групи (Болівія, Чилі, Колумбія, Еква­дор, Перу, Венесуела) прийняли Андський кодекс. Згідно з правила­ми кодексу було запроваджено обмежувальний режим у регулюван­ні закордонних інвестицій у регіоні. Жорсткі регулюючі заходи з бо­ку держав викликали негативну реакцію ТНК. У результаті єдині ре­гулюючі правила в країнах Андської групи не лише не сприяли зро­станню темпів припливу закордонних інвестицій, а, навпаки, знизи­ли їхній обсяг.

На початку 70-х років промислове розвинені країни дійшли зго­ди щодо необхідності укладання угоди про єдину економічну полі­тику стосовно ТНК.

Економічна і Соціальна рада ООН з метою формулювання обо­в'язкових правил поведінки ТНК створила Комісію з транснаціо­нальних корпорацій. У 1976 р. ЮНКТАД ухвалила рішення про по­чаток переговорів з питань поведінки ТНК щодо передачі техноло­гій і здійснення дій, які обмежують їх ділову активність.

Діяльність ООН з вироблення правил поведінки ТНК. У 1972р. було створено групу, яка пізніше перетворилася на Міжурядову робочу групу з розробки проекту Кодексу поведінки ТНК.

Погодження протилежних інтересів економічно розвинених країн і країн, що розвиваються, у процесі роботи над Кодексом призвело до еволюції позицій країн. На думку Центру ООН з трансна­ціональних корпорацій, країнам, що розвиваються, не слід акценту­вати на негативних наслідках діяльності ТНК, оскільки тільки через закордонні інвестиції цих корпорацій слаборозвинені країни можуть інтегруватися у світову економічну систему.

Політика ОЕСР з регулювання діяльності ТНК. На противагу процесам, що розвиваються у всьому світі, члени ОЕСР під керівництвом США здійснюють власну політику щодо ТНК. Загальний напрям цієї політики — пом'якшення режиму регулювання діяльності ТНК.

У рамка; ОЕСР діють дві тенденції. Одна тенденція полягає в посиленні контролю за діяльністю ТНК (за такий підхід виступають Канада, Голландія, Швеція, Фінляндія, Норвегія). Друга тенденція полягає в намірі усунути будь-які перепони на шляху вільного переміщення прямі х закордонних інвестицій (підтримують представники великого бізнесу, які є членами Промислового комітету ОЕСР).

Щоб досягти поставленої мети, ОЕСР створила в січні 1975 року Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, який підготував Угоду про ТНК. В Угоді сформульовано сучасний погляд на систему розвитку міжнародних стандартів у регулю­ванні відносин ТНК з країнами, що приймають їхні інвестиції.

Політика ОЕСР щодо ТНК ґрунтується на пропозиції підтримувати їхню діяльність, що дасть змогу поліпшити економічну ситуацію в країнах-учасницях. Засобом для досягнення цієї мети, на думку країн — членів ОЕСР, має стати повсюдне поліпшення інвести­ційного клімату. Угода про ТНК намагається поширити цей загальний підхід на всі країни.

Угода про ТНК не визначає чітких меж взаємовідносин національних органів і ТНК.

Угода передбачає чотири інструменти взаємодії і кооперації в галузі прямих закордонних інвестицій і діяльності ТНК:

• національний режим;

• положення про стимули й перепони у сфері міжнародних інвестицій;

• рішення про суперечливі вимоги;

• директиви стосовно поведінки ТНК.

Основним принципом діяльності сторін, на якому грунтується Угода, є принцип національного режиму. Відповідно до нього краї­ни — члени ОЕСР зобов'язуються застосовувати до корпорацій, ке­рованих компаніями інших країн, не менш сприятливі закони, регу­лятивні правила й адміністративні заходи, ніж до національних кор­порацій.

В Угоді про ТНК країни ОЕСР визначили зобов'язання ТНК, яких вони повинні дотримуватися в будь-якій країні, їх умовно мож­на поділити на шість напрямів: загальна політика сприяння розвит­ку, надання інформації, конкуренція, фінанси й податки, наука й технологія, екологія.

Угода про ТНК — це баланс між регулюючими заходами з боку держави і надмірною її активністю, що перешкоджає ефективній діяльності ТНК.

Нормативні документи, які регламентують наддержавне регулювання діяльності ТНК країн — членів ОЕСР, постійно коригуються. Нова редакція Кодексу поведінки ТНК країн — членів ОЕСР, прийнята у 2000 році, передбачає жорсткіші екологічні вимоги до діяльності закордонних філій, підвищення відкритості їхніх операцій і взаємовідносин з державними структурами приймаючих країн.

Адаптація ТНК до умов наддержавного регулювання їх діяльності. Загроза політичної нестабільності й експропріації перешкоджає діяльності ТНК. У деяких промислово розвинених країнах було створено організації зі страхування іноземних інвестицій. Першу таку національну систему було створено в США. Вона ставила за мету забезпечення гарантії американським інвестиціям, спрямованим на відновлення економіки повоєнної Європи. У 1969р. було створено Корпорацію із захисту закордонних інвестицій (ОПІК). На сучасно­му етапі ОПІК страхує будь-які форми інвестицій американських ТНК за кордоном. Страхування інвестицій здійснюється від експро­пріації, війни, неконвертованості національної валюти приймаючої країни. З настанням будь-якої з перелічених подій інвестор зверта­ється до ОПІК з вимогою відшкодувати йому збитки. У разі розбіжності обидві сторони (ТНК і ОПІК) звертаються до арбітражного суду США. Здійснивши виплати ТНК, ОПІК, у свою чергу, на підставі угоди про захист інвестицій і за допомогою американського уряду вимагає від приймаючої країни відшкодування власних витрат. Така форма страхування закордонних інвестицій підвищує впевненість ТНК у їхньому збереженні.

Інші промислово розвинені країни також сформували подібну систему захисту іноземних інвестицій ТНК. Так, у Великій Британії страхування інвестицій здійснює Корпорація з гарантій закордонних інвестицій, створена у 1991 році. У Голландії існує приватне агентство, що страхує закордонні інвестиції ТНК, у Німеччині систему захисту іноземних інвестицій ТНК було створено у 1959 році, у Японії— у 1956 році.

У 1985 р. за підтримки Світового банку було прийнято конвенцію, згідно з якою створено Міжнародне агентство з гарантій інвестицій (МАГІ). МАГІ стало першою міжнародною системою, що страхує від політичних ризиків закордонні інвестиції ТНК у прийма­ючих країнах, а також пропонує набір технічних порад країнам, що розвиваються, які поліпшують інвестиційний клімат і збільшують приплив закордонних інвестицій. Вступ до МАГІ чи укладання з ним угоди відкривають перед будь-якою країною перспективи отри­мання інвестицій ТНК. У цьому випадку іноземні інвестиції ТНК у приймаючій країні підпадають під захист МАГІ, що, у свою чергу, страхує корпорації від додаткових некомерційних ризиків.

Для успішної діяльності ТНК навіть за сприяння МАГІ необхідне існування обопільних умов про захист інвестицій між приймаючими країнами і країною, де знаходиться головний офіс корпорації. Обопільні умови про захист і стимулювання іноземних інвестицій (або двосторонні інвестиційні договори — ДІД) — це обов'язкові міжнародні угоди між двома країнами, у яких кожна країна зобов'я­зується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі. Відповідність ДІД міжнародним стандартам часто буває умов­ною, оскільки загальні норми міжнародного права не можуть вилу­чити обмежувальні заходи з боку урядів приймаючих країн у питанні надходження в країну іноземних інвестицій. Більшість ДІД залишають за приймаючою країною право вільного регулювання закор­донних інвестицій.

Прикладом такого підходу є ДІД між Росією і США, у якому договірні сторони погодилися з тим, що протягом найближчих п'яти років Росія зможе обмежувати приплив особливо значних інвестицій у свою економіку, якщо їхній розмір перевищуватиме поріг, встановлений у Законі РФ «Про закордонні інвестиції». При цьому наголошується, що державні регулюючі заходи не повинні шкодити конкуренції і містити дискримінаційні обмеження щодо діяльності американських ТНК.

Розбіжності між країнами, що уклали ДІД, вирішуються за ухвалою Міжнародного третейського суду, який складається з трьох членів: по одному від кожної сторони й один від третьої країни. Рішення суду є обов'язковим для країн, що уклали ДІД.

У разі розбіжностей між ТНК й урядом приймаючої країни су­перечка розв'язується в рамках МІРА.

Наприкінці XX ст. більшість країн світу докладали значних зу­силь для створення найсприятливіших умов з метою залучення пря­мих іноземних інвестицій. Україна бере активну участь у цьому про­цесі. На ЗО липня 2000 р. вона уклала 24 двосторонні державні дого­вори щодо захисту інвестицій. Україна має угоди з такими промислове розвиненими країнами: США (1996), Канадою (1994), Німеччиною (1993), Францією (1994), Італією (1993), Грецією (1994).

 

Література

Основна:

1. Цивільний кодекс України // Голос України. — 2003. — 12 березня. —№ 45-46.

2. Господарський кодекс України. — 14.03.2003 р. — № 49-50.

3. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. — 309 с.

4. Клейнер Г. Управление корпоративными предприятиями в переходной экономике // Вопросы экономики. — 1999. — № 8.

5. Клейнер Г., Нагрудная Н. Структурно-интеграционные процессы в экономике: принципы формирования и возможности финансово-промышленных групп // Экономика и математические методы. — 1995. —т. 31, вып.2.

6. Куликов В. Образование финансово-промышленных групп // Российский экономический журнал. — 1994. — № 1.

 

Додаткова:

1. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада. —М.: Дело, 1992.— 144с.

2. Девіс С. М. Боротьба за вдосконалення всесвітнього корпоративного управління. — Економічні реформи сьогодні. — 1999. — №25. — С. 6-11.