Сучасний стан розвитку промислово-фінансових груп

Сучасна економіка розвинених країн демонструє різноманітність форм організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на цій основі ПФГ. їх закономірне формування в постіндустріальній економіці в усьому світі є одним із показників, що відображає динаміку зростання виробництва й підвищення ролі ПФГ у його подальшому розвитку.

Аналіз розвитку ПФГ доводить, що існує дві лінії групування. Одна стосується об'єднання найбільших фірм — це і є утворення власне ПФГ. Друга пов'язана з тим, що навколо великої фірми групується ряд дрібних фірм — це є створення так званих підприємни­цьких структур. Вони являють собою мережу майнових і контракт­них відносин між великою фірмою-олігополістом та дрібними фір­мами. Інтеграція підприємств у рамках такого утворення — пере­важно вертикальна, відповідно встановлюється «зверху донизу» контроль за діяльністю учасників групи. Зустрічається і горизон­тальна інтеграція у виробництві готових товарів і наданні послуг.

Підґрунтям для створення підприємницьких груп є намагання ефективно впливати на ринок шляхом контролю за виробничо-розподільчим циклом з одного центру.

Життя довело, що зосередження виробництва всіх необхідних для випуску продукції (особливо складної) компонентів у рамках однієї фірми веде до втрат, які набагато перевищують можливі переваги подібної монополізації.

Справа в тому, що технологія виробництва об'єктивно зумовлює той або інший оптимальний розмір виробництва. Вихід за межі цього розміру веде до економічних втрат. Компанії, які купують компоненти своїх виробів у зовнішніх постачальників, мають ряд переваг. Найперша — це те, що можна уникнути властивого великому бізнесу організаційного розбухання. Такі компанії виграють і у використанні нової технології: їм не потрібно купувати її на сто­роні, оскільки вона створюється постачальниками, відповідно не виникає необхідності в тому, щоб займатися перенавчанням пра­цівників і вносити тисячі змін у процедуру управління та організа­ції. Такі компанії, відтак, суттєво скорочують витрати щодо адап­тації до інвестиційно-інноваційних процесів. На противагу цьому орієнтація на виробництво всіх компонентів усередині даної вели­чезної компанії породжує загрозливу жорсткість, не дає свободи вибору й маневрування. Єдиний виробник компоненту всередині компанії отримує можливість стати «внутрішнім монополістом», здатним піднімати ціни для своїх споживачів. Тому всі великі корпорації мають багатоджерельне зовнішнє постачання необхідних комплектуючих. Але отримання їх від зовнішніх постачальників

має свої недоліки: посилюється ненадійність поставок, збільшуєть­ся ймовірність погіршення якості. На подолання цих недоліків і спрямовується діяльність підприємницьких груп, для яких харак­терні постійні зв'язки з незалежними постачальниками.

Останнім часом, на відміну від перших ПФГ, які складалися, як правило, з технологічно пов'язаних між собою підприємств, типовим стало диверсифіковане виробництво. Наприклад, кожна з 500 великих компаній США має в середньому підприємства 11, а інколи і до 50 галузей. У групі 100 провідних промислових фірм Великої Брита­нії багатогалузевими є 96, у Франції — 84. в Італії — 90 [3].

Промислові компанії часто володіють банками або фінансовими компаніями. Так, «Дженерал Моторз» є одним з найбільших у США постачальником комерційних кредитів. «Дженерал Електрік Кепітл» фінансує злиття й поглинання за рахунок позикових коштів і має справу з комерційним лізингом літаків і промислового обладнання. Поєднання промислового й фінансового капіталів є не випадковим і має під собою реальну базу. Володіння фінансовими операціями сприяє розвитку основного бізнесу, наприклад, через кредитування споживачів. Завдяки власним фінансовим компаніям є можливість мобілізувати капітали, не звертаючись по допомогу до банків.

Склад учасників ПФГ з часом змінюється. У 70-90-х роках XX ст. різко активізувалися процеси злиття й поглинання найбіль­ших компаній. Деяка частина злиття й поглинань відбувається в межах однієї і тієї ж ПФГ.

Великі ПФГ, як правило, мають цілу мережу науково-дослідних підрозділів і діють за принципом «наука — виробництво — фінансо­ві структури — ринок». Ще один напрям їх діяльності — це при­дбання компаній, які досягли успіху в розробці технологій, що дає можливість доповнити й збагатити їхню технологічну базу. Фінан­суючи венчурні фірми, компанія фактично контролює її діяльність. Крім того, набуло поширення явище, коли ПФГ скуповують венчур­ні фірми, які є перспективними щодо так званих довгострокових ін­тересів ПФГ

Набувають поширення ПФГ і в країнах СНД. Зокрема, у Російській Федерації офіційно зареєстровано 72 ПФГ (у 1993 — одна), с У складі цих об'єднань підприємств — 1121 юридична особа, у тому числі 154 — фінансово-кредитні установи. Загальна кількість зайня­тих у ПФГ — близько 4 млн чол., річний обсяг виробництва — 65 млрд руб. [4].

Групування підприємств у багатьох випадках є їх самостійною реакцією на проблеми, що виникають в економіці:

• розрив господарських зв'язків;

• нестача оборотних коштів;

• скорочення бюджетного фінансування;

• тиск з боку сильних конкурентів на внутрішньому й зовнішньому ринках;

• відсутність погодженості в управлінні тими технологіями, які не пов'язані з підприємством.

Підприємства, об'єднуючись у ПФГ, одержують широкі перспективи для розвитку:

• кооперування в постачально-збутовій діяльності задля скорочення транспортних витрат;

• підвищення погодженості дій підприємств в умовах виробничого кооперування;

• розширення кола інвесторів, зміцнення відносин з кредитно-фінансовими установами;

• об'єднання інвестиційних ресурсів;

• оптимізація матеріально-фінансових потоків;

• зменшення потреби в оборотних коштах на підставі зміцнення платіжної дисципліни партнерів по групі, високооборотних товарних кредитів, векселів, транспортних цін тощо;

• полегшення відстоювання групових інтересів у державних інстанціях;

• прагнення скористатися потенційними можливостями інтеграції без жорсткої централізації контролю за ресурсами.

 

Одним з визначальних чинників подальшого розвитку ПФГ є взаємовідносини між підприємствами об'єднань і банками. Остан­нім часом банки все більше намагаються вийти за межі розрахунко­во-касового обслуговування підприємств, а купівля ними акцій про­мислових підприємств свідчить про наміри банків довгостроково співпрацювати в структурі ПФГ.

На підставі аналізу діяльності таких структур в інших країнах необхідно розробляти власні механізми інтеграції капіталу в структури ПФГ власної країни.

Розглядаючи єдину поки що офіційно створену в Україні ПФГ «Титан», можна зазначити, що вона має потужне головне підприємство — ДАК «Титан», яке є інтегрованою корпоративною структурою із значним потенціалом — загальна чисельність працюючих у 2001 році становила 7200 осіб, у тому числі на материнському підприємстві — 4824 працівники. Фінансово-інвестиційний компонент групи має підпорядкований характер. Інвестиційні можливості банку «Форум», що входить до ПФГ, обмежені — власний капітал усього банку на початок 2002 р. становив 57,53 млн руб. [5] Науковий потенціал зосереджено в трьох наукових установах. Структурно-ло­гічна схема ПФГ «Титан» зображено на рис. 9.4 [6].

Найуразливішим місцем даної ПФГ є недостатній розвиток науково-технічного потенціалу, слабка інноваційна структура. У результаті компанія фактично майже не проводить НДДКР.

Головними причинами такого стану є дефіцит практичного до­свіду, нескоординованість зусиль різних відомств, що відповідають за забезпечення державних і приватних інтересів, невідпрацьованість процедур виявлення проблем у практичній реалізації завдань щодо створення й функціонування українських ПФГ. Тому спочатку необхідно спрямувати зусилля на активізацію розробки основних законодавчих положень, формування українських ПФГ та порядку використання їх потенціалу.

 

Література '

Основна:

1. Цивільний кодекс України // Голос України, — 2003. — 12 березня. — № 45-46.

2. Господарський кодекс України. — 14.03.2003р. — № 49-50.

3. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. — 309 с.

4. Клейнер Г. Управление корпоративными предприятиями в переходной экономике. — Вопросы экономики. — 1999. — № 8.

5. Клейнер Г., Нагрудная Н. Структурно-интеграционные процессы в экономике: принципы формирования и возможности финансово-промышленных групп. — Экономика и математические методы. — 1995. — т. 31, вып.2.

6. Куликов В. Образование финансово-промышленных групп. — Российский экономический журнал. — 1994. — № 1.

Додаткова:

1. Кулагин М.И. Предпринимательство и право; опыт Запада, — М.: Дело, 1992, —144с.

2. Девіс С.М. Боротьба за вдосконалення всесвітнього корпоративного управління. — Економічні реформи сьогодні. — 1999. — № 25. — С. 6-11.