Політичне та соціально-економічне становище України в першій половині 19ст. Посилення кризи феодально-кріпосницької системи.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ XIX-ХХ ст.

Особливості економічного розвитку:

1-Процес занепаду кріпацтва і становлення нового ринкового господарства, що відбувався в цей час, здійснювався у складних умовах, під впливом різних, інколи суперечливих, чинників

2-Своєрідним «випробувальним полігоном» нових економічних відносин була Південна Україна, де використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність

3-Правобережжя було регіоном переважання примусової праці селян-кріпаків

4-Перетворення примусової праці на перешкоду для подальшої індустріалізації та викликане цим сповільнення темпів економічного розвитку змушувало правлячі кола шукати шляхи реформування застарілих виробничих відносин

5-Економіка Наддніпрянщини упродовж усього XIX ст. зберігала аграрний характер

6-Зростання попиту на продукти харчування в Європі та світі стимулювало розвиток сільського господарства Наддніпрянщини

7-Перша половина XIX ст. стала для Наддніпрянщини часом втягування в систему світової торгівлі

8-У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочалася промислова революція

Належність до складу різних держав — Росії та Австро-Угорщини — суттєво впливала на соціально-політичний розвиток українських земель Східна Україна була одним із найбільш розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зростав приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації та централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об'єднання, які відігравали дедалі більшу роль в економічному житті України.

 

Відповідні зрушення відбувалися і в австро-угорській частині України, хоча там масштаби розвитку капіталізму в промисловості були значно меншими. Проте соціальні протиріччя на селі у цьому регіоні набули особливої гостроти в результаті панування великого поміщицького землеволодіння і селянського малоземелля.

 

Ці суперечності поглиблювалися внаслідок політичного безправ'я та національного гноблення українського народу з боку імперських держав Росії та Австро-Угорщини.

ПОЛЫТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ XIX-ХХ ст.

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.

Цілеспрямовано проводячи свою політику, царизм зруйнував Запорозьку Січ і розігнав козацтво. Натомість козацькі землі заселялися російськомовним населенням, і на території України запроваджувалося російське адміністративне право. Услід за цим наступом просувалася російська православна церква.

Суттєво відрізнялося політичне становище Наддністрянської України в складі Австро-Угорської імперії де панувала конституційна монархія Габсбургів. Вона давала змогу українцям Буковини, Галичини та Закарпаття відносно вільно розвивати своє політичне, економічне та культурне життя.

В українських землях в складі Австро-Угорської монархії в імперський парламент у Відні та до провінційних сеймів, заведених з 1861 р., обирались українські депутати. В останні десятиріччя XIX ст. місцеві сейми сформувалися в Галичині, Буковині, Закарпатті, Польщі. З 1861 р. Буковина визнана автономним окремим краєм Австрії Українці ввійшли до крайового сейму лише з 1890 р. Проте справжнє національне відродження розгортається з 1884 р. , коли провід в націожитті беруть народовці. Під керівництвом С. Смаль-Стоцького, В. Пігуляка і М. Василенка буковинські українці спромоглися на чималі здобутки в політичному, громадському і культурному житті Під час австрійської окупації буковинці боролися за національно-культурну автономію, за поділ краю на українську і румунську частини. Особливо гостре напруження між українцями і румунам виявилося на межі XX ст.