Особисті немайнові права як об’єкт правового захисту

Проблема правового захисту особистих немайнових прав була започаткована у працях видатних дореволюційних цивілістів Ю.С. Гамбарова, Є.В. Пассека, Й.О. Покровського, Г.Ф. Шершеневича, та інших[82]. В післяреволюційний період питання особистих немайнових прав в літературі практично не піднімалось та не досліджувалось.

Ні перші цивільні кодекси, ні інші акти цивільного законодавства особистим немайновим правам не надавали ні найменшого значення. Наприклад, Цивільний кодекс України 1922 р. як предмет цивільно-правового регулювання визначав “цивільні права”, що охороняються законом, але лише тоді, коли відповідають їх соціально-господарському призначенню. Особисті немайнові права на той час повністю перебували у сфері публічно-правового (з огляду на класичний поділ права) регулювання держави.

Першою спробою проаналізувати стан особистих немайнових прав в колишньому СРСР, порівнявши їх з аналогічними правами у капіталістичних країнах, стала наукова робота професора К.А. Флейшиць у 1941 р. « Личные неимущественные права в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран»[83]. Такий науковий поштовх спричинив відповідні зміни і в цивільному законодавстві.

Вперше була введена в цивільне законодавство ст. 7 ЦК УРСР 1963 р., яка регулювала захист особистих немайнових благ, зокрема, честі та гідності громадян[84].

Особистi немайновi відносини як елемент предмету цивільно-правового регулювання тісно пов’язані з такими благами, як честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я, особиста недоторканність тощо, ці особисті немайнові відносини виникають з приводу таких об’єктiв, якими є самі особисті немайнові блага. Слід відмітити, що вперше термiн "особистi блага" ввiйшов у правовий обiг у 1938р. Тодi Агарков М.М. назвав такими "блага, які невіддільні від особистості людини"[85]. Цей термін був сприйнятий цивілістичною наукою і розвинутий іншими вченими-цивілістами. Так, у Флейшиц К.А. ми зустрічаємо поняття “права на блага, неотделимые от каждой данной личности, иначе говоря, права, которые охраняют непротивоправные проявления индивидуальных черт, способностей, стремлений человека”. Далі вона пише, що таке визначення особистих прав створює певну уяву як про об’єкт цих прав, так і про їх зміст і тим самим розкриває й соціальну роль та цінність цих прав[86].

Прийняття нового ЦК України 16 січня 2003 року стало визначною епохальною подією в громадському і політичному житті суспільства, оскільки цей нормативний акт є “Конституцією громадянського суспільства”.

На законодавчому рівні особисті немайнові відносини визнані частиною предмета цивільного права і складають його основу, яка пронизує весь кодекс, підкреслюючи найвищу цінність особистих немайнових прав фізичної особи, як сутнісну основу існування людини і соціуму, реалізуючи тим самим головний постулат Конституції України 1996 р. “…людина, її життя, честь, гідність визнаються в Україні головною цінністю…права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави”.

Стаття 269 ЦК України визначає основні риси особистих немайнових прав:

1) особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

2) особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту;

3) особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;

4) особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Специфіка особистих немайнових прав полягає в тому, що:

- по-перше, це основнi особистi права, якi базуються на природних правах людини. Так, народившись, малюк вже стає суб’єктом правових відносин і наділяється певними правами, зокрема, правом на життя, правом на особисту недоторканність тощо;

- по-друге, це суб’єктивнi права, вiдносно них не допускається правонаступництво, бо вони не передаються нi за правочином, нi у спадок. Було б цiлком нiсенiтницею продати або подарувати своє життя iншiй особi, обмiняти своє здоров’я на iнше;

- по-третє, як визначено цивільно-правовою наукою, це права - абсолютнi, їх носiям протистоїть невизначена кiлькiсть зобов’язаних осiб, кожна з яких зобов’язана утримуватися вiд порушення цих прав [87].

- по-четверте, це права, якi мають специфiчний об’єкт. Об’єктом особистих немайнових прав є блага, невіддільні від особистості: ­життя, здоров’я, свобода, особиста недоторканність, честь, гідність, особисте життя;

- по-п’яте, це права, які позбавленi економiчного змiсту, вони лише iндивiдуалiзують особу, тому в юридичній літературі підкреслюють, що їм властива така якiсть, як нетоварнiсть [88]. Дійсно, не можна підрахувати вартість права на життя, обміняти право на індивідуальність на інші блага тощо;

У сучасній юридичній літературі зазначається також точка зору, що сьогодні особисте немайнове благо все частіше розглядається як товар, а товаризація особистих немайнових прав відбувається не лише в нашій державі, а й в усьому світі. Цей факт визнається на рівні законодавства, яке передбачає можливість, а то й необхідність грошової оцінки нематеріальних благ. Іншими словами, права на останні все частіше набувають економічного (майнового) змісту[89]. Так, С. Сліпченко зауважує, що про наявність економічного змісту прав, об’єктом яких є особисті немайнові блага, свідчить не тільки законодавство, а й відно­сини, що реально існують у суспільстві. На підтвердження цієї думки та для її ілюстрації наведемо такий фактичний матеріал. Відомій тенісистці А. Курніковій її спор­тивні досягнення принесли з 1995 р. 3,5 млн євро. Разом із тим, молода москвичка є об­личчям фірми «Adidas», за що щорічно отри­мує 3,3 млн євро; за право на використання її зображення в рекламі годинників Rolex вона отримує 1,6 млн євро на рік. За рекламу нижньої білизни А. Курнікова отримала 2,5 млн євро. Приносить чималий доход і щорічна публікація календарів з її зображен­ням. Можна навести й інші яскраві приклади. Відома супермодель К. Шиффер завдяки своїм зображенням, які за останні 15 років були розміщені більш як у 550 журналах усіх країн, заробила, за оцінками Forbes, близько 55 млн дол. Сьогодні існує фотомодельна індустрія, в якій зображення фотомоделі є товаром, що має свою ціну (чітко визначену у грошах)[90].

Розглядаючи особисті не майнові права як об’єкт правового захисту, слід зазначити, що в юридичній літературі використовуються два поняття: “охорона” та “захист”. Традиційно вважається, що “правова охорона” і “правовий захист” - це не ідентичні правові категорії.

Так, Ромовська З.В. розглядає правову охорону на 2 рівнях: 1) урегулювання суспільних відносин взагалі, надання їм правової оболонки; 2) конкретизація суб’єктивних прав конкретних учасників правовідносин [91].

Правовий захист, за Ромовською З.В., становить безпосереднє застосування до правопорушника заходів державного або суспільного впливу[92]. Правовий же захист це “охорона у вузькому значенні”, це сукупність заходів, які направлені на визнання і відновлення порушеного або заперечуваного суб’єктивного права чи інтересу [93].

На думку Г.Я. Стоякіна, правовий захист містить у собі три моменти: видання норм, які встановлюють права й обов'язки, визначають порядок їх здійснення й захисту; діяльність суб'єктів по здійсненню своїх прав і, нарешті, діяльність по реалізації правових санкцій[94]. М.С. Малеїн визначає правовий захист як систему юридичних норм, спрямованих на попередження правопорушень і усунення їх наслідків[95].

В юридичній літературі зустрічається й термін «право на захист», тому правовий захист особистих немайнових прав слід розглянути у співвідношенні з правом на захист. Право на захист передбачає можливість управомоченої особи вимагати застосування до конкретного правопорушника заходів примусового характеру з метою припинення правопорушення, визнання та відновлення порушеного суб’єктивного права.

Як юридична категорія право на захист розглядається у різних аспектах. Традиційно вважається, що право на захист є складовою частиною самого суб’єктивного права поряд з такими правомочностями, як право на власні дії, право вимагати конкретної поведінки від інших осіб [96]. Можливість застосування державного примусу розглядається С.М. Братусем як невід’ємна якість суб’єктивного права, вона існує не паралельно з іншими, закріпленими у суб’єктивному праві можливостями, а притаманна їм самим, бо інакше вони не були б юридичними можливостями [97].

Отже, всі ці точки зору виходять з позиції, що право на захист слід розглядати у складі суб’єктивного права або як самостійну правомочність, або як якість суб’єктивного права.

Проте слід звернути увагу, що все більше прихильників має точка зору, що право на захист - це самостійне суб’єктивне право, яке складається з кількох правомочностей [98].

Саме у разі порушення суб’єктивного права виникає право на захист. Поки існують регулятивні відносини щодо регулювання особистих немайнових прав, право на захист не реалізується повною мірою, як тільки виникають охоронні цивільні відносини, - у всіх аспектах знаходить свою реалізацію право на захист.

Право на захист головним чином розглядалось в аспекті науки цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. З прийняттям нового ЦК України право на захист закріплено законодавцем як самостійне суб’єктивне цивільне право. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.